Постанова від 15 грудня 2025 р. у справі №493/1331/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/767/25

Справа № 493/1331/22

Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, на рішення Балтського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Тітової Т.П. 07 листопада 2023 року у м. Балта Одеської області, -

встановила:

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що 21 жовтня 2012 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб у Виконавчому комітеті Тартацької сільської ради Чечельницького району Вінницької області, актовий запис за № 13.

06 вересня 2022 року сторони перестали підтримувати шлюбні відносини, у зв`язку із чим відповідач подала на розлучення.

У період перебування у шлюбі, за договором купівлі-продажу, сторонами був придбаний будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1000 га кадастровий номер: 5120610100:02:001:0577 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вирішити питання самостійно щодо розподілу спільного майна, зокрема нерухомого: земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є неможливим, тому ОСОБА_2 змушений був звернутися до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частки будинку та 1/2 частки земельної ділянки, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку, загальною площею 44,7 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 5120610100:02:001:0577.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що батько апелянта ОСОБА_3 02 квітня 2019 року, наперед, розрахувався з власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що виключає придбання даного будинку за спільні кошти подружжя. За договором купівлі-продажу житлового будинку від 27 серпня 2021 року, реальної сплати ОСОБА_1 зазначеної у договорі вартості житлового будинку на користь продавця здійснено не було.

Таким чином, на думку апелянта, позивач не надав доказів того, що спірний житловий будинок було куплено за їхні з позивачем спільні сумісні кошти, що виключає підстави для поділу вищевказаного житлового будинку як спільної сумісної власності подружжя.

Сторони про розгляд справи на 16 грудня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явилась ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб у Виконавчому комітеті Тартацької сільської ради Чечельницького району Вінницької області, актовий запис № 13, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року у справі № 493/1133/22, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами було розірвано.

З копії розписки від 02 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_4 продав будинок у АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , та отримав від останнього кошти у розмірі 4000 доларів США.

ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатись, в тому числі продавати, обмінювати тощо, за ціною та на умовах на свій розсуд, належним йому на праві приватної власності житловим будинком з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою, на якій знаходиться будинок, що підтверджується копією довіреності, посвідченої 02 квітня 2019 року приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П.

У наступному, за договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. вбачається, що ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вартість житлового будинку становить 166596 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001118942022 від 19 жовтня 2022 року вбачається, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5120610100:02:001:0577 - відсутня.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частина 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Поряд з загальними положеннями, Сімейний кодекс України містить перелік майна і обставин, що визначають певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя, навіть якщо воно придбане в період шлюбу. Так, особистою приватною власністю одного з подружжя є: майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; житло, набуте одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута внаслідок приватизації, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана з земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 року зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти, таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Та якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У даному випадку, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно було придбано за час зареєстрованого між сторонами шлюбу, а відтак, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між позивачем та відповідачем у рівних частках.

Колегія суддів погоджується із доводами відповідачки ОСОБА_1 про те, що її батько ОСОБА_3 02 квітня 2019 року, наперед, розрахувався з власником спірного будинку ОСОБА_4 , однак зазначає, що вказаний факт не виключає придбання даного будинку за спільні кошти подружжя, оскільки житловий будинок був придбаний подружжям ОСОБА_5 у ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_4 , за договором купівлі-продажу житлового будинку від 27 серпня 2021 року, та у п. 3 вказаного договору зазначено, що продаж житлового будинку з господарськими спорудами вчиняється за 166600 грн., які продавець в особі представника одержав від покупця до підписання цього договору. Підписами на договорі сторони підтверджують факт повного розрахунку.

Колегія суддів враховує, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили

У постанові від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 Верховним Судом зазначено, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, умови договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 серпня 2021 року є наразі чинними, і не можуть бути піддані сумніву, оскільки вказаний договір не оскаржувався та не був визнаний в установленому порядку недійсним.

Відповідно, безпідставними та такими, що не підтверджені жодним доказом, є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що реальної сплати зазначеної у договорі вартості житлового будинку на користь продавця подружжям здійснено не було.

Крім того, доводи відповідача та її представника про те, що будинок був придбаний за особисті кошти ОСОБА_1 , що були подаровані їй батьком, вірно визнані судом необгрунтованими та не доведеними належними та допустимими доказами, оскільки факт передачі коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя та вони є його особистим майном. Доводи ОСОБА_1 на те, що кошти для придбання будинку були особистим майном батьків відповідачки, не можуть бути доказом того, що вони є особистим майном самої ОСОБА_1 , крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що для укладення угоди 27 серпня 2021 року використані кошти, які належать батькам відповідачки.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не доведено факт придбання нею спірного будинку за її особисті кошти, які належали їй до укладення шлюбу, а відтак, презумпцію спільності майна подружжя відповідачкою не спростовано, що є її процесуальним обов`язком.

Щодо вимог про поділ земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, то суд дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано будь-яких доказів того, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 5120610100:02:001:0577 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у власності ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 07 листопада 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 07 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 12 січня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе