Постанова від 07 грудня 2025 р. у справі №756/5236/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 756/5236/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15353/2025

Головуючий у суді першої інстанції Є. В. Діденко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

08 грудня 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року в частині оскарження, ухвалене у складі судді Діденко Є. В., в примішенні Оболонського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів доходів (заробітку), але не менше 50 відсотів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до повноліття дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 . 29.10.2021 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва шлюб сторін розірваний. Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з позивачем, знаходиться на утриманні позивача, а відповідач не приймає жодної участі в утриманні і вихованні дитини. Відповідач жодного разу не з`являлась у школі, позивач сам займається навчанням і вихованням дочки, самостійно вирішує всі побутові питання. Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, просив позбавити її батьківських прав і стягнути аліменти.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від її доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що суд невірно застосував у даному випадку положення ст. 164 СК України, оскільки позивачем доведено належними та допустими доказами факт, що не спростовано відповідачем, що мати систематично, добровільно, протягом тривалого часу (кілька років) свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дитини та від участі у всіх сферах життя дитини.

Суд першої інстанції не тільки неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, але і не врахував положення правозастосовної практики в аналогічних спорах. Звернув увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 26.01.2022 у справі №203/3505/19, у постанові від 19.02.2025 у справі №147/277/24.

Вказав, що судом першої інстанції акцентувалась увага не на тому, що мати взагалі не спілкується із дитиною, а на тому, що такі випадки були поодинокими, і, як правило, відбувалися за ініціативою батька. Після ухвалення судом рішення мати не проявляє жодного бажання спілкуватися з дитиною. Вважає, що у ході судового розгляду в суді першої інстанції було доведено недостатнє спілкування матері з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального усвідомлення та підтримання емоційного зв`язку з матір`ю, що не враховано судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

Зазначив, що висновки суду грунтуються на недопустимих доказах, а саме фотознімках з меседжерів, що є порушенням норм процесуального права. Крім того вказані докази були подані поза встановленими процесуальними строками.

Крім того, позивач вважає, що наданий органом опіки та піклування висновок не відповідає обставинам справи і свідчить про неповне з`ясування обставин справи і підтверджує, що суд не надав належну оцінку висновку, який є вагомим доказом для ухвалення рішення щодо позбавлення відповідачку батьківських прав.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу, рішення суду в оскаржуваній його частині просили скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації подала до суду заяву, у якій просить здійснювати розгляд справи без участі її представника. У заяві зазначено, що третя особа підтримує подану позивачем апеляційну скаргу.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що відповідач захворіла та не може бути присутньою у судовому засіданні.

Дослідивши зміст зявленого клопотання, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності третьої особи (урахувавши подану нею заяву) та відповідача і її представника, визнавши причини їх неявки до суду неповажними, та врахувавши подання стороною відповідача повторне клопотання про відкладення розгляду справи. Суд дійшов висновку, що неявка відповідача та її представника не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що 26.06.2015 між сторонами по справі у Відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва було зареєстровано шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29.10.2021 шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_6 проживає разом з батьком.

Згідно з характеристикою з Спеціалізованої школи № 214 від 20.03.2024 р. № 01-15/39, ОСОБА_3 є ученицею вказаного навчального закладу, вихованням та навчанням дитини займається батько ОСОБА_1 , мати у школі жодного разу не з`являлась.

У довідці ДОП ВП Оболонського УП ГУНП в м. Києві вказано, що ОСОБА_1 сам займається навчанням і вихованням малолітньої доньки ОСОБА_3 , проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.06.2024 року № 104-4994, згідно акту обстеження у квартирі створені належні умови для проживання дитини, батько ставить до дитини з турботою. Під час обстеження дитина повідомила, що з батьком їй дуже добре, мама вже давно їх залишила і де вона зараз, їй невідомо. Матір дитини було неодноразово запрошено до Служби для надання пояснень, але вона не з`явилась і на зв`язок не вийшла. Орган опіки та піклування рекомендує за доцільне позбавлення матері батьківських прав відносно дочки.

У Висновку практичного психолога за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 на звернення її батька ОСОБА_1 , зокрема вказано, що ОСОБА_6 має тісну і надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, висловлює бажання і надалі з ним проживати. Дитина постраждала від стресогенних чинників з боку матері. Рекомендовано не допускати повторне травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір?ю та спорідненими особами по лінії матері. Спілкування дитини з матір`ю має відбуватись виключно з урахуванням бажання дитини.

Згідно з наданими суду копіями сертифікатів, відповідач ОСОБА_2 у 2024 році двічі проходила навчання за напрямом надання соціальних послуг.

Відповідач до кримінальної відповідальності не притягувалась, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває.

Згідно з характеристикою ФОП ОСОБА_7 , ОСОБА_2 за час волонтерсько-консультативної діяльності з 27.03.2024 по 20.08.2024 зарекомендувала себе позитивно.

Відповідно до довідки Київського міського центру соціальних служб від 29.08.2024 №06/0625, ОСОБА_2 є волонтеркою центру за міською програмою соціальних заходів спеціалізованого формування «Служба соціально-профілактичної роботи» з травня 2024 року, консультує на безоплатній основі людей з проблемами зловживання психоактивних речовин в приміщенні Центру. За час волонтерської діяльності зарекомендувала себе позитивно.

14.11.2022 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продала квартиру, у якій мешкала, і за адресою якої її викликав орган опіки і піклування під час складення висновку.

Згідно з листом Служби у справах дітей та сім?ї від 29.08.2024 № 10413-3024 на адвокатський запит, інформація щодо неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 , у період з 03.07.2015 по. 31.12.2023 р. в службі відсутня.

На наданих Відповідачем фотознімках з месенджерів, зображено спільне проведення часу відповідачки і дочки ОСОБА_6 , зокрема 07.07.2022 р., 23.03.2022 р., 25 лютого (без зазначення року), 31.07.2023 р., 30.03.2024 р.

У наданих суду копіях листування у месенджері міститься інформація про листування між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , які позитивно спілкуються, дочка і мати висловлюють слова любові одна до одної, ОСОБА_6 відправляла матері завдання з математики, малюнки, зокрема листування датоване груднем 2023 року, січнем, березнем, травнем 2024 року (останнє 28.05.2024 року). У червні 2024 року ОСОБА_6 видалила свої останні повідомлення і на повідомлення матері не відповідала.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що працює у навчальному закладі для підготовки дітей до школи і кожного року у вересні місяці збирає групу дітей (різновікові) для здійснення їхньої підготовки до школи. Одного разу ОСОБА_1 (батько) привіз дитину до групи, таким чином вони і познайомились, після чого дитину зарахували до групи підготовки, працювали з нею, спілкувалась із татом, оскільки дитиною займався тільки тато, матір дитини не бачила (майже 3 роки) і та нічим не цікавилась, тільки бачила 2 рази у режимі відео конференції, коли заняття проходили в онлайн-форматі, однак та вела себе неадекватно, неохайно. Усі питання навчального характеру обговорювались з татом дитини.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що працювала консьєржкою з 2018 р. у будинку, де проживає сім`я ОСОБА_10 . ОСОБА_1 позитивний чоловік, ОСОБА_2 любила випити алкогольні напої. Вихованням, навчанням дитини займався батько. Дуже рідко бачила, що мати займалась дитиною, гуляла з нею.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що знайомий із ОСОБА_12 із дитинства, а із ОСОБА_13 орієнтовно 10 років. Свідок є хрещеним батьком дитини ОСОБА_3 . Часто відпочивали разом, бачив як батько трепетно відноситься до доньки. Вихованням дитини займається батько, а з приводу матері йому невідомо чи займається вона дитиною. Останній раз бачив ОСОБА_13 орієнтовно 6 років потому, вона була у стані алкогольного сп`яніння.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що з одного року дитини мати будь-яким чином не займалась дитиною, вела нездоровий спосіб життя. Після розлучення батьків дитині стало краще, вона навчається і ходить на гуртки, вихованням займається батько. Мати до свідка по допомогу з приводу дитини не зверталась. Після розлучення мати не приходила до дитини, не проводила з нею час і не цікавилась нею.

Допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що у травні 2021 р. після повернення з відпустки чоловік відвіз її до сестри, штовхнув її і прокричав на весь поверх, що вона вже йому не потрібна. Після цього вона отримала повідомлення від чоловіка про розлучення, потім чоловік сказав, що це жарт, однак вона з`ясувала, що дійсно ОСОБА_1 дійсно подав до суду позов про розлучення. До розлучення вона постійно була разом із дитиною, проводила з нею час, однак після розлучення позивач перестав виходити на контакт, не привозив дитину та почав забороняти бачитися із нею, погрожував, що не дасть дитину на побачення. Після смерті своєї сестри ОСОБА_2 доглядала за своєю матір`ю та переїхала до Київської обл., звідки і приїжджала, щоб побачитись із донькою. У зв`язку із втратою всієї сім`ї, періодом розлучення, відповідачка переживала стрес на фоні чого звернулась до лікарів по допомогу, під час лікування вона була відрізана від навколишнього оточення та не могла спілкуватись із дитиною. Після одужання працювала у реабілітаційному центрі з надання психологічної допомоги, під час роботи періодично бачилась із донькою, спілкувалась у телефонному режимі, допомагала в онлайн-форматі виконувати домашні завдання, проводила з нею активний час, дарувала подарунки. Хоче і наразі, і на майбутнє бачитися із донькою, займатися вихованням і проводити з нею час.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 (син ОСОБА_2 ) суду пояснив, що сторони розлучились у 2020-2021 рр., однак з ОСОБА_6 у них були гарні відносини, завжди спілкувались, проводили активний час, відпочинок. Позивач ОСОБА_1 хотів оформити відстрочку за допомогою дитини, про що він повідомив свідку. Наразі позивач забороняє бачитися і спілкуватися свідку та матері з дитиною. Майже кожного тижня на вихідних свідок телефонував позивачу та казав, що забере сестру, щоб прогулятися із нею та провести активний час, на що позивач будь-яких заперечень не висловлював, під час таких побачень матір теж займалась ОСОБА_6 , проводила із донькою час, виконували у телефонному режимі домашні завдання, фінансово забезпечували, дарували подарунки, водночас позивач забороняв матері відводити дитину до школи, забирати звідти, ходити на додаткові гуртки. Одного разу відбулась ситуація, коли свідок підвіз ОСОБА_2 до школи і звідти позивач віддав матері дитину. Після розлучення ситуація змінилась, ОСОБА_1 перестав давати бачитися із ОСОБА_6 , спілкуватися із нею (майже 1 рік), слухавки сестра не бере. У матері із донькою конфліктів і неприязних стосунків не було. Після рішення суду матір бачиться із дитиною.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо, систематично і протягом тривалого періоду часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Лише той факт, що відповідач не з`являлась у школі, не свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків. Показання допитаних зі сторони позивача свідків також не підтверджують самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків у всіх необхідних сферах життя дитини. Навпаки, з досліджених судом доказів встановлено, що мати цікавилась життям дитини, періодично бачилась і систематично контактувала з нею онлайн, допомагала із домашнім завданням, надане суду листування свідчить про позитивний характер їх спілкування. З червня 2024 року ОСОБА_6 перестала виходити на зв`язок і видалила деякі свої останні повідомлення, хоча відповідач намагалась з нею зв`язатись.

Суд звернув увагу, що систематичне приділення дитині уваги шляхом спілкування, в тому числі і за допомогою засобів зв`язку, є різновидом виховання і участі в житті дитини.

У судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечувала того, що спілкувалась із мамою, пояснила, що мама погано поводилась із батьком, сказала, що не бажає спілкуватись, але не змогла пояснити конкретні причини такого ставлення. Отже, припинення спілкування з дитиною з червня 2024 року не викликано ініціативою або поведінкою матері ОСОБА_6 , та виникло саме після звернення позивача до суду із цим позовом.

Зі змісту висновку органу опіки і піклування слідує, що він ґрунтується лише на відомостях, наданих позивачем, і для участі у підготовці висновку відповідач не була залучена, вона не повідомлялась належним чином, оскільки кореспонденція направлялась їй не за місцем проживання. ОСОБА_2 не було відомо про її виклик до Служби у справах дітей, тому вона була позбавлена можливості надати Службі свої пояснення що до відносин які склались між батьками дитини та між нею та донькою.

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавленя батьківських прав суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність та необгрунтованість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма

статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі№ 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Схожі за змістом правові висновки зроблені у постановах Верховного Судувід 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21), від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21 (провадження № 61-10408св24), від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23 (провадження № 61-14059св24).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).».

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шостастатті 19 СК України).

Ураховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 висловлювала бажання спілкуватися з дитиною, має намір на відновлення відносин із нею, вважала, що родинний зв`язок між матір`ю і дочкою можливо відновити.

Отже, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем обставин необхідності застосування до відповідача крайнього заходу впливу, а саме позбавлення її батьківських прав відносно дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття цього заходу впливу судом не встановлена.

Колегія суддів виходить із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками та наявність в її діях вини, також не надав доказів, у чому саме полягає захист інтересів дитини при позбавленні матері відносно дочки батьківських прав.

Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач дійсно не приймає участі у вихованні дитини через неприязні відносини між нею та позивачем, однак ОСОБА_2 не втратила інтерес до дитини та має намір налагодити із нею відносини.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції встановив, що втручання у права матері не було «необхідним в демократичному суспільстві», фактично надавши їй можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дитиною, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що вона заперечує проти позбавлення її батьківських прав, має бажання спілкуватися з дитиною та виховувати її, що відповідає найкращим інтересам дитини. Такі висновки спростовують доводи апеляційної скарги позивача у відповідній частині.

При цьому судом не встановлено обставин, які б давали підстави обґрунтовано припускати, що відповідач не спроможна здійснювати виховання дитини, або що вона заподіювала, чи могла заподіяти шкоду дитині, чи становила загрозу для здоров`я та розвитку дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач протягом тривалого часу не бачилась з дитиною, не піклувалася про фізичний і духовний розвиток дитини, її медичний догляд, лікування, не спростовують висновків судів про те, що ОСОБА_2 має бажання спілкуватися з дитиною та відповідач особисто заперечувала проти задоволення цього позову, фактично позбавлення її батьківських прав не буде відповідати забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.

Відтак у суду відсутні докази на підтведження того, що відповідач систематично, протягом тривалого часу і свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а доказування у силу положень ст. 12, 81 ЦПК України, не може грунтуватися на припущеннях.

Так, за правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції у тому, що з досліджених належних, допустимих та достовірних доказів не вбачається можливим встановити, що відповідач свідомо, систематично і протягом тривалого періоду часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Натомість встановлено, що припинення спілкування з дитиною з червня 2024 року не викликано ініціативою або поведінкою відповідача, та виникло саме після звернення позивача до суду із цим позовом.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленим судом обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині його оскарження відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі позивачем, колегія не знаходить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржувому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення в частині відмови у позбавленні відповідачки батьківських прав відносно їх спільної із позивачем дочки відповідає вимогам вмотивованості.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині його оскарження залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст.133, 141 ЦПК України.

Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині його оскарження без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 12 січня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна