Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №549/388/25 — Чорнухинський районний суд Полтавської області

Cправа №549/388/25

Провадження№2/549/6/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 січня 2026 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.,

за участю: секретаря судового засідання – Кривчун Я.А.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката Ступніка С.В.

розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Чорнухи в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання заборгованості зі сплати аліментів, скасування рішення Чорнухинського районного суду №2-416/2008 від 09.12.2008 з закриттям відповідного виконавчого провадження,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

-скасувати безпідставно нараховану заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в сумі 28 391,94 грн;

- скасувати рішення Чорнухинського районного суду 2-416/2008 від 09.12.2008 в зв`язку зі зміною обставин, щодо стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_2 та закрити відповідне виконавче провадження №10583024, що знаходиться в провадженні Пирятинського відділу виконавчої служби;

- врахувати суму безпідставно стягнутих з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 55 219,33 грн як сплату боргу по аліментах, що підтверджує погашення заборгованості;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 3633,60 грн, витрати на нотаріально завірений переклад документів у розмірі 4245 грн.

Вимоги обгрунтовані тим, що на підставі рішення Чорнухинського районного суду від 09.12.2008 у справі №2-416/2008 було відкрито виконавче провадження №10583024, що знаходиться в провадженні Пирятинського відділу Державної виконавчої служби.

Згідно з цим рішенням на користь відповідача ОСОБА_2 з нього стягувались аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дітьми повноліття.

Вважає, що рішення та виконавче провадження підлягає скасуванню, оскільки починаючи з квітня 2022 року син ОСОБА_6 проживає разом з ним на території Федеративної Республіки Німеччина та перебуває на його утриманні. Він забезпечує всі його потреби, зокрема проживання, харчування, навчання.

Відповідач з квітня 2022 року не бере жодної участі у фінансовому утриманні спільного сина та не надає жодної матеріальної допомоги, підтримуючи з дитиною лише мінімальний контакт (4—5 зустрічей на рік).

При цьому відповідачка продовжує безпідставно отримувати аліменти, які належать дитині.

Вважає, що з квітня 2022 року по теперішній час з нього безпідставно стягнуто 55219,33 грн аліментів на користь відповідача на утримання ОСОБА_7 .

Виконавчою службою з невідомих причин та без жодного повідомлення не виконувалось в повній мірі рішення суду. Натомість йому щомісячно нараховувалась заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на березень 2022 року становила 33649,28 грн.

Ця заборгованість продовжувала зростати і в період проживання ОСОБА_7 з батьком, й таким чином згідно за його розрахунками в частині, що стосується утримання ОСОБА_7 , йому додатково безпідставно нараховано боргу 28391,94 грн, та відповідно в частині, що стосується утримання доньки ОСОБА_8 , сума боргу збільшилась на 24571,48 грн.

Сума нарахованого боргу на ОСОБА_7 є вищою, так як в грудні 2024 року доньці виповнилось 18 років, тому з січня 2025 року заборгованість нараховується тільки на утримання ОСОБА_7 .

Окрім того, на його утриманні знаходяться ще двоє неповнолітніх дітей, незважаючи на це він підтримує фінансово і його доньку

ОСОБА_9 в липні 2025 року ним на її прохання було придбано гаджет iPad за 399,00 евро та аксесуари на загальну суму 121,99 евро, що за курсом НБУ на дати покупки становить відповідно 19488,24 грн та 5974,46 грн, а разом 25462,70 грн.

Сума безпідставно нарахованої заборгованості становить 28391,94 грн, та підлягає скасуванню, так як весь цей час ОСОБА_7 проживав з ним та перебував тільки на його утриманні.

Сума вже безпідставно стягнутих з нього аліментів на користь відповідача складає 55219,33 грн, а витрат на користь доньки 25462,70 грн, загалом 80682,03 грн, що значно перевищує суму фактичного боргу в 58220,76 грн.

Таким чином вважає фактичний борг вже погашеним, а з огляду на те, що його син вже понад три роки проживає з ним та в подальшому висловлює таке бажання, рішення Чорнухинського районного суду від 09.12.2008 у справі № 2-416/2008 та виконавче провадження № 10583024, яке перебуває у провадженні Пирятинського відділу Державної виконавчої служби, підлягають скасуванню (закриттю).

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 08.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строки для подання відзиву на позов (а.с.55)

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 31.10.2025 явку явку позивача в судове засідання визнано обов`язковою (а.с.123).

Протокольною ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 03.12.2025 відповідь позивача на відзив залишено без розгляду.

Протокольною ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 18.12.2025 заперечення представника відповідача залишено без розгляду.

У поданому відзиві на позов представник відповідача адвокат Ступнік С.В. прохав відмовити у задоволенні позову виходячи з такого (а.с.91-95).

Основною позовною вимогою, задоволення якої, на думку позивача, призведе до логічного вирішення і двох інших, є вимога про скасування рішення Чорнухинського районного суду № 2-416/2008 вiд 09.12.2008, відповідно до якого позивач сплачує аліменти.

Проте чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості скасування раніше ухваленого рішення, окрім, як в апеляційному чи касаційному порядку, а також за нововиявленими чи виключними обставинами.

Згадана позивачем ст.192 СК України також визначає можливість лише зміни розміру аліментів.

Позивач взагалі не посилається на конкретну норму права, окреслюючи можливість «скасування безпідставно нарахованої заборгованості» згадкою на «чинні норми законодавства».

Питання неправомірності/безпідставності нарахованих аліментів лежить в першу чергу не в площині судового провадження (виходячи з принципу – «рішення суду мають виконуватись»), а в рамках взаємодії/інформації/ комунікацій боржника з органом виконання рішень (в даному випадку – з державною виконавчою службою).

Позивач не надає відповідних доказів, що ним було вжито належних заходів щодо оскарження дій/бездіяльності органів державної виконавчої служби, які «безпідставно нарахували заборгованість», а також щодо вирішення в судовому порядку питання зменшення розміру аліментів з огляду на згадану уже самим позивачем ст. 192 СК України.

Крім того, твердження позивача, що сплачувані ним аліменти на сина ОСОБА_5 (який з квітня 2022 року проживає з позивачем та отримує від останнього повне матеріальне забезпечення), використовуються відповідачкою (матір`ю сина) у власних інтересах, нічим не підтверджено.

Доказів щодо звернення позивача до компетентних органів з відповідними офіційними заявами та щодо результатів здійснених інспекційних відвідувань до суду в матеріалах справи немає.

Отже, посилання позивача на те, що аліменти відповідачка витрачає не за призначенням, а на інші потреби, є припущенням, оскільки належних та допустимих доказів щодо цих обставин суду не надано.

З квітня 2023 року, відповідачка також мешкає у Федеративній Республіці Німеччина, за 3-4 години їзди від сина, зустрічається з ним орієнтовно раз на 1-1,5 місяця, надає йому готівкові кошти, причому, в обсягах більших, ніж отримувані аліменти.

Придбання для повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у липні 2025 року такої техніки жодним чином не може бути витлумачено, як підстава для зменшення розміру аліментів чи зарахування відповідних сум на їх погашення.

Більше того, з формальної точки зору важко зробити однозначний висновок, ким придбано майно та з чиєї ініціативи.

З іншого боку, позивач також не ставить питання в рамках ст.197 СК України «Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами».

Посилання позивача про «анулювання заборгованості» можна умовно вважати вимогою «звільнити його від сплати заборгованості», але передумови, встановлені ч.2 ст.197 СК України ("За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення"), наразі відсутні або ж не є доведеними.

Питання закриття виконавчого провадження вирішується в іншому порядку, ніж це припускає позивач, заявляючи про це в прохальній частині позовної заяви, як одну із вимог.

Позивач позов підтримав з викладених у ньому підстав.

Водночас уточнив, що за формою він можливо неправильно послався на законодавство. За змістом прохає звільнити від сплати аліментів, оскільки дитина проживає з ним та перебуває на утриманні.

Відповідач та його представник 09.01.2026 в судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили.

В силу п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.12).

Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2008 року з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, до досягнення дітьми повноліття (а.с.182-184).

Заявою від 26.04.2022, посвідченою державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області Карбан Л.М., зареєстрованої в реєстрі за №135, відповідач ОСОБА_2 надала згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Канади та інших країн Європи (країн Шенгенської угоди) в період з 26 квітня 2022 року по 26 квітня 2025 року її малолітньому сину ОСОБА_3 у супроводі батька ОСОБА_1 , який зобов`язується відповідати за життя і здоров`я їх сина під час поїздки та забезпечити його своєчасне повернення в Україну після закінчення терміну перебування за кордоном (а.с.27).

За повідомленням Пирятинського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області від 13.06.2025 №8722, на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №10583024, відкрите на підставі виконавчого листа №2-416/2008, виданого 12.12.2008 Чорнухинськоим районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/3 частини його заробітку на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , починаючи з 02.12.2008 і до досягнення дітьми повноліття (а.с.28).

Заборгованість зі сплати аліментів на 01.08.2025 складає 86612,70 грн.

ОСОБА_10 з 04.05.2022 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , разом з батьком, є учнем Єдиної кооперативної школи м.Зенде з 27.04.2022, що підтверджуються довідками, перекладеними з німецької на українську мову (а.с.15-26).

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Згідно ч.3 ст.160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

З аналізу статей 267 - 271 СК України вбачається, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини, не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або ж у випадку, коли дитина з певного часу перебуває на утриманні іншого з батьків, з якого вже стягуються аліменти. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі №711/8561/16-ц Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Виходячи з обгрунтувань позову та пояснень позивача, предметом спору є звільнення позивача від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_7 .

У зв`язку із зазначеним, з урахуванням предмета цього спору в частині припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідача на утримання сина, однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Факт проживання дитини з батьком, з якого стягуються аліменти на користь матері на її утримання, є істотною обставиною для звільнення позивача від сплати аліментів.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6 з квітня 2022 року проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі.

Ці обставини учасниками справи не оспорюються.

Таким чином, після набрання рішенням суду законної сили, яким з позивача стягувалися періодичні платежі у виді аліментів на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини, встановлено обставини, що впливають на їх припинення.

Відповідно до ст.4 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі №6-20цс11 викладено правову позицію стосовно того, що положення ст.4 ЦПК, ст.16 ЦК, які закріплюють, що права та інтереси можуть захищатися лише способами, передбаченими законом або договором, не узгоджуються зі ст.ст.55, 124 Конституції України, норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст.3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України. За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відмова у позові у зв`язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється не допускається.

У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.7 СК регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною другою статті 13 ЦК передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Тож з огляду на викладене, враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 , що стягуються на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09.12.2008 справа №2-416/2008, однак датою припинення стягнення з позивача аліментів суд вважає дату звернення з позовом до суду – 01.09.2025.

Лише у такий спосіб можливо належним чином захистити порушене право позивача і такий спосіб не завдасть шкоди правам та інтересам відповідача і дитині сторін.

Водночас необхідно зазначити, що нотаріальна посвідчена згода відповідача на виїзд сина ОСОБА_7 за кордон у супроводі батька ОСОБА_3 мала тимчасовий характер, а саме стосувалась періоду з 26.04.2022 по 26.04.2025.

Стягувач аліментів, з ким проживають діти, має бути впевнена у стабільності матеріального утримання дітей, що захищається судовим рішенням.

Водночас вимога про закриття виконавчого провадження №10583024 задоволенню не підлягає.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», підлягають оскарженню у порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України.

З огляду на наведене вимоги позивача про закриття виконавчого провадження є передчасними, неналежними та неефективними.

Щодо позовної вимоги про врахування безпідставно стягнутих з позивача аліментів необхідно зазначити таке.

Вимоги про повернення безпідставно набутих коштів не застосовуються до аліментів, тому такі зобов`язання не належать до кондикційних. Метою позову є повернення переплачених коштів, а спосіб, який обрав позивач – зарахування переплати в рахунок аліментних зобов`язань перед іншою особою, не змінює предмета позову – повернення коштів. Обраний позивачем спосіб захисту, а саме позовні вимоги про зарахування переплати в рахунок аліментних зобов`язань, є неналежним та не підлягає захисту.

Крім того, відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною першою ст.48 ЦПК Українивизначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Згідно зі ст.51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним чи залучати до участі у справі співвідповідачів з власної ініціативи.

З огляду на зазначене до участі у справі як співвідповідача позивачеві слід було залучити ОСОБА_5 , який є набувачем і власником коштів.

Позивач клопотань про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а з власної ініціативи суд не наділений такими повноваженнями.

За встановлених обставин, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 337/642/22.

У зв`язку із частковим задоволенням позову в силу ч.1 ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Як вбачається з позову, позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру.

Відтак кожна вимога буде становити 33,33%.

Судом задоволено одну вимогу немайнового характеру.

З огляду на викладене пропорційність задоволених вимог становитиме 33,3%.

Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягало б 1210 грн судового збору (3633,60 грн х 33,3%/100).

Водночас необхідно зазначити, що позивачем до позовної заяви додано дві квитанції про сплату судового збору у розмірі 231,60 та 3402 гривень відповідно.

Водночас автоматичне поєднання записів про сплату судового збору у розмірі 3402 гривень вже було здійснено у справі №549/292/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення щодо стягнення аліментів, нарахованої заборгованості та повернення неправомірно отриманих сум,тобто в межах іншої справи.

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 24.07.2025 у цій справі зазначену позовну заяву повернуто позивачу.

Таким чином така платіжна інструкція щодо сплати судового збору у розмірі 3402 грн не є належним доказом його сплати.

Від сплати судового збору при повторному зверненні до суду позивач не звільняється, а зарахування раніше сплаченого судового збору у іншій справі до справи, що надійшла до суду, не передбачено.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено механізм повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у передбачених законом випадках.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене підлягає стягненню з позивача на користь держави 2423,60 гривень недоплаченого судового збору, з відповідача на користь держави 978,40 (1210- 231,60) гривень недоплаченого позивачем судового збору, з відповідача на користь позивача 231,60 гривень судового збору.

При вирішенні питання про судові витрати суд виходить з такого.

Статтею 133 ЦПК Українивстановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на відповідача у разі задоволення позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За правилами ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок щодо попереднього (орієнтовного) визначення суми судових витрат встановлено ст.134 ЦПК України.

Відсутність документального підтвердження надання професійної правничої допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Представником відповідача на підтвердження надання професійної правничої допомоги у розмірі 14000 грн надано копії договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного 08.10.2025 між відповідачем та адвокатом Ступніком С.В., описку в якому уточнив представник відповідача в судовому засіданні 18.12.2025, акт приймання –передачі виконаних робіт та детальний опис виконаних робіт (а.с.136-140).

Як видно з зазначених документів, сторони погодили вартість послуг у такому розмірі:

- підготовка та подання відзиву на позов, опрацювання законодавчої бази, робота з Дрежавними реєстрами, аналіз судової практики із спірного питання, формування правової позиції, робота в підсистемі "Електронний суд" – 4000 грн за годину праці, всього – 4000 грн;

- підготовка та подання заперечень, опрацювання законодавчої бази, робота з Державними реєстрами, аналіз судової практики із спірного питання, формування правової позиції, робота в підсистемі "Електронний суд" - 4000 грн за годину праці, всього – 4000 грн; участь в судових засіданнях – 3000 грн за одне засідання, всього 6000 грн.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданої правової допомоги, ступінь складності справи, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, клопотання позивача про зменшення судових витрат, наявні підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи те, що пропорційність задоволених вимог становить 33,3%, на відповідача покладено сплату позивачу 231,60 гривень судового збору, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 5 096,40 грн витрат на професійну правничу допомогу (8000х66,6%/100%-231,60 грн).

Водночас витрати, пов`язані із залученням перекладачів, розподілу не підлягають, оскільки такі витрати сплачені не позивачем, а іншою особою.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

1.Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) про анулювання заборгованості зі сплати аліментів, скасування рішення Чорнухинського районного суду 2-416/2008 від 09.12.2008 з закриттям відповідного виконавчого провадження задовольнити частково.

2.Припинити з 01.09.2025 стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09.12.2008 у справі №2-416/2008.

3.У задоволенні вимог про закриття виконавчого провадження №10583024 та врахування безпідставно стягнутих аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 55219,33 гривень як сплату боргу по аліментах відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 2423,60 гривень судового збору.

5.Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 978,40 гривень судового збору.

6.Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5096,40 гривень судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 13.01.2026.

Суддя С.І.Крєпкий