Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №420/38394/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38394/25

Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛАР-ГРУПП" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії щодо прийняття рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року.

24 листопада 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, яка зареєстрована судом 25.11.2025 року, в якій представник просить на час судового розгляду справи зупинити дію рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що на думку ТОВ «ТОЛАР-ГРУПП» рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15- 32-09-04-03 від 05.11.2025 року прийнято з очевидними ознаками протиправності та у порушення норм п.п.75.1.1. п.75.1 ст.75 ПКУ, ст.76, п.86.2. ст.86 ПКУ, п.2 ч.6 ст.46 , п.8 ч.3 ст. 46 ЗУ № 3817-IX та порушує права, свободу та інтереси позивача, що наносить значну матеріальну шкоду, адже Товариство не може здійснювати свою господарську діяльність. Крім того, у позивача перебувають в оренді об`єкти, на яких припинено дії ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі пальним та зобов`язання щодо сплати орендної плати збільшуються, але кошти для цього відсутні, у зв`язку із фактичним припиненням ведення господарської діяльності, найманим працівникам необхідно сплачувати заробітну плату та утримувати податки та збори, у тому числі і військовий збір, що в теперішній час для держави має надважливе значення, адже дані кошти спрямовуються на оборону нашої країни.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП” від 25.11.2025 про забезпечення позову - задоволено. Зупинено дію рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/38394/25.

Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «ТОЛАР-ГРУПП» у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що в даному випадку відсутні підстави, визначені підпунктами 1 та 2 частини 2 статті КАС України, які визначають можливість застосування судом заходів забезпечення позову ТОВ «ТОЛАР-ГРУПП". Апелянт зазначає, що сама ж лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову, у свою чергу суд приймаючи оскаржувану ухвалу, фактично вдався до постановлення рішення в даній справі надаючи оцінку таким діям. Вказує, що в оскаржуваній ухвалі суду також не наводяться мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказує ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Крім того, апелянт зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.

26 грудня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшов відзив, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства в України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Слід також зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача за КВЕД є 47.30 Роздрібна торгівля пальним.

ТОВ «ТОТОР-ГРУПП» отримані наступні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним:

від 24.01.2024 року за №15090314202400009, з терміном дії до 24.01.2029;

від 24.01.2024 року за №15240314202400012, з терміном дії до 24.01.2029;

від 24.01.2024 року за №15110314202400010, з терміном дії до 24.01.2029;

від 19.02.2024 року за №15160314202400016, з терміном дії до 19.02.2029;

від 24.01.2024 року за №15240314202400011, з терміном дії до 24.01.2029;

від 24.01.2024 року за №15020314202400006, з терміном дії до 24.01.2029.

Рішенням ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року припинено дію ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним від 24.01.2024 року за №15090314202400009, від 24.01.2024 року за №15240314202400012, від 24.01.2024 року за №15110314202400010, від 19.02.2024 року за №15160314202400016, від 24.01.2024 року за №15240314202400011, від 24.01.2024 року за №15020314202400006, згідно п.п. 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX.

Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817-IX) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України.

Відповідно до статті 1 Закону № 3817-IX, припинення дії ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання права на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності, на який (які) йому надано ліцензію, у порядку, визначеному цим Законом.

За приписами ч.1 ст.46 Закону № 3817-IX, дія ліцензії припиняється шляхом прийняття органом ліцензування, який надав відповідну ліцензію, рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Підпунктом 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX визначено, що підставами для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, зокрема, несплата суб`єктом господарювання, що отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного пунктом 141.14 статті 141 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період, або авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного підпунктом 177.5.11 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період.

Колегія суддів враховує, що основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним, ліцензії на які зупинено оскаржуваними у цій справі рішенням.

Тобто, припинення ліцензій, зокрема на роздрібну торгівлю, буде мати наслідком заподіяння фінансової шкоди заявнику (втрата прибутку від здійснення господарської діяльності), заподіяння працівникам позивача матеріальної шкоди у вигляді оплати заробітної плати у меншому розмірі або неможливість виплати заробітної плати взагалі, неможливість сплати податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 240/26736/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з моменту її отримання суб`єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зав`язків, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду а тому Верховний суд вважав що такі обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні беззаперечні докази, що свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява позивача про забезпечення позову є такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для припинення дії ліцензій.

Під час розгляду справи колегією суддів враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2025 року у справі № 420/31410/24.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 378 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко