Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №440/14727/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 р. Справа № 440/14727/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, по справі № 440/14727/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Миколаївській області, апелянт), в якій просила:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дати звернення, а саме 14.10.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.10.2024 № 164250003796.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дати звернення, а саме 14.10.2024.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом І інстанції не враховано положення статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, якою встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Крім того, вказав, що за наслідками розгляду заяви позивачки від 14.10.2024 про призначення пенсії по інвалідності та доданих до неї документів, страховий стаж позивачки, обчислений відповідно до норм законодавства, становить - 11 років 05 місяців 18 днів.

До страхового стажу не враховано періоди роботи протягом жовтня 1990 року -серпня 1995 року, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 20.05.1998, яку не прийнято до уваги при обчислені страхового стажу, оскільки заповнення трудової книжки - 20.05.1998, а перший запис про роботу з 22.10.1990.

Інформація щодо видачі дублікату трудової книжки відсутня.

Крім того, за періоди роботи в колгоспі “Зоря” з 22.10.1990 по 19.11.1991 та з 13.02.1993 по 29.08.1995, в розділі про кількість відпрацьованих вихододнів відсутні номери та дати документів за кожний рік, на підставі яких здійснені записи про трудову участь в громадському господарстві; записи про прийняття та звільнення в колгоспі “Зоря” засвідчені печаткою КСП “колгосп “Зоря”.

Наявна інформація про перейменування колгоспу “Зоря” в КСП “колгосп “Зоря” з 21.11.1992.

В архівній довідці від 02.09.2024 № 01-12/В-261, про роботу за вищевказані періоди, в первинних документах зазначено по батькові - “ ОСОБА_2 ”, що не відповідає паспортним даним заявниці — “ ОСОБА_3 ”;

Також зазначив, що обчислення страхового стажу за періоди після червня 2006 року, проведено за наявними даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

В обґрунтування зазначила, що в періоді, в якому позивачці оформлялася трудова книжка, діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.74 №162.

Крім того, рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 03.09.2024 у справі № 535/682/24 (провадження № 2-0/535 53/24), що набрало законної сили, за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області встановлено факт належності ОСОБА_1 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , виданої 20.05.1998 на ім`я ОСОБА_1 .

Також вказала, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію про встановлений мінімум його трудової участі та фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, доцільно дійти висновку про те, що відсутність в розділі про кількість відпрацьованих вихододнів номерів та дат документів за кожний рік, на підставі яких здійснені записи про трудову участь в громадському господарстві, суперечності в заповненні трудової книжки, а також невідповідність печатки не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у її страховий стаж.

У відповідності до п.3 ч.1ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч.1ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 14.10.2024 позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с.54-55/.

22.10.2024 ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення № 164250003796 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статей 30, 32 Закону №1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу /а.с. 60/.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що як в трудовій книжці, так і в архівній довідці наявна інформація про кількість відпрацьованих вихододнів підтверджена належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 30 Закону № 1058, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV Особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю I групи: до досягнення особою 25 років включно - 1 рік; від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки; від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки; від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років; від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років; від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років; від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років; від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років; від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років; для осіб з інвалідністю II та III груп: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу Позивача.

Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), Відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року у справі № 535/682/24 (провадження № 2-0/535 53/24), що набрало законної сили, за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області встановлено факт належності ОСОБА_1 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , виданої 20.05.1998 на ім`я ОСОБА_1 .

Також, відповідно до довідки Комунального закладу "Трудовий архів" від 02.09.2024 №01-12/В-261 зазначено кількість відпрацьованих вихододнів тотожну відповідним записам у трудовій книжці /а.с. 24/.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт наявності страхового стажу позивача за вказані періоди підтверджуються відповідними записами у його трудовій книжці та архівними довідками. А також, на час прийняття останнього рішення про відмову у призначенні пенсії у пенсійній справі позивача були наявні всі документи, на підставі яких територіальний орган ПФУ мав можливість підрахувати належним чином страж позивача та призначити позивачу пенсію.

Щодо доводів відповідача про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу колегія суддів зазначає наступне.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мають зважати на ефективність такого захисту.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.10.2024 № 164250003796 та зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дати звернення, а саме 14.10.2024.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у ході розгляду колегією суддів.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 по справі № 440/14727/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій