Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №630/1480/25 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/1480/25

Провадження № 2/630/71/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Люботин

14 січня 2026 року Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 21.12.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 129588 в електронній формі у розмірі 5000 грн. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 25 104,50 грн.

Ухвалою від 25.11.2025р. позовна заява була залишена без руху у зв`язку з тим, що позивачем не надано належних доказів надсилання відповідачу копії позову з додатками та не зазначено усіх доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема: отримання відповідачем кредитних коштів на банківський рахунок НОМЕР_1 та використання відповідачем кредитних коштів, а також, що вказаний у матеріалах справи банківський (картковий) рахунок, на який пересилались гроші, належить відповідачу.Позивачу також було роз`яснено право подання мотивованого клопотання про витребування доказів, у разі виникнення труднощів в отриманні цих доказів.

На виконання вказаної вище ухвали 25.11.2025р. позивачем надано заяву про усунення недоліків, а саме, надано докази направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача. Доказів щодо належності відповідачу банківського рахунку та зарахування на такий рахунок позивач не надав, клопотань про витребування доказів з банківської установи не заявив.

Ухвалою від 27 листопада 2025р. провадження по справі було відкрито та її розгляд призначено у порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності за наявними матеріалами.

Відповідач відзиву на позов або клопотань до суду не подав. На адресу суду повернулося поштове повідомлення про вручення поштового відправлення з конвертом з відміткою на конверті: «адресат відсутній».

Позивачем клопотань про витребування доказів не заявлялось. З врахуванням вказаного, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

21.12.2019 р., між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» та позичальником, який вказаний, як ОСОБА_1 , було укладено договір позики № 129588. Згідно до договору, позика визначена у 5000 грн, строком до 19.01.2020, зі сплатою відсотків 0,01 в день від залишку позики, та комісії 1,4% в день від початкового розміру позики. Договір від імені позичальника підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатору «7wqv6x4x».

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за Договором позики № 129588 від 21.12.2019 року, ТОВ «ФК «Гелексі» за вказаним кредитним договором нарахувало борг в сумі 25 377,30 грн.

ТОВ «ФК «Елаєнс» 01.09.2025 склало лист на адресу ТОВ «ФК «Гелексі», де вказало, що ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») на підставі договору №04/08-17 ПК від 04.08.2017 надавло послуги ТОВ «ФК «Гелексі» з переказу грошових коштів фізичним особам без відкриття рахунку. 21.12.2019 року від ТОВ «ФК «Гелексі» було успішно перераховано 5000 грн на картку НОМЕР_1 , та отримувачем є ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.2012 №578/5до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Банківська виписка має статус первинного документу. Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

На підтвердження надання грошових коштів згідно договору позики № 129588 від 21 грудня 2019 року позивачем ТОВ «ФК «Гелексі» до позовної заяви було долучено лист ТОВ «ФК «Елаєнс» за № 129588 від 01 вересня 2025 року.

Однак суд критично оцінює вищевказаний документ, оскільки такий не є первинним обліковим документом в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Більше того, вказаний документ не містить відомостей про призначення платежу та складений через п`ять років після укладення договору позики.

З наданих позивачем документів вбачається, що кредитний договір між сторонами укладався в електронній формі. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що саме ОСОБА_1 , а не інша особа, підписував за допомогою одноразового ідентифікатора «7wqv6x4x» у електронному вигляді кредитний договір та позивачем не надано доказів про те, що кредитні кошти отримав саме ОСОБА_1 , а не інша особа.

Договір позики та додатки до нього не містять відомостей про те, що позичальник вказав картку для отримання грошових коштів: НОМЕР_1 . Цей номер картки наявний лише у листі ТОВ «ФК «Елаєнс» за № 129588 від 01 вересня 2025 року.

Хоча судом і було роз`яснено позивачу під час залишення позову без руху право витребувати докази, з отриманням яких можуть виникнути труднощі, позивач цим правом не скористувався та не подав до суду клопотань про витребування з банківської установи доказів щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку НОМЕР_1 та отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 .

У справі відсутні будь-які первинні бухгалтерські документи про перерахування ТОВ «ФК «Гелексі» на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 5000,00 грн, а також виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Окрім того, цей документ не відповідає вимогам до первісних документів бухгалтерського обліку, серед іншого, він не завірений юридичною особою, яка його виготовила та не містить відомостей про конкретну, особу, яка його створила.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позивач не довів належними та достатніми доказами, що зазначена ним заборгованість дійсно має місце, та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору позики.

Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача в силу положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву та заперечень проти викладених позивачем обставин, зустрічних доказів саме по собі не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на результат вирішення спору, відповідно до ст.144 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 626, 628, 638-640, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

вирішив :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», ЄДРПОУ 41229318, адреса: 01054, м.Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1,

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков