Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №583/748/25 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/748/25

2/583/37/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого судді Савєльєвої А.І.,

за участю секретаря Доценко Т.Г.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук Валентина Миколаївна, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу,

в с т а н о в и в :

20.02.2025 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук В.М. про визнання частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 21.02.2022 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у частині покупця та частини частки такого покупця у об`єкті нерухомого майна (квартирі); перевести на ОСОБА_2 права та обов`язки покупця по даному договору купівлі-продажу стосовно та у розмірі 50% частин покупця та 50 % частини частки такого покупця у об`єкті нерухомого майна (квартирі); інші 50% частин покупців та 50% частини частки покупців у вказаній квартирі залишити за співласниками спільного майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 21.02.2022, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.06.2016 ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 Тростянецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, з переходом дружини на прізвище ОСОБА_9 . Після реєстрації шлюбу за договором купівлі-продажу за спільні кошти подружжя придбали у спільну приватну власність легковий автомобіль марки «ОреL Vectra”, який в подальшому був проданий. В шлюбу народилася спільна дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_11 винаймала житло, подружжя неодноразово висловлювало бажання придбати житло у м. Охтирка. Однак коштів не мали. З метою накопичення коштів на житло позивач у 2018 році виїхав на заробітки за кордон. ОСОБА_3 з дитиною виїхали проживати до рідної матері в с. Зоряне Межівського району Дніпропетровської області. За проханням позивача його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_7 почали шукати для покупки квартири. Для придбання квартири позивач залишив нотаріальну довіреність на батька від 12.10.2021 як підставу для вишукування та придбання квартири за умови відсутності в Україні ОСОБА_5 . Батьки знайшли квартиру АДРЕСА_1 . Продавцем квартири була ОСОБА_6 . На сімейній нараді за участі батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , які були на дистанційному телекомунікаційному зв`язку, у присутності сестри позивача ОСОБА_12 , вирішили купувати квартиру та допомогти ОСОБА_5 та ОСОБА_5 та ОСОБА_3 грошима на придбання квартири. За відсутності коштів молодята вносять попередньо тільки свої 50% вартості квартири (власні кошти), а батько ОСОБА_2 зі спільних коштів свого подружжя із ОСОБА_7 , надають на оплатній основі гроші на придбання квартири у розмірі інших своїх 50% (половину) вартості квартири. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_3 повинні повернути кошти в розмірі вартості частини квартири (50%) батькові по мірі накопичення коштів, інакше (у разі неповернення коштів) батько може претендувати на частину квартири за вкладені зі свого боку 50% вартості квартири діючи також в інтересах своєї сім`ї – дружини ОСОБА_7 . Отже одну половину з коштів в розмірі 199500,00 грн (50%) надали для оплати ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , тобто внесли оплату % вартості квартири, що складає 25% за кожного з подружжя молодих ОСОБА_9 , іншу половину коштів в розмірі 19950,00 грн(50%) надали для оплати батька ОСОБА_15 за спільних коштів майна подружжя із ОСОБА_7 , як інша вартість 50 % квартири. Є фактичними обставинами, що 21.02.2022 власник квартири ОСОБА_6 , як продавець, продала, а ОСОБА_2 , як покупець від імені ОСОБА_5 , діючи на підставі нотаріальної довіреності від 12.10.2021 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,5 кв.м., житлова площа 46,3 км, кількість житлових кімнат 4, з оформленням права на квартиру та реєстрацію права власності у державному реєстрі за ОСОБА_5 . За домовленістю сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_7 зі всіма документами та зібраними грошима звернулися до приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук В.М. для нотаріального укладення, підпису та посвідчення договору купівлі-продажу. Станом на день подання позову до суду борг не повернутий. Позивачем підтверджується про наявність неповернутого боргу грошових коштів батькові в сумі 199500,00 грн, що складає 50% вартості квартири, сплачений батьком за власні кошти зі спільного сімейного бюджету батьків.

У наступному стосунки між молодим подружжям погіршилися. Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.09.2024 № 583/4165/24 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірваний. Позивач перебуває за кордоном. Відповідач ОСОБА_3 постійно проживає з дитиною у вищевказаній квартирі. На даний час в провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області знаходиться цивільна справа № 583/4409/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , з визнанням за ОСОБА_3 право власності на частину квартири. На підтвердження свого права на квартиру ОСОБА_3 надала копію договору купівлі-продажу квартири від 21.02.2022, де покупцем від імені ОСОБА_5 є ОСОБА_2 . Інших доказів на підтвердження свого права на квартиру ОСОБА_3 не надавала. Обгрунтування своєї позиції про право на частину квартири ОСОБА_3 зазначає загальні обставини придбання квартири у шлюбі із зазначенням про придбання квартири виключно подружжям у шлюбі. Про обставини участі у придбані квартири батька чоловіка ОСОБА_2 нічого не зазначається, про борг не загадується. Така позиція ОСОБА_3 є демонструванням зловживання правом, порушення при цьому прав і інтересів інших осіб, бажання несправедливого розподілу балансу інтересів зацікавлених осіб, які мають майнове право на квартиру. Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.012.2025 № 583/4409/24 зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, до розгляду цивільної справи № 583/4788/24.

У зв`язку з наведеним просить позов задовольнити.

Провадження по справі відкрито ухвалою від 27.02.2025 за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, та пояснив, що син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 одружився, протягом 1 року діти купили автомобіль за кошти, щ подарували на весілля. ОСОБА_3 отримувала заробітну плату як державний службовець. Вони не могли накопичити кошти на придбання квартири. Вони підшукали квартиру, але батьки підшукали іншу квартиру, власником якої була ОСОБА_6 , і по ціні була достатня, вартість квартири, що становила 400000,00 грн. Але в дітей коштів не було, і батьки вирішили допомогти, рішення про купівлю 4 кімнатної квартири було прийнято спільно. Батьки сказали про допомогу грошима, але діти повинні повернути кошти, 21.02.2022. ОСОБА_2 з коштами та зібраними документами звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_16 для нотаріального укладення, підпису та посвідчення договору купівлі-продажу квартири. ОСОБА_5 дав доручення батькові ОСОБА_2 , на придбання квартири, ОСОБА_3 також дала свою згоду на придбання квартири. Квартира оформлена на сина ОСОБА_5 .. Договір купівлі-продажу підписував ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , діти не були присутні при укладенні договору. Коли почалася війна ОСОБА_3 виїхала за кордон, ОСОБА_5 на той час був за кордоном. В 2023 році ОСОБА_3 повернулася до України, ОСОБА_5 не повертався. Батько ОСОБА_2 зробив ремонт в квартирі. Згодом в дітей стосунки погіршилися, шлюб був розірваний, ОСОБА_3 стягнула та отримує аліменти з ОСОБА_5 на утримання сина. У розмовах в сім`ї ОСОБА_3 неодноразово згадувала про борг батькам. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, хоче визнати за нею частини квартири.

Представник позивача просить допитати в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 . Скільки коштів сім`я ОСОБА_5 пересилала на картку ОСОБА_2 , йому не відомо.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечив, та пояснив, що квартира придбана за кошти ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , за час спільного проживання як подружжя, ремонт квартири здійснювався за кошти ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , які перераховували на картку ОСОБА_2 і той їх отримував. Крім того коли позивач ОСОБА_5 створив нову сім`ю в Польщі, тоді відповідачка ОСОБА_3 подала позов на розлучення та на розподіл квартири. На момент укладення договору батько діяв за довіреністю позивача і розумів що наступають наслідки придбання квартири за позивачем де згоду надавала дружина ОСОБА_18 . Не погоджується на укладення угоди , оскільки квартира це спільне майно подружжя. Також заперечив про долучення до матеріалів цивільної справи копії диску запису та відеозапису так як повинен бути поданий оригінал запису і разом з матеріалами справи у підготовчому засіданні, копія запису надана суду 07.01.2026 в день коли слухається справа, з запису не зрозуміло між ким ведеться розмова про які кошти, з відеозапису також не видно з ким ведеться розмова, та за який період. Згоди відповідачка на здійснення запису не надавала.

Відповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом про смерть № 62 від 05.02.2025.

Третя особа ОСОБА_7 не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук В.М. належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, в судове засідання не з`явилися.

У судовому засіданні допитаний як свідок ОСОБА_2 , пояснив, у 2017 році син одружився, було весілля , дітям подарували кошти на які вони в 2018 році придбали автомобіль Опель. Після весілля вони проживали разом з ними десь на протязі року. Потім подружжя пішли на квартиру в м. Охтирка. Син працював у військовій частині в с. Кліментове, а ОСОБА_18 працювала вчителем у школі десь один рік, потім у них народився син в 2019 році вона знаходилася у соціальній відпустці. У 2021 році син виїхав за кордон до Польщі і не повертався, а ОСОБА_18 проживала у своїх батьків у Дніпропетровській області, а потім виїхала за кордон. У 2021 році він з дружиною та разом з дітьми клопоталися придбати житло для дітей, і вони з дружиною перед війною знайшли квартиру за 400 000 гривень, із яких половину грошей дали діти , а половину він з дружиною. Син дав довіреність в жовтні 2021 на купівлю квартири для сина у ОСОБА_6 , ОСОБА_19 знала що квартиру купували для сина, договір уклали в приватного нотаріуса Ковальчука. Грошові кошти в сумі 400 000 грн. передав ОСОБА_6 підписали договір, витрати по оформленню квартири в сумі 40 000 грн. сплачував зі свого бюджету, ОСОБА_6 передала ключі. Другого дня пішли з дружиною на квартиру, після він зробив ремонт у квартирі за свої кошти і своїми силами. У 2024 році між дітьми склалося непорозуміння і вони розлучилися. Син проживає за кордоном, а ОСОБА_18 повернулася і проживає разом з своїм сином в придбаній за спільні кошти квартирі. Так, як раніше домовлялися що половину коштів 199 000 грн., вони повинні йому повернути за квартиру я попросив сина , щоб він дав розписку, і він передав мені розписку в 2025 році складену від його імені. ОСОБА_18 відмовилася давати розписку. Від сина кошти не надходили, батьківської картки синової у його немає.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 , суду пояснила в 2016 році син одружився з ОСОБА_18 . На подаровані кошти від весілля вони купили автомобіль. Спочатку проживали разом з ними потім пішли на квартиру в м. Охтирка. Син служив в національній гвардії з 2016 року прослужив 5 років, отримував дохід у виді заробітної плати, підприємницькою діяльністю не займався. Його дружина працювала в 11 –й школі вчителем, потім ОСОБА_20 , а потім пішла в декрет. Вони винаймали житло в м. Охтирка. У 2018 році син виїхав за кордон, коли повернувся запитала чи не бажають вони купити квартиру, він сказав що недостатньо коштів. Але залишив довіреність на придбання квартири. Вона зі своїм чоловіком підшукували квартиру та радилися з сином, яку купити квартиру. ОСОБА_18 і син попросили якщо позичите кошти на придбання квартири то вони віддадуть, і вони вирішили добавити половину коштів, синових і ОСОБА_18 було 200 000 грн. При оформленні договору купівлі квартири в нотаріуса була вона з чоловіком і ОСОБА_6 зі своїм чоловіком, грошові кошти ОСОБА_19 віддавали однією сумою 399 000 грн. в одній пачці, і витрати в сумі 40 000 грн. чоловік сплатив своїми коштами. Нотаріус запитував на кого будемо оформляти квартиру, вирішили на сина. Син і ОСОБА_18 знали про вартість придбаної квартири . Ремонт в квартирі робили з чоловіком за їх спільні кошти. Навесні ОСОБА_18 приїхала з Польщі. Спочатку проживала у своїх батьків потім приїхала жити до них. А потім вони віддали їй документи і ключі від квартири і вона переїхала жити в квартиру, говорила що гроші віддасть. Потім просила сина щоб він подарував квартиру сину ОСОБА_21 , але ми пропонували продати квартиру, а їй купити однокімнатну, а їм повернути кошти які вони надавали на придбання квартири, але вона не захотіла. На той час у дітей було все добре і квартиру купили дітям, розуміли що квартира буде сину. На 2023 рік син з ОСОБА_18 проживали разом, а тому і не претендували на кошти.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, з батьками спілкуються часто, в червні 2016 року брат одружився, їм на весілля дарували кошти, на які вони придбали автомобіль. Після одруження брат з невісткою проживали у батьків, потім винаймали житло в м. Охтирка. Брат служив у військовій частині в АДРЕСА_2 , а ОСОБА_18 також працювала, кошти вони заробляли. Вони хотіли придбати квартиру. У 2018 році брат виїхав за кордон, ОСОБА_18 поїхала до своїх батьків у Дніпропетровську область. Коли брат приїхав із-за кордону в жовтні 2021 року домовились, що батьки будуть шукати квартиру,знайшли чотирьохкімнатну квартиру вартістю за 400 000 грн. , у брата з невісткою було 200 000 грн. батьки вирішили позичити їм гроші, а потім вони будуть віддавати кошти. У квітні 2022 невістка поїхала до брата і через рік повернулася - в липні 2023 року. Батьки в купленій квартирі зробили ремонт за власні кошти і своїми силами, невістка заїхала в квартиру і проживає. Але кошти віддавати не погоджується. Брат знає що він винний гроші батькам. Про розписки їй нічого не відомо. Про борги їй відомо з сім`ї, що у батьків були гроші і вони позичили брату з невісткою. Про банківську картку нічого не відомо. Аліменти сплачує за брата, а він їй перераховує на її банківську картку.

Заслухавши пояснення представників, свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Правилами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судом встановлено, що 04 червня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 уклали шлюб який зареєстрували в Тростянецькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, мають спільне прізвище ОСОБА_9 , актовий запис № 38.

Згідно свідоцтва про народження у сторін народився син ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_22 уклали шлюб 25.08.1984 року, актовий запис 13, є батьками позивача ОСОБА_5 .

Відповідно до наданої інформації Головного сервісного центру МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях), згідно облікових даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 04.02.2025 транспортний засіб OPEL VECTRA,1989 року випуску зареєстрований за громадянином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 випуску на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №5946/2017/742099 від 08.12.2017 укладеного в ТСЦ 5946.

Згідно договору купівлі продажу квартири місто Охтирка Охтирського району Сумської області від двадцять першого лютого дві тисячі двадцять другого року між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який діє від імені ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно довіреності посвідченої у місті Охтирка приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем від 12.10.2021 за реєстровим № 3585, укладено договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_3 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук В.М. .

За цим договором продавець ОСОБА_6 передає квартиру у власність покупцю, а покупець ОСОБА_5 приймає квартиру і сплачує за неї обговорену грошову суму.

Квартира, що відчужується за даним Договором розташована в АДРЕСА_3 та має наступні характеристики: загальна площа: 75,5 кв.м., житлова площа: 46,3 кв.м., кількість житлових кімнат:4 (чотири).

Копія вказаного Договору долучена до матеріалів справи та оглянута судом.

Згідно звіту з оцінки майна оцінювачем ОСОБА_23 на підставі Сертифікату суб`єкта оцінної діяльності від 02.10.2020 № 896/20 виданого фондом Державного майна України, Сертифікату № 2212 від 27.01.2001 виданого фондом Державного майна, Українським товариством оцінювачів та ХЦНТЕІ і згідно з громадянкою ОСОБА_3 проведена оцінка чотирьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_5 для визначення судового збору ринкова вартість становить 603150 грн.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 10 вересня 2020 року, вбачається, що в провадженні Охтирського міськрайонного суду знаходяться на розгляді матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Згідно з ухвалою про відкриття провадження від 02 жовтня 2024 року в провадженні Охтирського міськрайонного суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про переведення прав і обов`язків покупця частини квартири, на даний час рішення по справі не постановлено.

Позивач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_1 вважають даний договір купівлі-продажу квартири недійсним (удаваним) в частині сторони-покупця та частини частки такого покупця у об`єкті нерухомого майна (квартирі). Стверджують, що саме ОСОБА_2 здійснив оплату вартості половини 50% квартири з коштів його сімейного бюджету з дружиною ОСОБА_7 . Саме батьком ОСОБА_2 сплачені кошти в розмірі повної вартості квартири, в тому числі з числа власних коштів в розмірі 50 % від вартості квартири, які прийняті продавцем як достатні щодо повної вартості квартири.

Окрім того, 27.10.2025 позивач та представник позивача долучили до матеріалів цивільної справи заяву про затвердження мирової угоди закриття провадження у цивільній справі вирішення питань по судовим витратам у зв`язку з укладенням мирової угоди, угода буда підписана позивачем ОСОБА_5 22.10.2025, відповідачем ОСОБА_2 підписана 22.12.1025, однак відповідачем ОСОБА_3 не підписана.

З пояснення представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 вбачається, що відповідачка не погоджується на викладені умови угоди позивачем ОСОБА_5 , і підписувати не буде.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи заяви про укладення між учасниками справи мирової угоди, складеної та підписаної лише позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 , суд вважає, що надана мирова угода від 28.10.2025, не відповідає вимогам статті 207 ЦПК України.

Згідно зі ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

ВССУ роз`яснив, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:

1)факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним;

2)спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин;

3)настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

У ст. 16 ЦК України визначено перелік способів захисту, який не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, аніж тим, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен бути ефективним, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визначити, який правочин сторони вчинили насправді, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Звертаючись із позовом про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині покупця та частини частки такого покупця у об`єкті нерухомого майна (квартирі), позивач не обґрунтував, які саме обставини перешкоджали ОСОБА_2 бути стороною цього договору.

Позивач долучив до матеріалів справи копію своєї розписки, яка була досліджена в судовому засіданні. В розписці ОСОБА_5 зазначає, що підтверджує факт, що 21 лютого 2022 року батько ОСОБА_2 позичив гроші в розмірі 199500,00 грн. необхідних для купівлі квартири по АДРЕСА_3 , що складає половину 50% вартості придбаної квартири, яка купується в цілому за ціною продажі в сумі 399000,00 грн. Гроші в сумі 199500,00 грн, разом з іншою грошовою сумою розміром 199500,00 подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 загалом 399000,00 грн, ОСОБА_2 передає продавцю квартири на підтвердження купівлі квартири по АДРЕСА_3 . Дана угода погоджена з дружиною ОСОБА_3 та позика приймається в інтересах сім`ї за погодженням іншого з подружжя. Позика приймається на безпроцентних умовах та на безстроковий термін з наступним поверненням сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по мірі накопичення. За умови не повернення позики за ОСОБА_2 може бути визнано право на частку квартири по АДРЕСА_3 , за яку ОСОБА_2 заплатив половину коштів 50% про що надано погодженість подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , Розписка складена власноруч та передана поштовим зв`язком ОСОБА_2 21.02.2022. мається підпис ОСОБА_5 .. Однак, як вбачається з розписки, вона складена позивачем ОСОБА_5 без погодження відповідачки ОСОБА_3 , а також не містить її підпису. Як пояснив представник відповідачки, розписку відповідачка ОСОБА_3 не надавала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Касаційний Цивільний Суд Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 756/14871/20 зробив висновок, що відсутність у борговій розписці підпису позичальника, як невід`ємного елементу письмової форми договору, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку про недоведеність позивачем як укладення договору позики, так і виконання договору позики. А отже, й обов`язку відповідача щодо повернення коштів.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відсутність у борговій розписці підпису відповідачки ОСОБА_3 свідчить про відсутність її волевиявлення та намірів укласти договір позики, а тому факт укладення такого договору є недоведеним.

Позивач стверджує, що продавець квартири ОСОБА_6 знала про те, що частина грошей за квартиру віддається від ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а інша частина власних коштів (грошей) передав ОСОБА_2 як власні кошти свого подружжя, тобто за дітей, але за рахунок власних коштів (коштів подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Однак, перевірити це в судовому засіданні не дається за можливе, оскільки відповідач ОСОБА_6 померла.

Судом задоволено клопотання представника позивача про витребування інформації щодо кола спадкоємців після смерті відповідача ОСОБА_6 .

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) після ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 інформація відсутня.

Відповідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт від імені ОСОБА_6 , не посвідчувався.

Крім цього, позивач зазначає, що за зібрання документів на квартиру та проведення нотаріальних дій ОСОБА_2 додатково витратив 40000,00 грн. А також, що після купівлі квартири та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 почав робити ремонт у квартирі.

Згідно з пунктом 4.3. договору купівлі продажу квартири від 21 лютого 2022 року зазначено, що витрати у зв`язку з укладенням цього договору сторони сплачують порівну крім того в пункті 4.6 вказаного договору також зазначено, що покупець повідомлений про необхідність сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від продажної вартості нерухомості.

Позивачем та його представником не надано жодного доказу про те, що ОСОБА_2 сплачував грошові кошти в сумі 40000 грн. при оформленні квартири, а також про те що він вклав свої кошти у придбання квартири, з часу укладення договору купівлі-продажу володів квартирою, ніс витрати на утримання квартири, зробив ремонт у квартирі.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимога про визнання частин правочину удаваними спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення іншого спору.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав.

Проте, суд вважає, що таке визнання відповідачем позову порушує права, свободи чи інтереси іншого відповідача у справі – ОСОБА_3 , а тому не приймає це визнання позову відповідачем.

21 лютого 2022 року згідно договору купівля продажу квартири видно, що ОСОБА_6 діяла як продавець , яка продала (передала) квартиру , а ОСОБА_2 , що діяв по довіреності від імені ОСОБА_5 , як представник покупця ОСОБА_5 , придбав у власність (прийняв) чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 лютого 2022 року приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчуком В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 138.

Згідно пункту 2.1 продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за триста дев`яносто дев`ять тисяч гривень.

Згідно пункту 1.8 цей правочин вчиняється за згодою дружини покупця, заява якої зберігається у справах нотаріуса.

Згідно пункту 4.2 сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди ( ст. ст. 234,235 ЦК України).

Згідно пункту 4.9. Договору право власності на квартиру Покупця виникає з моменту державної реєстрації ( ст..182,334 ЦК України).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири розташованої в АДРЕСА_3 продавець є ОСОБА_24 , покупець квартири ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_2 зазначений, як представник покупця діючий на підставі довіреності.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Частиною першою статті 1000 ЦК України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення "у своїх інтересах" потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Також необхідно врахувати, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом цієї норми право на майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, стаття 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя, за якої частини чоловіка та дружини є рівними.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 154/3223/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку. Тобто, інформація має бути отримана лише з визначених у законі засобів доказування та із дотриманням установленого порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися засобами доказування. Тобто, можна використовувати лише певні засоби доказування з числа передбачених законом або неможливість використання певних засобів доказів, зокрема, на підтвердження права власності на об`єкт нерухомості мають надаватися правовстановлюючі документи, зареєстровані в установленому порядку, а у справах про визнання громадянина недієздатним єдиним допустимим доказом може бути лише висновок судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до частини першої статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч. 1 ст. 270 ЦК України).

Другий апеляційний суд у справі 520/5474/19 від 27.098.2019 у справі вказав,що здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує права на охорону інтересів особи. Голос фізичної особи належить до проявів особистого характеру що охороняється, його звуковий запис можна здійснювати або використовувати тільки з відома фізичної особи.

Крім того, у постанові від 22.08.2019 р. у справі №712/8320/15?к Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність достатніх і допустимих доказів, якими підтверджувалися б факти, що голос на аудіозаписах належить особі, у зв`язку з тим, що клопотань про призначення фоноскопічної експертизи заявлено не було. Поряд з цим, особа, що заперечує факт належності конкретній особі голосу, запис якого наданий у якості доказу, має вчиняти певні процесуальні дії, необхідні для спростування відповідного доказу.

Таким чином, надані стороною позивача копії запису диску та відеофіксації є недопустимими, оскільки такі отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи, 07.01.2026 позивачем копії запису диску та відео фіксації де ведуються розмови осіб, з яких не зрозуміло про які грошові кошти ведеться мова і між ким та за який період здійснювалася відеофіксація розмови, крім того що зазначений долучений доказ отриманий в порушення прав на охорону інтересів особи, суд вважає що даний доказ є недопустимим.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши принцип свободи договору, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_2 фактично був стороною договору купівлі-продажу квартири від 21.02.2022 та за належні йому та його дружині були ним надані кошти в сумі 199 500 гривень на придбання квартири АДРЕСА_1 , а тому заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265,354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Сумської області Ковальчук Валентина Миколаївна, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75.5 кв.м., житлова площа 46.3 кв.м., кількість житлових кімнат 4, укладеного 21.02.2022 між ОСОБА_6 , як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупцем з іншої сторони, діючого від імені та в інтересах ОСОБА_5 на підставі нотаріальної довіреності від 12.10.2021 та також в інтересах ОСОБА_3 , нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Охтирського нотаріального округу Сумської області Ковальчук Валентиною Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №138, у частині покупця та частини частки такого покупця у об`єкті нерухомого майна (квартирі).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 січня 2026 року.

Суддя А.І.Савєльєва