Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №751/4163/25 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/4163/25

Провадження №2/751/546/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Овсієнко Ю. К.

при секретарі - Решетник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новозаводського районного суду міста Чернігова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору –

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції учасників справи.

12.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду міста Чернігова з цивільним позовом про розірвання договору про інвестування в бізнес (про залучення інвестором грошових коштів в проект зі створення та фінансування виробництва) від 12.05.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 10 000 дол. США.

В обґрунтування позову посилається на те, що 12.05.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір про інвестування в бізнес (про залучення інвестором грошових коштів в проект зі створення та фінансування виробництва). Об`єктом інвестиції було визначено налагодження виробничого бізнес процесу зі створенням швейного цеху «Yavorska Atelier». На виконання умов укладеного договору позивачем було передано відповідачеві 10 000 дол.США.

Відповідач, згідно умов договору, зобов`язана була комуні кувати з позивачем щодо створення виробництва та інформувати про витрачені інвестиції, однак остання відмовляється виконувати умови договору, а всі прохання та заяви про повернення коштів – проігноровані. Позивач вважає, що наявні підстави для розірвання оспорюваного договору, з подальшим стягненням з відповідача отриманих грошових коштів.

06.10.2025 представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Сірим І.Л. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що сторонами дійсно обговорювалась можливість залучення інвестицій від позивача у підприємницьку діяльність відповідача в 2021 році, проте відповідач жодного разу не отримував від позивача будь-яких грошових коштів (інвестицій) для залучення в його підприємницьку діяльність. Підтвердженням даного факту є, зокрема те, що позивачем не долучено до позовної заяви письмових доказів – будь-яких платіжних документів та/або розписок, в підтвердження фактів перерахування на рахунок відповідача та/або передачі відповідачу особисто якихось грошових коштів, тобто інвестицій. Твердження позивача щодо передачі відповідачу 10 000 дол. США є надуманим, оскільки ґрунтується лише на припущеннях позивача, а тому такі докази і не є достатніми для задоволення позовних вимог, зокрема тих, що стосуються стягнення грошових сум. Звертають увагу, що розділом 8 наданого договору передбачено обов`язкове досудове врегулювання спору, проте позивачем не надано підтвердження, що він звертався до відповідача з претензією. Також він не звертався з пропозицією розірвати договір хоча це теж передбачено в наданому договорі. В межах розгляду справи із зазначеним у позові обґрунтуванням щодо необхідності розірвання договору, не вбачається підстав для розірвання договору у відповідності до положень ч.2 ст. 651 ЦК України, оскільки за недоведеністю належними та достатніми доказами дійсного здійснення інвестицій за договором, відсутній кореспондуючий цьому обов`язок отримувача інвестицій і тому відсутні підстави вважати, що відповідачем допущене істотне порушення умов договору, наявність якого призводить до прийняття рішення про розірвання договору.

05.01.2026 представником позивача на електронну пошту суду подано додаткові пояснення по справі з копіями скриншотів із месенджера «Telegram» Сердюка С.М.

ІІ. Заяви ( клопотання) та пояснення учасників справи.

Позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. Подали клопотання про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомлені. Про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.25).

Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

12.05.2021 між ФОП ОСОБА_2 (Одержувач інвестицій) та ОСОБА_1 (Інвестор) укладено договір про інвестування в бізнес (про залучення інвестором грошових коштів в проект зі створення та фінансування виробництва з метою отримання прибутку – дивідендів, у вигляді грошових коштів).

Згідно п.2.1 Договору Інвестор забезпечує фінансування Інвестиційної діяльності відповідно до умов Договору, яке в подальшому буде об`єктом прав Інвестора на отримання прибутку (дивідендів), а Одержувач інвестицій створює Результат інвестиційної діяльності, що фінансується Інвестором. По завершенні Інвестиційної діяльності Одержувач інвестицій передає Інвестору Результат інвестиційної діяльності на умовах Договору.

Згідно п.2.2 Договору Інвестор надає інвестиції за Договором у вигляді грошових коштів в розмірі: 10 000 USD (десять тисяч доларів) за курсом НБУ 27,75 гривень за 1 (один) долар, шляхом надання грошових коштів в валюті готівкою Одержувачу інвестицій.

Згідно п.3.1 Договору Інвестиції надаються Інвестором одноразово (єдиним платежем) відповідно до умов Договору, шляхом стовідсоткового інвестування в сумі і в порядку, зазначених у Договорі.

Відповідно до п.3.2 Договору збільшення розміру Інвестицій може здійснюватися тільки на підставі додаткової угоди до Договору, що підписується Сторонами.

Ризик збільшення обсягу інвестицій у обсязі інвестицій, передбаченого Договором, необхідного для досягнення Результату інвестиційної діяльності, приймає на себе Інвестор (п.3.3 Договору).

Термін отримання Результату інвестиційної діяльності Одержувачем інвестицій становить один рік і обчислюється з дня передачі Інвестицій Інвестором Одержувачу інвестицій. При необхідності і за взаємною домовленістю Сторін термін може бути продовжений на підставі додаткової угоди до Договору, підписаного Сторонами або уповноваженими представниками Сторін.

Згідно п.8.1 Договору всі суперечки і розбіжності за договором або у зв`язку з ним вирішуються Сторонами шляхом переговорів. Сторона, яка отримала претензію, зобов`язана повідомити заявника про результати її розгляду протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання. Відповідь на претензію дається в письмовій формі. У разі недосягнення Сторонами взаємної згоди щодо спірних питань протягом 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту письмового повідомлення однієї Сторони іншу про наявність спору, даний спір буде вирішуватися в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п.8.2 Договору сторони зобов`язані здійснити претензійний порядок досудового врегулювання спору. Спір, який виникає з Договору, може бути переданий на вирішення суду після прийняття сторонами заходів з досудового врегулювання після закінчення 30-ти календарних днів з дня подання претензії.

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 504/3770/15 (провадження № 61-5699св22).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці, під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанову Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду нагадує, що у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61?11сво17).

Згідно ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За нормами ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач згідно умов договору, зобов`язана була комунікувати з позивачем щодо створення виробництва та інформувати про витрачені інвестиції, однак остання відмовляється виконувати умови договору, а всі прохання та заяви про повернення коштів – проігноровані.

Відповідач заперечує отримання від позивача інвестиційних коштів за договором інвестування та наполягає на тому, що коштів в межах виконання інвестиційного договору нею не отримувалось.

Натомість сторона позивача вважає, що отримання інвестиційних коштів у розмірі 10 000,00 доларів США підтверджується перепискою між сторонами в месенджері «Telegram».

Оцінюючи надані стороною позивача докази у вигляді електронних переписок суд звертає увагу на положення 11.2 та 11.8 Договору, якими сторони визначили порядок свого електронного спілкування, що полягає у здійсненні електронного спілкування між сторонами за конкретно визначеними адресами електронної пошти та не передбачає правових наслідків електронних переписок через мобільні додатки та соціальні мережі.

Наявна в матеріалах справи інформація щодо отриманих доходів ОСОБА_2 за 2021 рік не підтверджує надходження на рахунок ОСОБА_2 коштів в сумі 10 000 доларів США.

Оскільки судом не встановлено дійсної передачі позивачем відповідачу інвестиційних коштів у розмірі 10 000,00 доларів США, а обов`язку інвестора щодо передачі інвестиційних коштів кореспондують обов`язки отримувача за договором, загалом відсутні правові підстави для визначення будь-якого доходу за договором інвестування та його розміру, адже право на отримання відсотку від доходу виникає у інвестора після внесення інвестицій, однак судом не встановлено, а стороною позивача не доведено належними і достатніми доказами вчинення дій з боку інвестора щодо реалізації договору, якими в даному випадку є необхідність внесення інвестиційних коштів.

Крім того, як зазначено в п. 8.1 Договору всі суперечки і розбіжності за договором або у зв`язку з ним вирішуються Сторонами шляхом переговорів. Сторона, яка отримала претензію, зобов`язана повідомити заявника про результати її розгляду протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання. Відповідь на претензію дається в письмовій формі. У разі недосягнення Сторонами взаємної згоди щодо спірних питань протягом 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту письмового повідомлення однієї Сторони іншу про наявність спору, даний спір буде вирішуватися в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п.8.2 Договору сторони зобов`язані здійснити претензійний порядок досудового врегулювання спору. Спір, який виникає з Договору, може бути переданий на вирішення суду після прийняття сторонами заходів з досудового врегулювання після закінчення 30-ти календарних днів з дня подання претензії.

Однак позивачем не надано підтвердження, що він звертався до відповідача з претензією.

Стосовно вимог позивача про розірвання інвестиційного договору суд приходить до наступного висновку.

Обґрунтовуючи вимоги про розірвання договору позивач посилається на положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до норм чинного законодавства України, а також з урахуванням положень п. 11.10 Договору інвестування, сторони не позбавлені можливості у разі наявності взаємної згоди розірвати вказаний договір шляхом підписання відповідної угоди.

Натомість в межах розгляду справи із зазначеним у заявах по суті справи обґрунтуванням щодо необхідності розірвання договору, суд не знаходить підстав для розірвання договору у відповідності до положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки за недоведеністю належними та достатніми доказами дійсного здійснення інвестицій за договором, відсутній кореспондуючий цьому обов`язок отримувача інвестицій і тому відсутні підстави вважати, що відповідачем допущене істотне порушення умов договору, наявність якого призводить до прийняття рішення про розірвання договору.

VІ. Розподіл судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись 2,5,10-13,18,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Головуючий - суддя Ю. К. Овсієнко