Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №127/33944/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/33944/25

Провадження 2/127/7698/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, що продовжує навчання, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Пунько Ірина Валеріївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки.

Позов мотивований тим, що позивачка з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.01.2018 по справі № 127/27195/17 було розірвано. За час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилась донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2024 у справі № 127/5818/24 було визначено щомісячне стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання доньки в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму встановлено для дитини відповідного віку, які стягуються на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2018 у справі № 127/25660/17, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 18 років, а тому стягнення аліментів на її утримання було припинено. Станом на день звернення до суду з даним позовом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається на ІІ курсі ступеня вищої освіти бакалавра факультету права, публічного управління і менеджменту за спеціальністю 073 Менеджмент, денної комерційної форми навчання у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського. Донька сторін проживає з позивачкою та у зв`язку із навчанням не має змоги працювати, батько після досягнення донькою повноліття належним чином не дбає про її матеріальне забезпечення, хоча має таку можливість, адже офіційно працевлаштований. Позивачці важко самостійно утримувати дитину, оскільки заробітної плати недостатньо для належного її забезпечення, в той час коли відповідач є здоровою та працездатною особою. Відповідач усіляко ухиляється від добровільного надання матеріальної допомоги на утримання спільної доньки, чим не виконує обов`язку щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчатись після досягнення повноліття.

Вищевикладене й стало підставою для звернення адвоката позивачки до суду із вимогою про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи стягнення з дня подання позову до суду до досягнення ОСОБА_3 , 23 річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 28.10.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали суду від 28.10.2025 та копію позовної заяви із доданими до неї документами отримано відповідачем особисто 01.11.2025, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 34)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 28.10.2025 вважається врученою відповідачу 01.11.2025.

07.11.2025, у строк визначений судом ухвалою від 28.10.2025, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Так, відповідач зазначив, що він проживає разом із батьком та матір`ю, які є інвалідами 2 групи, за якими відповідач здійснює догляд, що проявляється, зокрема, у наданні коштів на купівлю їжі, медикаментів та оплати комунальних послуг. Крім того, відповідач зазначив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , з якою має спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якого з нього стягуються аліменти в розмірі частки від його доходу. Відповідач повідомив, що крім стягнення аліментів на утримання малолітнього сина, він також несе й інші додаткові витрати на його утримання пов`язані із станом його здоров`я. Крім того, дружина відповідача має захворювання хребта, що потребує оперативного втручання із подальшою реабілітацією. Також відповідач вказав, що має й особисті витрати пов`язані з власною життєдіяльністю. На думку відповідача, стягнення аліментів на утримання доньки у визначеному позивачкою розмірі поставить його у скрутне становище. Водночас, відповідач не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої доньки в розмірі частки від його доходу або 9 000, 00 гривень щомісячно.

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказаний відзив було одержано адвокатом позивачки 10.11.2025.

17.11.2025, у строк визначений судом ухвалою від 28.10.2025, від адвоката позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив із викладеними у ній поясненнями, міркуваннями і аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотивами їх відхилення. Адвокат позивачки просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що поштове відправлення із вищевказаною відповіддю на відзив повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Від відповідача заперечення на відповідь на відзив не надходили.

Ухвалою суду від 18.11.2025 задоволено клопотання адвоката позивачки про витребування з ГУ ДПС у Вінницькій області доказів по справі.

24.11.2025 та 28.11.2025 на адресу суду надійшли витребувані докази.

Враховуючи положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 13.12.2017 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , актовий запис № 3746. (а.с. 9)

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.05.2024 по справі № 127/5818/24, яке згідно відомостей з ЄДРСР, які перебувають у публічному доступі, набрало законної сили 20.06.2024, визначено щомісячне стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 , на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, які стягуються на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2018 по справі № 127/25660/17, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 14-15)

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданим 11.03.2025 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 11.03.2025 змінила прізвище на « ОСОБА_7 », актовий запис № 41. (а.с. 8)

З витягів з реєстру Вінницької територіальної громади від 10.10.2025 встановлено, що позивачка разом із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 11-12)

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з примусового виконання виконавчого листа № 127/25660/17 від 24.01.2018, складеного державним виконавцем Третього ВДВС у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вбачається, що станом на 30.09.2025 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 відсутня. (а.с. 17)

Згідно договору про навчання у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського № 76/10 від 13.08.2024, ОСОБА_3 навчається у вказаному навчальному закладі за денною формою здобуття освіти, за освітньою програмою «Адміністративний менеджмент», за спеціальністю «073 Менеджмент», для здобуття ступеня вищої освіти – бакалавра. Термін навчання до 2028 року. (а.с. 18-19)

Вищевказане також підтверджується договором про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 14.08.2024. Загальна вартість навчання за весь строк навчання становить 104 400, 00 гривень. (а.с. 19зв.-21зв.)

Відповідно до довідки № 01/197 від 07.10.2025, виданої Факультетом права, публічного управління і менеджменту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, ОСОБА_3 дійсно навчається на 2-му курсі ступеня вищої освіти бакалавра факультету права, публічного управління і менеджменту за спеціальністю 073 Менеджмент, денної (комерційної) форми навчання. Термін навчання з 01.09.2024 по 30.06.2028. (а.с. 25)

Згідно довідки № 639, виданої 04.11.2025 головою квартального комітету/комітету мікрорайону «Царина», ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; батько – ОСОБА_5 , 1962 року народження, інвалід 2 групи, мати – ОСОБА_8 , 1959 року народження, інвалід 2 групи, зареєстровані та постійно проживають за вищевказаною адресою; «Поскільки батьки є інвалідами то потребують стороннього догляду, яку надає їм син» (дослівно). (а.с. 42)

Інвалідність ОСОБА_5 , 1962 року народження, та ОСОБА_8 , 1959 року народження, підтверджується відповідними пенсійними посвідченнями та щодо ОСОБА_8 , зокрема, довідкою до акту огляду МСЕК. (а.с. 38-40)

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 19.11.2019 Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 08.11.2019 зареєстрував шлюб із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 518. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_10 . (а.с. 43)

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мають спільного малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про його народження. (а.с. 44)

Відповідно до висновку МРТ, за результатами консультації нейрохірурга ОСОБА_4 встановлено діагноз: «Кила між хребцевого диска на рівні: L5-S1 з стенозом хребтового каналу» і рекомендована дискектомія. (а.с. 71-72)

Згідно із випискою від 03.11.2025 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останньому встановлено діагноз: «реконвалесцент пневмонії, довготривало хворіючи дитина». (а.с. 41)

19.03.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/8863/24 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 в розпорядження ОСОБА_4 щомісячно аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15.03.2024 і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 45)

Відповідачем в обґрунтування відзиву надано, зокрема, чеки про сплату комунальних послуг (а.с. 46-69), а також квитанції про придбання медичних препаратів та оплату консультації лікаря (а.с. 70).

З відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2025 року по вересень 2025 року вбачається, що відповідач та його мати є працевлаштованими та мають стабільний дохід. Інформація про доходи дружини відповідача, крім як за березень 2025 року, та його батька за вказаний період – відсутня. (а.с. 99-100зв., 104-109)

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17.11.2025 вбачається наявність у дружини відповідача - ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно, зареєстрованого 10.10.2023 на земельну ділянку площею 0, 0113 га та 15.01.2024 на садовий будинок площею 87, 5 кв.м. (а.с. 81-85)

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Оскільки ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю – ОСОБА_1 , остання правомірно звернулася до суду із даним позовом.

Згідно із ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до положень СК України, обрання способу стягнення аліментів у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі здійснюється саме позивачкою, якою як вбачається з позовної заяви, обрано спосіб стягнення аліментів в частці від доходу батька.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 28.10.2025 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення викладені адвокатом позивачки в позовній заяві і у відповіді на відзив та відповідачем у відзиві, а також докази надані разом із цими заявами по суті справи.

Так, у ході розгляду справи судом встановлено, що з відповідача на утримання спільних із позивачкою доньок – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.11.2017 щомісячно стягувались аліменти на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2018 по справі № 127/25660/17 в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму встановленого для дітей відповідного віку. Старша донька сторін досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_8 . 15.05.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області було ухвалено рішення по справі № 127/5818/24, яким вирішено стягувати з відповідача на користь позивачки на утримання доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Вікторія досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_9 , навчається на 2-му курсі ступеня вищої освіти бакалавра факультету права, публічного управління і менеджменту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, за спеціальністю 073 «Менеджмент», денної (комерційної) форми навчання. Термін навчання з 01.09.2024 по 30.06.2028.

При визначені розміру аліментів та матеріальних можливостей відповідача суд виходить з того, що платник аліментів є працездатною та здоровою людиною. Такі твердження позивачки відповідачем спростовані не були.

Як вбачається із відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2025 року по вересень 2025 року, одержаних судом на виконання судового рішення, відповідач працевлаштований й отримує стабільний дохід.

При цьому, судом прийнято до уваги, що на матеріальний стан відповідача можуть вказувати не лише його офіційні доходи, але й його спосіб життя, яким майном він володіє і користується тощо, адже все це разом демонструє його фінансову спроможність.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 08.11.2019 перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 , з якою має спільного сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Інформація про доходи дружини відповідача за період з січня 2025 року по вересень 2025 року, крім як за березень 2025 року, – відсутня, як те вбачається із відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору. При цьому з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, наданої адвокатом позивачки разом із відповіддю на відзив, доступ до якої є публічним, вбачається, зокрема, що: ОСОБА_4 у 2024 році займала посаду адміністратора відділу надання адміністративних послуг у Вінницькій міській раді; членами її сім`ї є чоловік - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_5 ; подружжя користується квартирою площею 205, 4 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_8

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17.11.2025 вбачається наявність у дружини відповідача - ОСОБА_4 на праві власності нерухомого майна, зареєстрованого 10.10.2023 на земельну ділянку площею 0, 0113 га та 15.01.2024 на садовий будинок площею 87, 5 кв.м.

Так, дружина відповідача, як повідомлено останнім у відзиві, у відповідності до рекомендацій нейрохірурга потребує дискектомії. Однак лікування міжхребцевої грижі дружини, на думку суду, жодним чином не впливає само по собі на змогу відповідача сплачувати аліменти. Докази розміру витрат на таке лікування суду не надано.

Судом враховано право дружини на її утримання чоловіком, водночас, приймаючи до уваги доводи відповідача, суд враховує матеріальний стан подружжя, тобто і відповідача, і його дружини, обставини, що демонструють їх фінансову спроможність в цілому.

Судом прийнято до уваги, що 19.03.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/8863/24 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.03.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Однак, враховуючи твердження адвоката позивачки, що звернення дружини відповідача до суду із заявою про видачу вищевказаного судового наказу було ініційовано саме задля зменшення розміру аліментів, судом встановлено, що з АСВП, інформація з якої перебуває у публічному доступі, вбачається відсутність відомостей про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання даного судового рішення/виконавчого документа. Водночас судом прийнято до уваги, що примусове стягнення за судовим рішенням відбувається виключно в разі його невиконання добровільно, адже воно є обов`язковим до виконання з моменту набрання ним законної сили. Однак, як вбачається із декларації дружини відповідача, такий вид доходу, як аліменти, вона не отримувала у 2024 році, що вказує на відсутність його добровільного виконання відповідачем. Тому суд вважає, що вказані вище твердження адвоката позивачки заслуговують на увагу. Водночас, в будь-якому разі, незалежно від наявності судового рішення, відповідач має обов`язок утримувати свого малолітнього сина, що враховується судом під час ухвалення рішення у даній справі.

Доказів понесення додаткових витрат на утримання сина у зв`язку із станом його здоров`я, про що відповідачем повідомлено у відзиві, суду не надано. Так, із виписки від 03.11.2025 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останньому встановлено діагноз: реконвалесцент пневмонії. Судом прийнято до уваги, що реконвалесцент пневмонії означає одужання пацієнта після запалення легень, коли зникли гострі симптоми (температура, інтоксикація), але триває процес відновлення функцій дихальної системи.

Щодо посилань відповідача на те, що на його утриманні перебувають зокрема й батьки, то такі обставини жодними належними й допустимими доказами не підтверджено.

Так, як вбачається з матеріалів справи, батьки відповідача - ОСОБА_5 , 1962 року народження, та ОСОБА_8 , 1959 року народження, є інвалідами 2 групи загального захворювання. Водночас, суд ставиться критично до тверджень відповідача, що він здійснює догляд за батьками, що проявляється, зокрема, у надані коштів на купівлю їжі, медикаментів та оплату комунальних послуг, враховуючи наступне.

Відомості щодо потреб батьків відповідача у постійному догляді, який той здійснює, про що вказано у довідці № 639, виданій 04.11.2025 головою квартального комітету/комітету мікрорайону «Царина», не заслуговують на увагу, адже дана особа не уповноважена визначати потребу у такому догляді та видавати про це довідки. Потреба у сторонньому догляді в Україні визначається на підставі медичного висновку, який видають лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я, медико-соціальні експертні комісії або уповноважені лікарі. У відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, із акту огляду МСЕК № 663854 від 05.04.2011, не вбачається потреба ОСОБА_8 у сторонньому догляді. Належних доказів щодо потреб ОСОБА_5 у сторонньому догляді суду також не надано. Водночас, потреба батьків у сторонньому догляді сама по собі жодним чином не впливає на можливість відповідача сплачувати аліменти.

З чеків, наданих відповідачем на підтвердження сплати ним комунальних послуг, не вбачається, що такі витрати здійснюються безпосередньо відповідачем, адже платником у вказаних документах зазначено « ОСОБА_8 / ОСОБА_8 ». При цьому слід врахувати, що очевидно й позивачка несе витрати на комунальні послуги за місцем свого проживання із донькою.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що купівля ліків і консультація лікаря, чеки про що надано відповідачем разом із відзивом, були необхідними (призначені лікарем); для кого призначалось таке лікування. Доказів того, що такі витрати є постійними й необхідними, суду не надано. Отже, доводи відповідача про те, що дані фіскальні документи вказують на утримання ним батьків, як він стверджує у своєму відзиві, не заслуговують на увагу.

Як вбачається із відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2025 року по вересень 2025 року, одержаних судом на виконання судового рішення, мати відповідача - ОСОБА_8 , 1959 року народження, працює й отримує стабільний дохід.

Належних доказів того, що батьки відповідача потребують матеріальної допомоги і отримують таку від відповідача, суду не надано.

На час ухвалення судового рішення суду не повідомлено ні позивачкою, ні відповідачем інші обставини, що мають істотне значення.

При визначені розміру аліментів судом враховано й матеріальне становище доньки сторін по справі, яка навчаючись на денній формі навчання, самостійного доходу (заробітку) не має, а також, приймаючи до уваги ч. 2 ст. 200 СК України, можливість й матері надавати утримання своїй повнолітній доньці.

Крім того судом прийнято до уваги, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 01.01.2026 становить 3 328, 00 гривень.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Тобто обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи - фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум - це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для існування людини та соціальну частину - певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

Закон України «Про прожитковий мінімум» відповідно до ст. 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Отже, законодавець визначив вартісну величину, яка є мінімально достатньою для працездатної особи.

Звісно, суд не визначає мінімального розміру аліментів, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів суд ураховує, що їх розмір не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема ч. 2 ст. 182 СК України. Тобто, враховуючи положення ч. 2 ст. 182 СК України, суд не вправі визначити розмір аліментів менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Суд зауважує, що стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за даних обставин, частка від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, буде достатнім розміром аліментів на утримання повнолітньої ОСОБА_12 .

Достатніх підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки в розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, судом не встановлено.

Суд прийшов до висновку, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній доньці, якої вона потребує у зв`язку із навчання, в розмірі частки від свого заробітку (доходу) щомісячно.

Отже суд, дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи у заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до переконання в наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, у розмірі частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, враховуючи їх необґрунтованість та недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Положеннями ст. 199 СК України чітко визначено, що аліменти на повнолітню особу, яка потребує матеріальної допомоги, стягуються виключно у зв`язку із навчанням, право на які припиняється у разі припинення навчання. Якщо навчання припиняється після досягнення особою двадцяти трьох років, то право на аліменти припиняється із досягненням цією особою двадцяти трьох років. З матеріалів справи вбачається, що термін навчання ОСОБА_3 закінчується 30.06.2028, а двадцяти трьох років вона досягне ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, в даному випадку, аліменти можуть стягуватися до припинення навчання - по 30.06.2028, а в разі продовження навчання – до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років – ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови якщо вона не припинить навчання раніше.

Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні даного позову точно визначити неможливо, оскільки даний позов носить вимоги немайнового характеру, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. На що також звернув увагу ВССУ в п. 36 Постанови Пленуму № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 (із змінами від 25.09.2015).

Отже, враховуючи те, що позивачка на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», часткове задоволення позову, а також положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 605, 60 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що 24.10.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Пунько І.В. було укладено договір про надання правової допомоги б/н, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 6, 23-24)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Пунько І.В. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 000241, виданого 21.03.2018.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги б/н від 24.10.2025, розмір гонорару адвоката є фіксованим і становить 10 000, 00 гривень (п. 3.1 договору).

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає юридичний аналіз наданих документів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спільні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, підготовка та подання процесуальних документів, а також отримання рішення суду з відміткою про набрання законної сили в паперовому вигляді в суді.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги б/н від 24.10.2025 позивачкою було сплачено адвокату гонорар в сумі 10 000, 00 гривень, що підтверджується квитанцією № 1 від 24.10.2025. (а.с. 26)

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат позивачки, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дій адвоката, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачкою сумі (10 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 6 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вже зазначав суд вище, оскільки вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні даного позову точно визначити неможливо, оскільки він містить вимоги немайнового характеру, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Решту витрат слід залишити за позивачкою.

До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 182, ч. 1 ст. 191, ст.ст. 199-201 СК України, ст.ст. 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 235, 258, 259, 263-265, ч. 4 ст. 268, ст.ст. 273-275, 278, 279, 354, 355, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, починаючи з 27.10.2025 до припинення навчання ОСОБА_3 , але не більше, ніж до 27.10.2030.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000, 00 гривень.

Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

Рішення суду складено 14.01.2026.

Суддя