Вирок від 12 січня 2026 р. у справі №308/2152/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2152/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 та його – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Ужгород, кримінальне провадження № 308/2152/25, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071030001447 від 16.07.2024 року про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Грузії, м. Батумі та мешканця АДРЕСА_1 , грузина, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, раніше судимого: вироком Ужгородського міськрайонного від 23.09.2025 року за ст. 336 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 03.07.2024 не з`явився вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_2 , та був незаконно відсутній без поважних причин на військовій службі по 19.12.2024, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення (злочин) передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини вчиненого злочину, що викладені в обвинувальному акті, при цьому вказавши суду час, місце і спосіб вчиненого злочину. Показав також, що вчинив злочин, оскільки боявся та не бажав служити. На даний час усвідомлює, що вчинив погано та просить суд суворо його не карати.

Окрім повного визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , вина останнього у інкримінованому йому злочині також повністю підтверджується зібраними органом досудового розслідування та дослідженими в ході розгляду справи наступними доказами.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав суду, що є військовослужбовцем та проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2024 році, на початку літа, возили людей на Оріховський полігон у 156 бригаду, мобілізованих для проходження подальшої служби. Показав, що не пам`ятає чи возив саме ОСОБА_4 . Був випадок коли чоловік попросився в магазин і втік, однак чи це був ОСОБА_4 не знає.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , займався безпосередньо мобілізацією. ОСОБА_4 знає, оскільки дана особа була доставлена в ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію та було встановлено, що такий придатний до служби. ОСОБА_4 не мав права на відстрочку. На ОСОБА_4 були оформлені документи і такий був відправлений у навчальний центр на базі в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 . Пакет документів, а саме: військовий квиток, акт військово-лікарської комісії, паспорт та ідентифікуючі документи оформлював саме він. Це було 03.07.2024 року. Після оформлення документів, що було з ОСОБА_4 йому не відомо. Чи такий був доставлений до в/ч не знає. Впізнає ОСОБА_4 як особу, якій оформлював документи.

Крім показів вказаних свідків, вина ОСОБА_4 стверджується наступними дослідженими судом письмовими доказами по справі:

-повідомленням про кримінальне правопорушення №18455 від 14.07.2024 року, згідно якого начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомляє Ужгородський РУП про вчинення військовозобов`язаним ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України,

-витягом з ЄРДР № 12024071030001447 від 16.07.2024 року, згідно якого за фактом нез`явлення військовослужбовцем ОСОБА_4 вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, порушено кримінальне провадження за ч.5 ст. 407 КК України,

-копією паспорта ОСОБА_4 та копією військового квитка,

-копією довідки №2522 ВЛК вих. №16986 від 03.07.2024, згідно якої ОСОБА_4 здоровий та придатний до військової служби,

-витягом із наказу № 531 від 03.07.2024 та копією поіменного списку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно якого ОСОБА_4 призваний на військову службу та направлений для проходження військової служби під час мобілізації резервістів військовозобов`язаних, які призвані і направлені в складі команд : НОМЕР_1 . Особі ОСОБА_4 присвоєно звання солдат,

-відповіддю на запит від КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради від 23.07.2024 №169., згідно якого ОСОБА_4 по медичну допомогу не звертався;

-відповіддю на запит від Департаменту охорони здоров`я Закарпатської ОВА №25502.1-35 від 13.02.2025, згідно якого станом на 13.02.2025 з медичних закладів підпорядкованих департаменту охорони здоров`я, звернень за медичною допомогою громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (кримінальне провадження № 12024071030001447 від 16.07.2024) у період з 03.07.2024 по теперішній час не виявлено,

-листом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №29019 від 20.12.2024, в якому останній інформує про те, що наказ № 531 від 03.07.2024 про здійснення призову на військову службу під час мобілізації є чинним,

-протоколом затримання ОСОБА_4 від 19.12.2024.

Суд оцінивши в сукупності наведені вище докази, вважає їх належними, допустимими, достовірними, достатніми та такими, що повністю підтверджують винність ОСОБА_4 у інкримінованому йому злочині.

Покази допитаних у судовому засіданні свідків є логічними, послідовними та такими, що повністю узгоджуються з матеріалами справи, показами обвинуваченого, доповнюють одні одного.

Так, зокрема свідок ОСОБА_7 показав суду, що саме він займався оформленням документів ОСОБА_4 та знає останнього. ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію та було встановлено, що такий придатний до служби. На ОСОБА_4 були оформлені документи і такий був відправлений у навчальний центр на базі в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 .

Крім цього, як слідує з показів свідка ОСОБА_6 , останній стверджує, що у 2024 році, на початку літа, він як водій возив людей на Оріховський полігон у 156 бригаду, мобілізованих для проходження подальшої служби. Мав місце випадок коли чоловік попросився в магазин і втік.

Тобто покази вказаних свідків не лише узгоджуються між собою, а і доповнюються дослідженими судом письмовими доказами по справі, з яких слідує, що ОСОБА_4 будучи призваним на військову службу, за обставин встановлених судом, на таку вчасно не з`явився, а вдався до хитрощів, зокрема до втечі по дорозі до військової частини, та був відсутній на військовій службі, проводячи час на власний розсуд, аж до моменту його затримання, що мало місце 19.12.2025 року.

Тобто, досліджені судом письмові докази повністю узгоджуються між собою щодо часу, місця та способу вчиненого злочину.

Також необхідно зазначити, що надані самим обвинуваченим ОСОБА_4 покази узгоджуються з показами допитаних у судовому засіданні свідків та дослідженими судом письмовими доказами по справі.

Так, як слідує з встановлених судом фактичних обставин справи, ОСОБА_4 , будучи суб`єктом злочину, яким є солдат ОСОБА_4 , що підтверджуються наказом №531 від 03.07.2024 та копією поіменного списку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно якого ОСОБА_4 призваний на військову службу та направлений для проходження військової служби під час мобілізації резервістів військовозобов`язаних, які призвані і направлені в складі команд : НОМЕР_1 , умисно, без дозволу начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 03.07.2024 не з`явився вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться у АДРЕСА_2 , та був незаконно відсутній без поважних причин на військовій службі по 19.12.2024, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи.

Отже, вчинене ОСОБА_4 суспільно небезпечне діяння утворює склад злочину передбачений ч.5 ст. 407 КК України.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що досліджені судом докази, є належними та допустимими доказами по справі, оскільки такі прямо підтверджуються існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, такі мають важливе значення для провадження та такі отримані у порядку, встановленому КПК України, тобто відповідають вимогам ст.ст. 85,86 КПК України.

Дані письмові докази по справі, не лише містять встановлення фактичних обставин справи, які підлягають доказуванню, а і висновки в таких повністю узгоджуються з іншими дослідженими в ході розгляду справи доказами, зокрема: витягами з наказу, поіменним списком, протоколом затримання.

Вказані докази в своїй сукупності в цілому відображають обставини вчиненого обвинуваченим злочину, конкретизуючи при цьому деталі події злочину та встановлюючи «поза розумним сумнівом» винуватість ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні. При цьому суд виходить з вимог ст. 62 Конституції України, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинність у вчинені злочинів, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 – «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

У справах “Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії” від 06.12.1998 (пункт 253), “Козинець проти України” від 06.12.2007 (пункт 54), “Нечипорук і Йонкало проти України” від 21.04.2011 (пункт 150), “Зякун проти України” від 25.02.2016 (пункт 40) Європейський Суд неодноразово наголошує про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Отже, заслухавши сторін судового провадження, суд приходить, «поза розумним сумнівом», до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні ним злочину та кваліфікує його дії за ч.5 ст. 407 КК України – як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 у судовому засіданні не встановлено.

Суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України, визнає обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , повне визнання вини останнім.

Поряд з цим, при призначенні покарання, суд також враховує те, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності.

Дослідивши в сукупності наведені вище докази, зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України, якою встановлено, що «особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку, з врахуванням висловленої в судовому засіданні позиції прокурора, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкцій ч.5 ст. 407 КК України.

Поряд з цим, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності, має судимість та вчинив новий умисний злочин, що свідчить про те, що обвинувачений на шлях виправлення не став, а тому вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Підстав для застосування положень ст.ст. 69,75 КК України, в ході розгляду справи не встановлено.

Також судом встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду від 23.09.2025 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України та останньому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі, за діяння вчинені у лютому 2023 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 винен у скоєні злочину, який вчинений ним до постановлення вироку Ужгородського міськрайонного суду від 23.09.2025 року, то суд приходить до висновку, що остаточне покарання ОСОБА_4 слід призначити за правилами передбаченими ч.4 ст. 70 КК України.

Саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 .

Судові витрати по справі відсутні. Цивільний позов по справі не заявлено. Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст.7-29, 368-371, 373, 374, 376, 392, 394, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання даного покарання з покаранням призначеним за вироком Ужгородського міськрайонного суду від 23.09.2025 року, призначити остаточно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років і 1 (один) місяць.

Строк відбування призначеного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання, рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з: 16 год., 32 хв., 19.12.2024 року.

Запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий ОСОБА_1