Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №157/702/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 157/702/25 Головуючий у 1 інстанції: Ходачинський Р. О.

Провадження № 22-ц/802/82/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

позивача (в режимі відеконференції) – ОСОБА_1 ,

представника позивача (в режимі відеконференції) – ОСОБА_2 ,

представника відповідача (в режимі відеконференції) – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Камінь-Каширської міської ради Волинської області, Орган опіки та піклування Ходорівської міської ради Стрийського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 03 червня 2016 року перебувала з відповідачем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 січня 2019 року розірваний. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з нею. 25 червня 2024 року вона уклала шлюб з ОСОБА_6 та взяла прізвище ОСОБА_7 .

Позивач зазначала, що з часу розірвання шлюбу вона самостійно виховує та утримує дочку ОСОБА_5 . У відповідача відсутня будь-яка зацікавленість у вихованні та утриманні дочки, він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання та утримання, байдужий до подальшої долі, життя, здоров`я та навчання дитини. Рішенням Ходорівської міської ради Стрийського району Львівської області від 27 лютого 2025 року №45 затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Встановлені в ході розгляду цієї справи обставини були достатніми та необхідними для задоволення позовних вимог з врахуванням якнайкращих інтересів дитини. Висновки суду про те, що під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками ОСОБА_4 , які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини, і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України (далі – СК України), не узгоджуються з наявними у справі доказами, зокрема, висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд не звернув уваги на те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, тривалий час не спілкується з дочкою, не бере участі у її вихованні, не відвідує дитину за місцем проживання, взагалі не цікавиться її життям, розвитком та успіхами у школі.

Відзивів на апеляційну скаргу відповідач та треті особи не подали.

Відповідач ОСОБА_4 , а також представник третьої особи Органу опіки та піклування Ходорівської міської ради Стрийського району Львівської області, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Камінь-Каширської міської ради Волинської області в судове засідання також не з`явився, але 19 грудня 2025 року засобами електронної пошти подав до апеляційного суду заяву, в якій просив проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення позивача, її представника, а також представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сторони по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2024 року (а.с.6).

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28 січня 2019 року у справі № 157/1355/18 розірвано шлюб між сторонами, в якому вони перебували з 03 червня 2016 року та відновлено позивачу дошлюбне прізвище ОСОБА_10 (а.с.5).

25 червня 2024 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 25 червня 2024 року (а.с.7).

Дочка сторін по справі ОСОБА_8 зареєстрована та проживає з позивачем ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади №2024/012314758 від 11 жовтня 2024 року та № 2024/012807028 від 23 жовтня 2024 року (а.с.4 зворот, 8).

З витягу з послужного списку особової справи молодшого лейтенанта ОСОБА_4 від 11 березня 2025 року № 1/53/478 та витягу із наказу начальника військової академії (по особовому складу) від 18 грудня 2024 року № 32 судом встановлено, що відповідач призваний на військову службу 20 жовтня 2022 року через ІНФОРМАЦІЯ_3 . 18 грудня 2024 року ОСОБА_4 заключив контракт строком на 5 років про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі – ЗСУ) на посадах осіб офіцерського складу (а.с.30, 31).

Як вбачається з довідки Камінь-Каширського відділу державної виконавчої служби у Камінь-Каширському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24 вересня 2025 року, у ОСОБА_4 відсутні відкриті виконавчі провадження, у тому числі аліменти.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах зазначала, що ОСОБА_4 , як батько малолітньої дитини, не бере участі у її вихованні, не цікавиться дочкою, її життям, відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав і це відповідатиме інтересам дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року у справі №455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №404/9387/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 та інших.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

У частинах 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18).

За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У матеріалах справи міститься висновок Органу опіки та піклування, затверджений рішенням Виконавчого комітету Ходорівської міської ради Стрийського району Львівської області від 27 лютого 2025 року № 45, в якому орган опіки та піклування виснував про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку зазначено, що згідно з характеристикою № 12 від 12 грудня 2024 року на ученицю 2 класу Жирівської гімназії ОСОБА_8 , батько дитини ОСОБА_4 із дитиною не спілкується, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся. Згідно з інформацією наданою Службою у справах дітей Камінь-Каширської міської ради на даний час ОСОБА_4 за місцем реєстрації не перебуває. Під час спілкування працівників цього відділу із ОСОБА_4 у телефонному режимі встановлено, що останній перебуває на службі у ЗСУ, з дитиною він не спілкується близько півтора року з власної ініціативи. На запитання щодо участі у вихованні дочки ОСОБА_5 та згоди на позбавлення його батьківських прав відповів ствердно, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав. З цих підстав орган опіки та піклування вважав за можливе стверджувати, що ОСОБА_4 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, що свідчить про повну байдужість до її подальшої долі, життя, здоров`я, навчання (а.с.10, 11).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовляючи в позові ОСОБА_1 , обґрунтовано виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази винної поведінки та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем ОСОБА_4 , які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України. Суду не було надано доказів того, що відповідач жорстоко поводився з дитиною, перебуває на обліку щодо захворювання на алкоголізм чи наркоманію, або своєю поведінкою негативно впливає на виховання дитини. Матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав.

Суд цілком обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Ходорівської міської ради Стрийського району Львівської області від 27 лютого 2025 року №45, оскільки він не містить відомостей про наявність виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Орган опіки та піклування не дослідив умови проживання малолітньої ОСОБА_5 та взаємовідносини в родині, відсутня інформація про спроби безпосередньо поспілкуватись із ОСОБА_4 , при тому що орган опіки мав контактний номер, який надав у запиті до відділу ССД Камінь-Каширської міської ради. Фактично в основу висновку орган опіки та піклування поклав звернення заявника, факти укладення та розірвання шлюбу, характеристику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі школи. Будь-яких відомостей чи пояснень відповідача ОСОБА_4 з приводу доцільності позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки вказаний висновок не містить, що об`єктивно не дає змоги встановити наявності обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини внаслідок його винної поведінки, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Оскільки подані позивачем докази беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, тому суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що підстави для застосування такої виключної міри як позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 у даному випадку відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Водночас як встановлено судом першої інстанції, відповідач тривалий час не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні, не відвідує дитину та не з`являється в навчальному закладі, який та відвідує, що свідчить про неналежне виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо дитини. При цьому суд урахував об`єктивні обставини, що мають значення у цій справі, а саме: запровадження в Україні воєнного стану; перебування відповідача на військовій службі та отримання ним поранень. Наведене свідчить про неможливість активного спілкування батька із дочкою. Крім того, така поведінка обумовлена і тим, що позивач з дитиною переїхала на проживання до іншої області. Суд також урахував і поведінку позивача, яка змінила банківські рахунки, чим фактично унеможливила здійснення відповідачем матеріального утримання дочки. Заборгованість зі сплати аліментів у відповідача відсутня. Більше того, в матеріалах справи містяться докази про добровільне перерахування відповідачем на рахунок позивача грошових коштів на утримання дитини, незважаючи на наявність рішення суду у справі № 443/103/19 про стягнення з нього на користь позивача аліментів. Докази пред`явлення рішення суду про стягнення аліментів до примусового виконання в матеріалах справи відсутні. Також відповідач перераховував позивачу грошові кошти для придбання дитині подарунка (а.с.93-106). Позивач на спростування цих обставин належних та допустимих доказів не надала.

Зважаючи на зазначені обставини, суд вважав за необхідне попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також звернув увагу відповідача на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Таким чином, оскільки всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач ОСОБА_1 не довела належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у цій справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв докази, які були подані відповідачем під час розгляду справи по суті, без підтвердження надсилання їх копій позивачу, а також без заявленого клопотання про поновлення строку подання доказів та без встановлення судом поважних причин несвоєчасності їх подання, не заслуговують на увагу, оскільки вказане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи та не є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: