Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №480/4130/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року Справа № 480/4130/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4130/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю " Світ-Буд ЛТД" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" просить суд визнати протиправними і скасувати Рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 11.04.2024 № UА100380/2024/000029/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.04.2024 до структурного підрозділу відповідача подано митну декларацію № 24UA100380313219U2 згідно з якою до митного оформлення пред`являлися товари, придбані по контракту від 04.06.2020 № 13-SB-PR.

Після прийняття митної декларації до митного оформлення, від відповідача надійшло повідомлення № 1166978, в якому зазначалось про наявність розбіжностей у наданих документах, які мають вплив на визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті. Разом з цим, митним орган не зазначено які саме розбіжності були встановлені і в яких саме документах та запропоновано додатково надати документи, без ідентифікації їх доцільності для проведення митних процедур.

У відповідь на вказане повідомлення митниці, позивачем було подано заяву, в якій надані пояснення, щодо неможливості надання додаткових документів у зв`язку з їх необов`язковістю та/або відсутністю у позивача.

Після опрацювання отриманих документів, 11.04.2024 Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UА100380/2024/000029/2, відповідно до якого заявлену декларантом митну вартість товарів скориговано за другорядним методом.

На переконання позивача, рішення відповідача про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при поданні митних декларацій було виконано усі вимоги частини 2 статті 53 МК України щодо надання повного обсягу необхідних для визначення розміру митної вартості документів, які не містили ані розбіжностей, ані неповноти заявлених даних, що свідчило про відсутність підстав для додаткового витребування інших документів.

Ухвалою суду від 23.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Київська митниця з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву зазначила, що відповідачем було здійснено контроль наявності в наданих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, під час якого спрацювали ризики АСАУР, застосування якої є обов`язковим. Документів, передбачених умовами договору про надання транспортно-експедиційних послуг (заявка) та положеннями Наказу № 599 для підтвердження транспортних витрат, декларантом не надано.

Декларантом не зазначено вартості завантаження товарів на автомобільний транспорт, що є окремою складовою митної вартості товару та числове значення якої повинно окремо зазначатися у декларації митної вартості, відповідно до ч.5 ст. 52 МК України.

Наголошує, що позивачем документальне не підтверджено, всі складові митної вартості спірного товару, у задоволенні позову просить відмовити.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" № 958/2025 від 13 грудня 2025 року та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 № 5-ОС "Про відрахування зі штату суду Осіпової Олени у зв`язку з призначенням на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату № 79 від 12.01.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/4130/24.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М.

Ухвалою суду від 13.01.2026 справу прийнято до провадження.

Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.

З метою митного оформлення товару, придбаного відповідно до контракту 04.06.2020 № 13-SB-PR, укладеного з компанією "FUZHOU RUIHONG ІМР.&ЕХР. CORP" (Китайська народна республіка) 11.04.2024 позивач подав митну декларацію № 24UA100380313219U2 у якій митна вартість імпортованого товару визначена за основним методом - ціною договору.

За результатами розгляду поданих документів, відповідачем направлено повідомлення у якому зазначалось про розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Запропоновано з посиланням на виконання вимог, передбачених ст. 53 МК України додатково надати документи, без конкретної ідентифікації документів та їх доцільності для проведення митних процедур або усунення розбіжностей.

В зв`язку з тим, що позивачем не було зазначено конкретних вимог до додаткових документів, що було подано для розмитнення, лише загальні посилання на якісь розбіжності, ознаки підробки, 11.04.2024 позивачем було подано заяву в який надані пояснення, щодо неможливості надання додаткових документів у зв`язку з їх необов`язковістю га необґрунтованістю для митного оформлення в силу ст. 53 МК України та/або відсутністю у позивача.

11.04.2024 Київська митниця прийняла рішення № UA100380/2024/000029/2 про коригування митної вартості товарів, згідно з яким, митну вартість товарів визначено за резервним методом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України (далі - Митний кодекс, МК України), митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 Митного кодексу України).

На виконання статті 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. До таких документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За приписами частини 3 вказаної статті, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган має право, серед іншого, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; застосовувати інші передбачені форми митного контролю (ч. 5 ст. 54 Митного кодексу).

Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, митний орган може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу (ч. 6 ст. 54 Митного кодексу).

Згідно зі статтею 55 Митного кодексу України, якщо митний органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту встановлюються статтею 57 Митного кодексу України. До таких методів належать: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); та другорядні – за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що митна вартість має бути підтверджена належними та достовірними документами. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, наявності у них розбіжностей, ознак підробки, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

У цій справі судом встановлено, що підставою для надсилання позивачу вимоги про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, Київська митниця фактично визначила відсутність усіх необхідних документів щодо вартості витрат на транспортування імпортованих товарів, недоліки інвойсу і прайс-листа, відсутність банківських платіжних документів, відсутність документів щодо ліцензійних платежів за користування торгівельною маркою та невідповідність декларації країни відправлення вимогам ст. 254 Митного кодексу України.

Разом з цим, повідомлення містило загальну вимогу щодо надання документів, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України, без зазначення конкретних документів, які б надали можливість перевірити спірні відомості та усунути сумніви у достовірності визначеної митної вартості.

Вирішуючи питання щодо виникнення у Київської митниці права витребовувати у позивача додаткові документи під час митного оформлення товарів за митною декларацією від 11.04.2024 та, відповідно, права вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів, суд зазначає про те, що на виконання приписів норм, які регулюють спірні правовідносини, митний орган зобов`язаний зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості, причини неможливості її перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як уже зазначалось, обґрунтованою підставою для висновків про відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість, Київська митниця визначила, зокрема, відсутність достатніх документів, які б підтверджували вартість транспортування товарів.

Суд зауважує на тому, що митна вартість, окрім ціни яка була сплачена за товар, включає в себе також і витрати на транспортування цього товару до місця ввезення на митну територію України. Тобто, вартість перевезення товарів є однією із складових митної вартості і має бути належним чином підтверджена.

У справі що розглядається, судом встановлено, що реалізовуючи своє повноваження витребовувати додаткові документи для підтвердження митної вартості, Київська митниця у повідомленні про надання додаткових документів не зазначила конкретні документи, надання яких могло б підтвердити або спростувати розмір транспортних витрат, що був врахований позивачем при визначенні митної вартості

Як убачається з матеріалів справи, вартість послуг, пов`язаних із перевезенням товарів, врахована позивачем під час визначення митної вартості, підтверджується довідкою про транспортні витрати від 03.04.2024 № 164 по морському перевезенню контейнеру MRSU6281067 від місця завантаження порт Нингбо, Китай до порту вивантаження - Гданськ, Польща в сумі 124782,00 грн по коносаменту від 11.02.2024 № GS124012707C3, договором транспортного експедирування від 15.06.2017 № 06/17-2017, рахунком на оплату морського перевезення від 30.03.2024 № 360, рахунком на оплату транспортно-експедиційного обслуговування на території Польщі контейнеру MRSU6281067 від 03.04.2024 № 361; довідкою про транспортні витрати від 03.04.2024 № 164, в якій зазначено про відсутність страхування вантажу, а також вантажно-розвантажувальні роботи в порту прибуття, логістичні витрати по переміщенню вантажу по території Польщі, зберігання на митному складі в Польщі, коносаментом (товаророзпорядчий морський документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу) від 11.02.2024 № GS124012707C3; довідкою про транспортні витрати від 09.04.2024 № 130-404-46730 в якій зазначено вартість транспортно-експедиційних витрат сухопутному перевезенню вантажу від місця вивантаження порт Гданськ (Польща) до митного кордону України митний пост Ягодин, контейнеру MRSU6281067, CMR (товарно-транспортна накладна міжнародного зразка) від 09.04.2024 № MRSU6281067 з договором - заявкою на перевезення від 03.04.2024 № 130 404- 46730 та рахунком на оплату таких послуг.

При цьому, суд зазначає, що надані митному органу документи щодо вартості транспортних послуг, не містили розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості чи ознак підробки та містили усі відомості, що підтверджують числові значення вартості транспортних витрат.

Також, суд враховує, що наданий відповідачу прайс-лист містив необхідні відомості щодо вартості імпортованого товару, декларація країни відправлення не є тим документом, що має відповідати вимогам статті 254 Митного кодексу України, оскільки не входить до переліку документів, які подаються митному органу для підтвердження митної вартості, визначеного статтею 53 Митного кодексу України.

Такі обставини, на переконання суду, свідчать про необґрунтованість доводів відповідача щодо неналежного підтвердження позивачем заявленої митної вартості та про відсутність підстав для застосування резервного методу її визначення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового, сплачену позивачем при зверненні до суду.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ-БУД ЛТД" (далі - Клієнт) та адвокатським бюро "ВІКТОР ВАСИЛЬЦОВ І ПАРТНЕРИ" (далі-Бюро) 30.04.2024 укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Так, згідно п. 1.1 предметом договору є представництво і забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів позивача в адміністративних судах всіх інстанцій за позовом ТОВ "СВІТ-БУД ЛТД"; надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складання заяв, клопотань, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів позивача по справі, що є предметом цього договору; представництво інтересів позивача здійснюється у судах будь-якої інстанції під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами, які надані стороні процесуальним законодавством, без будь-якого обмеження таких прав.

Згідно п. 1.2 Договору надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:

- вивчення документів, консультації, підготовка заяв, скарг та інших документів;

- представництва в судах та інших органах;

- розробка та правовий аналіз договорів та документів первинного бухгалтерського обліку, інших доказів по справі, збирання додаткових доказів у разі потреби;

- інші види послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Порядок оплати послуг визначає пункт 4 Договору. Так, вказаним пунктом встановлено, що гонорар - винагорода Адвокатського бюро за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Гонорар адвокатського бюро за цим Договором є фіксованим і не залежить від кількості судових засідань, їх тривалості, а також часу витраченого Адвокатським бюро (Адвокатом) на відрядження, збирання доказів, вивчення документації та ін.

Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатським бюро (Адвокатом) позитивного результату, якого бажає Клієнт. Сторони домовились, що розмір гонорару Адвокатського бюро (Адвоката) за надання правової допомоги в суді 1-ї інстанції становить 5000 гривень. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для оплати експертиз, відряджень, збору доказів та інші.

Підставою для сплати гонорару є рахунок. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку, або інші визначені в рахунку строки. Гонорар сплачується у безготівковому порядку, шляхом внесення повної суми на поточний рахунок Адвокатського бюро після прийняття судом 1-ї інстанції рішення по суті позовних вимог, про що сторони складають акт приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п. 6.1 Договору для надання правової допомоги Клієнту, Адвокатське бюро призначає адвоката Васильцова Віктора Михайловича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 244, видане 27.10.2006 КДКА Сумської області), а також може залучати адвоката Бакаєва Олександра Сергійовича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю СМ № 000547, видане 01.10.2018 Радою адвокатів Сумської області), які можуть діяти як разом, так і кожен окремо та які залучаються на підставі окремих договорів, укладених з Адвокатським бюро.

На підтвердження витрат на правову допомогу в матеріалах справи наявні: договір № 07-04/24 від 30.04.2024 про надання професійної правничої допомоги; договір № 07-04/24 від 30.04.2024 про надання професійної правничої допомоги; ордер на надання правничої допомоги від 30.04.2024 № 1049655, що виданий ТОВ "СВІТ-БУД ЛТД" адвокатом Бакаєвим О.С.; попередній (орієнтовний) розрахунок витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги на суму 10000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі № 280/8547/20.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, консультації і роз`яснення з правових питань протягом усього судового провадження, підготовка до судових засідань, робота з клієнтом, опрацювання нормативно-правової бази, складання уточнення, опрацювання відзивів, нормативно - правової бази, складання процесуальних клопотань є правничою допомогою.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 480/388/20. У цій постанові Суд також звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20 зазначив:

"Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи."

Детально проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, суд вважає, що витрати у сумі 10000,00 грн є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, не відповідають критерію розумності витрат, враховуючи, витрачений час адвокатом, а також ринкові ціни адвокатських послуг.

За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Таким чином, з огляду на рівень складності справи, її значення для репутації позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню в сумі 3500,00 грн. Такий розмір витрат підтверджується належними та допустимими, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами, крім того такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також ціною позову та значенням справи для сторони позивача, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати Рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 11.04.2024 № UА100380/2024/000029/2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ-БУД ЛТД" суму судового збору у розмірі 3028 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал