Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №420/29081/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29081/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Висоцького Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року, прийняте у складі суду судді Харченко Ю.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просила суд визнати протиправною та скасувати постанову Державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидової Вікторії Іллівни від 07.08.2025 року в межах виконавчого провадження № 78487152 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот гривень) грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Висоцький Сергій Олександрович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене без дотримання норм процесуального та матеріального права, з неповним дослідженням доказів і встановленням обставин справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що виконавчим листом не встановлено порядку виконання такого рішення, при цьому виконавчий лист не містить будь-якого посилання на необхідність дотримання будь-якого способу участі батька, бабусі, дідуся у вихованні дитини. Апелянт вважає, що навіть якщо врахувати визначений судом спосіб участі батька, бабусі, дідуся у вихованні дитини, то він жодним чином не визначає обов`язкових дій ОСОБА_1 та не зобов`язує її вчиняти будь-які активні дії для цього. Апелянт вказує, що рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі №946/1229/21 в частині встановлення способу участі батька, бабусі та дідуся у вихованні малолітньої дитини знаходиться на примусовому виконанні в окремому виконавчому провадженні №78498705.

На думку апелянта, встановлений у Акті державного виконавця факт відмови боржника ОСОБА_1 надавати пояснення щодо причин перешкоджання батькові та залишення кабінету в жодному разі не може бути кваліфіковано як факт невиконання рішення суду, при цьому у даному виконавчому провадженні виконується рішення суду про заборону вчиняти дії. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно визначено, що дії ОСОБА_1 з виїзду за межі України в період воєнного стану не є поважною причиною невиконання судового рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі №946/1229/21 зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати батьку ОСОБА_3 , бабусі ОСОБА_4 та дідусеві ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено наступний спосіб участі батька, бабусі та дідуся, у вихованні малолітньої ОСОБА_6 :

-щосуботи з 10 години до 18 години за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов`язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін;

-19 квітня, другий день після дня народження ОСОБА_6 з 16 години до 20 години;

-святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха з 16 години до 20 години;

-8 червня, день народження батька;

-влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїл по території України;

-безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров`я дитини.

01.07.2025 року державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидовою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78487152 з виконання виконавчого листа № 946/1229/21 від 16.06.2025 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.

Пунктом 2 постанови визначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

07.08.2025 року державним виконавцем Давидовою В.І. складено акт щодо виконання виконавчого листа № 946/1229/21 від 16.06.2025 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.

11.08.2025 року до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява ОСОБА_1 щодо виконання рішення по справі № 946/1229/21.

07.08.2025 року державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидовою В.І. винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700 грн.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець, приймаючи постанову від 07.08.2025 року про накладення штрафу в межах виконавчого провадження № 78487152 діяв на підставі Закону України “Про виконавче провадження” та у межах своїх повноважень, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між стягувачем та боржником за домовленістю, або за рішенням суду, був змінений спосіб виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі №946/1229/21, яка набрала законної сили, або ж виконання вказаної постанови було відстрочено, зокрема на час виїзду дитини за кордон, суду не надано.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).

У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

Відповідно до статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, в тому числі, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання « від 03.07.2018 року, №2475-VIII внесено зміни до Закону №1404-VІІІ, якими додано статтю 64-1.

Так, статтею 64-1 Закону №1404-VIII визначено порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.

Тобто, наведена стаття є спеціальною нормою, якою врегульовані правовідносини з виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною. А отже, вона є пріоритетною при правозастосуванні до цих правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 64-1 Закону №1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням, а згідно частини 2 цієї ж статті Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Аналогічні положення містить розділ IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5).

Проаналізувавши наведені положення частини 1 статті 64-1 Закону №1404-VIII слід прийти до висновку, що боржник зобов`язаний вчинити активні дії щодо забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

При цьому слід зазначити, що чинна редакція частини 1 статті 64-1 Закону №1404-VIII, змінила підхід до даного виду правовідносин, внаслідок чого пасивна поведінка боржника у виді не чинення перешкод у спілкуванні дитини із стягувачем є недостатньою. Боржник має певні позитивні зобов`язання, сутність яких полягає у вчиненні активних дій щодо забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що визначений судом спосіб участі батька, бабусі, дідуся у вихованні дитини жодним чином не визначає обов`язкових дій ОСОБА_1 та не зобов`язує її вчиняти будь-які активні дії для цього.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі №946/1229/21 зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати батьку ОСОБА_3 , бабусі ОСОБА_4 та дідусеві ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено наступний спосіб участі батька, бабусі та дідуся, у вихованні малолітньої ОСОБА_6 :

-щосуботи з 10 години до 18 години за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов`язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін;

-19 квітня, другий день після дня народження ОСОБА_6 з 16 години до 20 години;

-святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха з 16 години до 20 години;

-8 червня, день народження батька;

-влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїл по території України;

-безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров`я дитини.

Колегія суддів зауважує, що за своєю правовою природою рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною не є рішенням про заборону вчиняти певні дії, як помилково вважає апелянт, а фактично спрямоване на забезпечення реальної можливості здійснювати побачення з дитиною у спосіб, встановлений судом.

Так, усунення перешкод у побаченні з дитиною та встановлення способу участі родичів у спілкуванні та вихованні дитини не можуть бути відокремлені одне від одного, оскільки встановлений судом спосіб виконання рішення не є окремою позовною вимогою, а фактично є способом виконання рішення про усунення відповідних перешкод.

Ті обставини, що Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області було видано два виконавчі листи, а в подальшому органом виконавчої служби було відкрито окреме виконавче провадження №78498705 в частині встановлення способу участі батька, бабусі та дідуся у вихованні малолітньої дитини не є підставою стверджувати, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі №946/1229/21 не було встановлено спосіб його виконання. Зазначені обставини могли б бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, з урахуванням вимог ч.1 ст. 61 Конституції України, виключно у випадку накладення на позивача штрафу у межах виконавчого провадження №78498705, однак жодних доказів таких обставин до суду не надано.

Тобто, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21, яка набрала законної сили, визначені чіткі дії боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 .

Однак, згідно акту від 07.08.2025 року ОСОБА_1 відмовилась надавати письмові пояснення щодо причин перешкоджання батькові у спілкуванні з дитиною. Боржник самовільно залишила кабінет та направилась у бік виходу з приміщення ДВС. В свою чергу, обставини, зафіксовані у вказаному Акті, позивачем фактично не заперечуються.

В заяві від 07.08.2025 (вхід від 11.08.2025) ОСОБА_1 повідомила, що донька ОСОБА_6 наразі перебуває за межами України, у Румунії, за програмою захисту на період воєнного стану в Україні. У зв`язку з цим вона не має можливості особисто бачитися з батьком, дідусем та бабусею. Якщо зазначені особи згодні, Аліса може спілкуватися з ними телефоном. Час та дату розмови можемо узгодити додатково. Після повернення до м. Ізмаїл вона заздалегідь повідомить ДВС та стягувачів.

Тобто, подаючи вказану заяву ОСОБА_1 підтвердила факт невиконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21.

Суд також зазначає, що запропонований позивачем спосіб спілкування дитини з батьком, дідусем та бабусею за допомогою телефонного зв`язку суперечить змісту резолютивної частини рішенням суду по справі № 946/1229/21.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №696/299/23 вказав, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком. Однак, в силу об`єктивних причин реальні можливості між батьком і дитиною у таких умовах очевидно звужуються.

У постанові від 12.03.2025 (справа № 487/2960/23) Верховний Суд зауважив, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України. В цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини, а особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.

Верховний Суд також звернув увагу, що розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між стягувачем ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_1 за домовленістю, або за рішенням суду, був змінений спосіб виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21, або ж виконання вказаної постанови було відстрочено, зокрема на час виїзду дитини за кордон, до суду не надано.

Колегія суддів наголошує, що оскільки рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21 було прийнято вже під час дії правового режиму воєнного стану, при цьому судом також розглядалась зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , у задоволенні якої було відмовлено, дії позивача в частині виїзду із дитиною за межі України в період воєнного стану можуть бути поважною причиною невиконання судового рішення виключно у випадку зміни порядку і способу виконання зазначеного рішення або відстрочення його виконання.

Приписами статті 64-1 Закону №1404-VIII визначено, що разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Статтею 63 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність

У силу ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова державного виконавця про накладення штрафу від 07.08.2025 року в межах виконавчого провадження №78487152 є законною, прийнята суб`єктом владних повноважень у межах та спосіб, встановленими нормами чинного законодавства, тому скасуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Висоцького Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька