Вирок від 08 січня 2026 р. у справі №766/16639/24 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/16639/24

н/п 1-кп/766/2669/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2026

Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

?прокурора – ОСОБА_3 ,

?обвинувачений ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений,

?захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024150000000124від 30.05.2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, на обліку у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуваючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Генічеським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області 05.07.2011 року, РНОКПП НОМЕР_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 Кримінального кодексу України (надалі – КК України),

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті ухвалив вирок про таке:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним та статті КК України, що передбачають відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

1.1. Суд встановив, що ОСОБА_4 , будучи громадянином України, фактично проживаючи на території Генічеського району Херсонської області, під час окупації цієї території України збройними силами російської федерації, яка відбулася з 24.02.2022 року, добровільно, свідомо, умисно, переслідуючи антидержавницький мотив, з 20 травня 2022 року добровільно зайняв в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, посаду так званого (мовою оригіналу) «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспекторов полиции Генического районного отдела полиции Главного управления МВД Херсонской области» та на даний час займає посаду так званого (мовою оригіналу) «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспекторов полиции отдела министерства внутренних дел российской федерации «Генический».

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною сьомою ст. 111-1 КК України, формою об`єктивної сторони якого є добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

ІІ. Позиції сторін кримінального провадження

2.1. Прокурор у судових дебатах зазначив, що вважає пред`явлене обвинувачення доведеним, обставини кримінального правопорушення підтверджені доказами, що досліджені під час судового розгляду. Вина обвинуваченого ОСОБА_4 також доведена, а його дії кваліфіковані правильно, а саме за ч. 7 ст. 111-1 КК України, кваліфікуючими ознаками якої є добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

Зазначені докази у своїй сукупності чітко встановлюють фактичні обставини справи та свідчать про наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, при цьому кваліфікація дій останнього органом досудового розслідування надана правильно.

2.2. Прокурор просив звернути увагу на суспільну небезпечність вчиненого, і підкреслив, що дане умисне діяння відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України та вчинене в умовах збройної агресії, яка показала наскільки важливим об`єктом кримінально-правової охорони є безпека держави.

2.3. Прокурор також просив Суд при призначенні покарання ОСОБА_4 врахувати відсутність обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, та наявність обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України – вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, а також тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів.

2.4. Прокурор також просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 12 (дванадцять) років, з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах на строк 10 (десять) років.

2.5. Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2024 року, залишити без змін до затримання ОСОБА_4 на приведення вироку до виконання.

2.7. Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з дня його фактичного затримання.

2.8. Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органахобчислювати з моменту відбуття ОСОБА_4 основного покарання.

2.9. Захисник проти обвинувачення заперечував. Вважає міру покарання, запропоновану прокурором занадто суворою, оскільки немає доказів того, що він виконував свої функціональні обов`язки на роботі. Що стосується впізнання за фотознімками, то захисник наголошує, що невідомо джерело фотографій, за якими робилось впізнання, а тому є сумніви в достовірності такого доказу. Просив призначити мінімальне покарання.

2.10. Обвинувачений у судове засідання не з`явився. Відповідно до ухвали Суду від 09.12.2024 року, відносно нього здійснювалось спеціальне судове провадження. Повістки про виклик обвинуваченого, процесуальні документи та інформацію про них було надіслано та опубліковано відповідно до вимог ст. 323 КПК України, а саме: шляхом розміщення оголошення у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий кур`єр», на сайті Офісу Генерального прокурора, та офіційному сайті Херсонського міського суду Херсонської області.

ІІІ. Встановлені Судом фактичні обставини та докази на їх підтвердження

3.1. Суд, встановлюючи вищеназвані обставини кримінального правопорушення, у судовому засіданні дослідив надані стороною обвинувачення докази, які підтверджують обставини та винуватість обвинуваченого, а саме:

3.1.1. копію протоколу огляду від 07.11.2023, об`єктом огляду якого є веб-ресурс «ЕГРЮЛ», мовою оригіналу): «Единый государственный реестр юридических лиц», за допомогою якого отримано виписку з ЕГРЮЛ від 17.11.2023, №ЮЭ9965-23-154890658, з якої вбачається, що на окупованій території Генічеського району утворено незаконний правоохоронний орган (мовою оригіналу): «главное управление министерства внутренних дел российской федерации по Херсонской области», ОГРН: 1239500000046, адреса юридичної особи: Херсонська область, муніципальний округ (М.О.) Генічеський, Генічеська горка, вул. Полинна, 23, дата реєстрації 11.01.2023, засновник: російська федерація, орган влади від засновника (мовою оригіналу): «министерство внутренних дел российской федерации», юридична особа створена на підставі положення №937 від 10.12.2022 та відповідно до наказу №856 від 21.11.2022;

3.1.2. копію виписки з ЕГРЮЛ від 14.11.2023, №ЮЭ9965-23-158587142, з якої вбачається, що на окупованій території Генічеського району утворено незаконний правоохоронний орган (мовою оригіналу): «отдел министерства внутренних дел российской федерации «Генический», ОГРН: 1239500001400,адреса юридичної особи: Херсонська область, муніципальний округ (М.О.) Генічеський, м. Генічеськ, проспект Мира, 42, дата реєстрації 03.03.2023, засновник: російська федерація, орган влади від засновника (мовою оригіналу): «главное управление министерства внутренних дел российской федерации по Херсонской области», юридична особа створена на підставі положення №14 від 08.02.2023 та відповідно до наказу №13 від 17.01.2023;

3.1.3. копію протоколу огляду від 17.08.2023, об`єктом огляду якого є матеріали кримінального провадження №220230000000000479, а саме:

- витяг з ЄРДР №22022000000000211 від 24.01.2023, на 8-ми аркушах;

- витяг з ЄРДР №22022000000000479 від 12.05.2023, на 11-ти аркушах;

- постанова про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 09.05.2023, на 2-х аркушах;

- ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2022, справа №761/26549/22, провадження №1-кс/761/14805/2022, на 6-ти аркушах;

- протокол обшуку від 25.11.2022, на 5-ти аркушах;

- заява від 25.11.2022, на 1-му аркуші;

- постанова про визнання предметів речовими доказами від 26.11.2022, на 3-х аркушах;

- протокол огляду речей і документів від 13.02.2023, на 10 аркушах;

- протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 26.11.2022 разом з стенограмою, на 25-ти аркушах;

- повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 29.11.2022, на 11-ти аркушах;

- оптичний диск «DVD-R», марки «Verbatim», сірого кольору;

3.1.4. копію протоколу огляду від 13.02.2023, об`єктом огляду якого є флеш накопичувач, що вилучений в ході обшуку 25.11.2022 за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме електронні документи, що стосуються злочинної діяльності ОСОБА_4 , зокрема файли з назвою (мовою оригіналу): «Сотрудники СОСТОЯНИЕМ НА 22.07.2022 последняя редакция!!!!.xlsx», «Сотрудники СОСТОЯНИЕМ НА 19.07.2022 xlsx», з яких вбачається, що ОСОБА_4 включений до списку, як особа яка займає посаду (мовою оригіналу): «инспектор отделения участковых инспекторов полиции Генического РОП ГУ МВД»;

3.1.5. копію протоколу огляду від 21.08.2023, об`єктом якого є оптичний диск «DVD-R», марки «Verbatim», а саме файл з назвою «Витяг з наказу №2-Г л/с від 20.05.2022» щодо призначення на посади особового складу, зокрема у файлі виявлено (мовою оригіналу): «главное управление МВД в Херсонской области, ПРИКАЗ, от 20.05.2022 л/с, г. Херсон, №2-Г, по личному составу, 1. НАЗНАЧИТЬ: ОСОБА_7 на должность временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспектором полиции Генического районного отдела полиции главного управления МВД Херсонской области с 20.05.2022. Основание: заявление ОСОБА_7 от 13.05.2022»

3.1.6. відповідь Департаменту кадрового забезпечення НПУ від від 17.04.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_4 на момент вступу на службу до незаконного правоохоронного органу в органах поліції України не працював;

3.1.7. відповідь з Пенсійного фонду України, з якої вбачається, що ОСОБА_4 на момент вступу на службу до незаконного правоохоронного органу в органах поліції України не працював;

3.1.8. протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведеного із свідком ОСОБА_8 від 15.03.2023, відповідно до якого свідок впізнав на фотокартці №2 ОСОБА_4 , як особу, яка зайняла посаду та працює у незаконно створеному правоохоронному органі поліції м. Генічеськ (мовою оригіналу) «инспектора отделения участковых инспекторов полиции Генического РОП ГУ МВД»;

3.1.9. допит свідка ОСОБА_8 , під час якого останній повідомив, що який вказав, що ОСОБА_9 знає як дільничного ще коли він працював у Генічеському відділі поліції. Коли свідок з колегами їздили ловили браконьєрів, викликали поліцію, приїздив ОСОБА_4 , як дільничний інспектор. Після початку повномасштабного вторгнення, десь влітку свідок зустрів ОСОБА_9 на тимчасово окупованій території в селі Фрунзе, оскільки приїхав щоб купити м`ясо баранини, бо було мусульманське. Акименко під час зустрічі повідомив, що залишився працювати дільничним інспектором при російській владі. Він був одягнений у чорному одязі, шеврони, нашивки з гербом росії;

3.1.10. інші матеріали кримінального провадження у їх сукупності.

ІV. Мотиви та оцінка Суду

«Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд…»

(пункт 3 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів)

4.1. Згідно з приписами частини першої ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

4.2. Відповідно до ст. 17 КПК України для доведення винуватості особи у вчиненні злочину встановлено стандарт доказування «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність встановлених обставин повинна виключати будь-яке інше розуміння (пояснення) події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього злочину. Отже, фактичні обставини повинні бути встановлені з бодай мінімальним ступенем чіткості та переконливості, який дозволяв би суду зробити висновок щодо винуватості особи в межах пред`явленого їй обвинувачення.

4.3. Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на те, що кожна обставина висунутого обвинувачення має бути доведена і підтверджена доказами, Суд вважає за доцільне дати оцінку інкримінованому обвинуваченому складу кримінального правопорушення для надання остаточного висновку щодо винуватості особи.

4.4. Отже, обвинуваченому інкримінується діяння, формою об`єктивної сторони якого є добровільнезайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

4.4.1. Щодо «тимчасово окупованої території», як об`єктивної ознаки складу злочину, Суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої ст. 1-1 Закону України від 15.04.2014 №1207- VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції Закону України № 2217-IX від 21.04.2022) визначено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, яким затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада з 01.03.2022 до 11.11.2022 вважалась тимчасово окупованою територією російською федерацією.З 24.02.2022 року по теперішній час вважаються тимчасово окупованими територіями усі території Генічеського, Скадовського, районів Херсонської області; Каховського району за винятком територій смт. Козацьке та с. Веселе Новокаховської міської територіальної громади, які було звільнено 12.11.2022; території Великокопанівської сільської територіальної громади, Виноградівської сільської територіальної громади, Олешківської міської територіальної громади, Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.

Отже, оскільки, відповідно до наданих доказів, обвинувачений обійняв посаду так званого (мовою оригіналу) «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспекторов полиции Генического районного отдела полиции Главного управления МВД Херсонской области» та на даний час займає посаду так званого (мовою оригіналу) «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспекторов полиции отдела министерства внутренних дел российской федерации «Генический»то, за переконанням Суду, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що інкриміноване діяння вчинено на тимчасово окупованій території, отже вимоги кваліфікації щодо вчиненого діяння за цією об`єктивною ознакою дотримано.

4.4.2. Щодо «незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території», як об`єктивної ознаки складу злочину, Суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини другої тієї ж статті встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною третьою тієї ж статті передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

З огляду на викладене, Суд наголошує, що жодним нормативно-правовим актом України не створено і не передбачено створення таких органів влади, як так званий (мовою оригіналу) «главное управление министерства внутренних дел российской федерации по Херсонской области» та «отдел министерства внутренних дел российской федерации «Генический», а тому ці утворення є незаконними органами влади, які створені на тимчасово окупованій території і які здійснювали діяльність на час вчинення інкримінованого злочину на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Що стосується такої ознаки, як «правоохоронний орган», то Суд зауважує наступне.

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, оскільки на тимчасово окуповану територію поширюється дія законів України, то Суд вважає за необхідне застосувати Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», в ст. 2 якого вказано, що правоохоронні органи – це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Суд також зазначає, що правоохоронна діяльність – це діяльність компетентного органу щодо забезпечення безпосереднього реагування на вчинені правопорушення у сфері здійснення державних функцій, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності осіб, які їх вчинили.

Оскільки перелік правоохоронних органів в Україні, що наведений в Законі, не є вичерпним, то Суд, проаналізувавши зазначені визначення, дійшов висновку, що однією з ознак правоохоронного органу є виконання ним функції з охорони права шляхом застосування юридичних заходів впливу або іншими словами – здійснення діяльності із застосуванням законного примусу.

З метою вирішення питання чи можна вважати вищеназвані структури правоохоронними органами з метою кваліфікації діяння обвинуваченого за частиною сьомою ст. 111-1 КК України, Суд звертає увагу на так званий (мовою оригіналу) «ПРИКАЗ №2-Г л/с от 20.05.2022» (пункт 3.1.5. розділу ІІІ цього вироку), яким призначено, зокрема, обвинуваченого на посаду так званого (мовою оригіналу): «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспектором полиции Генического районного отдела полиции главного управления МВД Херсонской области», а саме на мету, яку сформульовано в преамбулі цього документа мовою оригіналу): «В целях нормализации и стабилизации криминогенной обстановки, обеспечения законности и правопорядка на территории Херсонской области…»

Крім того, Суд вважає за доцільне звернути увагу на виписки з ЕГРЮЛ (пункти 3.1.1., 3.1.2 розділу ІІІ цього вироку), в яких в графі зазначені (мовою оригіналу): «код и наименование вида деятельности: 84.24 Деятельность по обеспечению общественного порядка и безопасности»

На переконання Суду, зазначені вище обставини свідчать про те, що так звані (мовою оригіналу) «главное управление министерства внутренних дел российской федерации по Херсонской области» та «отдел министерства внутренних дел российской федерации «Генический» наділений правом здійснювати слідчі дії, вчиняти відповідні процесуальні дії та застосовувати заходи примусу, тобто здійснювати функції, які притаманні органам поліції, відтак цілком правомірно віднести цей незаконний орган до правоохоронних.

Отже, Суд вважає, що вимоги кваліфікації щодо вчиненого діяння за об`єктивною ознакою «незаконний правоохоронний орган, створений на тимчасово окупованій території» дотримано.

4.4.3. Щодо «добровільності зайняття посади», як об`єктивної ознаки складу злочину, Суд вважає за доцільне зазначити таке.

Добровільне зайняття посади – це зайняття посади, яке здійснене з власного бажання, без фізичного та психологічного примусу, в умовах наявності вибору.

З приводу цього Суд знову звертається до так званого (мовою оригіналу) «ПРИКАЗа №2-Г л/с от 20.05.2022» (пункт 3.1.5. розділу ІІІ цього вироку), яким призначено, зокрема, обвинуваченого на посаду так званого (мовою оригіналу): «временно исполняющего обязанности инспектора отделения участковых инспектором полиции Генического районного отдела полиции главного управления МВД Херсонской области», оскільки як підстава призначення обвинуваченого на посаду є його заява від 13.05.2022 року, тобто його призначення на вказану посаду відбулося за власною волею. Крім того показання свідка також свідчать про те, що обвинувачений добровільно залишився на тимчасово окупованій території і зайняв посаду в правоохоронному органі.

Суд переконаний, що лише самого факту добровільного зайняття громадянином України посади в правоохоронному органі достатньо для кваліфікації відповідних дій за частиною сьомою ст. 111-1 КК України. Адже суспільна небезпечність цих дій є очевидною і виражається в тому, що особа допомагає окупаційній владі створити правопорядок і законність на тимчасово окупованій території відповідно до російського законодавства, що є також основою функціонування механізму окупаційної влади в цілому.

Отже, на переконання Суду, матеріалами кримінального провадження підтверджено обставини добровільності зайняття ОСОБА_4 посади в незаконному правоохоронному органі, тобто вимоги кваліфікації вчиненого діяння за цією об`єктивною ознакою дотримано.

4.4.4. Суд також вважає за доцільне звернути увагу на безпосередній об`єкт посягання цього злочину за частиною п`ятою ст. 111-1 КК України, яким є суспільні відносини, що забезпечують захист національної безпеки.

Відповідно до пункту 9 частини першої ст. 1 Закону України «Про національну безпеку», національна безпека України – захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Відповідно до Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року №55-XII державний суверенітет України є верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Також в розділі V Декларації проголошено, що Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

У Постанові Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Діючого головування в Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі та парламентів держав - учасниць Організації з безпеки та співробітництва в Європі щодо міжнародного спостереження Організації з безпеки та співробітництва в Європі на виборах Президента Російської Федерації 2018 року» 17 травня 2018 року №2436-VIII вказано: «Територіальна цілісність України в межах її міжнародно визнаних державних кордонів підтверджена резолюціями Генеральної Асамблеї ООН "Територіальна цілісність України" A/Res/68/262 від 27 березня 2014 року, "Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь (Україна)" A/Res/71/205 від 19 грудня 2016 року та "Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь (Україна)" A/Res/72/190 від 19 грудня 2017 року».

Суд, погоджуючись з висновкамиХІV Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, ще раз наголошує, що суспільна небезпечність такого діяння, як добровільне зайняття особою посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, є спеціальним видом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту як форми державної зради, оскільки таким чином особа допомагає окупаційній владі створити правопорядок і законність на тимчасово окупованій території за законами іншої держави, що є, по суті, посяганням на монопольне право держави Україна встановлювати правила поведінки на своїй території через прийняття обов`язкових для виконання законів.

Відтак, все наведене у сукупності Суд вважає посяганням на суверенітет і територіальну цілісність України, а тому є посяганням на основи національної безпеки України.

4.4.5. Обов`язковою суб`єктивною ознакою злочинів проти основ національної безпеки України, в тому числі і діяння, передбаченого частиною п`ятою ст. 111-1 КК України є прямий умисел.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є соціально-осуджуваним, шкідливим для суспільства.

За цих обставин Суд вважає, що умисел на вчинення інкримінованого злочину виник у обвинуваченого не пізніше 13.05.2022 року – моменту написання та подачі заяви про прийняття на роботу до незаконного правоохоронного органу.

Отже, проаналізувавши зібрані у цьому кримінальному провадженні докази, Суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченого умислу, спрямованого на зайняття посади у незаконному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території. Відповідно до диспозиції частини сьомої ст. 111-1 КК України мета та мотив не є обов`язковими суб`єктивними ознаками складу злочину. Проте, дії обвинуваченого і його поведінка свідчать про умисне і добровільне зайняття посади в правоохоронному органі в структурі окупаційної влади російської федерації, з усвідомленням наявності триваючої збройної агресії проти України.

Висновки Суду

4.5. Розглянувши справу в межах пред`явленого обвинувачення, оцінивши наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, а також проаналізувавши ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку, Суд вважає, що усі перераховані об`єктивні ознаки складу злочину, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 КК України доведені, і доходить висновку про їхню допустимість, належність, достовірність та достатність для визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 КК України, формою об`єктивної сторони якого є добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території (колабораційна діяльність).

V. Призначення покарання

5.1. Санкцією частини сьомої ст. 111-1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

5.2. Під час судового розгляду обставини, які пом`якшують покарання відповідно ст. 66 КК Українине встановлено.

Суд також встановив, що обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

5.3. Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, Суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також бере до уваги, та враховує:

- ступень тяжкості правопорушення – згідно із статтею 12 КК України інкриміноване діяння відноситься до особливо тяжкого злочину;

- особу обвинуваченого: раніше не судимий, на диспансерному обліку у лікаря психіатра/нарколога не перебуває, не є депутатом, на даний час з окупованої території не виїхав і продовжує здійснювати діяльність на шкоду України.

5.4. Суд також бере до уваги суспільну небезпечність вчиненого діяння, яка полягає у тому, що особа допомагає агресору створити правопорядок і законність на тимчасово окупованій території відповідно до російського законодавства, що є також основою функціонування механізму окупаційної влади в цілому. Такими діями обвинувачений зміцнює механізм державного управління і через це посилює стійкість окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях стосовно зовнішніх чинників, в тому числі щодо дій державної влади України, спрямованих на звільнення цих територій.

5.5. Також Суд враховує загальну мету покарання, як заходу примусу, що застосовується від імені держави, яка полягає в тому, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ст. 50 КК України). Оптимальним орієнтиром ефективності застосування покарання є визначення його в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання – виправлення засудженого.

5.6. Суд вважає, що кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання чи інша міра кримінально-правового впливу, застосована до особи правопорушника, повинні відповідати тяжкості злочину, доведеним обставинам вчинення злочину і особливостям особистості правопорушника.

5.7. Суд вважає, що підстави застосування положень статей 69, 69-1 КК України при призначенні покарання відсутні.

5.8. У зв`язку із викладеним, Суд дійшов висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років, з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах та займатися правоохоронною діяльністю на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

5.9. Суд, керуючись ст. 65 КК України вважає, що призначення такого покарання є необхідним та достатнім для її виправлення та запобігання скоєнню нею нових злочинів.

Підстав для обрання більш м`яких або тяжких покарань до обвинуваченого за вчинене кримінальне правопорушення Суд не знаходить.

VІ. Запобіжні заходи

6.1. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

6.2. Оскільки розгляд кримінального провадження здійснювався за процедурою спеціального судового провадження, а також у зв`язку з тим, що ризики передбачені пунктом 1 частини першої ст. 177 КК України, а саме: ризик переховування обвинуваченим від суду та пунктом 5 частини першої ст. 177 КК України, а саме: ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення не припинили існування, Суд вважає за доцільне до набрання вироком законної силизалишити в силі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2024 (справа №490/8164/24, н/п 1-кс/490/3577/2024) стосовно обвинуваченого до його затримання на виконання вироку.

VІІ. Вирішення питання, пов`язаного з арештом

7.1. Згідно з частиною четвертою статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

7.2. Доказів щодо наявності арешту майна у кримінальному провадженні №22024150000000124від 30.05.2024 року не надано.

VІІІ. Вирішення питання, пов`язаного з процесуальними витратами

8.1. Відповідно до вимог пункту 13 частини першої статті 368 та частини четвертої статті 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. На підставі частини 2 статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

8.2. Документально підтверджені відомості про понесені процесуальні витрати стороною обвинувачення чи стороною захисту у матеріалах кримінального провадження відсутні.

ІХ. Вирішення питань щодо долі речових доказів

9.1. Згідно з частиною дев`ятою статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Враховуючи положення статті 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, Суд вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження документи, надані сторонами.

9.2. Згідно з матеріалами кримінального провадження, речові докази відсутні.

Х. Вирішення цивільного позову

10.3. Доказів подачі цивільного позову матеріали кримінального провадження не містять.

ХІ. Відомості про вжиті заходи стороною обвинувачення щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

11.1. Відповідно до частини третьої ст. 21 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини другої ст. 7 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема, прав на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя) у разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia).

11.2. За міжнародними стандартами, відповідно до Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи (75)11 від 19 січня 1973 року «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться у відсутність обвинуваченого» розгляд може бути проведений у відсутності обвинуваченого:

- за умови своєчасного повідомлення особи про проведення розгляду і надання йому достатнього часу для підготовки захисту;

- наявності підтвердження про фактичне отримання такого повідомлення;

- за умови проведення розгляду в загальному порядку і наданні захисту права втручатися в цей процес;

- за умови забезпечення надання особі судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду, і обчислення термінів на оскарження з моменту вручення такого рішення;

- за умови надання особі права на оскарження судового рішення;

- за умови забезпечення права особи на повторне проведення розгляду в загальному порядку, якщо його відсутність була викликана наявністю поважних причин, про які він не міг повідомити уповноважені органи

11.3. Відповідно до частини п`ятої ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

11.4. За таких підстав Суд вважає, що кримінальне процесуальне законодавство покладає на суд обов`язок щодо здійснення судового контролю за діями сторони обвинувачення в частині дотримання нею прав обвинуваченого на захист, доступу до правосуддя тощо під час проведення спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження.

11.5. Відтак, Суду необхідно з`ясувати, чи можливо стверджувати, що обвинувачений знав про кримінальне переслідування, спеціальне досудове розслідування (після надання слідчим суддею дозволу на його здійснення), що здійснювалось відносно нього, і теперішнє судове провадження настільки, щоб мати можливість прийняти рішення щодо взяття участі у судовому процесі або відмовитися від свого права постати перед судом та/або ухилитися від правосуддя.

11.6. В згаданому контексті Суд звертає увагу, перш за все, на дотримання стороною обвинувачення порядку офіційного сповіщення обвинуваченого про заходи, які до неї здійснюються.

За змістом приписів частини восьмої ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з вимогами цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

11.7. Виходячи із загальних положень КПК України, Суд вважає, що на стадії досудового розслідування є достатнім для дотримання права обвинуваченого на доступ до правосуддя повідомлення її в порядку частини восьмої ст. 135 КПК України про:

початок відносно неї спеціального досудового розслідування,

підозру,

виклик на допит як підозрюваної,

завершення відносно неї досудового розслідування,

відкриття матеріалів кримінального провадження,

складення відносно неї обвинувального акта і направлення його до суду.

11.8. Як вбачається з досліджених матеріалів, шляхом розміщення оголошення в засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газеті «Урядовий кур`єр» на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 було повідомлено про:

підозру, складену 20.05.2024, у кримінальному провадженні №12022230000000847 від 19.04.2022 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 КК України («Урядовий кур`єр» №106 (7766) від 24.05.2024);

виклик для вручення повідомлення про підозру та проведення інших слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №12022230000000847 від 19.04.2022 року на 27, 28, 29 травня 2024 року о 10.00 до старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Миколаївській області ОСОБА_10 («Урядовий кур`єр» №106 (7766) від 24.05.2024);

здійснення спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №22024150000000124від 30.05.2024 року відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2024 («Урядовий кур`єр» №187 (7847) від 14.09.2024);

виклик для допиту як підозрюваного та проведення інших слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №22024150000000124від 30.05.2024 року на 18.09.2024 року о 09.00 год до слідчого відділу УСБУ в Миколаївській області («Урядовий кур`єр» №187 (7847) від 14.09.2024);

завершення спеціального досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінального провадження №22024150000000124від 30.05.2024 року («Урядовий кур`єр» №192 (7852) від 21.09.2024);

виклик для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та вручення обвинувального акта з додатками у кримінальному провадженні №22024150000000124від 30.05.2024 року на 25, 26, 27 червня 2024 року з 09.00 до 18.00 години до слідчого відділу УСБУ в Миколаївській області («Урядовий кур`єр» №192 (7852) від 21.09.2024).

Крім того, під час судового провадження ОСОБА_4 було повідомлено про:

виклик у судове засідання до Херсонського міського суду Херсонської області на 22.10 2024 о 14 год 00 хв з розгляду кримінального провадження №22024150000000124від 30.05.2024 року («Урядовий кур`єр» №207 (7867) від 11.10.2024);

виклик у судове засідання до Херсонського міського суду Херсонської області на 13.11 2024 о 10 год 45 хв з розгляду кримінального провадження №22024150000000124від 30.05.2024 року («Урядовий кур`єр» №224 (7884) від 05.11.2024);

виклик у судове засідання до Херсонського міського суду Херсонської області на 25.11 2024 о 11 год 00 хв з розгляду кримінального провадження №22024150000000124від 30.05.2024 року («Урядовий кур`єр» №235 (7895) від 20.11.2024);

виклик у судове засідання до Херсонського міського суду Херсонської області на 09.12 2024 о 10 год 00 хв з розгляду кримінального провадження №22024150000000124від 30.05.2024 року («Урядовий кур`єр» №245 (7905) від 04.12.2024).

Крім того, повістки про виклик направлялися засобами поштового зв`язку за останнім відомим місцем реєстрації (проживання) обвинуваченого.

Проте, будучи викликаним належним чином як до органів досудового розслідування, так і до Херсонського міського суду Херсонської області в якості обвинуваченого, ОСОБА_4 у призначений час та місце без поважних причин не з`явився і про причини своєї неявки не повідомив.

11.9. Наведені обставини, на переконання Суду, свідчать про відмову обвинуваченого від права на доступ до правосуддя, а саме бути присутньою на судових засіданнях (предстати перед судом), від права на захист, а саме обирати на власний розсуд спосіб захисту.

З цих підстав,

керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376, 392-395, 532 Кримінального процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років, з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах та займатися правоохоронною діяльністю на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2024, залишити без змін до затримання ОСОБА_4 на виконання цього вироку.

3. Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 обчислювати з дня його фактичного затримання на виконання цього вироку.

4. Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах та займатися правоохоронною діяльністю обчислювати з моменту відбуття ОСОБА_4 основного покарання у виді позбавлення волі.

5. Відповідно до ст. 100 КПК України документи, що надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

6. Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальнім кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

7. Прокурор, обвинувачений, захисник мають право на апеляційне оскарження цього вироку шляхом подання апеляційних скарг до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

8. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

СуддяОСОБА_1