Вирок від 06 січня 2026 р. у справі №332/2765/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.01.2026 Справа№ 332/2765/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/2765/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/241/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 січня 2025 року м. Запоріжжя

Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м.Запоріжжя, громадянку України, яка має професійно-технічну освіту, офіційно не працевлаштовану, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , раніше судиму:

- 16.08.2016 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч.1 ст.185, ч.2 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;

- 04.10.2017 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі; на підставі п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» звільнена від відбування покарання;

- 08.08.2018 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням на 1 рік;

- 10.08.2018 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 2 років обмеження волі на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;

- 09.11.2018 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця обмеження волі;

- 23.10.2019 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст.71 КК України до 2 років 2 місяців обмеження волі; звільнена 10.12.2019 року по закінченню строку відбуття,

визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень.

В порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України за наступних обставин.

20 лютого 2023 року приблизно о 16:30 годині ОСОБА_7 , перебуваючи по вул. Тенісній, м. Запоріжжя, на тротуарі знайшла банківську картку з номером: НОМЕР_2 (з безконтактною технологією проведення платежів), яка була втрачена її власницею ОСОБА_10 , того ж дня, та на якій встановлений ліміт по оплаті без підтвердження PIN-коду, емітентом якої є ПАТ «ПУМБ», яка в силу положень ст.1 Закону України «Про інформацію», п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та примітки до ст. 358 Кримінального кодексу України, є офіційним документом.

В подальшому у ОСОБА_7 виник умисел на її привласнення з корисливих мотивів, направлених на таємне викрадення грошових коштів з банківського рахунку вказаної картки. Знайшовши вказану вище банківську картку та привласнивши її, ОСОБА_7 , не вчинила жодних дій щодо встановлення власника картки чи її повернення, а покинула місце вчинення кримінального проступку та пішла до найближчого магазину з метою продовження свого злочинного, корисливого умислу, направленого на заволодіння грошовими коштами з рахунку вказаної картки, шляхом безконтактної оплати за товар.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст.357 КК України, як привласнення офіційного документу, вчинене з корисливих мотивів.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, яке на думку апелянта, є необґрунтованим, внаслідок його м`якості.

Суд першої інстанції не обґрунтував належним чином призначене покарання у межах мінімальної межі санкції.

Зокрема, при обранні виду та розміру покарання, суд першої інстанції не врахував данні, які характеризують особу ОСОБА_7 , а саме наявність судимостей, відсутність працевлаштування і заробітку, відсутність сталих соціальних зв`язків, вчинення багатьох кримінальних правопорушень впродовж нетривалого часу, спрямованих на незаконне заволодіння чужим майном.

Просить апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч.1 ст.357 КК України та призначити покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки з покладенням на неї обов`язків.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Наголосив, що покарання за ч.1 ст.357 КК України не відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК України. Обвинувачена не має доходу, не працює, штраф вона самостійно сплатити не зможе.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 заперечувала проти доводів апеляційної скарги прокурора.

Обвинувачена ОСОБА_7 заперечувала проти доводів апеляційної скарги прокурора, разом з тим підтвердила, що не працює, коштів на сплату штрафу не має.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, обвинувачену та її захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 357 КК України, є обґрунтованими та підтверджені встановленими органом досудового розслідування обставинами, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок необґрунтованого застосування покарання у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є, окрім іншого, застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У свою чергу, відповідно до ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, і обрати такий вид і розмір покарання, який буде необхідним і достатнім для досягнення його мети.

У системному зв`язку з цими положеннями перебуває і ст. 53 КК України, яка визначає штраф як грошове стягнення та за своєю правовою природою передбачає реальну можливість його сплати, адже покарання не може бути формальним і таким, що завідомо не виконується або виконання якого є суто декларативним.

