Вирок від 11 січня 2026 р. у справі №277/1131/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/1131/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/262/26

Категорія ч.1 ст.263 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 (дистанційно),

захисника ОСОБА_8 (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження № 12025060540000092 за апеляційною скарг ою прокурора Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Троянка Голованівського р-ну Кіровоградської обл., громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

– 26.09.2019 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 10 років, 26.10.2021 року звільнений з місць позбавлення волі умовно достроково на 1 рік 10 місяців 13 днів, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Згідно ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили, але не більше 60 днів з дня ухвалення вироку залишено у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю та покладанням обов`язків, передбачених ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 18.09.2025 року.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з 29 липня 2025 року.

Відповідно до ст.72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29.07.2025 року по 18.09.2025 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі та строк застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з 18.09.2025 року по 14.11.2025 року включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день тримання під вартою.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення судових вибухово-технічних експертиз в сумі 8022 (вісім тисяч двадцять дві) гривні 50 копійок.

Вирішено питання щодо речових доказів,

в с т а н о в и в:

За обставин встановлених судом та зазначених у вироку, в березні 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, за невстановлених обставин на сміттєзвалищі поблизу с. Нитине Ємільчинської територіальної громади Звягельського району Житомирської області ОСОБА_7 віднайшов та, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою збуту бойових припасів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, не маючи відповідного дозволу, незаконно придбав три корпуси оборонних осколкових ручних гранат Ф-1 та три підривачі – уніфіковані запали ручних гранат дистанційної дії УЗРГМ-2, які при конструктивному поєднанні є трьома оборонними осколковими ручними гранатами Ф-1, які належать до вибухових пристроїв військового призначення бойових припасів та які виготовлені промисловим способом.

Далі ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з указаного мотиву та мети, того ж дня, за невстановлених слідством обставин, без передбаченого законом дозволу, перемістив вказані бойові припаси до невстановленого слідством місця та почав зберігати.

В подальшому ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з указаного мотиву та мети, в червні 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, в ході спілкування з ОСОБА_10 , запропонував останньому купити у нього бойові припаси, які він придбав незаконно, тобто запропонував збути такі.

У свою чергу ОСОБА_10 , розуміючи суспільно-небезпечний характер дій ОСОБА_7 , погодився на пропозицію останнього.

Надалі ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з указаного мотиву та мети, 24.06.2025 року близько 16 год., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, перебуваючи на польовому масиві на території сміттєзвалища поблизу с. Нитине Звягельського району Житомирської області, незаконно збув ОСОБА_10 , два корпуси оборонних осколкових ручних гранат Ф-1 та два підривачі – уніфіковані запали ручних гранат дистанційної дії УЗРГМ, які при конструктивному поєднанні є двома оборонними осколковими ручними гранатами Ф-1, які належать до вибухових пристроїв військового призначення бойових припасів та які виготовлені промисловим способом, за грошові кошти у сумі 5000 гривень.

Того ж дня ОСОБА_10 , перебуваючи в приміщенні ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області, що по вул. Соборній, 31 в с-щі Ємільчине Звягельського району Житомирської області, під час проведення ОМП в період часу з 16 год. 15 хв. по 16 год. 45 хв. 24.06.2025 року добровільно видав працівникам Національної поліції України придбані в ОСОБА_7 два корпуси оборонних осколкових ручних гранат Ф-1 та два підривачі – уніфіковані запали ручних гранат дистанційної дії УЗРГМ, які при конструктивному поєднанні є двома оборонними осколковими ручними гранатами Ф-1, які належать до вибухових пристроїв військового призначення бойових припасів та які виготовлені промисловим способом.

Крім цього ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на збут бойових припасів, діючи з прямим умислом, з указаного мотиву та мети, не пізніше 29 липня 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, в ході спілкування з ОСОБА_10 , запропонував останньому купити у нього бойові припаси, які він придбав незаконно, тобто запропонував збути такі.

У свою чергу ОСОБА_10 , розуміючи суспільно-небезпечний характер дій ОСОБА_7 , погодився на пропозицію останнього з метою викриття його злочинних дій.

Надалі ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, з указаного мотиву та мети, 29.07.2025 року близько 10 год. 30 хв., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, перебуваючи на польовому масиві на території сміттєзвалища поблизу с. Нитине Звягельського району Житомирської області, незаконно збув ОСОБА_10 , корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та підривач – уніфікований запал ручних гранат дистанційної дії УЗРГМ-2, які при конструктивному поєднанні є оборонною осколковою ручною гранатою Ф-1, яка належить до вибухових пристроїв військового призначення – бойових припасів та яка виготовлена промисловим способом.

Після цього о 11 год. 17 хв. 29 липня 2025 року злочинна діяльність ОСОБА_7 була припинена шляхом його затримання працівниками поліції в лісовому масиві поблизу с. Нитине Звягельського району Житомирської області.

Того ж дня ОСОБА_10 , перебуваючи в приміщенні ВП №1 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області, що по вул. Соборній, 31 в с-щі Ємільчине Звягельського району Житомирської області, під час проведення ОМП в період часу з 12 год. 50 хв. по 14 год. 20 хв. 29.07.2025 року добровільно видав працівникам Національної поліції України придбані в ОСОБА_7 корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та підривач – уніфікований запал ручних гранат дистанційної дії УЗРГМ-2, які при конструктивному поєднанні є оборонною осколковою ручною гранатою Ф-1, яка належить до вибухових пристроїв військового призначення – бойових припасів та яка виготовлена промисловим способом.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін. Зазначає, що застосовуючи до ОСОБА_7 при призначенні покарання положення ст. 75 КК України та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції, всупереч вимог ст.ст.50, 65 КК України, не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який неодноразово (двічі) здійснював збут бойових припасів, отримував за це матеріальну винагороду, а його протиправна діяльність була припинена лише працівниками правоохоронного органу. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно при призначенні покарання врахував обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття, посилаючись на те, що останній свою вину визнав, шкодує про вчинене, а протиправну поведінку пояснив скрутним матеріальним становищем. Вважає, що визнання ОСОБА_7 своєї вини не може розцінюватись як щире каяття в даному випадку та бути підставою для звільнення від його покарання з випробуванням. Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки особі обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення особливо тяжких злочинів проти життя та судимість не знята та не погашена, тобто має місце рецидив злочинів.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора в підтримання апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.370 КК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України, як умисні дії, які виразилися у носінні, зберіганні, придбанні та збуті бойових припасів без передбаченого законом дозволу, підтверджується доказами, які були досліджені судом першої інстанції відповідно до ч.1 ст.23 КПК України та оцінені згідно вимог ст.94 КПК України з точки зору достатності та взаємозв`язку та сторонами провадження не оспорюються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно статтей 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з положеннями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в частині 1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступень тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.

Відповідно до ч.1 ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнав щире каяття.

Відповідно до ст.67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання, суд першої інстанції визнав рецидив злочинів.

Також, судом першої інстанції враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше судимий, одружений, приймав участь в АТО, є учасником бойових дій, особою похилого віку з інвалідністю 3 групи.

Враховуючи наведені обставини та дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції вважав можливим призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених ч.1 ст.263 КК України, із застосуванням положень ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, та вважав, що таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Проте, колегія суддів не можна погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що судом не в достатній мірі враховано підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , особу обвинуваченого, який будучи раніше судимий за вчинення умисних особливо тяжких злочинів проти життя, у зв`язку з чим відбував покарання у виді позбавлення волі, висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний тяжкий злочин.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Відповідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Враховуючи наведені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому у суду першої інстанції не було.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що при ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції було допущено невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому він підлягає скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини кримінального провадження, що обтяжують та пом`якшують його покарання.

Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_7 є тяжким злочином, який пов`язаний із незаконним поводженням із бойовими припасами, що свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 апеляційним судом враховано особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення умисних особливо тяжких злочинів, після звільнення з місця позбавлення волі висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний тяжкий злочин, позитивно характеризується, одружений, приймав участь в АТО, є учасником бойових дій та особою похилого віку з інвалідністю 3 групи.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ст. 66 КК України, суд першої інстанції визнав щире каяття, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки останній беззаперечно визнав свою вину в повному обсязі, розкаявся, що підтвердив під час апеляційного розгляду.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора щодо відсутності обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого – щирого каяття, яка також зазначена і в обвинувальному акті, який затверджений прокурором.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та вважає доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині обгрунтованими виходячи з наступного.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст.67 КК України, апеляційний суд визнає рецидив злочинів.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в розмірі наближеному до мінімального, передбаченому санкцією ч.1 ст.263 КК України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, яке, на переконання колегії суддів, буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню нових злочинів.

Водночас, на підставі ч.7 ст.72 КК України слід зарахувати у строк відбування покарання період перебування обвинуваченого ОСОБА_7 на цілодобовому арешті з 15.11.2025 по 12.01.2026 включно, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що при ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції було допущено невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому він підлягає скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 – скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок в цій частині.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ч.7 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування покарання період перебування обвинуваченого ОСОБА_7 на цілодобовому арешті з 15.11.2025 по 12.01.2026 включно, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.

Судді: