Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №462/7101/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7101/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання,

встановив:

позивачка звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/3 від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з моменту подання позовної заяви та до досягнення нею двадцяти трьох річного віку за умов продовження навчання.

Свої позовні вимоги обґрунтовані тим, що між нею та відповідачем 23.10.2004 року укладено шлюб, який зареєстрований у Франківському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 441. Під час шлюбу у сторін народилась дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згодом рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2013 року у справі № 462/1916/13-ц шлюб між ними було розірвано. Факт батьківства підтверджується копією свідоцтва про народження від 01.09.2007 року серії НОМЕР_1 . Зазначає, ОСОБА_4 є студенткою другого курсу денної форми навчання рівня вищої освіти «бакалавр» Інституту ІППО Національного університету «Львівська політехніка», вартість якого становить 42 560 грн. на рік і повністю знаходиться на її утриманні. Крім того, на утриманні позивачки перебуває її малолітній син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивачка вказує, що вона самостійно несе витрати, пов`язані з оплатою транспортних послуг, придбанням продуктів харчування, навчально-методичних матеріалів, підручників, одягу, оплати додаткових навчальних курсів тощо. Відповідач же жодним чином не надає матеріальної допомоги, хоча має для цього всі можливості: є працездатним, офіційно працевлаштованим, не має інших осіб на утриманні та в добровільному порядку брати участь у забезпеченні потреб дитини не бажає, у зв`язку з цим вона змушена звернутись до суду. На підставі вищевикладеного просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19.09.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників про відкриття провадження у справі, а надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.

Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 постановах Верховного Суду від 18.03.2021 року, у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від нього теж не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01.09.2007 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 4981 /а.с.7/.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2013 року шлюб, зареєстрований 23 жовтня 2004 року у Франківському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 441 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розірвано /а.с.10-10 зворот/.

Із наданої суду копій Договору № 1889-16 та № 1889-16к від 09.08.2024 року про навчання в Національному університеті «Львівська політехніка» та довідки № 19051/25 від 10.09.2025 року ОСОБА_4 є студенткою другого курсу Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю 081 «Право», освітнього ступеню «бакалавр», денної форми навчання за кошти фізичних та/або юридичних осіб (контрактна форма навчання). Навчання завершує 30 червня 2028 року /а.с.12, 13, 14/.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 52373 від 15.09.2025 року ОСОБА_1 здійснено оплату за навчання ОСОБА_4 згідно договору № 1889-16 від 09.08.2024 року у сумі 21 280,00 грн. /а.с.15/.

Судом також установлено, що позивача має малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наданою до матеріалів справи копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 583 /а.с.8/.

Положеннями ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Згідно з частиною 1 статті 28 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: а) вводять безплатну обов`язкову початкову освіту; b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів; d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей; е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).

Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 20 Постанови від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд враховує всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов`язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини зазначено: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини». В оцінці найкращих інтересів дитини необхідно дотримуватись балансу «всіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей».

Оскільки матеріалами справи доводиться факт навчання ОСОБА_4 у вищому навчальному закладі, що дає їй згідно вимог ст. 199 СК України право на отримання аліментів на її утримання та навчання, суд дійшов висновку про наявність кореспондуючого обов`язку у відповідача піклуватися та матеріально забезпечувати свою доньку, тобто сплачувати аліменти на її утримання на період навчання.

Як передбачено ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 року у справі № 748/2340/17 міститься висновок щодо застосування ст. 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відтак, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 182 СК України).

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка). Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Разом з тим, судом при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.

Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.

Відтак, із системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

В постанові від 13.04.2021 року у справі № 308/4214/18 Верховний Суд зазначив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Крім цього, у своїй постанові від 29 січня 2018 року по справі № 622/373/16-ц Верховний Суд роз`яснив, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (ст.185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, судом враховується те, що аліменти, які сплачуються на утримання повнолітніх дочки (сина) це платіж на утримання цих осіб, який повинен бути спрямований на покриття матеріальної допомоги, якої вони потребують, зокрема, у зв`язку із продовженням навчання. Разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням цієї мети, та обов`язку, який є в обох із батьків і має бути рівним, а розмір аліментів має бути обґрунтованим та доведеним.

Таким чином, суд виходить із принципу пріоритетності інтересів дитини та враховує обов`язок обох батьків брати участь у її утриманні.

Суд враховує те, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на спростування доводів позовної заяви щодо неможливості надання ним такої допомоги за станом здоров`я, наявності на утриманні інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Крім того, не спростував доводи позивачки про те, що він є працездатним та має дохід.

Разом з тим, позивачкою не надано належного обґрунтування щодо необхідності стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в розмірі 1/3 частки від заробітку, зокрема, оплату транспортних витрат, придбання навчально-методичних посібників, оплату курсів чи інших обставин, які б свідчили про необхідність таких саме у такому розмірі. Крім цього, у договорі № 1889-16 від 09.08.2024 року про навчання в Національному університеті «Львівська політехніка» навчання становить 38 000,00 грн.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, а саме у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення донькою двадцяти трьох років.

Вказаний розмір суми аліментів з врахуванням рівного обов`язку обох батьків на утримання та виховання дитини буде відповідати інтересам та потребам останньої, а тому визнається судом достатнім та таким, що відповідатиме принципу розумності та виваженості і забезпечуватиме розвиток дитини та є співмірний витратам, які мають нести обоє батьків на утримання дитини.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.

Судом враховано вимоги ч. 1 ст. 191 СК України згідно якої аліменти на дітей за рішенням суду присуджуються від дня пред`явлення позову, яким згідно відтиску вхідного штампу канцелярії суду у даній справі є 16.09.2025 року /а.с. 1/.

При цьому, суд роз`яснює, що ч. 1 ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З урахуванням викладеного, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» , суд приходить висновку про стягнення з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 150, 180, 185 СК України, ст. ст. 76, 80, 81, 89, 133, 141 ЦПК України,

у х в а л и в:

позовну заяву позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання повнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 16.09.2025 року і до припинення ОСОБА_4 навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Стягнути з ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в дохід держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно. Оригінал рішення міститься в матеріалах справи № 462/7101/25. Рішення не набрало законної сили.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Копія виготовлена

Суддя: Постигач О.Б.