Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №320/26628/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26628/24 Головуючий у 1-й інстанції: Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року, якою повернуто позовну заяву з вимогами до Верховного Суду про встановлення факту трудових відносин, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верховного Суду (далі - відповідач) про:

- установлення факту перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах із Верховним Судом України з 25 серпня 1998 року, зокрема на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») з 06 липня 2015 року по день ухвалення рішення суду;

- визнання протиправними дій та бездіяльності Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої 23 січня 2024 року про переведення позивача на посаду державної служби в апараті Верховного Суду й протиправною відмову Верховного Суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої 23 січня 2024 року про переведення позивача на роботу на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом № 581/0/2-24 від 02 лютого 2024 року;

- зобов`язання Верховного Суду перевести ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 з вимогами до Верховного Суду, третя особа Верховний Суд України про встановлення факту трудових відносин, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії повернуто заявнику на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.

Мотивами повернення позовної заяви в ухвалі зазначено, що заявлені позивачкою позовні вимоги мають різну правову природу та підлягають розгляду за правилами різного судочинства. Вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах є вимогою про встановлення юридичного факту, який має юридичне значення, і за своєю суттю не пов`язана із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а відтак підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами окремого провадження відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України. Водночас вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності Верховного Суду щодо розгляду заяви про переведення на посаду державної служби та зобов`язання вчинити певні дії належать до публічно-правового спору і підсудні адміністративному суду. Адміністративні суди не наділені повноваженнями встановлювати юридичні факти, а об`єднання в одній позовній заяві вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, прямо заборонене частиною шостою статті 21 та частиною четвертою статті 172 КАС України. Оскільки позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, а підстав для їх роз`єднання судом не встановлено, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви без відкриття провадження.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Мотивами апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неправильно визначив предметну юрисдикцію спору та дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду заявлених вимог у порядку адміністративного судочинства. Спір виник у сфері публічно-правових відносин, оскільки пов`язаний із проходженням публічної служби, реалізацією її права на державну службу та оскарженням дій і рішень суб`єкта владних повноважень - Верховного Суду. Встановлення факту перебування у трудових (службових) відносинах є похідним та необхідним для вирішення публічно-правового спору і не має самостійного значення поза межами цих правовідносин. Суд безпідставно відмовився від можливості роз`єднання позовних вимог, чим порушив її право на доступ до суду та ефективний судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскаржувана ухвала фактично позбавляє її можливості захистити свої права в адміністративному суді, суперечить принципу верховенства права, а також не узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду щодо спорів, пов`язаних із проходженням публічної служби та визначенням юрисдикції таких справ.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для повернення позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Статтею 5 КАС України передбачено способи захисту порушеного права.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Із змісту позовних вимог убачається, що позивачка першочергово просить суд установити факт перебування у трудових відносинах із Верховним Судом України з 25 серпня 1998 року, зокрема на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») у період з 06 липня 2015 року по день ухвалення судового рішення.

Водночас, як прямо зазначено самою позивачкою в апеляційній скарзі, інші позовні вимоги є похідними та стосуються визнання протиправними дій і бездіяльності Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2024 року про переведення на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, а також протиправності відмови у її задоволенні, оформленої листом № 581/0/2-24 від 02 лютого 2024 року.

У частині першій статті 1 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено перелік справ, які розглядає суд, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, заявлена позивачкою вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, за своїм змістом не спрямована на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а має на меті підтвердження обставин, пов`язаних із реалізацією її приватних прав. У зв`язку з цим така вимога підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, зважаючи на предмет позову цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Отже, позовну вимогу про встановлення юридичного факту трудових відносин не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позову йдуть в розріз із положеннями статті 19 КАС України, якою визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У той же час позовні вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2024 року про переведення на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, а також щодо протиправності відмови у її задоволенні, оформленої листом № 581/0/2-24 від 02 лютого 2024 року, за своєю правовою природою належать до публічно-правового спору та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас відповідно до частини першої статті 21 КАС України позивач вправі заявити в одній позовній заяві кілька вимог лише за умови, що такі вимоги пов`язані між собою та підлягають розгляду в одному виді судочинства. Приписами ж частини шостої статті 21 прямо встановлено заборону на об`єднання в одне провадження вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше прямо не передбачено законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимогу про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з вимогами публічно-правового характеру, які підвідомчі адміністративному суду.

Таке об`єднання суперечить наведеним приписам КАС України та не охоплюється виключенням, передбаченим частиною першою статті 21 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Відповідно до частини четвертої статті 172 КАС України, яка регулює питання об`єднання і роз`єднання позовів, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 172 КАС України роз`єднання позовних вимог можливе лише у разі, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду саме тим судом, який здійснює таке роз`єднання, та якщо це сприятиме виконанню завдань адміністративного судочинства. У даному ж випадку вимога про встановлення юридичного факту не може бути розглянута адміністративним судом у принципі, що унеможливлює її виділення в окреме провадження в межах адміністративного процесу.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 420/3956/20 та ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 9901/55/21, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню судами.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції міг відкрити провадження у справі в частині позовних вимог публічно-правового характеру, колегія суддів вважає необґрунтованими. Такий підхід прямо суперечив би імперативним приписам частини шостої статті 21 та частини четвертої статті 172 КАС України, які не надають суду дискреції щодо вибіркового відкриття провадження у випадку об`єднання в одній позовній заяві вимог, підсудних судам різних юрисдикцій.

Відкриття провадження лише в частині вимог адміністративної юрисдикції за наявності в позовній заяві вимоги, яка взагалі не підлягає розгляду адміністративним судом, призвело б до порушення принципу визначеності юрисдикції та неврахування процесуальних обмежень, встановлених законом.

Посилання апелянта на порушення права на доступ до суду колегія суддів відхиляє, оскільки повернення позовної заяви з мотивів порушення правил юрисдикції та об`єднання позовних вимог не позбавляє позивачку права на судовий захист, а лише вказує на необхідність реалізації такого права у належному процесуальному порядку. Вимоги процесуального закону щодо юрисдикції не можуть розцінюватися як обмеження доступу до правосуддя, оскільки спрямовані на забезпечення розгляду справи судом, встановленим законом.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши висновку про повернення позовної заяви у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог, діяв у межах наданих йому повноважень, правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.