Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №440/3191/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 р. Справа № 440/3191/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 11.06.25 у справі № 440/3191/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача – Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не проведенні нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі №440/13774/23;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23;

- стягнути з відповідача – Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача – ОСОБА_1 витрати, пов`язані з сплатою за професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не проведенні нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»: компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Натомість в даному випадку виплата середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції з 20.08.2019 по 30.08.2023 в розмірі 101197,46 грн на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024, є одноразовою виплатою, а тому компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не поширюється на даний вид виплат. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн звертає увагу на відсутність підтвердження адвокатом факту оприбуткування отриманої суми гонорару даними Книги обліку доходів і витрат.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області на посаді начальника 1-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУНП та з 20.08.2019, був звільнений за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (наказ від 20.08.2019 № 430 о/с).

Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області здійснено нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 155324,15 грн (16349,91 грн х 50% х 19 років) та проведено 25.09.2019 виплату такої допомоги згідно наказу ГУНП від 20.08.2019 №430 о/с в сумі 152994,29 грн (за відрахуванням військового збору 1,5%).

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області, яка полягає у не включенні при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення у розмірі - 887,09 грн, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі № 440/9523/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не включення при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції індексації грошового забезпечення у розмірі 887,09 грн; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням фактично сплачених сум) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення у розмірі 887,09 грн.

30.08.2023 відповідачем виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення (887,09 грн) у сумі 6784,03 грн, що підтверджується довідкою від 04.10.2023 №1340/115/29/10/01/2023.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні суми одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 20.08.2019 по 30.08.2023, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 21 серпня 2019 року по останній день затримки розрахунку при звільненні - 30 серпня 2023 року включно, але не більш як за шість місяців; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2019 року по останній день затримки розрахунку при звільненні - 30 серпня 2023 року включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі № 440/13774/23, яка набрала законної сили 15.04.2024, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області – задоволено частково; рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23 - змінено, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції: "Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 20.08.2019 по 30.08.2023 у розмірі 101197,46 грн"; в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23 залишено без змін.

Відповідно до листа ГУНП в Полтавській області від 05.03.2025 позивачу нарахований середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 20.08.2019 по 30.08.2023 в розмірі 101197,46 грн та виплачено на картковий рахунок згідно з платіжною інструкцією від 25.02.2025 № 484 грошові кошти у сумі 77922,05 грн (за відрахуванням військового збору 5%- 5059,87 грн та податку з доходів фізичних осіб 18% - 5059,87 грн).

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не проведенні нарахування та невиплати позивачу – ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23, звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (надалі - Порядок № 159).

Згідно із статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо виплати компенсації) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

В силу статті 5 Закону №2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до приписів статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

За приписами статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Пунктом 2 Порядку № 159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналіз викладених норм свідчить, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону N 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1– 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

Таким чином, право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21.

Як установлено судом, відповідно до витягу з карткового рахунку позивача, відкритого у банківській установі, відповідачем 27.02.2025 виконано постанову № 440/13774/23 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошових коштів в сумі 77922,05 грн.

Вказані кошти є грошовим забезпеченням позивача, нарахованим та виплаченим відповідачем з порушенням встановлених строків їх виплати.

З огляду на викладене, позивач має право на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, нарахованого на підставі рішення суду у справі № 440/13774/23.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у не проведенні нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З метою відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.08.2019 по 26.02.2025, у зв`язку з порушенням термінів нарахування грошового забезпечення в сумі 101197,46 грн, виплаченого 27.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13774/23.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 2000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Водночас склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду копії: договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 18.10.2022, попереднього розрахунку судових витрат від 11.03.2025, розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 11.03.2025, акт прийому - передачі наданих юридичних послуг від 11.03.2025, квитанцію №б/н від 11.03.2025 у розмірі 8000,00 грн.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з того, що зазначена справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та не потребує встановлення значного обсягу фактичних обставин справи та вжиття дій щодо збирання значного обсягу доказів.

Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати, які підлягають відшкодуванню за надання адвокатом позивачу послуг в суді першої інстанції, слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування є 2000 грн.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 420/1109/20.

Під час апеляційного розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, не надано власного розрахунку, яка сума витрат, на його погляд, є розумною.

Стосовно посилань відповідача на відсутність підтвердження адвокатом факту оприбуткування отриманої суми гонорару даними Книги обліку доходів і витрат, колегія суддів їх не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі № 440/3191/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова