Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №479/269/25 — Миколаївський апеляційний суд

12.01.26

22-ц/812/50/26

Провадження № 22-ц/812/50/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 січня 2026 року м. Миколаїв

справа № 479/269/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Шурмою Є.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Адоніс-ОМ» про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди землі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області, ухвалене 12 вересня 2025 року під головуванням судді Сокола Ф.Г., повне судове рішення складено 20 вересня 2025 року,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Фермерського господарства «Адоніс-ОМ» (далі – ФГ «Адоніс-ОМ») про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди землі.

Позивачі зазначали, що вони є власниками земельної ділянки площею 3,7913 га з кадастровим номером 4823980700:01:000:2123 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Бурилівського старостинського округу Кривоозерської територіальної громади Первомайського району Миколаївської області, в частці по кожний, яку успадкували після смерті своєї бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ФГ «Адоніс-ОМ» було укладено договір оренди землі, за умовами якого вона передала вищевказану земельну ділянку в користування відповідачу строком до 31 грудня 2013 року.

19 липня 2023 року позивачами оформлено право власності на успадковану земельну ділянку, а 09 серпня 2023 року направлено ФГ «Адоніс-ОМ» заяву про розірвання вищевказаного договору оренди земельної ділянки з передачею її власникам та запит про надання інформації по невиплаченій орендній платі.

У відповідь на заяву відповідач повідомив, що договір оренди буде розірваний у разі написання позивачами заяви про відсутність претензій до використання і виплати орендної плати за останні три роки, з огляду на наявний перед ФГ «Адоніс-ОМ» борг:1000 доларів США, що позичала дружина позивача ОСОБА_2 , та також враховуючи, що ОСОБА_2 брав автомобіль Opel під виплату, але за дев`ять місяців ніякої суми не виплатив. Інакше, як вказав відповідач, він буде користуватися земельною ділянкою до кінця строку дії договору оренди, виплачуючи орендну плату.

На повторний запит ОСОБА_1 відповідачем надано відповідь, що ОСОБА_1 як спадкоємець частини земельної ділянки має право отримати півтони пшениці, півтони ячменю, 400 кг кукурудзи, 100 кг соняшника, 10 кг цукру, або в грошовій формі - 8 000 грн. 00 коп.

У жовтні 2023 року позивачами направлено відповідачу лист про відсутність з їх сторони претензій до використання і виплати орендної плати за останніх три роки, разом з додатковою угодою про дострокове розірвання договору оренди землі за взаємною згодою трьох сторін, а у разі відмови від підписання додаткової угоди - виплатити заборгованість з орендної плати за весь період несплати на розрахункові рахунки ОСОБА_2 та ОСОБА_1

31 жовтня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 від відповідача надійшли грошові кошти в сумі 7 984 грн та 17 жовтня 2024 року в сумі 8 000 грн та 500 грн. ОСОБА_2 орендна плата виплачена не була.

Позивачі вказували, що 31 жовтня 2023 року відповідачем отримано лист від позивачів з реквізитами для оплати заборгованості з орендної плати, але на протязі семи днів (з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України), відповідач не сплатив орендної плати, а тому посилаючись на п.п. 10, 14 договору оренди, ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачі вважають, що з 08 листопада 2023 року відповідач повинен сплачувати пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення, з врахуванням індексу інфляції.

Посилаючись на викладене, з урахуванням часткової сплати орендної плати ОСОБА_1 , позивачі просили стягнути з ФГ «Адоніс-ОМ» заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції та пені: на користь ОСОБА_1 - в розмірі 16735 грн 90 коп., на користь ОСОБА_2 - в розмірі 34264 грн 61 коп.; розірвати договір оренди земельної ділянки від 01 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Адоніс-ОМ», а також стягнути судові витрати.

