Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №175/14898/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1398/26 Справа № 175/14898/25 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т.С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Чернікова Д.Ю. на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, від імені якої діють ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 та Кабінет Міністрів України, третя особа – Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з зазначеним позовом. Зазначав, що у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, який застосовувався вищевказаними військовими частинами при розрахунку його грошового забезпечення, та був скасований (визнаний протиправним та нечинним) постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, позивачу була завдана шкода у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 року по 10.09.2024 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року у відкритті провадження по справі відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням положень процесуального законодавства та неврахуванням практики Великої Палати Верховного Суду про недопустимість юрисдикційних конфліктів.

Зазначав, що позивач у вересні 2025 року звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами до Держави України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоплаченого грошового забезпечення за час служби. Правовою підставою звернення до суду стала ст. 1175 ЦК України, а саме скасування пункту 2 постанови КМУ від 12.05.2023 №481.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі № 160/25787/25 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку із тим, що цей спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Однак на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та допустив юрисдикційний конфлікт, відмовивши у відкритті провадження, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Тобто, позивач позбавлений можливості повторно звернутися до адміністративного суду.

Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі не врахував наявність ухвали адміністративного суду про відмову у відкритті провадження з тим самим предметом спору, що позбавляє в силу ч. 5 ст. 170 КАС України, повторно звернутися до адміністративного суду. Оскаржуваною ухвалою суд позбавив позивача права на судовий захист, чим порушив положення ст. 4 ЦПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України.

У відзиві на апеляційну скаргу представника Держави України в особі Кабінету Міністрів України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі. Ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що у даному випадку предмет позову пов`язаний із проходженням військової служби позивачем, а це свідчить саме про публічно-правовий характер спору. Позовна заява не підлягає розгляду в порядку ЦПК України, а відноситься до компетенції адміністративних судів і повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Позови щодо невиплати грошового забезпечення військовослужбовців розглядають адміністративні суди, адже це пов`язано з тим, що військовослужбовці звертаються проти суб`єкта владних повноважень у зв`язку з порушенням його прав, свобод або законних інтересів через бездіяльність щодо виплати грошового забезпечення.

Вважає, що відсутні підстави для залучення Казначейства до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, оскільки відсутня законодавчо встановлена заява позивача про залучення Казначейства до участі у справі з обов`язковим обґрунтуванням підстав такого залучення, а також зі змісту позовної заяви випливає те, що подальше рішення у справі не впливає на права та інтереси Казначейства.

Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку повісток в електронних кабінетах відповідача та представника позивача (а.с.48 зворот)

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення матеріальної шкоди в розмірі недоплаченого грошового забезпечення, що не була ним отримана внаслідок прийняття нормативно-правового акту, який в подальшому був скасований.

При цьому з матеріалів справи та із загальнодоступних відомостей ЄДРСР вбачається, що ОСОБА_1 звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та в особі Державної казначейської служби України, треті особи Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив стягнути у зв`язку зі змінами у законодавстві матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 року по 10.09.2024 року у розмірі 304 018,98 грн..

11 вересня 2025 року ухвалою Дніпровського окружного адміністративного суду було відмовлено у відкритті провадження у справі №160/25787/25 у зв`язку із тим, що у даному випадку виник спір про приватне право, а тому підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позивачем вимоги розглядаються у рамках адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За таких обставин у справі, що розглядається, спір виник між фізичною особою, яка претендує на виплату недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовця органом державної влади, який виконує публічно-правові функції, а тому такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (наприклад Рішення від 17 січня 2013 року в справі "Мосендз проти України", заява № 52013/08, в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами; Рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" заява № 55339/07, в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції).

Однак судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 вже звертався до суду адміністративної юрисдикції із цим позовом і йому було відмовлено у відкритті провадження у зв`язку із підсудністю справи суду цивільної юрисдикції. А тому у разі відмови у відкритті провадження за цим позовом в рамках цивільного судочинства призводить до юрисдикційного конфлікту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відмова у відкритті провадженні у цій справі фактично призведе до позбавлення ОСОБА_1 права на доступ до суду, оскільки ні в цивільній, ні в адміністративній юрисдикції національних судів України, він не зможе вирішити заявлений спір.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативні положення частини п`ятої статті 170 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що розгляд заявленого до вирішення у розглядуваній справі спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц.

За таких обставин, колегія суддів не може погодитись із відмовою у відкритті провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини першої ст. 186 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення не відповідає нормам процесуального права, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З приводу розподілу судових витрат у вигляді судового збору за подачу апеляційної інстанції, то слід зазначити, що дане питання з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України буде вирішуватись після розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 368, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Чернікова Д.Ю. задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року.

Судді: