Вирок від 11 січня 2026 р. у справі №574/660/24 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 574/660/24

Провадження № 1-кп/577/127/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_2

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6

її законного представника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024200450000636 від 06.06.2024 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцяс. Чаплищі Путивльського району Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого у АДРЕСА_2 , освіта середня, неодруженого, безробітного, раніше не судимого, РНОКПП НОМЕР_1 ,-

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 152 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Протягом тривалого часу (біля двох років) ОСОБА_8 , співмешкаючи із ОСОБА_9 , проживав однією сім`єю в родині Хмельових за адресою: АДРЕСА_2 .

Сім`я складалася із трьох малолітніх дітей ОСОБА_9 , яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 , матері ОСОБА_7 , доньки останньої і відповідно сестри ОСОБА_9 , неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та брата ОСОБА_10 .

Будучи достеменно обізнаним про те, що ОСОБА_6 не досягла шістнадцятирічного віку, ОСОБА_8 , приблизно у другій половині квітня 2024 року, перебуваючи в кімнаті будинку за місцем спільного проживання за вищевказаною адресою і залишившись наодинці з ОСОБА_6 , за добровільною згодою останньої, з метою фізичного розбещення торкався її статевих органів (вагіни, сідниць) та інших інтимних ділянок тіла (грудей), супроводжуючи такі дії поцілунками в губи та обличчя, не вступаючи при цьому у статеві зносини.

Вказані дії продовжувалися протягом 3-5 днів.

Вчиняючи розбещення неповнолітньої ОСОБА_6 обвинувачений ОСОБА_8 , який був членом сім`ї, діяв з прямим умислом.

Відтак, ОСОБА_8 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КК України - вчинення розпусних дій членом сім`ї щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку.

Крім того, ОСОБА_8 , достовірно знаючи про неповнолітній вік ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наприкінці квітня 2024 року, перебуваючи в кімнаті будинку за місцем їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , і залишившись наодинці з потерпілою, без добровільної згоди останньої, із застосуванням психологічного тиску шляхом залякування неповнолітньої щоб нікому про це не розповідала, бо їй не повірять і буде гірше, а також маніпулюючи почуттями і запевняючи, що вона красива і йому подобається та обіцянкою виїхати з нею після досягнення шістнадцятирічного віку, вчинив дії сексуального характеру пов`язані із вагінальним проникненням в тіло неповнолітньої ОСОБА_11 власним статевим органом, незважаючи на супротив останньої, яка відштовхувала обвинуваченого, прохала припинити такі дії та плакала. При цьому, ОСОБА_8 мав намір і у подальшому скоювати насильницькі дії сексуального характеру відносно неповнолітньої ОСОБА_6 про що свідчить наступне.

Так, через один день після перших статевих зносин, ОСОБА_8 в будинку за місцем їх спільного проживання вказаного вище, здійснюючи аналогічний психологічний тиск на неповнолітню ОСОБА_6 , змушуючи покоритися і долаючи опір, вдруге вчинив дії сексуального характеру відносно потерпілої пов`язані із вагінальним проникненням в тіло неповнолітньої статевим органом, без добровільної згоди останньої і всупереч проханням припинити такі дії, тому як вона цього не бажає. Подавляючи спроби ОСОБА_11 покликати на допомогу підсудний залякував запевняючи, що їй ніхто не повірить. Продовжуючи злочинну діяльність ОСОБА_8 , в першій половині дня 05.06.2024, як і раніше за місцем спільного проживання, умисно залишившись наодинці з неповнолітньою ОСОБА_6 , завів її до кімнати, де всупереч волі останньої роздягнув та знову вчинив дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло геніталіями. Після статевого акту до кімнати зайшла мати неповнолітньої - ОСОБА_7 , котра застала напівоголену доньку та підсудного в інтимній обстановці, у зв`язку з чим виник скандал, а обвинувачений утік з будинку і тривалий час переховувався від поліції, куди звернулася ОСОБА_7 із заявою про зґвалтування доньки, про що розповіла остання.

Таким чином, під час сумісного проживання в родині Хмельових, в період квітня – червня 2024 року, ОСОБА_8 без добровільної згоди неповнолітньої ОСОБА_6 , діючи умисно, проникаючи своїми геніталіями в піхву потерпілої, тричі вчинив відносно неї насильницькі дії сексуального характеру.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 130 від 12.06.2024 неповнолітня ОСОБА_6 на період вчинення даного злочину не досягла статевої зрілості. При дослідженні дівоча пліва ОСОБА_6 порушена. Давність порушення дівочої пліви, враховуючи терміни вторинного загоювання, становить не менше 3-х тижнів.

Вчиняючи зазначені дії, ОСОБА_8 розумів суспільно-небезпечний характер діяння, усвідомлював можливість настання суспільно-небезпечних наслідків та бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Отже, ОСОБА_8 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 152 КК України - вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло неповнолітньої особи, з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).

Даний висновок зроблений виходячи із такого.

За положеннями частин 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 337 КПК визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За змістом ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК).

Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 , не визнаючи провини в інкримінованих злочинах вказав, що ніколи не приставав до неповнолітньої потерпілої і між ними не було ніяких сексуальних контактів. При цьому стверджував, що ОСОБА_12 , про неповнолітній вік якої знав достеменно, оскільки десь з вересня 2023 року проживав в родині Хмельових однією сім`єю, оговорила його з метою помсти сестрі ОСОБА_13 , з якою співмешкав.

05.06.2024 року після обіду до будинку дійсно зайшла мати ОСОБА_14 і чомусь вирішила, що у нього із ОСОБА_12 щось було інтимне, у зв`язку з чим виникла сварка. Потім йому зателефонувала цивільна дружина ОСОБА_15 та повідомила, що мати ОСОБА_12 звернулася до поліції і про інцидент повідомила родичів – циган. Злякавшись розправи останніх, він втік і деякий час переховувався поки не був затриманий правоохоронцями.

Додав, що раніше дійсно свідчив про інтимні стосунки з неповнолітньою ОСОБА_12 , але надавав ці покази під тиском працівників поліції, прізвище яких не пам`ятає і з цього приводу до правоохоронного органу звертатися не бажає, а також тому, що йому інкримінували ст.155 КК України.

Проте, не зважаючи на заперечення вини, винність підсудного доводиться наступними доказами.

Неповнолітня потерпіла ОСОБА_6 , допитана у судовому засіданні за участі дитячого психолога ОСОБА_16 , вказала, що ОСОБА_8 до неї не приставав, статевих відносин вони ніколи не мали і ніякого гвалтування не було. 05.06.2024 року, перебуваючи у спальні за місцем мешкання, купалася у тазику, а ОСОБА_8 був в іншій кімнаті. Коли вийшла, то зустріла матір, яка подумала, що у них з обвинуваченим відбулися статеві відносини. З цього приводу мати викликала поліцію та відвела її до лікарні, оскільки злякавшись, вона повідомила, що зґвалтована ОСОБА_8 . Раніше у неї були статеві відносини з хлопцем на ім`я ОСОБА_17 , з яким проживає з квітня 2024 року. Запевняє, що оговорила ОСОБА_8 , тому як боялася материнського гніву.

За наслідками цього допиту спеціаліст-психолог представив письмовий висновок згідно якого поведінка та відповіді потерпілої під час допиту можуть свідчити про попередню підготовку до надання свідчень, несамостійність дитини, завченість історій і наявність стороннього впливу (т. 3 а.с. 58-65).

Частиною 1 ст. 225 КПК унормовано, що у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я особи, її тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити її допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворої особи в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. У порядку, визначеному цієї статтею, може бути допитаний свідок, потерпілий, а також особа, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого.

За правилами ч. 11 ст. 615 КПК показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Згідно ухвали слідчого судді Конотопського міськрайонного суду від 14.06.2024 року надано дозвіл на проведення допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час досудового слідства у кримінальному провадженні № 12024200450000636 від 06.06.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст.156 КК України, в порядку ст. 225 КПК України, у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення – Відділення захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) Сумського центру соціально-психологічної реабілітації дітей області, яке розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 158 (т. 2 а.с. 134-136).

Так, під час допиту на досудовому слідстві в порядку ст. 225 КПК України, в присутності законного представника – матері ОСОБА_7 , психолога ОСОБА_16 , за участю підозрюваного ОСОБА_8 та захисника останнього ОСОБА_18 (відеозапис цього допиту досліджений судом), неповнолітня потерпіла ОСОБА_6 стверджувала, що ОСОБА_8 співмешкаючи із сестрою, біля двох років проживав в їх будинку. У квітні 2024 року вона повернулася з Німеччини додому в м. Буринь. ОСОБА_8 їй казав, що вона красива, йому подобається, обіймав і цілував. Це було два-три рази за місцем мешкання коли її залишали доглядати маленьку племінницю і дорослих не було. У квітні 2024 року ОСОБА_8 приїхав додому і побачивши, що вона одна почав приставати, обіймав, цілував, торкався грудей, піхви, сідниць, а потім почав роздягати. Вона просила, щоб цього не робив, але той не слухав. Далі ОСОБА_8 поліз пальцями у піхву від чого було боляче при цьому ОСОБА_8 казав, що коли їй виповниться 15 років, то вони разом виїдуть, хоче з нею жити статевим життям бо кохає. Після цього ОСОБА_8 зняв з неї труси, поклав її на диван, почав торкатися піхви, ліг на неї і власним статевим органом проник до піхви. Їй було страшно і боляче, вона казала не треба та плакала, однак ОСОБА_8 продовжував рухатись туди-сюди. Це продовжувалось близько 2-х хвилин. Піднявшись з неї, ОСОБА_8 одягнувся і сказав, щоб вона нікому не розповідала, тому боялася про це будь-кому повідомляти. Таке відбувалося на протязі квітня місяця в різні дні два рази. ОСОБА_8 забирав її у спальню, де займався з нею сексом. Вона казала не треба, але ОСОБА_8 не слухав і примушував до сексу. У той день коли їх застала мати, ОСОБА_8 спочатку обіймав і цілував, потім поклав її на диван і відбувся статевий акт. Вже після сексу до кімнати зайшла мати і, побачивши її напівоголеною, почала лаяти обох. Потім вона пішла до племінниці, яка прокинулася, а мама продовжила кричати на ОСОБА_8 , після чого викликала поліцію. Про зґвалтування вона розповіла поліціантам. Додала, що кожного разу ОСОБА_8 її залякував, було боляче, «кончав» останній на підлогу. Стверджує, що спочатку ОСОБА_8 тільки обіймав, цілував та гладив інтимні місця, а десь через три-п`ять днів після цього відбувся перший секс. Запевняє, що перший статевий акт відбувся саме з ОСОБА_8 , до цього сексу у неї не було. Коли ОСОБА_8 роздягав, то вона просила не чіпати її, відштовхувала, однак той примушував до інтимних стосунків. Тілесних ушкоджень у неї не було, але було боляче коли ОСОБА_8 засовував статевий член у піхву. Хоче щоб насильника покарали. На запитання підозрюваного ОСОБА_8 потерпіла ОСОБА_6 відповіла, що була проти коли ОСОБА_19 торкався її статевих органів і займався з нею сексом, плакала, кричала, просила не чіпати, відштовхувала (т. 2 а.с. 137-147).

За результатами цього допиту спеціаліст-психолог надав висновок, за яким потерпіла послідовно описала ситуацію кривдження, її поведінка узгоджується з її характером, поступливістю і нерішучістю, конформністю. Їй важко було описувати ситуацію насильства через скутість мовлення, вузький лексичний запас, важку для неї тему, а також через те, що ОСОБА_12 соромилась матері, не знала як підібрати слова. Тому дитина обирала засоби, які їй більш доступні – показувала на картинках та відповідала коротко. Розгорнена мова кілька разів була про те, що вона просила його не чіпати її, про те, що він переконував, що їй не повірять, про те, що він обіцяв поїхати з нею. Зорина відповіла на всі запитання, і вона чітко переконана, що кривдника треба покарати.

За спостереженням невербальних реакцій Зорини можна зробити висновок, що дана подія стала психологічною травмою для неї, спричинила виникнення почуття страху, провини, сорому, розгубленості. Цьому сприяв вік дитини, довірливість, невміння говорити на цю тему з матір`ю, страх, що мати буде її сварити, в чому переконував кривдник. Дівчина є фізично і психологічно травмованою в цій ситуації, потребує подальшого психологічного супроводу, відпрацювання наслідків ситуації (т. 2 а.с. 148-151).

Наведені висновки підтвердила допитана під час судового розгляду спеціаліст-психолог ОСОБА_16 , яка зауважила, що, на її переконання, перед допитом в суді на неповнолітню потерпілу ОСОБА_12 вчинявся тиск і відбулась підготовка, які свідчення та відповіді остання повинна надавати. Проте, покази надані ОСОБА_12 на досудовому слідстві є правдивими.

За висновком амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 646 від 25.07.2024 року ОСОБА_6 виявляє ознаки Легкої розумової відсталості (легка дебільність) без порушень поведінки.

У період вчинення відносно неї кримінальних правопорушень та на даний час ОСОБА_6 виявляла і виявляє ознаки Легкої розумової відсталості (легка дебільність) без порушень поведінки.

За своїм психічним станом ОСОБА_6 могла правильно сприймати обставини, що мають значення для кримінального провадження та може давати покази.

ОСОБА_6 не повною мірою розуміла значення скоюваних з нею дій. Протягом всього періоду взаємодії з ОСОБА_8 поведінка ОСОБА_6 була вмотивована усвідомленням фізичної та психологічної переваги кривдника, суб`єктивною безвихідністю, відчуттям розгубленості. Тобто можливість до активної протидії була обмежена короткочасним станом розгубленості та страху. Тому у вищевказаних умовах, ОСОБА_6 не могла здійснювати більш активний, повноцінний опір, а діяла в межах ресурсів власної особистості (намагалася відштовхувати, просила не робити таких дій, плакала, здебільшого пасивно підкорювалася).

ОСОБА_6 , з урахуванням рівня її інтелектуально-мнестичного розвитку (легкий ступінь недостатності), відсутності грубих порушень мнестичної функції, могла правильно сприймати обставини досліджуваних подій, які мають значення для кримінального провадження, та може давати про них відповідні покази.

У ОСОБА_6 не виявлено підвищеної схильності до фантазування, функція уяви сформована слабо.

У ОСОБА_6 виявлено нерізко виражену схильність до навіювання, що могло проявитися в неточностях у наданих нею показах в ході розслідування з відтворенням зі сторонньою допомогою подій правопорушень, які розглядаються в рамках даного кримінального правопорушення (т. 2 а.с. 156-162).

Законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 , її мати ОСОБА_7 пояснила, що 05.06.2024 року в обідній час зайшовши до будинку побачила як неповнолітня донька ОСОБА_12 , перебуваючи у спальні, одягає труси, а ОСОБА_8 вискочив із кімнати находу заправляючи одяг, засовуючи футболку в штани. Підозрюючи, що відбулися інтимні стосунки, вона про це запитала у доньки, котра повідомила, що ОСОБА_8 зґвалтував її і таке відбувалося вже неодноразово. З цього приводу зателефонувала до поліції. Поки приїхали правоохоронці ОСОБА_8 втік. Наступного дня відвела ОСОБА_12 до гінеколога, який підтвердив порушення цілісності дівочої пліви. Додала, що була присутня під час допиту ОСОБА_12 на досудовому слідстві, в ході якого остання підтверджувала, що ОСОБА_8 ґвалтував її. Також стверджує, що ОСОБА_8 достеменно знав про неповнолітній вік ОСОБА_12 , оскільки тривалий час проживав з ними однією сім`єю, співмешкаючи зі старшою донькою. На даний час ОСОБА_8 вибачає, вважає того не винним. Таке їй порадили ромали та барон. Вже коли справу направили до суду, ОСОБА_12 їй повідомила, що ОСОБА_8 не ґвалтував. Це було вже після того, як вони поспілкувалися з родичами і вирішили обвинуваченого пробачити.

Під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_7 , відтворюючи події розповіла наступне.

05.06.2024 року о 09:00 годині вона пішла на город працювати разом із старшою донькою ОСОБА_9 . Молодша донька, неповнолітня ОСОБА_6 (повних 14 років), залишилася в будинку приглядати за дітьми. Вона згадала, що ОСОБА_8 пішов на город разом з її старшою донькою ОСОБА_9 , з якою проживав у фактичних шлюбних відносинах. Страждаючи на астматичні приступи, вона в процесі роботи вирішила піти до будинку взяти ліки, оскільки погано себе почувала. Коли зайшла до будинку, то зіштовхнулася із ОСОБА_8 , який вибігав з дальньої кімнати заправляючи одяг та, не зупинившись вибіг на двір. Пройшовши до своєї кімнати, побачила неповнолітню доньку ОСОБА_6 , яка на ходу одягала спідню білизну (труси), відразу розгубилася та на запитання матері, що відбувається між нею та ОСОБА_8 нічого не пояснила, лише повідомила, що просто поправляла одяг. В цей час повернувся до будинку ОСОБА_8 та став конфліктувати, мовляв вона на нього намовляє і що між ним та ОСОБА_6 немає ніяких інтимних відносин і це все вигадки.

На наступний день, тобто 06.06.2024 року, вона впала на коліна перед ОСОБА_20 , тому як відчувала, що та щось не домовляє, та стала допитуватись про взаємовідносини з ОСОБА_8 . Тоді донька розплакавшись зізналася, що мала статеві відносини з ОСОБА_8 і що той її схилив до цього. В цей же день ОСОБА_8 , дізнавшись від старшої доньки ОСОБА_9 про те, що неповнолітня ОСОБА_6 зізналася родині про статеві зносини з ним та те, що ОСОБА_7 викликала поліцію з даного приводу, втік у невідомому напрямку.

У подальшому неповнолітня донька ОСОБА_12 розповіла, що перший раз ОСОБА_8 «взяв її насильно» надалі пояснивши, що говорив їй ласкаві приємні слова, обіцяв одружитися та певний час підводив її до добровільного вступу з ним у статевий акт (т. 2 а.с. 66-71).

Свідок ОСОБА_9 , сестра потерпілої, пояснила, що протягом тривалого часу, співмешкаючи з ОСОБА_8 , проживали однією родиною з матір`ю, братом та неповнолітньою сестрою ОСОБА_12 в будинку за вищевказаною адресою. Дорослі працювали на городі, а ОСОБА_12 доглядала за її малолітніми дітьми. Про неповнолітній вік Зорини обвинувачений знав достеменно. 05.06.2024 року вона разом з матір`ю була на городі, а ОСОБА_12 доглядала дітей. Потім мати пішла до будинку, а через деякий час, покликавши її, розповіла, що ОСОБА_12 залишалася з ОСОБА_21 . Коли вони запитали, що сталося, то ОСОБА_12 повідомила про зґвалтування ОСОБА_8 . Після цього мати викликала поліцію, повідомила циганам, а ОСОБА_8 утік. У подальшому ОСОБА_12 сказала, що оговорила ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_10 , брат потерпілої, повідомив, що у зазначений день йому зателефонувала мати і сказала, що застала ОСОБА_8 із ОСОБА_12 коли остання одягала труси, а обвинувачений вискочив з кімнати. Того ж дня ОСОБА_12 розповіла матері, що її зґвалтував ОСОБА_8 і вони пішли до гінеколога.

Наведені обставини також доводяться:

- заявою ОСОБА_7 до правоохоронного органу про вступ зятя ОСОБА_22 у статеві відносили з неповнолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 191);

- протоколом огляду місця події, яким є господарство ОСОБА_7 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема кімнати у будинку, в якій, за твердженнями неповнолітньої Зорини, присутньої при проведенні цієї процесуальної дії, на ліжку відбувалися статеві зносини з ОСОБА_8 на протязі останнього місяця (т. 1 а.с. 198-204);

- довідкою огляду ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , лікарем-гінекологом 06.06.2024 року, згідно якої цілісність дівочої пліви порушена (т. 1 а.с. 212);

- свідоцтвом про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 223);

- висновком судово-медичної експертизи за яким, враховуючи вік гр. ОСОБА_6 (14 років), дані антропометричних показників, недорозвиток вторинних статевих ознак та матки, неповнолітня не досягла статевої зрілості. При дослідженні дівоча пліва гр. ОСОБА_6 порушена. Давність порушення дівочої пліви, враховуючи терміни вторинного загоювання останньої, становить не менше 3-х тижнів (т. 1 а.с. 228-229);

- документами підтверджуючими кваліфікацію практичного психолога відділення захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) ОСОБА_16 , в присутності якої допитувалася неповнолітня потерпіла ОСОБА_23 (т. 2 а.с. 78-114).

Аналіз перерахованих доказів надає підстави для беззаперечного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156 та ч. 3 ст.152 КК України, а невизнання вини підсудним, його твердження про відсутність інтимних відносин з неповнолітньою потерпілою, зміна показів останньої під час судового розгляду, за якими ніяких статевих актів з ОСОБА_8 не було і той розпусних дій щодо неї не вчиняв, а вона оговорила обвинуваченого, слід розцінювати лише як спробу уникнути кримінальної відповідальності та намагання потерпілої сприяти цьому.

Такий висновок зроблений з огляду на наступне.

Щодо кваліфікації дій за ч. 2 ст. 156 КК України.

Наведеною нормою передбачено кримінальну відповідальність за вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи або вчинення цих дій членами сім`ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов`язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.

З об`єктивної сторони розбещення виражається у вчиненні різноманітних розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення потерпілих.

Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.

У свою чергу фізичне розбещення може проявлятися, зокрема, в оголенні статевих органів винної особи або потерпілого, поцілунках, непристойних дотиках, які викликають статеве збудження, тощо.

З суб`єктивної сторони це кримінальне правопорушення здійснюється з прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що здійснює розпусні дії щодо члена сім`ї і бажає їх вчинення.

Із показів неповнолітньої потерпілої, наданих під час досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК України, видно, що ОСОБА_8 , який був членом сім`ї Хмельових, у другій половині квітня 2024 року та протягом послідуючих 3-5 днів, перебуваючи у будинку за місцем спільного проживання, за добровільною згодою Хмельової Зорини, яка не досягла шістнадцятирічного віку, цілував останню, торкався її статевих органів (вагіни, сідниць) та інших інтимних ділянок тіла (грудей). Вчинені ОСОБА_8 дії здатні викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітньої, оскільки в будь-якому випадку само по собі розбещення, яке виразилось у зазначених діях має негативний характер по відношенню до потерпілої, а також носить суспільно небезпечних характер в цілому.

Слід також зауважити, що ОСОБА_8 , будучи дорослою особою, вчинив розпусні дії щодо неповнолітньої потерпілої, моральний та психічний розвиток якої протиправними діями підсудного було поставлено під загрозу, що безсумнівно може вплинути на її нормальний моральний та психічний розвиток, на чому також наголосив і дитячий спеціаліст-психолог.

Щодо кваліфікації за ч. 3 ст. 152 КК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 03.06.2021 року по справі № 761/7017/17 зробив наступний правовий висновок.

У примітці до ст. 152 КК України визначено, що згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. Отже, за змістом закону України про кримінальну відповідальність йдеться не про конкретний спосіб подолання опору чи ігнорування волі потерпілої особи, а про проникнення в тіло іншої людини за відсутності такого вільного волевиявлення потерпілої особи, що недвозначно свідчить про її добровільну згоду на це (за відсутності протиправного впливу на психіку і волю потерпілої особи, нехтування її волею).

Водночас закон України про кримінальну відповідальність не містить визначення поняття «згода», як і не конкретизує змісту поняття «відсутність згоди». Відсутність такої згоди є питанням факту, вирішення якого покладено на суд в конкретному кримінальному провадженні, який оцінюється у контексті супутніх обставин.

Для інкримінування ст. 152 КК України потрібно встановити, що дії сексуального характеру були вчинені за відсутності чітко вираженого, явного, переконливого, такого, щоб інша особа зрозуміла, що особа бажає сексуального проникнення в її тіло, волевиявлення, за якого кожен із партнерів упевнений у добровільній згоді іншого на конкретні дії сексуального характеру, що виражена в певній зовнішній формі (вербально, жестами, мімікою чи конклюдентними діями тощо).

Сексуальне проникнення в тіло не може вважатись вчиненим за добровільною згодою в контексті супутніх обставин, якщо воно було здійснено внаслідок застосування фізичного насильства, погрози його застосування чи інших, подібних до них за особливостями впливу на психіку потерпілої особи способів вчинення злочину, шляхом використання безпорадного стану.

Обґрунтування винуватості особи у вчиненні зґвалтування пов`язане з доведенням змісту суб`єктивної сторони цього злочину, який виявляється у формі прямого умислу (наміру здійснити проникнення в тіло та усвідомлення того, що на це немає згоди потерпілої особи). Виконавець злочину усвідомлює, що потерпіла особа не дає добровільної згоди, зокрема і через те, що не надавав достатнього значення встановленню факту того, дає вона свою згоду чи ні, коли зовсім не замислився над цим або якщо він, усвідомлюючи, що інша особа вірогідно не погоджується, продовжував вчиняти свої дії.

За усталеними в правозастосовній практиці положеннями, стан алкогольного чи іншого сп`яніння жертви; її поведінка до події; нехтування нею заходами особистої безпеки; моральне обличчя потерпілої особи та спосіб її життя; аморальна чи інша віктимна поведінка потерпілої особи, яка, можливо, свідомо провокувала сексуальну поведінку злочинця з наміром припинити надалі вчинення дій сексуального характеру щодо неї, не виключають кримінальної відповідальності за ст. 152 КК України.

Із початкових свідчень неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 , наданих під час досудового слідства в порядку ст. 225 КПК України і які повністю узгоджуються з дослідженими доказами, а тому є правдивими, видно, що остання не надавала згоди на статеві акти, оскільки плакала, просила її не чіпати, відштовхувала ОСОБА_8 , а підсудний здійснюючи психологічний тиск, змушуючи покоритися і долаючи опір вчиняв дії сексуального характеру. При цьому подавляючи спроби ОСОБА_11 покликати на допомогу обвинувачений, скориставшись легкою розумовою відсталістю (легка дебільність) потерпілої, залякував її запевняючи, що їй ніхто не повірить, а також маніпулюючи почуттями казав, що вона красива і йому подобається обіцяючи уїхати з нею після досягнення шістнадцятирічного віку.

За таких обставин ОСОБА_8 не міг не розуміти, що вчиняє дії сексуального характеру за відсутності згоди потерпілої, тобто – зґвалтування.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості скоєних злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

До обтяжуючих відповідальність обставин слід віднести повторність вчинення злочину.

Щодо обтяжуючої відповідальність обставини - вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, інкримінованої стороною обвинувачення, то, на переконання суду, вона не може бути врахована, оскільки за правилами ч. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Згідно пред`явленого обвинувачення доведеного в суді ОСОБА_8 скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 156 КК України кваліфікуючою ознакою якого є вчинення розпусних дій членом сім`ї, а відтак дана обставина не може бути визнана ще й обтяжуючою покарання.

Пом`якшуючою – є те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Отже, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, а також, враховуючі, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження скоєння нових злочинів самим обвинуваченим та іншими особами, вчинення особливо тяжкого злочину щодо неповнолітньої, внаслідок чого остання безумовно отримала психологічну травму, суд дійшов переконання про необхідність призначення суворого покарання виключно у вигляді реального позбавлення волі тривалим строком.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись: ст.ст. 368, 370, 371, 374 КПК України,-

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 152 КК України та призначити наступне покарання:

- за ч. 2 ст. 156 КК України у вигляді шести років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

- за ч. 3 ст. 152 КК України – вісім років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити вісім років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу засудженому залишити утримання під вартою і строк відбуття покарання рахувати з 06.06.2024 року.

Речовий доказ покривало по типу ковдри, розміром 190х155 см, виготовлене з м`якої тканини в кольорові квадрати (білого, коричневого, сірого та фіолетового кольорів) повернути ОСОБА_7 скасувавши раніше накладений арешт.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1