Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №149/3593/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/3593/25

Провадження № 33/801/50/2026

Категорія: 146

Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 та ст. 124 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення, відповідно до статті 36 КУпАП у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень, а також стягнуто з неї судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, водій ОСОБА_1 16.10.2025 о 13:40 год. в м. Хмільник по проспекту Свободи, 1 а ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не звернулась за допомогою до інших осіб, в результаті чого здійснила зіткнення з транспортним засобом Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Після цього, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи причетною до дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце по проспекту Свободи, 1 а в м. Хмільник залишила місце події, чим порушила вимоги підпункту «а» пункту 2.10, 10.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 122-4 КУпАП.

Суд, з огляду на вищевказані обставини, дійшов висновку, що за правилами ч. 2 ст. 36 КУпАП адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_1 за ст.124 та 122-4 КУпАП необхідно об`єднати в одне провадження.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі – закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним належним і допустимим доказом у справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки він не є самостійним та беззаперечним доказом вини особи. Обставини, викладені в протоколі, підлягають перевірці та підтвердженню іншими доказами, які б у сукупності свідчили про наявність події адміністративного правопорушення та винуватість особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, рапорт поліцейського, пояснення водія, а також схема місця дорожньо-транспортної пригоди не містять відомостей, які б підтверджували факт та обставини вчинення адміністративного правопорушення. Зокрема, у рапорті відсутня будь-яка інформація про наявність у автомобіля ОСОБА_2 механічних пошкоджень, їх характер та локалізацію, не здійснено їх фіксацію технічними засобами, так само як і не зафіксовано слідів на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Вказує, що пояснення ОСОБА_2 , відібрані у нього працівниками поліції, містять відомості про те, що потерпілий моменту зіткнення будь-якого транспортного засобу з його автомобілем не бачив, особу, яка могла вчинити правопорушення, він також не бачив і нікого не підозрює у його вчиненні. Очевидці зіткнення будь-якого транспортного засобу з його автомобілем, зі слів потерпілого, відсутні. Водночас зазначене прямо суперечить змісту рапорту поліцейського, у якому без наведення джерела походження такої інформації вказано на наявність нібито очевидців, які повідомили потерпілому про зіткнення сірого автомобіля марки BMW з його транспортним засобом.

Крім того, у поясненнях ОСОБА_2 наведено опис пошкоджень, які, за його твердженням, наявні на його автомобілі, однак до зазначених пояснень не додано жодних матеріалів фото- чи відеофіксації таких ушкоджень. Схема місця дорожньо-транспортної пригоди також не містить жодних відомостей ані про транспортні засоби, що були учасниками події, ані про сліди, виявлені на місці ДТП, ані про характер і локалізацію пошкоджень автомобіля.

За таких обставин протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у справі, оскільки він не містить жодних об`єктивних даних, які б підтверджували наявність події адміністративного правопорушення, а наявні у матеріалах справи докази є суперечливими та неузгодженими між собою.

Зазначає, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 122-4 КУпАП свідки та потерпілі не залучалися. До вказаного протоколу долучено ті самі матеріали, а саме рапорт поліцейського та схему місця дорожньо-транспортної пригоди, які вже містяться у матеріалах справи та не підтверджують наявність події адміністративного правопорушення. За таких обставин протокол ЕПР № 498319 від 30 жовтня 2025 року також не може бути визнаний належним і допустимим доказом у справі.

Крім того, в оскаржуваній постанові відсутні будь-які відомості щодо заходів, вжитих працівниками поліції з метою встановлення осіб очевидців події, а також не зазначено, коли саме, на підставі яких доказів і за яких обставин такі особи були встановлені.

Таким чином, за відсутності належних, допустимих і достатніх доказів, які б у сукупності підтверджували подію адміністративного правопорушення та винуватість скаржника, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.

У судовому засіданні 08 січня 2026 року особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , надала пояснення, з яких убачається, що її було зупинено працівниками поліції лише через 14 днів після ймовірної події дорожньо-транспортної пригоди з мотивів того, що вона часто паркується поблизу місця своєї роботи, а транспортні засоби марки BMW сірого кольору є поширеними в місті. При цьому працівники поліції повідомили їй виключно про те, що дорожньо-транспортну пригоду нібито було вчинено автомобілем сірого кольору марки BMW, без надання будь-яких конкретних відомостей щодо обставин події. ОСОБА_1 зазначила, що будь-які механічні пошкодження на її транспортному засобі відсутні.

Також особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вказала, що на її запитання щодо причин бездіяльності працівників поліції протягом 14 днів після події дорожньо-транспортної пригоди обґрунтованої відповіді надано не було. Водночас, за її твердженням, на парковці біля магазину «Сільпо» наявні камери відеоспостереження, однак заходів щодо витребування та дослідження відповідних відеозаписів працівниками поліції вжито не було. ОСОБА_1 також зазначила, що потерпілому не відомі будь-які конкретні обставини події, окрім загального повідомлення про те, що дорожньо-транспортну пригоду вчинив автомобіль сірого кольору марки BMW. На переконання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, наведені обставини не можуть вважатися належною та достатньою підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності. Крім того, ОСОБА_1 наголосила, що судом першої інстанції її не було належним чином викликано до суду, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості реалізувати право на захист. Зі схемою місця дорожньо-транспортної пригоди працівники поліції її не ознайомлювали, а доступ до зазначеної схеми вона отримала лише в суді першої інстанції після розгляду справи. Пояснення щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди у неї не відбиралися, огляд належного їй транспортного засобу марки BMW працівниками поліції не проводився.

У судовому засіданні 13 січня 2026 року потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що він припаркував свій автомобіль біля магазину «Сільпо», а після виходу з магазину дізнався від сторонніх осіб, що автомобіль BMW X5, виїжджаючи з парковки, здійснив зіткнення з його автомобілем Skoda Octavia та залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Водночас потерпілий зазначив, що будь-яких претензій до водія автомобіля BMW X5 він не має, а докази причетності ОСОБА_1 до вчинення дорожньо-транспортної пригоди в матеріалах справи відсутні. Так, відсутні данні про те, що їх викликали працівники поліції, оглядали їх транспортні засоби і звіряли пошкодження.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, потерпілого ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, вважаю, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 294 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення вказаних вище вимог не дотримано.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Тому, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 498312 від 30.10.2025, водій ОСОБА_1 16.10.2025 о 13:40 год. в м. Хмільник по проспекту Свободи, 1 а, керуючи транспортним засобом BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не звернулась за допомогою до інших осіб, в результаті чого здійснила зіткнення з транспортним засобом Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 498319 від 30.10.2025 зазначено, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи причетною до дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце по проспекту Свободи, 1 а в м. Хмільник залишила місце події, чим порушила вимоги підпункту «а» пункту 2.10, 10.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 122-4 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно правових позицій, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати всі обставини, перелічені в статтях 247, 280 КУпАП, надати оцінку не тільки тим доказам, які доводять винуватість, але й оцінити доводи та докази, які виправдовують особу.

Зазначених вимог місцевий суд, розглядаючи дану справу, не дотримався повною мірою, оскільки поза увагою та без належної оцінки суду залишились обставини, які істотно вплинули на висновки щодо визнання винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 КУпАП.

Приймаючи рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. ст. 124, 122-4 КУпАП, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що її вина доведена матеріалами справи, а саме протоколами про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, доданою до нього; рапортом поліцейського, протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення, поясненнями потерпілого ОСОБА_2 та іншими матеріалами справи.

Проте апеляційний суд не може погодитись з наведеними висновками суду першої інстанції. Не зважаючи на суперечливість цих доказів, суд першої інстанції формально послався на них в оскаржуваній постанові як на докази винуватості та не дав їм належної, ґрунтовної юридичної оцінки, що призвело до передчасності висновку суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення передбачає комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.

Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення передбачає систему ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Вона містить у собі передусім такі ознаки, як: власне протиправне діяння (дія чи бездіяльність); шкідливі наслідки діяння; причинний зв`язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили; час, місце, умови, спосіб та засоби вчинення правопорушення.

Суб`єктивна сторона це комплекс ознак, що характеризують внутрішню сторону правопорушення. До ознак, які характеризують суб`єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

За відсутності хоча б однієї із складових об`єктивної та суб`єктивної сторони караного діяння, не можна стверджувати, що в діях особи наявний склад адміністративного правопорушення.

При цьому доказуванню підлягають всі елементи складу правопорушення.

Тобто органом, уповноваженим на складання протоколу про адміністративне правопорушення має бути доведено не тільки сам факт вчинення протиправної дії та її наслідків, але й причинний зв`язок між діяннями конкретної особи та шкідливими наслідками, що настали.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідальність, яка передбачена ст. 124 КУпАП настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Застосування цієї статті необхідно доведення порушення конкретного пункту ПДР водієм транспортного засобу.

Отже, суд, під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, повинен встановити, чи була дорожньо-транспортна подія, чи були отримані пошкодження транспортними засобами, діями якої особи завдано цієї шкоди, а також, які положення правил дорожнього руху було порушено вказаною особою.

Умовою для настання адміністративної відповідальності за вказаною статтею є наявність причинного зв`язку між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди.

Питання наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення, за ознаками якого складений протокол про адміністративне правопорушення, у діях конкретної особи суд вирішує в межах протоколу, складеного відносно цієї особи, перевіряючи відповідність обставин, викладених у протоколі, фактичним обставинам провадження.

При цьому, протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, обставини, наведені у протоколі про адміністративне правопорушення, суб`єктом, який його склав, повинні підтверджуватись іншими зібраними цим суб`єктом доказами.

Вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, а саме, будь-яких фактичних даних, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, визначений у ч. 1 ст. 251 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 обґрунтовано зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може визнаватися єдиним належним і допустимим доказом у справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки не є беззаперечним та самостійним доказом вини особи. Зміст протоколу підлягає обов`язковій перевірці та підтвердженню сукупністю інших доказів, які повинні свідчити про наявність події адміністративного правопорушення, а також про винуватість особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження обставин, викладених у протоколі, органом, який склав протокол, долучено рапорт поліцейського, пояснення потерпілого та схему місця дорожньо-транспортної пригоди. Водночас зазначені матеріали не містять відомостей, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку об`єктивно підтверджували факт і обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Зокрема, у рапорті поліцейського відсутні будь-які дані щодо наявності у транспортного засобу потерпілого ОСОБА_2 механічних пошкоджень, їх характеру, локалізації та ступеня, не здійснено їх фіксацію за допомогою технічних засобів фото- чи відеозйомки. Так само матеріали справи не містять відомостей про виявлення та фіксацію будь-яких слідів на місці дорожньо-транспортної пригоди, які могли б свідчити про сам факт зіткнення транспортних засобів.

Крім того, з пояснень потерпілого ОСОБА_2 , відібраних працівниками поліції, убачається, що він безпосередньо моменту зіткнення будь-якого транспортного засобу з його автомобілем не бачив, особу водія, який міг вчинити дорожньо-транспортну пригоду, не встановив, будь-яких підозр щодо конкретної особи не висловлював, а також зазначив про відсутність очевидців події. Таким чином, пояснення потерпілого не підтверджують ані факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди конкретним транспортним засобом, ані причетності до неї ОСОБА_1 .

Водночас зазначені пояснення потерпілого суперечать змісту рапорту поліцейського, у якому без зазначення джерела походження відповідної інформації вказано про нібито наявність очевидців, які повідомили потерпілому, що зіткнення з його автомобілем здійснив сірий автомобіль марки BMW. Така суперечність між доказами не усунута, а походження та достовірність відомостей, викладених у рапорті, належним чином не підтверджені.

Крім того, хоча у поясненнях потерпілого наведено опис пошкоджень, які, наявні на його автомобілі, до матеріалів справи не долучено жодних доказів на підтвердження того, що такі пошкодження виникли в результаті зіткнення з автомобілем ОСОБА_1 ..

Схема місця дорожньо-транспортної пригоди - графічне зображення місця дорожньо-транспортної пригоди з відображенням та фіксацією на ньому всіх об`єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення її причин, яке оформлюється з дотриманням вимог цієї Інструкції на місці пригоди і підписується її учасниками.

Наявна в матеріалах справи схема місця ДТП, також не містить всіх відомостей про транспортні засоби, які були учасниками події, не відображає слідів дорожньо-транспортної пригоди, а також не містить даних щодо характеру та локалізації механічних пошкоджень автомобіля ОСОБА_1 .. За таких обставин зазначена схема не може вважатися доказом, який підтверджує факт та обставини адміністративного правопорушення.

Також відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі №1395 від 07 листопада 2015 року, відноситься вимога про те, що учасники ДТП повинні підписати схему місця дорожньо-транспортної пригоди. Однак апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 не ознайомлена з даною схемою та не підписувала її, що позбавляє учасника висловити свої зауваження та застереження щодо її оформлення, а також щодо змісту даних, зазначених в даній схемі.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року, у разі встановлення транспортного засобу, який зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, на працівників поліції покладається обов`язок здійснити огляд такого транспортного засобу з метою виявлення характерних механічних пошкоджень, що могли утворитися внаслідок ДТП, з`ясувати інші істотні обставини події, а також забезпечити належну фотофіксацію результатів такого огляду.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені вимоги Інструкції працівниками поліції дотримані не були: огляд транспортного засобу, який нібито був причетний до дорожньо-транспортної пригоди, не проводився, характерні пошкодження не встановлювалися, а їх фотофіксація не здійснювалася. Відсутність таких процесуальних дій унеможливлює об`єктивне встановлення факту участі відповідного транспортного засобу у дорожньо-транспортній пригоді та позбавляє суд можливості перевірити наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і наслідками, що настали.

За таких обставин недотримання працівниками поліції вимог Інструкції № 1395 є істотним порушенням порядку оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та свідчить про неповноту збирання доказів, що, у свою чергу, впливає на допустимість і належність доказів у справі.

Докази, які були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, є недостатніми для висновку про порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , тобто дорожньо-транспортної пригоди, та про залишення нею місця пригоди.

На вказані обставини, які є суттєвими та вагомими, суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Під час розгляду справи, суд не вжив заходів для встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, а саме не отримав пояснення іншого учасника ДТП ОСОБА_2 , який є потерпілим.

При вирішенні питання первинності порушень Правил дорожнього руху, відповідно до викладеній правовій позиції Верховного Суду України в своєму рішенні в справі №5-18кс14 від 20 листопада 2014 року, у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням ПДР) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні наслідку.

Причинний зв`язок в автотранспортних правопорушеннях відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР й відповідними наслідками.

Однак, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних та допустимих доказів, що дії ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинному зв`язку з подією даної пригоди та наслідками у виді механічних пошкоджень, та в її діях вбачаються ознаки порушення вимог п.п. 2.10а, 10.9 ПДР, що свідчить про відсутність в діях останнього складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 КУпАП.

Таким чином, посилання суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не дотрималася елементарних правил безпеки дорожнього руху і призвела наїзд на припаркований автомобіль, не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить жодних об`єктивних даних, які б у сукупності з іншими доказами підтверджували наявність події адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 . Наявні у матеріалах справи докази є суперечливими, неповними та неузгодженими між собою, а сумніви щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до загальних засад провадження у справах про адміністративні правопорушення, тлумачаться на її користь.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Обов`язково слід наголосити, що процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача і судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 75-79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії», пункт 54 справи «Озеров проти Росії», пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»).

У зв`язку із чим суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.

Аналізуючи під час апеляційного розгляду наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4 КУпАП не підтверджуються зібраними по справі доказами. Оскільки, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 252 та 280 КУпАП належним чином не перевірив і не дослідив всіх обставин справи в їх сукупності, та не дав їм належної правової оцінки.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессегеі Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Ч. 1 до ст. 7 КУпАП, ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, викладені у протоколах не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а досліджені у судовому засіданні докази не є достатніми для висновку про наявність складу вказаного адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Зазначене є підставою для закриття провадження в справі за недоведеністю належними доказами складу за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП.

За таких обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у вчинені ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, вважаю, у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4 КУпАП, а тому постанову суду першої інстанції слід скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року скасувати.

Провадження у справі за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 цього Кодексу, у зв`язку з відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко