Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №460/1021/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2026 року м. Рівне№460/1021/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій та відмови протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2) про:

визнання протиправними дій відповідача-2 щодо відмови у зарахуванні позивачу до загального стажу періоду роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 з 25.01.1984 по 22.07.1994 та щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком;

зобов`язання відповідача-2 зарахувати позивачу до загального стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 з 25.01.1984 по 22.07.1994 та зобов`язання відповідача призначити та провести виплату пенсії за віком позивачу з дати звернення за її призначенням, а саме з 26.08.2024.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що він в серпні 2024 року через веб-портал електронних пенсійних послуг звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача-2 для розгляду по суті. Відповідач-2 рішенням від 02.09.2024 № 262240027080 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стражу не менше 31 року. Позивач не погоджується з таким рішенням пенсійного органу та вважає його протиправним, оскільки записами у його трудовій книжці підтверджується набуття ним понад 36 років страхового стажу. З наведених мотивів, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

18.02.2025 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач не набув права на призначення пенсії за віком у відповідності до приписів Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача станом на день звернення за призначенням пенсії становив 26 років 06 місяців 12 днів, замість необхідних не менше 31 року. Таким чином, відповідач-2 стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

28.02.2025 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог з тотожних мотивів, що вказані у відзиві відповідача-2. Додатково, відповідач-1 вказав на відсутність підстав для задоволення заявлених до нього позовних вимог, оскільки у спірних правовідносинах він не був пенсійним органом визначеним за принципом екстериторіальності для вирішення заяви позивача про призначення пенсії по суті. З огляду на вказане, відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 29.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

26.08.2024 через веб-портал електронних пенсійних послуг в мережі Інтернет ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 26.08.2024 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

02.09.2024 відповідачем-2 прийнято рішення № 262240027080, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу не менше 31 року. Таке рішення пенсійного органу, як слідує з його змісту, ґрунтується на тому, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача станом на 26.08.2024 становить 26 років 06 місяців 12 днів. Зокрема, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачу не зараховано: період роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994 згідно з записами №№ 5-12 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, оскільки відсутня інформація про перейменування підприємства; період навчання у Донецькому технікумі легкої промисловості у 1985-1988 роках згідно з відомостями диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1988, оскільки період навчання перетинається з періодами роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є набуття позивачем страхового стажу достатнього для призначення пенсії за віком за нормами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.

З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин;) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відтак, приписи статті 26 Закону № 1058-IV пов`язують набуття особою права на призначення пенсії за віком з досягненням такою особою відповідного пенсійного віку та наявністю у неї необхідного страхового стажу.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, суд констатує, що до страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, оскільки спірні періоди трудової діяльності, які позивач просить зарахувати до страхового стажу існували до набрання чинності Законом № 1058-IV, то такі мають зараховуватись до страхового стажу в порядку та на умовах, визначених Законом № 1788-XII, що був чинним на той момент.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Аналіз вказаних вище норм права дає суду підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, є трудова книжка особи. При цьому, лише у разі відсутності в особи трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Зі змісту рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.09.2024 № 262240027080 слідує, що відповідач-2 не зарахував до страхового стажу позивача:

період роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994 згідно з записами №№ 5-12 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, оскільки відсутня інформація про перейменування підприємства;

період навчання у Донецькому технікумі легкої промисловості у 1985-1988 роках згідно з відомостями диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1988, оскільки період навчання перетинається з періодами роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982.

У свою чергу, в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982) містяться наступні записи про спірні періоди роботи позивача:

запис № 5 від 25.01.1984 - прийнята на Ворошиловградську трикотажну фабрику ім. XXV з`їзду КПСС в кручко-в`язальний цех 2 ученицею в`язальниці (підстава: наказ № 33 від 24.01.1984);

запис № 6 від 15.05.1984 - присвоєний 2 розряд в`язальниці (підстава: наказ № 59-ОТК від 28.05.1984);

запис № 7 від 21.03.1986 - переведена ученицею контролера до відділу технічного контролю (підстава: наказ № 34к від 24.03.1986);

запис № 8 від 01.05.1986 - присвоєний 3 розряд контролера ОТК (підстава: наказ № 72ПК від 14.05.1986);

запис № 9 від 01.12.1988 - присвоєний 4 розряд контролера готових виробів (підстава: наказ № 212-Пк від 01.12.1988);

запис № 10 від 11.08.1992 - переведена лаборантом 2 розряду ГНСМ в ЦТЛ (підстава: наказ № 370 від 19.08.1992);

запис № 11 від 01.02.1993 - переведена в інспекцію з якості лаборантом з фізико-механічних випробувань 2 розряду (підстава: наказ № 71к від 04.03.1993);

запис № 12 від 22.07.1994 - звільнена з AT "Луганська фірма Лутрі" в порядку переведення відповідно до ст.36 п.5 КЗпП України (підстава: наказ № 559 від 01.08.1994).

Суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що записи №№ 5-12 у трудовій книжці позивача містять недоліки. Так, зі змісту вказаних записів слідує, що позивач була прийнята на роботу до Ворошиловградської трикотажної фабрики ім. XXV з`їзду КПСС, а звільнена з AT "Луганська фірма Лутрі". При цьому, записи щодо реорганізації Ворошиловградської трикотажної фабрики ім. XXV з`їзду КПСС в AT "Луганська фірма Лутрі" в трудовій книжці позивача відсутні.

Однак, з даного приводу суд зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії (відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16) та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а).