У відзиві на позовну заяву представник ФГ «Адоніс-ОМ» - адвокат Архипова К.Г. -просила застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати орендної плати за 2021 рік, відмовити у задоволенні позову про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі. Вказувала, що на виконання договору орендарем щорічно здійснювалось нарахування та виплата орендної плати. Звертала увагу, що з прохальної частини позовної заяви неможливо встановити чітко та беззаперечно за який період позивачі просять стягнути орендну плату. Щодо розміру, нібито, невиконаних зобов`язань відповідачем, то відповідно до нормативної грошової оцінки вартості спірної земельної ділянки її вартість у 2022 році становила 130 893 грн. 91 коп., у 2023 році - 137 569 грн. 50 коп. та у 2024 році - 154 062 грн. 13 коп., а тому виходячи із умов п. 9 Договору розмір орендної плати за спірну земельну ділянку мав становити: у 2022 році - 3 926 грн. 82 коп., у 2023 році - 4 127 грн. 01 коп. та у 2024р. - 4 621 грн. 86 коп. Тому вказані у позові суми боргу з виплати орендної плати є необґрунтованими. Щодо листа відповідача без підпису, дати та печатки господарства, відповідно до якого відповідачем нібито здійснено відповідні виплати та який є доказом обсягу невиконаних зобов`язань, то істотними умовами договору є розмір орендної плати і будь які зміни істотних умов оформлюються у письмовій формі та реєструються, а усна та неформалізована обіцянка орендаря сплатити орендну плату в більшому розмірі, ніж передбачено договором, не створює юридичних наслідків. У 2023-2024 рр. відповідачем виконано зобов`язання за договором оренди в повному обсязі та сукупно сплачено 15 984 грн. 00 коп., що перевищує суму орендної плати визначеної договором на 3 308 грн 31 коп.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення сум, суд першої інстанції встановив, що йому було виплачено орендну плату, а тому такі вимоги є безпідставним. Відмовляючи у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_2 суд встановив, що, у відповідача не виник обов`язок щодо виплати йому орендної плати через неповідомлення відомостей, передбачених ч. 3 ст. 148-1 ЗК України. За таких обставин суд вважав, що відсутні підстави і для розірвання договору оренди землі.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2025 року, а ухвалою від 30 жовтня 2025 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2025 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, апелянт просив скасувати рішення та ухвалити нове, про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що ним та ОСОБА_2 були виконані вимоги щодо повідомлення відповідачу у передбачений законом спосіб відомостей, передбачених ч. 3 ст. 148-1 ЗК України, а саме надіслано рекомендований лист з описом вкладення, у тому числі платіжних реквізитів, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» від 19.10.2023 р., де у опису вкладення зазначено окремими порядковими номерами реквізити рахунка ОСОБА_2 та реквізити рахунка ОСОБА_1 . На вказаному поштовому відправленні АТ «Укрпошта» проставлений відбиток календарного поштового штемпеля та розпис працівника ОПЗ, що свідчить про перевірку вкладення відправлення. Під час судового засідання в суді першої інстанції він пояснював, що до позову не додано копій реквізитів рахунків, оскільки вони були в одному екземплярі, які направлені орендарю, та голова ФГ «Адоніс-ОМ» в судовому засіданні заперечував факт отримання реквізитів рахунка ОСОБА_2 , а не вказував на отримання однакових реквізитів рахунків. Не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог і посилання орендаря на те, що надані ними банківські реквізити для перерахування орендних платежів є недійсними, відповідний рахунок закритий, оскільки ними доведено до відома орендаря інформацію про спадкування ними прав та обов`язків спадкодавця за договорами оренди землі. Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 травня 2022 року у справі № 573/631/21 та у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 274/4716/20. Із змісту договору оренди вбачається, що порядок та місце виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати орендодавцю сторонами не встановлені, а тому з урахуванням пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України виконання грошового зобов`язання провадиться за місцем проживання кредитора. Відтак, належним місцем виконання зобов`язання зі сплати орендної плати є місце проживання позивача, такий висновок зроблений у постановах Верховного Суду у справах № 467/185/19 від 09 квітня 2021року, №612/678/19-ц від 16 лютого 2022 року. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що відповідач виплатами йому орендної плати у розмірі 7984грн в 2023 році та 8000грн. у 2024році виконав зобов`язання щодо погашення заборгованості з орендної плати за 2021-2024 роки. Так, відповідачем, ні при листуванні з ними, ні в квитанціях про переказ орендної плати на розрахунковий рахунок, не вказано про сплату орендної плати за 2021-2022 роки. Не додано доказів нарахування та виплати орендної плати за 2021-2022 роки і до відзиву на позовну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФГ «Адоніс-ОМ» - адвокат Архипова К.Г. – просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

На думку представника відповідача рішенням суду першої інстанції права позивача ОСОБА_1 не порушено. При розгляді справи встановлено та ним в суді визнано отримання коштів у розмірі, передбаченому договором оренди. Однак, відповідно до змісту апеляційної скарги апелянт виходить за межі можливих та дозволених законом своїх процесуальних повноважень, оскільки суть доводів апеляційної скарги зводиться до нібито порушених прав іншого позивача ОСОБА_2 , який самостійно не подавав апеляційну скаргу та не уповноважував апелянта діяти від свого імені. Незважаючи на це, апелянт просить суд переглянути рішення суду у повному обсязі, а не лише в частині, що стосується його прав та обов`язків та прийняти рішення яке буде виходити за межі апеляційної скарги і повноважень особи, що її подала. Такі дії апелянта, на думку адвоката Архипової К.Г., є зловживанням процесуальними правами і суперечать принципам цивільного судочинства.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, від позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник відповідача - адвоката Архипової К.Г.- надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що йому було виплачено орендну плату, що ним не заперечувалось, а тому позов є безпідставним. Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_2 суд встановив, що, у відповідача не виник обов`язок щодо виплати йому орендної плати через неповідомлення відомостей, передбачених ч. 3 ст. 148-1 ЗК України, а тому відсутні підстави і для розірвання договору оренди землі.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати та пені з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, після смерті їх бабусі – ОСОБА_3 , є власниками земельної ділянки з кадастровим номером 4823980700:01:000:2123 площею 3,7913 га розташованої на території Бурилівського старостинського округу Кривоозерської територіальної громади Первомайського району Миколаївської області в частці по кожний, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом, виданими Першою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області 12 липня 2023 року, зареєстрованими в реєстрі за №1-343, №1-345 (а.с. 23, 25).

Згідно з наявних в матеріалах справи Витягів з Державного реєстру речових прав, сформованих 20.07.2023 року вбачається, що право спільної часткової власності (по 1/2 частці) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980700:01:000:2123 площею 3,7913 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване 19 липня 2023 року.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_3 , спадкоємцями якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ФГ «Адоніс-ОМ» укладено договір оренди земельної ділянки строком до 31 грудня 2028 року.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передала ФГ «Адоніс-ОМ» в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею по 3,79 га, яка знаходиться на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

У п. 9,10,11 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 2220,36 гривень на 2013 рік. По бажанню орендодавця, за домовленістю з орендарем, орендна плата може бути видана натуральною продукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щорічно до 25 грудня.

Позивачі, посилаючись на невиконання зобов`язань за договором оренди, подали цей позов до суду та просили про стягнення з орендаря на свою користь орендної плати в сумах, визначених на підставі відповіді відповідача про розмір нарахованих сум орендної плати за 2021-2024 роки без врахування податків та зборів та з врахуванням індексів інфляції, а також додаткового стягнення, пені згідно до п.14 умов договору.

Не спростовуючи факту невиплати орендної плати позивачу ОСОБА_2 за 2021-2024 роки, відповідач, як орендар, посилався на відсутність наданих позивачем ОСОБА_2 реквізитів рахунку.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Частиною першою статті 2 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закона України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закона України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закона України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки судом встановлено, що ФГ «Адоніс-ОМ» виплатило йому орендну плату за користування земельними ділянками за період 2021-2024 роки, а тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Так, з урахуванням умов договору оренди землі, відповідач, як орендар мав сплатити орендну плату ОСОБА_1 , як власнику частки земельної ділянки наступним чином: у 2021 році - 1963 грн 41 коп. (130 893 грн. 91 коп. (НГО) * 3%:2); у 2022 році - 1963 грн 41 коп. (130 893 грн. 91 коп. (НГО) * 3%: 2); у 2023 році - 2063 грн 50 коп. (137 569 грн. 50 коп. (НГО) * 3%:2); у 2024 році - 2310 грн 93 коп. (154 062 грн. 13 коп. (НГО) * 3%:2), а всього на суму 8301 грн 25 коп. Після відрахування податків та обов`язкових платежів та з урахуванням індексів інфляції розмір орендної плати за 2021-2024 роки буде становити 7448 грн 72 коп. (6682 грн 50 коп. орендна плата , 766 грн 22 коп. інфляційне збільшення.)

З матеріалів справи вбачається, що 31 жовтня 2023 року платником ОСОБА_4 на рахунок отримувача ОСОБА_5 здійснено переказ коштів у сумі 7 984 грн., призначення платежу - переказ коштів за пай від ФГ “Адоніс-ОМ” 2023 р.; 17.10.2024 року платником ОСОБА_4 на рахунок отримувача ОСОБА_5 здійснено переказ коштів у сумі 500 грн., призначення платежу - оплата за продовження договору ОСОБА_1 ; 17 жовтня 2024 року платником ОСОБА_4 на рахунок отримувача ОСОБА_5 здійснено переказ коштів у сумі 8 000 грн., призначення платежу - орендна плата за використання земельної ділянки (паю) ОСОБА_1 , що значно перевищує суму орендної плати за весь період 2021-2024 років.

Разом з тим суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення орендної плати та пені в частині позовних вимог ОСОБА_2 через відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання ним законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

Так, з матеріалів справи вбачається що позивачами на підтвердження направлення відповідачу листа пропозиції від 17 жовтня 2023 року, додаткової угоди до договору оренди та реквізитів їх рахунків було надано опис вкладення, накладна №5510400760221 від 19 жовтня 2023 року АТ «Укрпошти», копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5510400760221 відповідачу 31 жовтня 2025 року. З опису вкладення слідує, що в ньому був документ з реквізитами рахунку ОСОБА_2 на 1 арк., що підтверджує виконання позивачем ОСОБА_2 обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що суди повинні виходити із презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків (постанови від 20 березня 2019 року у справі №222/1402/16, від 18 січня 2023 року у справі №752/24739/19). Відповідачем не спростовано належними доказами неотримання документу з реквізитами рахунку ОСОБА_2 при врученні їм відповідного рекомендованого листа 31 жовтня 2025 року.

З огляду на викладене у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу ОСОБА_2 орендної плати як новому власнику орендованої земельної ділянки за 2021-2022 роки на протязі семи днів від дня пред`явлення вимоги з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, за 2023 рік, 2024 рік відповідно до умов п. 11 Договору оренди від 01 лютого 2013 року до 25 грудня поточного року.

При цьому суд першої інстанції правильно звертав увагу на те, що частинами 1, 3 ст. 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. На виконання положень ст. 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором. (постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 146/350/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 341/245/19.

Саме на позивача як нового орендодавця покладено обов`язок доведення до відповідача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). (постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 274/3707/20).

У п. 9,10 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 2220,36 гривень на 2013 рік. По бажанню орендодавця, за домовленістю з орендарем, орендна плата може бути видана натуральною продукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

У Витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4823980700:01:000:2123 у 2021, 2022 роках становить, - 130893,91 грн., у 2023 році - 137 569 грн. 50 коп., у 2024 році - 154062,13 грн.

Враховуючи, що у позивачів право вимагати у відповідача сплати орендної плати виникло після державної реєстрації речових прав на земельну ділянку та після виконання ними вимог ст. 148-1 ЗК України, та враховуючи дату звернення позивачів до суду, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про сплив позовної давност за вимогами про стягнення орендної плати за 2021 рік є безпідставними.

Отже, з урахуванням умов договору оренди землі, відповідач, як орендар мав сплатити орендну плату ОСОБА_2 , як власнику частки земельної ділянки наступним чином: у 2021 році - 1963 грн 41 коп. (130 893 грн. 91 коп. (НГО) * 3%:2); у 2022 році - 1963 грн 41 коп. (130 893 грн. 91 коп. (НГО) * 3%: 2); у 2023 році - 2063 грн 50 коп. (137 569 грн. 50 коп. (НГО) * 3%:2); у 2024 році - 2310 грн 93 коп. (154 062 грн. 13 коп. (НГО) * 3%:2), а всього на суму 8301 грн 25 коп. Після відрахування податків та обов`язкових платежів та з урахуванням індексів інфляції розмір орендної плати за 2021-2024 роки буде становити 7448 грн 72 коп. (6682 грн 50 коп. орендна плата , 766 грн 22 коп. інфляційне збільшення.)

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розмір заборгованості з урахуванням індексів інфляції з орендної плати позивачем ОСОБА_2 помилково розрахований у розмірах, що не відповідають умовам договору.

При вирішенні справи колегією суддів також встановлено невнесення орендарем орендної плати ОСОБА_2 у строки, визначені умовами договору, тобто наявність підстав для стягнення з відповідача пені у відповідності до п. 14 Договору.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст.546 ЦК України).

В силу ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено після відрахування податків та обов`язкових платежів розмір орендної плати ОСОБА_2 за 2021 становить 1580 грн 55 коп., за 2022 рік – 1580 грн 55 коп., за 2023 рік - 1661 грн 10 коп., за 2024 рік – 1860 грн 30 коп.

За умовами договору орендодавець має право на отримання пені за затримку у виплаті орендної плати в розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 14 Договору).

З урахуванням наданих доказів, пеня підлягає обрахуванню за наступні періоди: за 2021-2022 роки за 472 дні - буде становити 149 грн 20 коп., за 2023 рік за 424 дні - буде становити 70 грн 40 коп., за 2024 рік за 58 днів 10 грн 80 коп.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розмір пені позивачем помилково розрахований із суми заборгованості 14000 грн 00 коп. за 2021-2022 роки, та із суми заборгованості 8000 грн 00 коп. за 2023 рік, 8000 грн за 2024 рік та без відрахування податків та обов`язкових платежів.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини справи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати та пені підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення шляхом стягнення з Фермерського господарства «Адоніс-ОМ» на користь ОСОБА_2 заборгованості по сплаті орендної плати за 2021-2024 роки з урахуванням індексу інфляції у розмірі 7448 грн 72 коп., пені у розмірі 230 грн 40 коп., а всього – 7679 грн 12 коп.

Разом із тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди.

Так, підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як "систематичність" та "несплату", зокрема, орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 зазначала щодо поняття "несплата", вжите у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

Приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що відповідач допустив саме недоплату орендної плати. Разом із тим позивачами не доведено, що внаслідок недоплати орендної плати ОСОБА_2 орендодавці значною мірою були позбавлені того, на що розраховували.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди і доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Отже апеляційна скарга ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати та пені скасовано, ухвалено нове про часткове задоволення позову наявні підстави для відповідної зміни розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача, а також, відповідно необхідно розподілити судові витрати, понесені сторонами в апеляційній інстанції.

Так, при зверненні до суду з позовною заявою та апеляційною скаргою позивач сплатив 1211 грн 20 коп. за майнову вимогу та 1211 грн 20 коп. за немайнову вимогу за подання позовної заяви та 3633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги, а всього – 6056 грн 00 коп. судового збору, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 майнового характеру та апеляційної скарги на 22,41% на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 678 грн 55 коп. судового збору, сплаченого у суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати та пені скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнути з Фермерського господарства «Адоніс-ОМ» (ЄДРПОУ 35596806) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по сплаті орендної плати за 2021-2024 роки з урахуванням індексу інфляції у розмірі 7 448 грн 72 коп., пеню у розмірі 230 грн 40 коп., а всього – 7 679 грн 12 коп. (сім тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень дванадцять копійок).

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства «Адоніс-ОМ» (ЄДРПОУ 35596806) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 678 грн 55 коп. (шістсот сімдесят вісім гривень п`ятдесят п`ять копійок) судового збору, сплаченого у суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року