Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №947/23939/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/23939/25

Перша інстанція: суддя Мурзенко М.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року у справі № 947/23939/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, Департамента патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4987553 від 16 червня 2025 року, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4987553 від 16 червня 2025 року, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП України у вигляді штрафу в сумі 425 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 16 червня 2025 року о 03 години 29 хвилин на блокпосту автодороги М-30 на території Тернопільскої області працівниками поліції було зупинено автомобіль Toyota Venza, днз. НОМЕР_1 під управлінням позивача, в напрямку м.Львів без повідомлення причини зупинки, відносно позивача винесено оскаржувану постанову.

З постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності позивач не згоден, посилаючись на відсутність підстав для зупинки транспортного засобу, відсутність права у поліцейського вимагати пред`явлення полісу обов`язкового страхування, порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки транспортний засіб було зупинено одним співробітником поліції, а позивача притягнуто до адміністративної відповідальності іншим співробітником без безпосереднього фіксування порушення, права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив про правомірність дій інспектора поліції, який 16 червня 2025 року о 03 години 29 хвилин на блокпосту автодороги М-30 на території Тернопільскої області зупинив автомобіль Toyota Venza, днз. НОМЕР_1 під управлінням позивача. Відповідач вказав, що позивач був зупинений на блокпосту у зв`язку із тим, що рухався під час встановленої в Тернопільської області комендантської години, законом встановлений безумовний обов`язок особи, яка керує транспортним засобом мати страховий поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліцейським дотримано процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, надав відеозапис події та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Хаджибейський районний суд міста Одеси рішенням від 27 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не дослідив наданий позивачем відеозапис з відеореєстратора автомобіля (автомобільний відеореєстратор 7omai). Відеозапис був долучений Позивачем як доказ, проте суд не переглянув і не проаналізував його зміст, чим порушив вимоги процесуального закону щодо повного та об`єктивного дослідження доказів;

- суд першої інстанції не врахував, що позивач був позбавлений можливості отримати важливі докази зі сторони відповідача;

- суд першої інстанції проігнорував, що, якщо різні інспектори поліції виконують окремі етапи розгляду правопорушення (один зупиняє, інший оголошує постанову тощо) – це порушує вимоги закону щодо належного розгляду справи і може бути підставою для скасування такої постанови (постанова Верховного Суду від 15.05.19 по справі № 537/2088/17).

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що 16.06.2025 інспектором 1 роти 4 взводу УПП батальйону УПП в Тернопільській області Мельником М. І. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4987553, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень за те, що він 16 червня 2025 року о 03 годині 41 хвилин водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Venza, днз. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 без чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1.ґ Правил дорожнього руху, що підтверджується копією вказаної постанови (а.с. 15).

З відеозапису події, доданого до відзиву на позовну заяву вбачається, що причиною зупинки транспортного засобу є рух його під час встановленої на території Тернопільської області комендантської години, позивачу роз`яснено інспектором поліції суть правопорушення, роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Також з відеозапису події вбачається, що позивач скористався своїм правом щодо заявлення клопотань, заявив клопотання про відкладення розгляду справи, на що інспектор поліції вислови згоду відкласти такий розгляд та перенести його до УПП в Тернопільській області, позивачем надано інспектору письмове клопотання про перенесення розгляду справи до УПП в Одеській області, в задоволенні якого інспектором поліції було відмовлено, копія клопотання міститься в матеріалах справи (а.с. 17).

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, КУпАП.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (далі— «ПДР»).

Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 2.1.ґ ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат “Зелена картка” (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування “Зелена картка”.

Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.4.а ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Згідно ст. 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів.

Транспортний засіб має бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України.

Керування на території України транспортним засобом, щодо якого відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, що факт відсутності чинного полісу страхування обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу, яким керував позивач на час події, сторонами не заперечується та підтверджується копією витягу з бази даних МТСБУ (а.с. 68).

Суд першої інстанції відхиляючи доводи позивача щодо відсутності правових підстав для зупинки транспортного засобу виходив із таких мотивів.

Так, наказом начальника Тернопільської ОВА № 1 від 26.02.2022 на території Тернопільської області з 26.02.2022 запроваджено комендантську годину з 22 години вечора до 6 години ранку ,під час якої заборонити, зокрема, заборону руху приватного транспорту.

Наказом начальника Тернопільської ОВА № 43/01.02-04 від 06.04.2023 тривалість комендантської години змінено з 00 годин вечора до 05 годин ранку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зупинки транспортного засобу, оскільки позивач рухався на приватному транспорті в період дії комендантської години.

Жодних важливих контраргументів з цього приводу апеляційна скарга не містить.

Додатково колегія суддів зазначає, що, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Згідно п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 за №1456, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Відтак, зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 безпосередньо на блокпості, у період дії в Україні правового режиму воєнного стану, з метою перевірки документів, здійснено на законних підставах, доказів зворотнього суду не надано.

Також суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до матеріалів справи, позивач є військовослужбовцем ВСП, що підтверджується копією витягу з наказу № 9-РС від 13.03.2025 (а.с. 9), був відряджений до м. Львів на період з 03.05.2025 по 23.06.2025, що підтверджується копією посвідчення про відрядження (а.с. 19, зв), за характером роботи та у зв`язку із відрядженням повинен був знати про запровадження на території Тернопільської області комендантської години та встановлення обмеження руху під час її дії.

Судом першої інстанції не встановлено порушення прав позивача під час притягнення його до адміністративної відповідальності, співробітником поліції було правомірно відмовлено в задоволенні клопотання позивача про перенесення розгляду справи до УПП в Одеській області.

Так, згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Згідно ч.4-5 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст.. 126 КУпАП віднесено до компетенції Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ст. 222 КУпАП)

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, виноситься безпосередньо на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Вказані норми закону не протирічать ч. 1 ст. 276 КУпАП, згідно якої права про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, яку необхідно розуміти так, що використане в ній словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення (рішення Конституційного суду України № 5-рп/15 від 26.05.2015 р.).

Таким чином, оскільки правопорушення було вчинено позивачем на території Тернопільської області, інспектором поліції було правомірно запропоновано перенести розгляд справи до УПП в Терпнопільській області та правомірно відмовлено в задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи до УПП в Одеській області.

Також суд першої інстанції ґрунтовно відхилив доводи позивача про відсутність у інспектора поліції повноважень щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки інспектор поліції, що виніс оскаржувану постанову є уповноваженою на те посадовою особою Національної поліції згідно ст.. 222 КУпАП, факт зупинки транспортного засобу іншим співробітником поліції не свідчить про неможливість розгляду справи про адміністративне правопорушення іншим співробітником поліції.

Апеляційний суд погоджується, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях апелянта складу адміністративного правопорушення, передбаченого за частиною першою статті 126 КУпАП, а доводи апелянта не спростовують висновки поліцейського.

Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано доказів, які б спростовували факт вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення, відтак апеляційний суд дійшов до висновку про правомірність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції не дослідив наданий позивачем відеозапис з відеореєстратора автомобіля (автомобільний відеореєстратор 7omai), не нівелюють справжність та актуальність доданих відповідачем відеодоказів щодо вчинення правопорушення, передбаченого за частиною першою статті 126 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що якщо різні інспектори поліції виконують окремі етапи розгляду правопорушення (один зупиняє, інший оголошує постанову тощо) – це порушує вимоги закону щодо належного розгляду справи і може бути підставою для скасування такої постанови (постанова Верховного Суду від 15.05.19 по справі № 537/2088/17) відхиляються апеляційним судом, адже Верховний Суд у цій справі не робив такого висновку .

Натомість у вказаній постанові Верховного Суду від 15.05.19 по справі № 537/2088/17 міститься висновок, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року у справі № 947/23939/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк