Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №748/1786/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 січня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1786/25

Головуючий у першій інстанції – Костюкова Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/83/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівська індустріальна молочна компанія»

Третя особа: Новобілоуська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівська індустріальна молочна компанія» про визнання договору купівлі-продажу дійсним (суддя Костюкова Т.В.), ухвалене у м.Чернігів, повний текст рішення складено 22 серпня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу №1616 від 19 жовтня 2010 року зерноскладу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська індустріальна молочна компанія» (далі – ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія»), дійсним; внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 на вказаний зерносклад. Позов мотивовано тим, що 19 листопада 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу зерноскладу №1616, на виконання умов якого було підписано акт приймання-передачі, а позивачем були перераховані кошти на банківський рахунок відповідача. Проте вказаний договір нотаріально не посвідчений. ОСОБА_1 вважає, що з огляду на те, що проект підписаного договору розроблявся безпосередньо відповідачем, а позивач був юридично не обізнаним та не міг припустити, що укладення договору без нотаріального посвідчення призводить до його нікчемності, то в діях ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» вбачається ухилення від нотаріального посвідчення договору, внаслідок чого позивач, який набув право власності на зерносклад в момент підписання акту приймання-передачі, позбавлений можливості користуватися придбаним нерухомим майном та використовувати його за призначенням.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що погоджені сторонами умови не містили положення ні про його нотаріальне посвідчення, ні про державну реєстрацію, з урахуванням чого слідує, що договір від 19.11.2010 року за № 1616 зерноскладу є неукладеним і не створює правових наслідків для сторін, оскільки він не існує як правовий акт, тому що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, а відповідно такий договір не може бути визнаним дійсним в судовому порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони договору купівлі-продажу досягли згоди щодо його істотних умов, виконали їх, а також фактично визнають договір укладеним, що, зокрема, підтверджує наявність правовідносин між сторонами. За доводами позивача, вже після підписання договору та його фактичного виконання він неодноразово усно звертався до ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» із пропозиціями посвідчити договір нотаріально, проте останній виявляє пасивне небажання звертатися за вчиненням відповідної нотаріальної дії. Також ОСОБА_1 звертає увагу, що договір укладений 15 років тому, вартість майна за цей час значно збільшилася, а тому договір з тими положеннями, щодо яких сторони досягли згоди, наразі вже не відповідають фактичній оцінці майна, з урахуванням чого нотаріальне посвідчення договору неможливо здійснити. Позивач вважає, що його позбавляють єдиного можливого ефективного способу захисту, оскільки всі інші вже були використані.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що відповідно до договору №1616 купівлі-продажу зерноскладу від 19 листопада 2010 року ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» (продавець) зобов`язується передати у власність ОСОБА_1 (покупець) зерносклад загальною площею 385 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти зазначений зерносклад і сплатити продавцеві договірну ціну за нього (а.с.10-11). Пунктами 8, 21, 22 зазначеного договору встановлено, що передання зерноскладу здійснюється продавцем покупцю по акту приймання-передачі в трьохденний термін після підписання цього договору; цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами; сторони відмовляються від нотаріального посвідчення договору.

Згідно з Актом приймання-передачі зерноскладу від 19 листопада 2010 року на виконання умов договору №1616, укладеного 19 листопада 2010 року, ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» передав, а ОСОБА_1 прийняв зерносклад, інв.№424, що знаходиться за адресою: 15510, вул.Тичини, село Хмільниця Чернігівського району (а.с.13).

На запит адвоката позивача Новобілоуська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області повідомила, що нерухоме майно «зерносклад» побудовано у 1989 році КСП «Дружба». Приміщення зерносховища за адресою АДРЕСА_1 межує з гаражем з котельнею за адресою АДРЕСА_1 . Окрім того, за адресою АДРЕСА_1 знаходиться приміщення хлібопекарні, яке як безхазяйна річ перейшло у власність Новобілоуської територіальної громади (як правонаступника Хмільницької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області) за рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року по справі №748/2720/20. В подальшому, з метою упорядкування ситуації з адресами, приміщенню хлібопекарні було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Хмільницької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області №67 від 11 вересня 2019 року присвоєно «об`єкту нерухомості (зерноскладу), що знаходиться на території Хмільницької сільської ради та належить гр. ОСОБА_1 на праві приватної власності поштову адресу: АДРЕСА_1 » (а.с.6-7, 9).

ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» на запит адвоката позивача підтвердила факт укладання договору купівлі-продажу зерноскладу загальною площею 385 кв.м, індивідуальний номер 424, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 №1616 від 19 листопада 2010 року та повідомила про неможливість надання копій правовстановлюючих документів на зерносклад у зв`язку з їх втратою, спричиненою збройною агресією російської федерації, оскільки під час тимчасової окупації населеного пункту відповідні документи були знищені (а.с.8).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що договір №1616 купівлі-продажу зерноскладу від 19 листопада 2010 року не було ані посвідчено нотаріально, ані здійснено його державну реєстрацію, такий договір є неукладеним і відповідно не створює правових наслідків для сторін, а тому відсутні підстави для визнання його дійсним.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

106. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За обставинами справи, сторони договору-купівлі продажу №1616 зерноскладу від 19 листопада 2010 року не заперечують свого вільного волевиявлення щодо укладення договору та вчинили дії щодо реального настання наслідків. Недотримання ними вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою нікчемність такого договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неукладення зазначеного вище договору не відповідає обставинам справи та не базується на наявних доказах.

Звертаючись до суду, позивач посилаючись на приписи ч.2 чт.220 ЦК України просив суд визнати договір №1616 купівлі-продажу зерноскладу від 19 листопада 2010 року укладений між ним та ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» , що аходиться за адресою: 15510, вул.Тичини, село Хмільниця Чернігівського району Чернігівської області дійсним.

Неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу обґрунтовував небажанням продавця здійснити таку реєстрацію та відсутністю правовстановлюючих документів у продавця майна у зв`язку із іх втратою.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів апеляційного суду констатує, що доводи апеляційної скарги про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору не підтверджені належними доказами.

Так, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 з моменту укладення договору звертався до відповідних органів для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. При цьому відсутні докази, що саме ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» ухилялася від нотаріального посвідчення договору, враховуючи також те, що товариство на даний час є діючим, не заперечує факт укладення договору купівлі-продажу, а у відповіді на запит адвоката позивача посилається лише на відсутність можливості надання копій правовстановлюючих документів на зерносклад.

Укладаючи договір №1616 купівлі-продажу зерноскладу від 19 листопада 2010 року сторони в п. 22 договору передбачили, що сторони відмовляються від його ноторіального посвідчення, тобто в момент його укладення фактично не було дотримано вимоги закону.

Посилання позивача про свою необізнаність щодо обов`язково ноторіального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна так і його здорожчання на даний час не може бути підставою для визнання такого договору дійсним.

Інших доказів щодо неможливості ноторіального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення суду не надано.

Також суд враховує, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно було встановлено , що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктв нерухомого майна, 10.04.2019 року державним реєстратором Чернігівської РДА Чернігівської області Пінчуком І.Ю. нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 і області було взято на облік, як безхазяйне майно.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 передбачає порядок постановки на облік безхозного майна та порядок скасування включенного до такого переліку майна як помилкового.

Матеріали справи не містять доказів що ОСОБА_1 чи Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівська індустріальна молочна компанія» зверталось до державного реєстратора з метою виключення приміщення зерноскладу з числа об`єктів, які взяті на облік як безхазяйне майно надавши при цьому підтверджуючі документи про право власності на таке майно.

Твердження позивача про позбавлення його єдиного можливого ефективного способу захисту не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки за матеріалами даної справи встановлено невідповідність спірного договору купівлі-продажу чинному на час його укладення законодавству.

Також не підтверджено належними доказами неможливість нотаріального посвідчення договору на даний час.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц вказав, що при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У постанові від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19-ц Верховний Суд вказував, що оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, позивачем не доведено факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки викладені і у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 та від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи, яка є предметом апеляційного перегляду суд встановив, що позивач не довів факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину, колегія судів відхиляє наведені аргументи апеляційної скарги та приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14 січня 2026 року.

Головуючий: Судді: