Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №679/1606/25 — Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/224/2026

Справа № 679/1606/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

місто Нетішин Хмельницької області

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Коллект Центр», в інтересах якого діє представник Ткаченко Марія Миколаївна, звернулося до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

12.04.2021 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2099012, за яким станом на день формування позовної заяви внаслідок невиконання зобов?язань з повернення кредиту та сплати відсотків відповідач має заборгованість у загальному розмірі 21361,93 грн, що складається з наступного: 1) 4800 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 2) 16561,93 грн – заборгованість за відсотками (на дату відступлення права вимоги), – право вимоги за яким було відступлено ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору № 13/10-2021 від 13.10.2021, а в подальшому – ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору № 10-01/2023 від 10.01.2023.

З огляду на викладені обставини ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором у розмірі 21361,93 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн.

19.11.2025 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 95).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від останніх не надійшло, відзиву на позов належним чином повідомлений про розгляд справи відповідач не подав, у зв`язку з чим судом була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.04.2021 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання з використанням одноразового ідентифікатора) було укладено договір позики № 2099012, за умовами якого відповідач отримав шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки позичальника у позику грошові кошти в розмірі 4800 грн строком позики 30 днів (до 12.05.2021) зі сплатою відсотків за користування позикою, що нараховуються за спадною процентною ставкою на підставі фіксованого середньоденного розміру процентів за користування позикою відповідно до додатку № 1 до договору позики.

Середньоденний розмір процентів за користування позикою (акційний, фіксований) склав 0,19900% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики (п. 2.4.2 договору).

Середньоденний розмір процентів за користування позикою (базовий, фіксований) склав 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики (п. 2.4.3 договору).

Базова процентна ставка за позикою (фіксована) склала 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою (2.4.4 договору).

Розмір процентів на прострочену позику (фіксований) склав 1,01% від суми позики за кожний день із моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою (п. 2.5 договору).

У період прострочення позики проценти за користування позикою нараховуються за базовою процентною ставкою на позику, визначеною п. 2.4.4 (п. 3.1.3 договору)

Проценти на прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором у розмірі, визначеному п. 2.5 договору, за кожен день прострочення (п. 3.2.1 договору).

У випадку укладення додаткової угоди щодо продовження строку позики за цим договором, проценти за користування позикою в період дії такої додаткової угоди нараховуються за спадною процентною ставкою (формула розрахунку якої визначена додатком № 1) на підставі фіксованого базового середньоденного розміру процентів за користування позикою (п. 2.4.3); графік нарахувань визначається відповідною додатковою угодою (п. 3.6 договору) (а.с. 8-12, 13, 14-16, 16-20).

Отримання грошових коштів за договором позики підтверджується укладенням 10.05.2021 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання з використанням одноразового ідентифікатора) додаткової угоди № 1 до вказаного договору, відповідно до якої сторони погодили продовжити строк позики до 09.06.2021.

13.10.2021 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 13/10-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2099012 у розмірі 14865,61 грн, що зокрема підтверджується Реєстром боржників до вказаного договору факторингу (а.с. 23-31, 32, 33, 34, 35-36, 37).

10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 та додаткової угоди до цього договору № 10 від 04.02.2025 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2099012 у розмірі 21361,93 грн, що зокрема підтверджується Реєстром боржників до вказаного договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги та змінами до цього Реєстру (а.с. 38-48, 49-54, 55-56, 57, 58, 59-60, 61).

Із наявних у матеріалах справи розрахунків заборгованості за кредитом вбачається, що ОСОБА_1 станом на 22.10.2025 має заборгованість за договором позики № 2099012 від 12.04.2021 у загальному розмірі 21361,93 грн, що складається з наступного: 1) 4800 грн – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 2) 16561,93 грн – заборгованість за відсотками (на дату відступлення права вимоги) (а.с. 21,22).

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави щодо позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивачем доведено, що ОСОБА_1 припустився порушення умов договору щодо своєчасної сплати суми позики та відсотків за користування позикою, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, який суд враховує при виборі і застосуванні норм прав до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказів спростування презумпції дійсності укладеного відповідачем договору матеріали справи не містять. Відповідач мав процесуальну можливість надати суду докази на спростування презумпції правомірності договору, однак таким правом не скористався.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Стосовно заявлених вимог у частині стягнення з відповідача відсотків за договором позики суд зазначає таке.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Отже, сторони кредитного договору вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку та водночас зауважила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦПК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, викладений у постанові від 18.01.2022 у справі 910/17048/17, щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦПК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У договорі позики № 2099012 від 12.04.2021 сторони визначили строк позики до 12.05.2021 (30 днів), а додатковою угодою № 1 від 10.05.2021 до договору позики сторони продовжили строк позики до 09.06.2021.

Представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження подальшого продовження строку позики, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків поза межами такого строку.

Таким чином, суд вважає, що право позивача нараховувати передбачені договором відсотки за користування позикою припинилося після спливу строку дії відповідного договору, тобто після 09.06.2021, а тому з 09.06.2021 позивач не мав права нараховувати передбачені договором відсотки, а мав право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте відповідних вимог позивачем заявлено не було, у той час як суд вирішує справу в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на це нарахування передбачених договором відсотків за користування позикою у даному випадку слід вважати правомірним у період часу з 12.04.2021 до 09.06.2021, а отже заборгованість за відсотками за договором складає 5635,68 грн (4800 грн х 59 днів х 1,99%).

За таких обставин, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 2099012 від 12.04.2021 у загальному розмірі 10435,68 грн, що складається з наступного: 1) 4800 грн – заборгованість за сумою позики; 2) 5635,68 грн –заборгованість за відсотками за користування позикою.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 02.09.2024 уклав із фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги № 02-09/2024-3. Крім іншого, у п. 4.1 вказаного договору зазначається, що вартість послуг виконавця визначається на підставі тарифів виконавця і зазначається сторонами в акті про надання юридичної допомоги (форма акту про надання юридичної допомоги визначена додатком № 2 до договору) (а.с. 69-71).

Із наявної у матеріалах справи заявки на надання юридичної допомоги № 31 від 01.09.2025 та витягу з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 вбачається, що позивачем за вказаним договором були понесені витрати на юридичну допомогу, надану фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , що пов`язані з розглядом зазначеної цивільної справи, у розмірі 13000 грн, сплата яких підтверджується платіжною інструкцією № 0565950001 від 20.10.2025 (а.с. 73, 74).

Разом із цим у правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 наголошується, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що ФОП ОСОБА_2 є адвокатом, понесені позивачем витрати на юридичну допомогу в розмірі 13000 грн не належать до судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому не підлягають відшкодуванню.

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн підтверджується платіжною інструкцією № 0569260103 від 28.10.2025 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 7, 77).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом задоволено 48,85% позовних вимог (10435,68 грн х 100% / 21361,93 грн), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат у розмірі 1183,34 грн – пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2422,40 грн х 48,85% / 100%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 2099012 від 12.04.2021 у розмірі 10435,68 грн (десяти тисяч чотирьохсот тридцяти п`яти гривень шістдесяти восьми копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1183,34 грн (однієї тисячі ста вісімдесяти трьох гривень тридцяти чотирьох копійок).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів із дня складення рішення позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Заява про перегляд цього заочного рішення може бути подана до Нетішинського міського суду Хмельницької області протягом тридцяти днів із дня складення рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ідентифікаційний код 44276926; місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306).

Представник позивача: Ткаченко Марія Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця роботи: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя І.Г. Безкровний