Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №766/8476/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/8476/25

н/п 2/766/6369/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді: Майдан С.І.,

за участю секретаря: Кирпиченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Виноградівської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, про визнання права власності на квартиру,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтувала тим, що позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м., жилою площею – 29,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу квартири ВСЕ №525377 від 26.12.2005 року, який було зареєстровано в реєстрі під №1950 та посвідчено приватним нотаріусом Цюрюпинського районного нотаріального округу Лебою М.Л. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за позивачем Херсонським державним бюро технічної інвентаризації від 20.02.2006 року, за реєстровим № 13101563. З метою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивач 01.07.2024 року звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради – Поліщук Юлії Вікторівни. Проте, державним реєстратором прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради – Поліщук Юлією Вікторівною було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, на підставі наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Зазначене право власності зареєстровано за заявником на 1/3 частини нерухомого майна. Проте, згідно змісту поданої для державної реєстрації копії договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_1 є одноосібним покупцем, що суперечить відомостям Реєстру прав власності, який є архівною складовою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Наявні суперечності унеможливлюють проведення відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Тобто, Херсонським державним бюро технічної інвентаризації допущено технічну помилку та внесено відомості до Реєстру прав власності, який є архівною складовою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як часткову спільну власність. Хоча позивач є одноосібним покупцем, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири ВСЕ №525377 від 26.12.2005 року. В інший спосіб усунути зазначені суперечності та визнати право власності позивача на нерухоме майно і зареєструвати його в Державному реєстрі речових прав, позивачка не має змоги та в результаті чого не може вільно розпоряджатися своїм майном, що порушує її право власності. У зв`язку з викладеним, позивач просить визнати за нею право власності на квартиру, загальною площею загальною площею 49,3 (сорок дев`ять цілих три десятих) кв.м., жилою площею – 29,0 (двадцять дев`ять) кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 09.06.2025 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.

10.07.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 надав до суду відзив, згідно відзиву сторона відповідача не визнала позов в повному обсязі. При вивчені доказів наданих позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог (зокрема договору купівлі-продажу квартири ВСЕ № 525377 від 27.06.2002 р. та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.02.2006 року №9884468) встановлено, що Херсонським державним бюро технічної інвентаризації допущено технічну помилку, а саме замість зазначення частки власності майна — «ціла» (1/1) помилково вказано - «одна третя частина» (1/3). Таким чином, позивачка сама визнає причиною неможливості здійснення державної реєстрації свого майна технічну помилку працівників Херсонським державним бюро технічної інвентаризації. А з огляду на викладення в позові аргументи, наведені пояснення, надані документи, представник відповідача вважав, що предмет спору за позовом про визнання права власності відсутній, оскільки має місце технічна помилка. Рішення державного реєстратора №73932150 від 03.07.2024 року про відмову в проведенні реєстраційних дій не можливо розглядати як оспорювання чи невизнання права власності позивачки в розумінні статті 392 ЦК України, оскільки зі змісту даного рішення вбачається, що державний реєстратор лише вказала на допущені технічні помилки в документах про право власності та перерахував відповідні розбіжності. Як зі змісту позовної заяви, так і з наданих документальних доказів вбачається, що працівниками Херсонським державним бюро технічної інвентаризації допущено технічну помилку при складанні правовстановлюючих документів на майно позивача. Таким чином, має місце не невизнання чи оспорюваність права власності позивачки, а допущення порушення норм чинного законодавства з боку Херсонського державного бюро технічної інвентаризації. Тобто, належним відповідачем у вказаному позові має бути Херсонське державне бюро технічної інвентаризації – орган, який допустив порушення прав позивачки та порушення чинного законодавства України. А ні Виноградівська сільська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області, а ні Виноградівська сільська рада не є належними відповідачами за вказаним позовом. Окрім того, позивачка упродовж 19 років не скористалася можливістю звернутися до ХДБТІ з метою виправлення описки у правовстановлюючому документі. Позивачкою не надано жодних доказів про те, що вона зверталася до ХДБТІ із зазначеним питанням та намагалася вирішити це питання у позасудовий спосіб. У зв`язку з цим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.08.025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

19.08.2025 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив. Зазначила, що посилання відповідача на те, що предмет спору відсутній, оскільки є лише «технічна помилка БТІ», є безпідставним. По-перше, державним реєстратором прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради – Поліщук Юлією Вікторівною було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, на підставі наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Рішення державного реєстратора №73932150 від 03.07.2024 року про відмову у реєстраційних діях підтверджує, що позивачка фактично позбавлена можливості зареєструвати своє право власності у позасудовому порядку. Отже, предмет спору у справі наявний. В даному випадку державний реєстратор фактично не визнає права позивачки, оскільки відмовив у державній реєстрації. Якщо особа позбавлена можливості зареєструвати своє право на майно у звичайному адміністративному порядку, вона має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності. Таким чином, позов пред`явлений правомірно на підставі ст.392 ЦК України. Відповідач у відзиві стверджує, що належним відповідачем має бути Херсонське БТІ, оскільки воно допустило технічну помилку. Проте це твердження не відповідає чинному законодавству. З 1 січня 2013 року Бюро технічної інвентаризації (БТІ) не є органом державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, нотаріусами та державними, приватними виконавцями - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону (ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»). Отже, позов не може бути пред`явлений до БТІ, оскільки воно не уповноважене ані виправляти (скасовувати) записи в Державному реєстрі, ані приймати рішення щодо визнання чи відмови у визнанні прав власності. У зв`язку з викладеним, представник позивача просила позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, позовні вимоги, викладені у позові не визнав у повному обсязі та заперечував проти їх задоволення.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за можливе провести розгляд справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі письмових доказів та, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири ВСЕ №525377 від 26.12.2005 року, який було зареєстровано в реєстрі під №1950 та посвідчено приватним нотаріусом Цюрупинського районного нотаріального округу Лебою М.Л., ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м., жилою площею – 29,0 кв.м.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9884468 від 20.02.2006 року, право власності на 1/3 частинку вказаної квартири зареєстровано за позивачем Херсонським державним бюро технічної інвентаризації від 20.02.2006 року, за реєстровим №13101563.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради – Поліщук Ю.В. про відмову в проведенні реєстраційних дій № 73932150 від 03.07.2024 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 . Зазначено, що за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлена наявність запису внесеного 20.02.2006 року Комунальним підприємством «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради про право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2005 року, виданого приватним нотаріусом Леба М.Л. Зазначене право власності зареєстровано за заявником на 1/3 частини нерухомого майна. Проте, згідно змісту поданої для державної реєстрації копії договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_1 є одноосібним покупцем, що суперечить відомостям Реєстру прав власності, який є архівною складовою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Наявні суперечності унеможливлюють проведення відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

За п.9 ч.1 ст.27 вказаного Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У справах № 6-1858цс15 та № 6-2124цс15 предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно. Від наведених висновків Верховного Суду України Велика Палата Верховного Суду фактично відступила у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), в якій зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права. У випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного, оспорюваного цивільного права може бути визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Тобто позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

У даному спорі правовою підставою для звернення до суду позивач ОСОБА_1 вважала порушення його законного права та інтересу неможливістю проведення державної реєстрації його права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . У проведенні вказаної державної реєстрації було відмовлено державним реєстратором, оскільки право власності зареєстровано за заявником на 1/3 частини вказаного нерухомого майна. Проте, згідно змісту копії договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_1 є одноосібним покупцем, що суперечить відомостям Реєстру прав власності, який є архівною складовою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Наявні суперечності унеможливлюють проведення відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

У позивачки в наявності є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 26.12.2005 року, відповідно до якого квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Таким чином, зважаючи на те, що суд встановив належність спірного нерухомого майна на праві власності позивачу, але таке право не визнається, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачем в судовому порядку, а отже позов підлягає задоволенню.

Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

Відповідачем визначено Виноградівську сільську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області, оскільки нерухоме майно яке є предметом цього позову знаходиться в юрисдикції вказаного органу місцевого самоуправління і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно, тому твердження відповідача в відзиві про неналежного відповідача є помилковими. Виноградівську сільську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області визначено відповідачем по справі не через порушення прав позивача, а як належну сторону, оскільки її участі необхідна для правильного вирішення спору з огляду на предмет спору який стосується права власності.

Предметом позовних вимог є визнання права власності, а не оскарження дій державного реєстратора. Таким чином, при вимозі щодо визнання права власності відповідачем не може бути державний реєстратор, яким відмовлено у вчиненні реєстраційних дій, оскільки державний реєстратор не може заявляти будь-які вимоги власності на майно, розташоване в юрисдикції дії Виноградівської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, тому посилання відповідача, що позивачем не надано доказів неможливості реалізації свого права власності на вищевказану квартиру шляхом оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради – Поліщук Ю.В. про відмову в проведенні реєстраційних дій № 73932150 від 03.07.2024 року, є необґрунтованими, оскільки позивач визначився з захистом своїх порушених прав, саме таким чином, що відповідає нормам ЦПК України.

Керуючись ст. ст.2, 4, 7, 9, 10, 76-81, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Виноградівської сільської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, про визнання права власності на квартиру задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру, загальною площею загальною площею 49,3 (сорок дев`ять цілих три десятих) кв.м., жилою площею – 29,0 (двадцять дев`ять) кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: http://ksm.ks.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І. Майдан