Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №345/2037/25 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2037/25

Провадження № 2/345/344/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.01.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Онушканича В.В.

з участю секретаря судового засідання Бандури Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивує наступним. 02.08.2021 року відповідачка взяла у позивача у позику кошти в сумі 10 000,00 грн., які зобов`язувалася повернути до 02.09.2021 року та сплати за надання позики щомісячний процентний платіж 1000,00 грн., що стверджується наявним у позивача оригіналом розписки.

Також 10.08.2021 року відповідачка ще добрала у позивача у позику кошти в сумі 50 000,00 грн., які зобов`язалася повернути до 10.09.2022 року та сплатити за надання позики щомісячні процентні платежі по 5000,00 грн., що разом до часу повернення позики 65000,00 грн., що стверджується наявним у позивача оригіналом розписки.

Крім того, з урахуванням вимог чинного законодавства, з 02.09.2021 року по 24.02.2022 року на дані правовідносини поширювалася дія статті 625 ЦК України. Тому 3% річних із суми позики 10000,00 грн. за розпискою від 02.08.2021 року за вказаний період, що становить 176 днів, складає 144,66 грн.

Позивач наголошує, що, зважаючи на те, що упродовж тривалого часу після неодноразових нагадувань відповідачу про боргові зобов`язання, відповідачка до цього часу не повернула позивачу жодних коштів, чим порушила умови вищевказаних договорів позики. Тому відповідачка винна позивачу 10000,00 грн. позикових коштів, 1000,00 грн. процентних платежів за надання позики та 3% річних у розмірі 144,66 грн. – за розпискою від 02.08.2021 року, що разом складає суму 11144,66 грн., а також 50 0000,00 грн. позикових коштів, 65000,00 грн. процентних платежів за надання позики – за розпискою від 10.08.2021 року, що разом складає загальну суму 126 144,66 грн. За таких обставин позивач змушений звернутися до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 02.08.2021 року – 11000,00 грн. та 3% річних у розмірі 144,66 грн., заборгованість за договором позики від 10.08.2021 року – 115 000,00 грн., а також 1261,44 грн. сплаченого судового збору.

Представник відповідачки подала відзив на позовну заяву. Наголошує, що твердження позивача не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідачка регулярно здійснювала перерахування грошових коштів на рахунок повернення позики, як на банківські рахунки позивача, так і за його проханням на банківські рахунки ОСОБА_3 . Вказує, що позивач у позовній заяві умисно замовчує факт часткового виконання відповідачем зобов`язань за договорами позики, що підтверджується платіжними документами. Так, 10.05.2022 року відповідачем було перераховано на банківський рахунок позивача 5025,13 грн., 27.07.2022 року – 2010,05 грн., 06.08.2022 року – 1507,54 грн., 23.12.2022 року – 904,52 грн., 19.03.2023 року – 740,62 грн., 15.03.2023 року – 2018,32 грн., 10.03.2023 року – 2561,45 грн., 11.12.2022 року – 1618,58 грн., 21.10.2022 року – 1858,78 грн., 22.08.2022 року – 2295,00 грн., 19.07.2022 року – 1539,29 грн., 11.09.2022 року – 2512,56 грн., 29.05.2023 року – 1278,45 грн., 15.04.2023 року – 2635,96 грн.

Також представник відповідачки вказує, що відповідачкою на прохання позивача кошти у рахунок повернення позики було перераховано на банківський рахунок ОСОБА_3 , а саме 14.02.2022 року – 2010,05 грн., 10.09.2021 року – 5125,63 грн., 20.02.2022 року – 4773,87 грн., 18.11.2021 року – 2613,07 грн., 18.12.2021 року – 5125,63 грн., 10.09.2021 року – 5125,63 грн., 14.03.2022 року – 2600,00 грн., 14.01.2022 року – 5125,63 грн. Загальна сума грошових коштів, яку відповідачка повернула позивачу, становить 61005,06 грн. Представник відповідача наголошує, що зазначена сума грошових коштів підлягає зарахуванню в рахунок погашення боргу, оскільки будь-яких інших правовідносин між сторонами та між ОСОБА_3 , в межах яких здійснювалися відповідні платежі, не існувало. В тойе час перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача та ОСОБА_3 підтверджує часткове виконання відповідачем зобов`язань. Тому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача подала заяву про розгляд без її участі та участі відповідачки з урахуванням позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

У цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Судом встановлено, що 02.08.2021 року відповідачка отримала від позивача ОСОБА_1 позику в сумі 10 000,00 грн., про що свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.5). Крім того, 10.08.2021 року відповідачка отримала від позивача ОСОБА_1 позику в сумі 50 000,00 грн., про що також свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.4).

В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа № 6-63 цс 13), зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Як вбачається зі змісту розписок, ОСОБА_2 зобов`язалася повернути борг згідно розписки від 02.08.2021 року – 02.09.2021 року, а згідно розписки від 10.08.2021 року – 10.09.2022 року.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Оригінали розписок, яка міститься в матеріалах справи, свідчить про те, відповідачкою борг згідно розписок в повному обсязі не повернуто.

Також згідно з частиною першою ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зі змісту розписки від 02.08.2021 року вбачається, що сторонами погоджено щомісячний платіж за користування позикою – 1000,00 грн. Також зі змісту розписки від 10.08.2021 року вбачається, що сторонами погоджено щомісячний платіж за користування позикою – 5 000,00 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою від 02.08.2021 року за період з 02.08.2021 року по 02.09.2021 року в розмірі 1000,00 грн. є обґрунтованими. Також обґрунтованими є і вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою від 10.08.2021 року за період з 10.08.2021 року по 10.09.2022 року в розмірі 65 000,00 грн. (5000,00 грн.* 13 місяців).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій та скріншотів із додатку “Приват24” вбачається, що відповідачка частково погашала заборгованість за договорами позики, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ “Приватбанк” на імя позивача ОСОБА_1 , а саме:

- згідно платіжної інструкції №P24AP24A640460689D16495 від 23.12.2022 року - в розмірі 904,52 грн.;

- згідно платіжної інструкції №P24AP24A129961263D27982 від 06.08.2022 року - в розмірі 1507,54 грн.;

- згідно платіжної інструкції №P24AP24A95148832D761539 від 27.07.2022 року - в розмірі 2010,05 грн.;

- згідно платіжної інструкції №P24AP24A224034011С5521 від 10.05.2022 року - в розмірі 5025,13 грн.;

- згідно платіжної інструкції №P24AP24A254129886D20027 від 11.09.2022 року - в розмірі 2512,56 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 22.08.2022 року здійснено транзакцію №7023695900 - в розмірі 2295,00 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 21.10.2022 року здійснено транзакцію №7515081200 - в розмірі 1858,78 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 11.12.2022 року здійснено транзакцію №7929881000 - в розмірі 1618,58 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 10.01.2023 року здійснено транзакцію №8134205100 - в розмірі 2561,45 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 15.03.2023 року здійснено транзакцію №8533049600 - в розмірі 2018,32 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 19.03.2023 року здійснено транзакцію №8557742500 - в розмірі 740,62 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 15.04.2023 року здійснено транзакцію №8726879900 - в розмірі 2635,26 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 29.05.2023 року здійснено транзакцію №9002870900 - в розмірі 1278,45 грн.;

- згідно скриншоту із додатку “Приват24” 19.07.2022 року здійснено транзакцію №6736460300 - в розмірі 1539,29 грн.

Отже, в цілому відповідачка погасила заборгованість за розписками на загальну суму 28 505,55 грн.

Щодо долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій про перерахунок грошових коштів на імя ОСОБА_3 , то вказані платіжні інструкції не є належними доказами на підтвердження факту погашення відповідачкою заборгованості за договорами позики. Адже відповідачкою не доведено та судом не встановлено, що вищевказана особа має будь-яке відношення до справи та спірних правовідносин. Покликання відповідачки начебто вона перераховувала грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 з метою передання ним грошових коштів позивачу, в рахунок погашення заборгованості за розписками, є абсолютно голослівними та, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені жодними доказами. У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вважає доведеним факт погашення відповідачкою заборгованості за розписками від 02.08.2021 року та 10.08.2021 року на загальну суму 28 505,55 грн. Тобто, фактично відповідачкою в повному обсязі було погашено заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 10 000,00 грн. та 1000,00 грн. процентних платежів - за розпискою від 02.08.2021 року, а також частково погашено заборгованість за основною сумою боргу за розпискою від 10.08.2021 року в розмірі 17505,55 грн. (28505,55 грн. – 11000,00 грн.)

За таких обставин, оскільки відповідачка не виконала свого обов`язку щодо повернення суми позики в повному обсязі, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки на користь позивача основної суми боргу за розпискою від 02.08.2021 року в розмірі 32494,45 грн. (50 000,00 грн. - 17505,55 грн.) та 65 000,00 грн. процентних платежів.

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

При цьому суд враховує, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки 3% річних за розпискою 02.08.2021 року нараховані за період з 02.09.2021 року до 24.02.2022 року (до введення воєнного стану та до дати початку погашення відповідачкою заборгованості), то вимоги позивача про стягнення 3% річних за вказаний період на підставі ст.625 ЦК України є обґрунтованими. Тому з відповідачки на користь позивача слід також стягнути 3% річних у розмірі 144,66 грн. (10 000,00 грн. * 176 дні * 3% /100 /365).

За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 3% річних у розмірі 144,66 грн. – за розпискою від 02.08.2021 року, а також 32494,45 грн. боргу, 65000,00 грн. процентних платежів за надання позики – за розпискою від 10.08.2021 року, що разом складає загальну суму 97639,11 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки слід також стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст.536, 625, 1046,1047,1049, 1051 ЦК України, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 3% річних у розмірі 144,66 грн. за розпискою від 02.08.2021 року та 32494,45 грн. основного боргу, 65000,00 грн. процентних платежів за надання позики за розпискою від 10.08.2021 року, а загалом 97639,11 грн. боргу, а також 976,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 14.01.2026 року.

Суддя