Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №943/1614/25 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/1614/25

Провадження № 2/943/274/2026

13 січня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Коса І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «Фінпром Маркет» через представника за довіреністю Гедзь О.В. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 25 458,22 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 22 червня 2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Договір позики №75295268, за яким відповідачка отримала у кредит грошові кошти у розмірі 15000,00 грн., строком на 64 днів, зі сплатою процентної ставки у розмірі 1,6% на день за користування цим кредитом, що їх зобов`язалася повернути та сплатити відсотки. Однак, взятих на себе зобов`язань за цим договором відповідачка не виконала, що призвело до виникнення у неї заборгованості перед позивачем на загальну суму 25 458,22 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12275,36 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 13182,86 грн. Крім того, згідно договорів факторингу первісний кредитор ТОВ «ФК «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступив право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», а в кінцевому підсумку за Договором факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року від попереднього кредитора ТОВ «ФКУА» згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором та Реєстру прав вимог від 31.03.2023 до позивача ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №75295268 від 22.06.2021 року на загальну суму заборгованості в розмірі 25 458,22 грн. Оскільки відповідачка добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн.

Ухвалою судді від 24.09.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду від 24.09.2025 року в порядку вимог статті 84 ЦПК України задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів щодо перерахування відповідачу кредитних коштів. Так, постановлено витребувати у АТ КБ «Приват Банк» виписку по картковому рахунку, відкритого на платіжну карту № НОМЕР_1 , що належить відповідачці ОСОБА_1 за період із 22.06.2021 року по 25.06.2021 року, що надійшла до суду згідно листа АТ КБ «Приват Банк» (вх. №6786 від 15.10.2025) із доданою до нього випискою по особовому рахунку за період із 11.05.2025 року по 14.05.2025 року.

Представник позивача - адвокат Ткаченко Ю.О. в судове засідання не з`явилася, а у поданій заяві про розгляд цивільної справи у відсутності представника позивача просила розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомила, відзиву на позовну заяву не подавала, однак 27.11.2025 року надіслала до суду засобами електронної пошти (вх. №ЕП-1825/25) письмову заяву про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами та зменшення суми по кредиту (штрафів та відсотків по кредиту), покликаючись на приписи п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де ОСОБА_1 , не заперечуючи факту укладення нею кредитних договорів та заборгованість в частині нарахованої заборгованості по кредиту, покликалася на те, що вона має право на зменшення відсотків та штрафів за кредитом, оскільки вона є дружиною мобілізованого військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти 15.06.2025 року.

Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 22 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою ОСОБА_1 ою укладено Договір позики (ануїтет) №75295268 у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового персонального ідентифікатора – «qDrtrFt1Hf», що є підтвердженням підписання вказаного кредитного договору. Згідно цього Договору відповідачка отримала у кредит грошові кошти у розмірі 15000,00 грн., строком на 64 дні (дата повернення кредиту – 24.08.2021), зі сплатою базової процентної ставки у розмірі 1,6% на день за користування цим кредитом, знижена проентна ставка в сумі 1,36% на день та процентів за понадстрокове користування кредитом у розмірі 2,7% на день за користування цим кредитом, що їх зобов`язалася повернути та сплатити відсотки. Також судом установлено, що первісний кредитор у цій справі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перерахувало на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 грошові кошти згідно вказаного договору в сумі 15000,00 грн. на карту НОМЕР_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією ТОВ «ФК «Фінекспрес» №bd9d2ff5-6815-4bf5-8631-7c7759c6c064 від 22.06.2021, а також листом АТ КБ «Приват Банк» (вх. №6786 від 15.10.2025) із доданою до нього випискою по особовому рахунку за період із 11.05.2025 року по 14.05.2025 року, що також не оспорюється відповідачкою ОСОБА_1 у поданій нею до суду письмовій заяві (вх. №ЕП-1825/25 від 27.11.2025).

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачка ОСОБА_1 підписала згаданий кредитний договір у формі електронного документа із використанням електронного підпису, зокрема: Договір позики (ануїтет) №75295268 від 22.06.2021 року відповідачка підписала за допомогою одноразового персонального ідентифікатора – «qDrtrFt1Hf», 22.06.2021 о 13:29:06, тобто між сторонами укладено вищевказаний кредитний договір у формі у формі електронного документа із використанням електронного підпису.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).

Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.

Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Так, згідно Договору факторингу №2112 від 21.12.2021 року первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», яке у свою чергу згідно Договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року на підставі акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором та Реєстру прав вимог від 31.03.2023 до позивача ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №75295268 від 22.06.2021 року на загальну суму заборгованості в розмірі 25 458,22 грн.

Разом із тим, як убачається з долученого представником позивача Розрахунку заборгованості за Договором позики №75295268 від 22.06.2021 року, що відповідачка ОСОБА_1 , має загальну суму заборгованості за період із 22.06.2021 по 21.12.2021 в розмірі 15375,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту на загальну суму 25 458,22 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12275,36 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 13182,86 грн., права вимоги на яку за вищевказаними договорами факторингу перейшли від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в порядку переуступлення вимог до позивача ТОВ «Фінпром Маркет», як кінцевого кредитора у вищевказаному грошовому зобов`язанні.

При цьому, відповідачкою ОСОБА_1 не надано до суду доказів, які спростовували би наданий розрахунок заборгованості перед позивачем ТОВ «Фінпром Маркет», як новим кредитором у грошовому зобов`язанні відповідачки, якою також не доведено належними доказами відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попередніми кредиторами ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ».

Отже, виходячи із вищенаведених фактичних обставин справи, підтверджених наявними у матеріалах справи письмовими доказами, що сукупна сума заборгованості відповідачки ОСОБА_1 перед новим кредитором ТОВ «Фінпром Маркет» становитиме: 25 458,22 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12275,36 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 13182,86 грн., що не спростовані будь-яким контррозрахунком відповідачки ОСОБА_1 .

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов`язку в цілому. Однак, відповідачка ОСОБА_1 не надала до суду доказів належного виконання нею своїх обов`язків первісному кредитору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та наступному кредитору в її грошовому зобов`язанні ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», а також позивачу ТОВ «Фінпром Маркет».

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем та погашення нею такої заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останньої перед позивачем на загальну суму в розмірі 25 458,22 грн., чого відповідачка не спростувала, що є заборгованістю за тілом кредиту, нарахованими відсотками та комісією. Отже, суд приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Фінпром Маркет» у розмірі 25 458,22 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту та нарахованими процентами за користування цим кредитом.

Разом із тим, суд вважає відсутніми правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку відповідачка ОСОБА_1 покликається, як на підставу для надання їй права на зменшення відсотків та штрафів за спірним кредитом, оскільки вона є дружиною мобілізованого військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти 15.06.2025 року, на підтвердження чого відповідачка долучила до своєї письмової заяви вх. №ЕП-1825/25 від 27.11.2025 копію сповіщення сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_1 за №44 від 17.06.2025.

Так, положеннями п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Проте, суд вважає, що вказані положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку відповідачка ОСОБА_1 покликається, як на підставу для надання їй права на зменшення відсотків та штрафів за спірним кредитом, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки спірний Договір позики №75295268 від 22.06.2021 року був укладений задовго до введення в Україні воєнного стану та та відповідно мобілізації чоловіка відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , як і нарахований за ним розмір спірної заборгованості в розмірі 25 458,22 грн., що є предметом спору в цій справі, оскільки така була нарахована за період із 22.06.2021 по 21.12.2021, а порушене в заяві відповідачки питання про зменшення штрафів за спірним кредитом є безпідставним, оскільки штрафи не була заявлені до стягнення позивачем та не є предметом спору в цій справі.

Отже, за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, її погашення відповідачкою, суд вважає доведеним факт наявності фактично отриманих відповідачкою кредитних коштів, на які вказує позивач, що не були погашені нею у розмірі 25 458,22 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом, які підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача.

Відтак, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а тому враховуючи повне задоволення цього позову, такий збір слід стягнути із відповідачки на користь позивача.

Крім того, суд вважає, що до задоволення підлягають заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн., виходячи із таких мотивів.

Зокрема, частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як убачається із матеріалів справи, що 01 листопада 2024 року між позивачем ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною укладено Договір про надання правничої допомоги №01-11/24.

Відповідно до Витягу з Акту №15-П від 26.06.2025 року про приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року, позивач ТОВ «Фінпром Маркет» отримав від адвоката Ткаченко Ю.О. в справі до відповідачки ОСОБА_1 послуги за вивчення (збір) документації та складання позовної заяви до відповідачки, а саме: 500 грн. за збір доказів у малозначній справі для формування позовної заяви та 3000 грн. за складання позовної заяви до боржника за договором кредиту в малозначній справі, де загальна вартість наданих послуг складає 3500 грн. Відтак, суд вважає такий розмір витрат на правничу допомогу співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт та наданих послуг; витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони чи публічним інтересом до справи.

Отже, вищевказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість в сумі 25 458,22 грн. (двадцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесять вісім гривень 22 копійок), судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ТОВ «Фінпром Маркет» (08205, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33; код ЄДРПОУ 43311346).

Представник позивача: адвокат Ткаченко Юлія Олегівна (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повний текст судового рішення складено: 13.01.2026 року.

Суддя: І. Б. Кос