Як убачається з вироку та матеріалів провадження, ОСОБА_7 є особою, яка офіційно не працевлаштована, постійного джерела доходу не має, відомості про наявність у неї грошових коштів, чи іншого майна, які б об`єктивно забезпечували виконання грошового стягнення, судом першої інстанції не встановлені та належним чином не мотивовані.

За таких обставин призначення штрафу як основного виду покарання не узгоджується із засадою індивідуалізації покарання, оскільки фактично судом не враховано майновий стан обвинуваченої та її реальну платоспроможність.

Колегія суддів підкреслює, що штраф як вид покарання є ефективним насамперед у випадках, коли грошове стягнення здатне створити для особи відчутні правові наслідки та виступити реальним стримувальним чинником від повторного правопорушення.

Натомість щодо особи, яка не має офіційного працевлаштування і стабільного доходу, призначення штрафу породжує суттєві ризики того, що покарання не буде виконано добровільно або буде виконуватися формально і непропорційно зусиллям, які витрачатимуться державою на примусове виконання. У такому разі штраф втрачає свій зміст як покарання, оскільки він не досягає превентивної мети, не забезпечує виправлення, не впливає на поведінку засудженої.

Більше того, за відсутності в особи доходу і сталих соціально-економічних зв`язків штраф не лише не сприяє виправленню, а й об`єктивно підвищує ризик подальшої девіантної поведінки.

Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, у цьому провадженні вчинено з корисливих мотивів у контексті подальших дій, спрямованих на незаконне заволодіння коштами, обрання покарання у вигляді штрафу за відсутності законних джерел доходу фактично не усуває причин і умов, що сприяли правопорушенню, та не створює механізму контролю й корекції поведінки.

Відтак, такий вид покарання не відповідає завданням кримінального провадження і загальним засадам кримінальної відповідальності, адже не забезпечує ані справедливої реакції держави, ані дієвого запобігання новим правопорушенням.

Колегія суддів також враховує дані про особу обвинуваченої, які, хоча й безпосередньо не є предметом оскарження, однак істотно характеризують її та мають враховуватися при визначенні виду покарання.

Так, з матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, має судимості, офіційно не працевлаштована, не продемонструвала наявності стійких соціальних чинників, які б гарантували її правослухняну поведінку без належного нагляду та корекційного впливу.

Колегія суддів наголошує, що оцінка придатності штрафу як виду покарання у цій справі не зводиться до суми 850 грн як такої.

Питання полягає в принциповій відповідності обраного виду покарання особі винної та досяжності мети покарання.

Для особи без доходу навіть відносно невеликий штраф може виявитися неспроможним до виконання, а для суду - немотивованим з точки зору очікуваного виправного ефекту.

Водночас покарання має бути не формальним, а таким, що реально впливає на поведінку засудженої і якщо за обставин справи відсутні підстави вважати, що грошове стягнення буде виконане і матиме виправний ефект, суд зобов`язаний обрати інший, більш адекватний і дієвий інструмент кримінально-правового впливу.

За наведених підстав колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що застосування штрафу за ч. 1 ст. 357 КК України у конкретних обставинах провадження є таким, що не відповідає особі обвинуваченої, не узгоджується з вимогами ст. 50, 53, 65 КК України та не забезпечує досягнення мети покарання. В

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогою апелянта про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на два роки, оскільки саме такий вид покарання створює реальний механізм корекції поведінки, нагляду та профілактики повторних правопорушень, відповідає меті покарання і є необхідним та достатнім у розумінні ст. 65 КК України.

При цьому, з метою забезпечення дієвості пробаційного нагляду та належного контролю за поведінкою засудженої, на підставі ч. 2, 3 ст. 59-1 КК України на неї підлягає покладенню обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2025 року в частині призначення ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів, що становить 850,00 гривень, скасувати.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 357 КК України покарання у вигляді пробаційного нагляду строк на 2 (два) роки.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 59-1 КК України на ОСОБА_7 покласти обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

В частині вирішення долі речових доказів вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4