Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №496/2656/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/72/26

Номер справи місцевого суду: 496/2656/25

Головуючий у першій інстанції Шаньшина М. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса в залі суду апеляційну скаргу особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Як вбачається з постанови суду першої інстанції, 19.04.2025 року о 09.10 год, Траса Київ-Одеса, 452 км 800м. Водій керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином всіх важливих фактичних обставин справи та припустився помилок при оцінці доказів, встановивши обставини які належним чином не були доведені, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про повернення справи на новий розгляд.

В апеляційній скарзі зазначено, що 26.09.2025 року апелянт отримав повідомлення через додаток “Дія” про призначення чергового судового засідання на 29.09.2025. 26.09.2025 апелянтом до Біляївського районного суду було подано Заяву про відвід судді М.В. Шаньшиної, однак не зважаючи на наявність заяви про відвід, суддя прийняла рішення про розгляд справи за відсутності апелянта, зазначене грубо порушує його права на захист, визначені ст. 268 КУпАП та ст. ст. 8,19,68 Конституції України.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що співробітники поліції, які зупинили апелянта без доказів порушення останнім правил дорожнього руху, вчинили злочин, передбачений ст. 146 КК України — викрадення та позбавлення волі людини з порушенням п. 7 ст. 5 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, мотиви такого злочину є незаконне “доставлення” до ТЦК.

Апелянт наголошує, що не відмовлявся від проходження освідування на наявність алкогольного чи наркотичного сп`яніння, про що свідчить відео-запис з його мобільного телефону (копію якого додає до скарги). Поліцейські вдерлися до його автомобіля, витягли проти його волі та доставили не до медичного закладу, а до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про що свідчить протокол складений працівниками ТЦК, який також долучений до скарги.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився, повідомлявся шляхом надсилання судової повістки засобами поштового зв`язку на адресу яка була зазначена в матеріалах справи та в поданій апеляційній скарзі, які повернулись до суду з позначкою “відсутній”.

З висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, узгоджується, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та її не явка не перешкоджає розгляду справи.

Попереднє судове засідання було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 .

Заяв про відкладення розгляду справи, або про розгляд в режимі відеоконференції судового засідання яке призначено на 12.01.2026 року, до суду не надходило.

Під час вирішення питання про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП участь особи, яка подала скаргу, чи інших осіб, які беруть участь у провадженні справи про адміністративне правопорушення, в розгляді справи судом апеляційної інстанції, не є обов`язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01.04.2008, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26.04.2007). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на зазначене, враховуючи положення ч.6 ст. 294 КУпАП, у суду апеляційної інстанції відсутні перешкоди для розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності.

Перевіривши матеріали провадження про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1ст. 130 КУпАП, проаналізувавши зміст судової постанови та спів ставивши викладені у ній обставини із наявними у матеріалах доказами, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251,252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Суд першої інстанції визнав доведеними обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме, що ОСОБА_1 мав ознаки наркотичного сп`яніння «тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці», проте відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, чим порушив вимогу п. 2.5 ПДР.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки обставини викладені в постанові не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

З відеозапису, який міститься в матеріалах справи вбачається, що у світлу пору доби чоловік перебуває на водійському місці транспортного засобу фури DAF XF440FTG, та спілкується з співробітниками поліції, які просили надати його документи які посвідчують особу та військово-облікові документи, підстав зупинки оголошено не було. При довгому спілкуванні співробітників поліції з особою, поліцейськи встановили, що це є ОСОБА_1 хоча останнім ніяких документів не надавалось. Поліцейськими було повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває у розшуку за порушення правил військового обліку, і на місце події було викликано співробітників ТЦК. При подальшій розмові, коли ОСОБА_1 відмовився виходити з автомобіля, співробітник поліції сказав, що ОСОБА_1 має ознаки наркотичного сп`яніння та запропонував пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, на що останній просив назвати які саме він має ознаки сп`яніння та залучити двох свідків які б засвідчили саме ці ознаки, на що була отримана відмова, оскільки здійснюється відеофіксація на нагрудні бодікамери і присутність свідків є не обов`язковою.

Фактичні дані зафіксовані на цьому відеозаписі з камер працівника поліції були досліджені судом першої інстанції, проте їм не була надана належна правова оцінка, зокрема у сукупності з іншими матеріалами справи. Також не була надана оцінка фактичним даним викладеним в протоколі.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зазначений у ст. 266 КУпАП порядок визначений Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).

Згідно п.2 р.І Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п.4 р.І Інструкції, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Відповідно до п.12 р.ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

З детального аналізу наведених норм права вбачається, що водій може бути направлений працівниками поліції до закладу охорони здоров`я для огляду на стан наркотичного сп`яніння, лише за наявності у нього конкретних ознак передбачених п.п.3, 4 Інструкції. Логічним є висновок, що за відсутності у водія наведених ознак сп`яніння, у працівників поліції не виникає підстав направляти його для медичного огляду на стан сп`яніння до закладів охорони здоров`я. Відмова водія виконувати безпідставну (необґрунтовану) вимогу працівника поліції проходити огляд на стан сп`яніння, не може мати наслідків у вигляді адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР України.

Суд першої інстанції не врахував положень наведеного законодавства та не дав належної оцінки доказам, внаслідок чого, дійшов необґрунтованих висновків про доведеність обставин наведених у протоколі.

Як вбачається з відеозапису з нагрудної камери працівників поліції, ОСОБА_1 за весь час спілкування з поліцейськими та співробітниками ТЦК, не вийшов з автомобіля в якому перебував та спілкувався через трохи відчинене вікно. Крім того, з цього ж відеозапису вбачається, що працівник поліції не вживав жодних заходів щодо встановлення ознак наркотичного сп`яніння, а зокрема не бачив ні очей ні обличчя ОСОБА_1 , не світив в очі ОСОБА_1 ліхтариком і не вказував чи є у нього зміни у розмірі зіниць чи почервоніння очей, а одразу зазначив про тремтіння пальців рук, які також не відображені на відеозаписі та поведінку яка не відповідає обстановці, запропонував проїхати у медичний заклад для перевірки щодо його перебування у стані наркотичного сп`яніння. Також, поліцейським належним чином не встановлено особу при складанні протоколу, оскільки ніяких документів не надавалось.

Зважаючи на викладені обставини, які дають підстави для сумніву на предмет встановлення та наявності підозрювати у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп`яніння, про що свідчить запис із відеокамери поліцейського, апеляційний суд приходить до висновку, що вимога поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння останнього не ґрунтувалась на вимогах закону.

У рішенні ЄСПЛ у справі Надточій проти України від 15.05.2008 визнано карний кримінально-правовий характер КУпАП та наголошено на тому, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння правопорушення.

Відповідно до широкого розуміння доктрини «плодів отруєного дерева» будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня.

У вузькому сенсі доктрина «плодів отруєного дерева» зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

Згідно ст. 9, 245, 252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумні вищододоведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.

У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 року ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

В рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 року, ЄСПЛ визнав кримінально правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Так, в рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Таким чином наявні у справі докази, які безпосередньо дослідженні апеляційним судом у судовому засіданні, не підтверджують факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, щодо не розглянутої заяви про відвід судді, оскільки як вбачається з матеріалів справи та відбитків штемпеля вхідної кореспонденції заява про відвід надійшла до суду вже після розгляду адміністративної справи, про що листом було повідомлено ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги про те, що співробітниками поліції вчинено злочин передбачений ст. 146 КК України та доводи про незаконне його доставлення до ТЦК не заслуговують на увагу саме під час розгляду цієї справи, оскільки під час зазначеного розгляду перевіряється лише складений протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вищевказані дії можуть бути предметом окремого оскарження.

Щодо вимоги апеляційної скарги про повернення справи на новий розгляд, слід враховувати повноваження апеляційного суду, які визначені статтею 294 КУпАП.

Так, пунктами 1-4 частини 8 ст. 294 КУпАП визначені види постанов які має право винести апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги.

І з врахуванням викладених положень КУпАП, апеляційний суд позбавлений можливості за наслідками апеляційного перегляду справи, направити її на новий розгляд до суду першої інстанції.

За вказаних підстав, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду як необґрунтована підлягає скасуванню, а провадження в справі, з-за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, постанову Біляївського районного суду Одеської області від 29 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутності у діях останнього складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов