Вирок від 12 січня 2026 р. у справі №707/2754/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/197/26 Справа № 707/2754/25 Категорія: ч.1 ст.125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участі:

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинуваченої ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2025 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Калинівка Городищенського району Черкаської області, українку, громадянку України, з вищою освітою, офіційно непрацевлаштовану, розлучену, маючу на утриманні доньку ОСОБА_11 , проживаючої та зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимої,

визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень.

в с т а н о в и л а:

Згідно вироку районного суду ОСОБА_8 01.04.2025 року близько 19 години 00 хвилин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин між нею та її колишньою свекрухою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою вони пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, у зв`язку зі спільним проживанням, маючи прямий умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, умисно нанесла кулаком лівої руки п`ять ударів в ліву та праву частину обличчя останньої.

В подальшому ОСОБА_8 вхопила потерпілу ОСОБА_12 двома руками за плечі й штовхнула її, внаслідок чого вона вдарилась правою частиною голови об арку дверей, після чого нанесла їй ще один удар кулаком лівої руки в ліву частину обличчя, тобто вчинила діяння, що мають ознаки фізичного насильства, як форми домашнього насильства, відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Внаслідок вчинення своїх протиправних дій, ОСОБА_8 заподіяла потерпілій ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді крововиливів та саден обличчя, носу, які у відповідності до висновку експерта №02-01/482 від 14.07.2025, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку прокурор Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу в якій просить вирок суду щодо ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватою та засудити за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень; визнати обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_8 – вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах; відповідно до п.5 ч.1 ст.91-1 КК України застосувати відносно ОСОБА_8 обмежувальний захід, а саме направити її для проходження програми для кривдників строком на 3 місяці, виконання якої покласти на Білозірську ОТГ (Білозірська сільська рада – вул. Незалежності, 168 с.Білозір`я Черкаського району, Черкаської області, 19635).

Апеляційні вимоги обгрунтувала тим, що в оскаржуваному вироку, який ухвалено за результатами спрощеного провадження в порядку визначеному параграфом 1 глави 30 КПК України, вказано про відсутність обставин, які обтяжують покарання, тоді як згідно обвинувального акту обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , відповідно до п.п.6, 6-1 ч.1 ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах.

Підстави виключення обтяжуючих обставин, які містяться у обвинувальному акті, місцевим судом у вироку не зазначено, їх фактично виключено з обсягу обвинувачення. Таким чином, суд першої інстанції, не врахувавши обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.125 КК України. Окрім того, судом не зазначено підстави незастосування обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, передбачених ст.91-1 КК України відносно обвинуваченої ОСОБА_8 .

Судове провадження розглядається за відсутності потерпілої, неявка якої з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, приймається до уваги те, що вказана особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги на вирок суду, а також те, що від потерпілої ОСОБА_12 надійшла заява в якій вона просить розгляд справи проводити у її відсутність.

Заслухавши доповідь головуючого – судді, думку прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу, думку обвинуваченої та її захисника, які заперечили проти вимог апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_8 не дотримано в повному обсязі.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглядалось судом першої інстанції в порядку 381-382 КПК України, оскільки ОСОБА_8 беззаперечно визнала свою винуватість.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за наведених у вироку суду обставин, та правильність кваліфікації її дій є вірним та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується і не може бути оскаржено.

Щодо призначеного судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17.10.2019 у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, слід суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через такі реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Однак суд першої інстанції не дотримався вищезазначених вимог кримінального закону, не повністю врахував і не надав достатньої об`єктивної та правової оцінки всім обставинам, які мають значення при обранні покарання ОСОБА_8 .

Так, в оскаржуваному вироку, вказано про відсутність обставин, які обтяжують покарання, тоді як згідно обвинувального акту такими обставинами, відповідно до п. 6, п.6-1 ч.1 ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, не врахував тяжкості вчиненого кримінального проступку, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання конкретні обставини справи та призначив м`яке покарання, що відповідно до ст. 413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України - підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За таких умов колегія суддів погоджується з позицією прокурора про необхідність скасування вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку в частині призначеного покарання та застосування до обвинуваченої більш суворого покарання.

Так, призначаючи обвинуваченій покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до умисного кримінального проступку вчиненого проти життя та здоров`я особи, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, є особою молодого віку, до адміністративної відповідальності не притягувалась, не перебуває на обліку у лікаря нарколога чи психіатра, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 , обставини, що пом`якшують покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального проступку, обставини, що обтяжують покарання вчинення кримінального правопорушення щодо своєї колишньої свекрухи ОСОБА_12 , особи похилого віку, з якою перебувала у сімейних відносинах.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченій ОСОБА_8 слід призначити покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., яке буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 у відповідності до положень ст.ст. 50, 65 КК України.

Крім того призначене покарання, на думку суду апеляційної інстанції, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставно незастосування місцевим судом до обвинуваченої обмежувальних заходів, передбачених ч.1 ст.91-1 КК України, колегія суддів вважає, що вони є обґрунтованими виходячи з наступного.

Зокрема, КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст.1 КК України).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч.1-2 ст.50 КК України), а згідно ч.1-2 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Відповідно до частини першої статті 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5) направлення для проходження програми для кривдників.

Такі заходи застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Вирішуючи питання щодо необхідності застосування до обвинуваченої ОСОБА_8 обмежувальних заходів, передбачених п. 5 ч.1 ст.91-1 КК України, колегія суддів враховує, що захист від домашнього насильства є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить важливий характер, оскільки домашнє насильства починається з «незначних дрібниць», а потерпілим від нього здебільшого стають жінки та діти.

У цьому кримінальному провадженні обвинувачену ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження особі похилого віку, з якою перебуває у сімейних відносинах, тобто, кримінальний проступок, пов`язаний з домашнім насильством.

Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").

Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.

Завданнями програми є: сприяння зміні насильницької поведінки кривдника; сприяння засвоєнню кривдником моделі сімейного життя на засадах гендерної рівності, взаєморозуміння, взаємоповаги і дотримання прав усіх членів родини, формування у кривдника конструктивної моделі поведінки у приватних стосунках; сприяння оволодінню кривдником знаннями про основні норми законодавства в сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, а також про види відповідальності за його вчинення; формування у кривдника відповідального ставлення до власної поведінки та її наслідків для себе та оточуючих; сприяння розвитку у кривдника емоційного інтелекту та самосвідомості; розвиток навичок кривдника до конструктивного безконфліктного спілкування, ефективної та ненасильницької комунікації; розвиток здатності кривдника виявляти, аналізувати та усвідомлювати свої негативні думки, когнітивні фільтри, помилки, емоції, керувати ними, розуміти їх наслідки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що застосування обмежувального заходу у виді: направити для проходження програми для кривдників щодо ОСОБА_8 строком на 3 місяці, є доречним та необхідним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з приписами п.4 ч.1, ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Пунктом 1 ч.1 ст.413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку у цій частині. В решті вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 420, ч.15 ст.615 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити.

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят ) гривень.

Визнати обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_8 – вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах.

Застосувати до ОСОБА_8 , відповідно до п.5 ст.91-1 КК України, обмежувальний захід, а саме направити її для проходження програми для кривдників строком на 3 місяці, виконання якої покласти на Білозірську ОТГ (Білозірська сільська рада – вул.Незалежності, 168 с.Білозір`я Черкаського району, Черкаської області, 19635).

В решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду учасниками кримінального провадження протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді