Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №754/16132/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/16132/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач 1/Деснянське УП ГУ НП у м. Києві), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі -відповідач 2/апелянт/ГУ НП у м. Києві) про:

- визнання протиправною бездіяльності Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у порушенні строку розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 травня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), отриманої уповноваженим представником Деснянського УП ГУ НП у м. Києві ще 12 травня 2021 року;

- зобов`язання Деснянського УП ГУ НП у м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 травня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП;

- визнання протиправною бездіяльності Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у порушенні строку розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами перевірки, отриманої уповноваженим представником Деснянського УП ГУ НП у м. Києві ще 05 липня 2021 року;

- зобов`язання Деснянського УП ГУ НП у м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами справи;

- визнання протиправною бездіяльності ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у порушенні строку розгляду скарги ОСОБА_1 від 13 вересня 2021 року на бездіяльність керівника та інших посадових осіб Деснянського УП ГУ НП у м. Києві щодо розгляду заяви про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП, щодо розгляду заяви про ознайомлення з матеріалами перевірки та щодо розгляду скарг на бездіяльність, отриманої уповноваженим представником ГУ НП у м. Києві ще 14 вересня 2021 року;

- зобов`язання ГУ НП у м. Києві розглянути скаргу ОСОБА_1 від 13 вересня 2021 року на бездіяльність керівника та інших посадових осіб Деснянського УП ГУ НП у м. Києві щодо розгляду заяви про вчинення адміністративного правопорушення, щодо розгляду заяви про ознайомлення з матеріалами перевірки та щодо розгляду скарг на бездіяльність.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 травня 2021 року ним подано заяву до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП. 03 липня 2021 року позивачем подано до відповідача 1 заяву про ознайомлення з матеріалами перевірки скарги на ім`я керівника Деснянського УП ГУНП у м. Києві. Посилаючись на положення Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 15 листопада 2017 року № 930 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 грудня 2017 року за № 1493/31361, а також Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, зазначив, що не отримав відповіді на зазначені заяви. Позивач зазначив також про бездіяльність відповідача 2, яка полягає у не розгляді поданих позивачем скарг на бездіяльність відповідача 1.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року передано справу на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825 справу передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у порушенні строку розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 травня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП.

Зобов`язано Деснянське УП ГУ НП у м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 травня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП.

Визнано протиправною бездіяльність Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у ненаправлені ОСОБА_1 відповіді на заяву від 03 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами перевірки.

Зобов`язано Деснянське УП ГУ НП у м. Києві направити на адресу ОСОБА_1 відповідь від 15 липня 2021 року № Ф-2984/125/49-2021 на заяву від 03 липня 2021 року.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у м. Києві, яка виразилась у ненаправлені ОСОБА_1 відповіді на скаргу від 13 вересня 2021 року.

Зобов`язано ГУ НП у м. Києві направити на адресу ОСОБА_1 відповідь ГУ НП у м. Києві № Ф-771/125/19/06-2021 від 12 жовтня 2021 року на скаргу від 13 вересня 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн з Деснянського УП ГУ НП у м. Києві.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн з ГУ НП у м. Києві.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі як суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти на підставі та у спосіб, визначені законом, а звернення і скарги позивача підлягали своєчасному розгляду та обов`язковому доведенню результатів такого розгляду до заявника у встановленому порядку. Оцінивши наявні докази та врахувавши невиконання відповідачем-2 вимог ухвали суду про надання витребуваних матеріалів і доказів направлення відповідей, суд застосував процесуальні наслідки, передбачені частиною дев`ятою статті 80 КАС України, та дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Суд визнав протиправною бездіяльність Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, що полягала у порушенні строку розгляду заяви позивача від 11 травня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення, оскільки відповідачі, посилаючись на нібито надання відповіді, не подали суду ні самої належним чином ідентифікованої відповіді, ні допустимих доказів її направлення позивачу, а витребувані судом матеріали без поважних причин надані не були. У зв`язку з цим суд зобов`язав відповідача-1 розглянути зазначену заяву. Крім того, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача 1 у частині ненаправлення позивачу відповіді на заяву від 03 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами перевірки та, з огляду на відсутність доказів її вручення чи відправлення, зобов`язав направити позивачу відповідь від 15 липня 2021 року № Ф-2984/125/49-2021. При цьому суд врахував підхід Верховного Суду про те, що обов`язок органу вважається виконаним лише тоді, коли відповідь не тільки складена по суті, а й доведена до заявника в обраний ним спосіб. Аналогічно, суд визнав протиправною бездіяльність ГУ НП у м. Києві в частині не направлення позивачу відповіді на скаргу від 13 вересня 2021 року та зобов`язав направити відповідь № Ф-771/125/19/06-2021 від 12 жовтня 2021 року, оскільки доказів її направлення (вручення) позивачу також не надано, а вимоги суду про подання відповідних доказів залишилися невиконаними. Водночас у решті позовних вимог суд відмовив, виходячи з того, що там, де матеріали справи підтверджують сам факт своєчасного розгляду звернень і формування відповідей, підстав для визнання протиправною бездіяльності саме у вигляді порушення строків розгляду немає. Зокрема, щодо заяви позивача від 03 липня 2021 року суд встановив наявність відповіді від 15 липня 2021 року, а тому дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності через порушення строку її розгляду та про повторний розгляд цієї заяви є необґрунтованими. Натомість належним способом захисту у цій частині є лише забезпечення направлення вже сформованої відповіді. Так само, щодо скарги від 13 вересня 2021 року суд виходив із того, що відповідь ГУ НП у м. Києві датована 12 жовтня 2021 року, тобто сформована у межах строків, відтак вимоги про порушення строку розгляду скарги та про зобов`язання повторно її розглянути не підлягають задоволенню, а порушення, яке підлягає усуненню, полягає саме у не надсиланні позивачу результату розгляду.

В апеляційній скарзі ГУ НП у м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скарга обґрунтована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначив, що суд дійшов помилкових висновків про наявність протиправної бездіяльності з боку органів Національної поліції, оскільки всі звернення та скарги позивача були розглянуті у встановлені законом строки, а відповіді за результатами їх розгляду складені належним чином та відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» і Порядку № 930. Суд першої інстанції безпідставно застосував положення частини дев`ятої статті 80 КАС України та визнав підтвердженими обставини бездіяльності лише з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідей позивачу, тоді як сам факт складання відповідей свідчить про виконання органами поліції своїх обов`язків. Скаржник вказує, що ненадання окремих доказів не може автоматично свідчити про порушення прав позивача та не є підставою для покладення на відповідачів обов`язку повторного розгляду звернень або направлення відповідей. Крім того, суд неправильно оцінив наявні у справі докази, зокрема копії листів та інформацію з журналів обліку, не надав їм належної правової оцінки та фактично переклав обов`язок доказування на відповідача всупереч принципам змагальності й рівності сторін. У скарзі також зазначено, що суд вийшов за межі предмета доказування та не врахував функціональні повноваження органів поліції, статус Деснянського УП ГУНП у м. Києві, а також особливості організації внутрішнього документообігу в системі Національної поліції. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а застосовані судом норми матеріального права були витлумачені формально та без урахування практики їх застосування, у зв`язку з чим рішення є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про повну відмову в задоволенні позову

У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримав рішення суду першої інстанції та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 11 травня 2021 року ОСОБА_1 направлено на адресу Деснянського УП ГУ НП у м. Києві засобами поштового зв`язку заяву про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП. Зазначена заява отримана Деснянським УП ГУНП у м. Києві 12 травня 2021 року.

22 червня 2021 року позивачем на адресу Деснянського УП ГУ НП у м. Києві надіслано скаргу на бездіяльність щодо розгляду заяви про вчинення адміністративного правопорушення з проханням провести ретельну перевірку обставин, викладених у скарзі.

Заявою від 03 липня 2021 року, направленою засобами поштового зв`язку на адресу Деснянського УП ГУНП у м. Києві та отриману ним 05 липня 2021 року, позивач просив ознайомити його з матеріалами перевірки.

13 вересня 2021 року позивачем надіслано на адресу ГУ НП у м. Києві скаргу на бездіяльність керівника та інших посадових осіб Деснянського УП ГУ НП у м. Києві щодо розгляду заяви про вчинення адміністративного правопорушення, щодо розгляду заяви про ознайомлення з матеріалами перевірки та щодо розгляду скарг на бездіяльність.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягала у неналежному та несвоєчасному реагуванні на подані ним заяви і скарги, а також у ненаправлені відповідей за результатами їх розгляду, звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статті 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За приписами частин першої, шостої статті 5 Закону № 393-96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідно до частин першої, третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Згідно зі статтею 12 Закону № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Положеннями частини першої статті 16 Закону № 393/96-ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

За змістом частини першої статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Отже, законодавством гарантовано право громадян на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та посадових осіб у межах їх повноважень. Реалізація такого права, у свою чергу, зумовлює обов`язок відповідних органів та посадових осіб забезпечити належний, своєчасний і повний розгляд поданих звернень з урахуванням визначених законом функціональних повноважень.

Відповідно до статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Указу Президента України від 07 лютого 2008 року № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 348, підпункту 42 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, та з метою забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення, поліпшення, удосконалення організації їх особистого прийому в органах та підрозділах Національної поліції України наказом МВС України від 15 листопада 2017 року № 930, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 грудня 2017 року за № 1493/31361, затверджено Порядок розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України (далі по тексту також - Порядок № 930).

Відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку № 930 громадяни України мають право звернутися до органів (підрозділів) поліції, їх керівників із зауваженнями, скаргами та пропозиціями з питань, пов`язаних з діяльністю Національної поліції України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, із заявами або клопотаннями про реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також зі скаргами про їх порушення.

Згідно з пунктом 13 розділу 1 Порядку № 930 усі звернення громадян, що надходять до органів (підрозділів) поліції, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги.

За приписами пункту 17 розділу 1 Порядку № 930 звернення громадян оформлюються відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян». У зверненні зазначають прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина та викладають суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки розбірливо і чітко, підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №930 звернення громадян, що надійшли до органів (підрозділів) поліції з використанням засобів поштового зв`язку, мережі Інтернет, електронного зв`язку (електронні звернення), через контактні центри державної установи «Урядовий контактний центр» та телефонну «гарячу лінію» Національної поліції України, приймаються, попередньо розглядаються та централізовано реєструються службою діловодства органу (підрозділу) поліції в день їх надходження, а ті, що надійшли в неробочий день і час, - наступного після нього робочого дня в журналі реєстрації звернень громадян (додаток 1) або на реєстраційно-контрольних картках (далі - РКК) (додаток 2), придатних для обробки персональними комп`ютерами.

Звернення громадян, які надійшли під час особистого прийому, обліковуються в журналі обліку особистого прийому громадян (додаток 3) або на РКК.

З матеріалів справи вбачається, що 11 травня 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Деснянського УП ГУНП у м. Києві заяву про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП, яку уповноваженим представником відповідача отримано 12 травня 2021 року.

У письмових поясненнях, поданих ГУ НП у м. Києві на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року, зазначено, що за результатами розгляду вказаної заяви була складена відповідь, яка направлена позивачу засобами поштового зв`язку.

Разом з тим такі пояснення ґрунтуються виключно на внутрішній довідці та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, зокрема копією самої відповіді чи доказами її направлення (вручення) позивачу.

При цьому ухвалою суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року від відповідача витребувано матеріали за наслідками розгляду заяви від 11 травня 2021 року, у тому числі копію відповіді з доказами її направлення, однак зазначені вимоги суду залишені без виконання, а причин ненадання витребуваних доказів апелянтом не наведено.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість перевірки доводів відповідача щодо належного та своєчасного інформування позивача про результати розгляду його заяви та, відповідно, правомірно застосував передбачені процесуальним законом наслідки ненадання суб`єктом владних повноважень витребуваних доказів.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до тверджень про те, що заява позивача від 11 травня 2021 року була розглянута, а відповідь за результатами її розгляду направлена позивачу засобами поштового зв`язку, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, відсутні підстави для висновку про протиправну бездіяльність.

Водночас колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються виключно на внутрішній довідці суб`єкта владних повноважень і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, зокрема копією відповіді або доказами її направлення (вручення) позивачу. За умови невиконання апелянтом вимог ухвали суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року щодо надання витребуваних доказів та відсутності повідомлення причин їх ненадання, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість перевірки наведених відповідачем тверджень і правомірно застосував наслідки, передбачені частиною дев`ятою статті 80 КАС України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та правильності його висновків.

КАС України закріплює відповідні процесуальні наслідки такої бездіяльності суб`єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

З урахуванням положень частини дев`ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України та встановленого факту неподання апелянтом без поважних причин доказів, витребуваних ухвалою суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість визнання підтвердженою обставини, для з`ясування якої витребовувалися такі докази, а саме бездіяльності відповідача-1, що полягала у порушенні строку розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 травня 2021 року, отриманої 12 травня 2021 року, про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 КУпАП.

Обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції про неприйняття як належного та допустимого доказу копії листа Деснянського УП ГУ НП у м. Києві без дати та вихідного номера, адресованого позивачу, оскільки відсутність у такому документі відомостей про час його складення унеможливлює встановлення дотримання строків розгляду звернення, а доказів його направлення позивачу матеріали справи не містять.

За відсутності інших доказів, які б підтверджували своєчасний розгляд заяви від 11 травня 2021 року та належне інформування позивача про результати її розгляду, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність порушеного права позивача та обрання належного і ефективного способу його захисту шляхом зобов`язання відповідача 1 розглянути зазначену заяву у порядку та строки, визначені законом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Деснянського УП ГУ НП у м. Києві, яка полягала у порушенні строку розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 липня 2021 року про ознайомлення з матеріалами перевірки, та зобов`язання розглянути зазначену заяву, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що зазначена заява була отримана відповідачем 1 05 липня 2021 року та за результатами її розгляду Деснянським УП ГУНП у м. Києві сформовано відповідь від 15 липня 2021 року № Ф-2984/121/49/2021, якою позивача поінформовано про порядок ознайомлення з матеріалами перевірки.

Отже, матеріали справи підтверджують факт розгляду цієї заяви у межах установленого законом строку, у зв`язку з чим підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 саме у вигляді порушення строку її розгляду не вбачається.

Водночас матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів направлення або вручення позивачу зазначеної відповіді.

Ухвалою суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року від відповідача-2 було витребувано, зокрема, докази направлення (вручення) ОСОБА_1 листа Деснянського УП ГУ НП у м. Києві від 15 липня 2021 року № Ф-2984/125/49-2021, однак такі вимоги суду виконані не були, а причин ненадання витребуваних доказів відповідачем не повідомлено.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки, передбачені частиною дев`ятою статті 80 КАС України, та визнав підтвердженою бездіяльність відповідача-1 у частині не направлення позивачу відповіді на заяву від 03 липня 2021 року.

Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 480/2784/21, відповідно до якого орган вважається таким, що виконав обов`язок щодо розгляду звернення, лише за умови не тільки складання відповіді по суті поставлених питань, а й доведення її змісту до заявника у визначений законом або обраний ним спосіб.

З огляду на відсутність доказів такого доведення, суд першої інстанції в підсумку правильно вирішив про необхідність захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача-1 направити на адресу позивача відповідь від 15 липня 2021 року № Ф-2984/125/49-2021.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до тверджень про те, що заява позивача від 03 липня 2021 року була належним чином розглянута, а тому відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача.

Проте такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки предметом судового розгляду у цій частині було не лише питання формування відповіді, а й питання доведення її змісту до відома позивача.

Ненадання апелянтом доказів направлення відповіді та невиконання вимог ухвали суду про витребування таких доказів обґрунтовано розцінені судом першої інстанції як підстава для застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною дев`ятою статті 80 КАС України. Відтак наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у цій частині.

Аналогічний підхід є обґрунтованим і щодо позовних вимог, пов`язаних із розглядом скарги позивача від 13 вересня 2021 року, адресованої ГУ НП у м. Києві.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами її розгляду відповідачем-2 була сформована відповідь від 12 жовтня 2021 року № Ф-771/125/19/06-2021, що свідчить про дотримання строків розгляду скарги.

Відтак підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 у вигляді порушення строку розгляду скарги та для зобов`язання повторно її розглянути не встановлено.

Разом із тим відповідач-2 не надав жодних належних доказів направлення або вручення позивачу зазначеної відповіді, попри вимоги ухвали суду першої інстанції від 01 серпня 2024 року.

За відсутності таких доказів суд першої інстанції обґрунтовано визнав підтвердженою бездіяльність відповідача 2 у частині не направлення позивачу відповіді на скаргу від 13 вересня 2021 року та дійшов правильного висновку про необхідність захисту порушеного права шляхом зобов`язання направити позивачу відповідь ГУ НП у м. Києві від 12 жовтня 2021 року № Ф-771/125/19/06-2021.

Посилання апелянта на положення розділу IV Порядку № 930, як на підставу для обґрунтування правомірності своїх дій, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи та нормативного регулювання, у період виникнення спірних правовідносин у 2021 році зазначений Порядок № 930 не містив розділу IV, а відповідні положення, на які посилається апелянт, були введені до нього пізніше.

За таких обставин доводи апеляційної скарги, що ґрунтуються на положеннях нормативного акту, які не діяли на момент розгляду звернень позивача, не можуть бути прийняті судом до уваги та не впливають на оцінку правомірності дій (бездіяльності) відповідачів у спірних правовідносинах. Застосування до спірних відносин норм, які не були чинними у відповідний період, суперечить принципу законності та вимогам частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якими органи публічної влади зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду цієї справи є виключно питання належного та своєчасного реагування на звернення і скарги позивача та доведення до його відома результатів їх розгляду, а не оцінка правомірності дій посадових осіб поліції по суті перевірок чи наявності складу адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться переважно до повторення позиції відповідачів про формування відповідей та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин і правильності його висновків щодо часткового задоволення позову.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.