Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №632/225/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року

м. Харків

справа № 632/225/24

провадження № 22-ц/818/100/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2025 року у складі судді Библіва С.В.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина у розмірі 250 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 грудня 2019 року на 788 км на перегоні Харків-Пасажирський-Покотилівка в Харківському районі Харківської області, електровоз здійснив наїзд на ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер. Смертю ОСОБА_3 його матері ОСОБА_1 було завдано шкоду, а саме моральну шкоду. Враховуючи, що шкоду було завдано поїздом, тобто джерелом підвищеної небезпеки така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини. При визначенні розміру моральної шкоди позивач виходила з того, що сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Такого, ж висновку дійшов у постановах Верховного суду від 02.11.2020 по справі № 133/1238/17, від 06 квітня 2021 року по справі № 545/3210/18; від 16 грудня 2020 року по справі № 161/3557/19. Загиблий не був одруженим, його сім`я складалась лише з матері, що свідчить про близькість та стійкість життєвих зв`язків. Позивачка відчуває біль та страждання пов`язані зі смертю сина, а також сум і жаль з приводу його передчасної втрати. Внаслідок смерті сина позивачка назавжди позбавлена можливості отримувати від сина підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з її сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Позивачка мала правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу в майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Смерть дитини є найтяжчою втратою для матері, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміну в психоемоційному стані позивачки. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань - емоції пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість. Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією. Особливу увагу заслуговує те, що страждання позивачки, пов`язані зі смертю сина, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що його втрата є непоправною подією. Оскільки встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Відтак, представник позивачки з врахуванням наведеного та невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивачка оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 250 000 гривень. На переконання представника позивачки такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти повивачці в організації свого життя після тяжкої втрати. За вказаних обставин позивачка змушена була звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 29.01.2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнуто з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довела факт завдання їй моральної шкоди внаслідок загибелі сина, проте оскільки причиною його смерті крім наїзду потягу була і груба необережність потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп`яніння тяжкого ступеню, суд застосував вимоги статті 1193 ЦК України та зменшив розмір відшкодування до 100 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду Прядко В.О. який діє в інтересах АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оспорюваного рішення, судом порушені норми матеріального права так як, за відсутності однієї з обов`язкових підстав деліктної відповідальності, а саме, «протиправності діяння» помилково задоволені позовні вимоги та як наслідок, покладено на відповідача обов`язок відшкодувати моральну шкоду. До матеріалів справи не додано жодних доказів, де саме працював загиблий, якому на момент смерті був повний 31 рік та доказів того, що він надавав матері фінансову допомогу чи вона знаходилась на його утриманні до моменту його смерті. Так само, як і не надано доказів, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну способу життя позивача, зокрема, висновків психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристики з місця роботи, виписки з лікарні, проходження курсів реабілітації тощо. З огляду на зазначене, позивачем не доведено, що нею понесені суттєві зміни у життєвих та виробничих стосунках саме у зв`язку зі смертю загиблого. З урахуванням судової практики, суди, як правило, зменшують розмір заявленого відшкодування моральної шкоди та стягують суму, що становить близько 10 відсотків від розміру, визначеного у позовній заяві. Крім цього, у зв`язку з частковим задоволенням позову, суд першої інстанції, мав би стягнути з відповідача розмір судового збору пропорційно до задоволеної суми частини вимог. Однак, в порушення процесуальних норм, судом ухвалено стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень, що відповідає 100% суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 15)

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 06 грудня 2019 року Первомайським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 424 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12).

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть № 1042/3073-ДМ19 від 04 грудня 2019 року, причиною смерті ОСОБА_3 - пішохід, травмований при зіткненні з залізничним транспортним засобом. В пункті 11 розділу ІІ зазначена, алкогольна інтоксикація, як інші суттєві стани які сприяли смерті, але не пов`язані з захворюванням чи його ускладненням, кою є безпосередня причина смерті (а.с 13-14).

Постановою слідчого СВ розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області майора поліції Луньова О.С. від 30 жовтня 2020 року кримінальне провадження № 12019220000001739 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 КК України. Було встановлено, що 03 грудня 2019 року близько 12 години 50 хвилин машиніст електровоза (поїзда № 8553 (ЧС2№ 758 ТЧ-2 Харків) сполученням Харків-Мерефа на 788 км ПК9+58 в межах зупиночної платформи «Карачівка» перегону Харків-Пасажирський-Покотилівка в Харківському районі Харківської області, з помічником машиніста ОСОБА_4 , здійснив наїзд на ОСОБА_3 , який лежав між рейками на залізничні колії. Внаслідок наїзду поїздом ОСОБА_3 загинув на місці пригоди (а.с. 7-8).

Відповідно до копії висновку судово-медичної експертизи № 10-12/3073-Дм/19 від 17 грудня 2019 року, смерть ОСОБА_3 стоїть в прямому причинному зв`язку між сполученою травмою тіла у вигляді зазначених ушкоджень, яка ускладнилась внутрішньочерепними крововиливами з подальшим розвитком набряку-набухання головного мозку, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Згідно цього ж висновку в крові трупа встановлено етиловий спирт у кількості 4,00%о, що відповідає його вмісту при тяжкому алкогольному отруєнню.

Згідно висновку судової залізнично-транспортної експертизи № № 3197/3199 від 16 вересня 2020 року запобігти залізнично-транспортній пригоді міг пішохід ОСОБА_3 , виконавши вимоги пункту 2.3 Правил безпеки громадян у частині перебування поза межами небезпечної зони при прослідуванні поїздом № 8553 789 км ПК9 перегону Харків-Пасажирський Парк «Н» - Покотилівка. Члени локомотивної бригади поїзда № 8553 з технічної точки зору не могли запобігти його наїзду на пішохода ОСОБА_3 .

Згідно акту службового розслідування аварії від 12.12.2019, затверджений Начальником виробничого підрозділу «Харківська дистанційна філія» зазначено, що стан та утримання залізничної колії та рухомого складу відповідає встановленим нормам. Потерпілий порушим п.п. 2.2., 2.3., «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 22.11.2007 р. №1059 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.03.1998 р №193/2633. Вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» в транспортній події не вбачається (а.с. 42-46).

04.12.2019 року складений протокол №47 оперативної наради при начальнику виробничого підрозділу «Електровозне депо Харків-Головне» регіональної філії Південна залізниця» в якому зазначено, що локомотивна бригада при запобіганні наїзду діяла у відповідності до вимог Правил технічної експлуатації та Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу №ЦТ-ЦВ-ЦЛ-0015. Вини локомотивної бригади у випадку смертельного травмування сторонньої людини нема (а.с.47)

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Таким чином, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Близькі за змістом викладеним судом вище правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 148/2109/17, від 04 березня 2020 року у справі № 641/3547/17, від 22 липня 2020 року № 520/11029/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 199/6848/16-ц.

Доказів, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблої, відповідачем не надано, а тому за правилами частини ч.4 чт.12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

Згідно з пунктами 2.1-2.4 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом міністра транспорту України № 1059 від 22 листопада 2007 року (далі – Правила), пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід. При відсутності шлагбаума (коли переїзд не охороняється) перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається поїзд (або локомотив, вагон, дрезина тощо).

Згідно з пунктами 2.5, 2.20 Правил пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів, знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_3 стоїть в прямому причинному зв`язку між сполученою травмою тіла у вигляді зазначених ушкоджень, яка ускладнилась внутрішньочерепними крововиливами з подальшим розвитком набряку-набухання головного мозку, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Згідно цього ж висновку в крові трупа встановлено етиловий спирт у кількості 4,00%, що відповідає його вмісту при тяжкому алкогольному отруєнню.

Отже, установивши, що причиною загибелі ОСОБА_5 є потрапляння під електропотяг, у зв`язку з порушенням Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом міністра транспорту України № 1059 від 22 листопада 2007 року, суд обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності.

Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд правильно врахував факт наявності грубої необережності потерпілого, характер та обсяг страждань позивача та дійшов обґрунтованого висновку, що розмір компенсації моральної шкоди складає 100 000,00 грн. При цьому суд керувався засадами розумності, пропорційності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності підставності стягнення моральної шкоди та її розміру, колегія суддів відхиляє як неспроможні, оскільки сам факт загибелі сина є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань її батьків.

Підстав для зменшення розміру стягнення моральної шкоди зі 100 000,00 грн до 10 000,00 грн, з огляду на те, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, колегія суддів не вбачає. При цьому, апеляційний суд враховує, що позивач позбавлена можливості матеріальної та моральної підтримки сина, який загинув у віці ІНФОРМАЦІЯ_3 , у подальшому своєму житті та в старості та відновити попередній стан життя неможливо. Тому колегія суддів відхиляє посилання на те, що судом при визначенні розміру компенсації моральної шкоди не враховані вимоги розумності та справедливості, а також, що розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі перевищує розмір відшкодування з аналогічних порушень, визначений у справах №630/554/23, № 626/1730/23, №357/2446/21, які переглядались Верховним Судом. Висновки у зазначених справах стосуються інших обставин, що не є подібними та не спростовують висновків суду щодо визначеного розміру моральної шкоди.

За таких обставин, урахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілої, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивачів, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги, зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог і доводи апеляційних скарг не є підставою для скасування даного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про неправильне визначення судом розміру судового збору, що підлянає стягненню з відповідача за результатми розгляду справи по суті, оскільки у позові була заявлена одна немайнова вимога про відшкодування моральної шкоди, відповідно до вимог закону « Про судовий збір» судовий збір при зверненні до суду з такою вимогою є фіксованим та визначений у розмірі 1211,20 грн. Таким чином при задоволені немайнової вимоги незалежно від розміру стягнення, з відповідача підлягає стягненню визначений законом фіксовіаний розмір судового збору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13 січня 2026 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Ю.М. Мальований