Так, у період з 25.01.1984 по 22.07.1994 порядок ведення трудових книжок визначали Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.2. Інструкції № 162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться, зокрема:

відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виробляються арабськими цифрами (число та місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Також пунктом 1.4. Інструкції № 162 було передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (СП СРСР, 1973 № 21, ст. 115) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державного соціального страхування.

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться лише за місцем основної роботи.

Також, пункт 13 Постанови № 656 визначав, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою.

При цьому, пункт 18 Постанови № 656 встановлював, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберіганні та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тотожні за змістом вимоги щодо ведення трудових книжок встановлювала Інструкція № 58.

Відтак, за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення такого працівника конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Саме такий правовий висновок був сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, який в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає до застосування судом при вирішенні цієї справи.

Суд звертає увагу, що записи №№ 5-12 у трудовій книжці позивача, хоч і не містять відомостей про реорганізацію Ворошиловградської трикотажної фабрики ім. XXV з`їзду КПСС в AT "Луганська фірма Лутрі", однак виконані акуратно (не містять виправлень, підтирань, закреслень тощо), місять відомості про розпорядчі документи, на підставі яких зроблені такі записи, засвідчені підписом керівника (уповноваженої особи) підприємства та на основі їх можна чітко встановити межі періодів трудової діяльності позивача, посаду яку він займав.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що період роботи позивача з 25.01.1984 по 22.07.1994, що в календарному обчислені становить 10 років 05 місяців 28 днів, має бути зарахований до його страхового стажу на підставі записів №№ 5-12 у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982).

Не спростовує такого висновку суду і покликання відповідачів на те, що відповідний період роботи перетинається з періодом навчання у 1985-1988 роках в Донецькому технікумі легкої промисловості згідно з відомостями диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1988, оскільки відповідачами не необґрунтовано яким чином навчання позивача у названому закладі освіти спростовує можливість її працевлаштування протягом 1985-1988 років.

Крім того, пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною першою статті 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" від 10.02.1998 № 103/98-ВР, що був чинним в межах спірних правовідносин, встановлено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Поряд з цим, положеннями пункту 8 Порядку № 637 установлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Таким чином, на переконання суду, спірний період, що перетинається, мав бути зарахований відповідачем-2 до страхового стажу за однією з підстав, - або на підставі записів у дипломі серії НОМЕР_2 від 29.06.1988, або на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982).

Натомість, відповідач-2 взагалі не зарахував відповідний період до страхового стажу позивача, обмежившись констатацією факту про те, що період навчання перетинається з періодами роботи, чим безпідставно порушив право позивача на належний обрахунок страхового стажу.

Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною відмови відповідача-2 у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994 на підставі записів у його трудовій книжці та зобов`язання відповідача-2 зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині належить задовольнити.

Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 02.09.2024 № 262240027080 стверджується, що відповідачем-2 не заперечується наявність у позивача страхового стажу обсягом 26 років 06 місяці 12 днів (за виключенням спірних періодів).

При цьому, з наданого в ході судового розгляду розрахунку стажу (Форма РС-право) судом встановлено, що визнаний відповідачем-2 страховий стаж позивача складається з таких періодів: з 01.09.1981 по 16.07.1982 (навчання у вищих/ середн. НЗ); з 21.07.1982 по 10.01.1984; з 21.09.1984 по 20.09.1987 (догляд за дитин. до 3 років); з 10.08.1989 по 09.08.1992 (догляд за дитин. до 3 років); з 22.07.1994 по 31.12.1997; з 25.11.199 по 07.11.2003; з 14.11.2005 по 25.01.2006; з 01.02.2006 по 06.07.2015; з 07.08.2015 по 28.07.2016 (безробіття); з 01.08.2016 по 31.08.2016 (одноразова сплата).

В ході судового розгляду суд встановив, що відповідач-2 безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994, що в календарному обчислені становить 10 років 05 місяців 28 днів, на підставі записів №№ 5-12 у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982).

Також, суд звертає увагу на те, що період роботи позивача, визначений у записах №№ 5-12 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , частково збігається з періодами трудової діяльності, що зараховані відповідачем-2 до страхового стажу згідно з рішенням про відмову в призначенні пенсії від 02.09.2024 № 262240027080, а саме в частині періодів: з 21.09.1984 по 20.09.1987 (догляд за дитин. до 3 років); з 10.08.1989 по 09.08.1992 (догляд за дитин. до 3 років).

Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд приходить до висновку про те, що загальний страховий стаж позивача становить 30 років 11 місяців 09 днів та складається з наступних періодів: з 01.09.1981 по 16.07.1982 (навчання у вищих/ середн. НЗ); з 21.07.1982 по 10.01.1984; з 25.01.1984 по 22.07.1994 (записи №№ 5-12 у трудовій книжці позивача); з 22.07.1994 по 31.12.1997; з 25.11.199 по 07.11.2003; з 14.11.2005 по 25.01.2006; з 01.02.2006 по 06.07.2015; з 07.08.2015 по 28.07.2016 (безробіття); з 01.08.2016 по 31.08.2016 (одноразова сплата).

При цьому, сторона позивача не вказує та судом в ході розгляду справи не встановлено наявність інших періодів роботи, що не були зараховані позивачу до страхового стажу.

Відтак, на момент звернення за призначенням пенсії (26.08.2024) позивач не мав необхідного страхового стажу на рівні не менше 31 року, а тому в силу вимог статті 26 Закону № 1058-IV не набув права на призначення пенсії за віком.

Відповідні мотиви були покладені відповідачем-2 в основу рішення від 02.09.2024 № 262240027080 про відмову у призначенні пенсії (на підставі статті 26 Закону 796-ХІІ), у зв`язку з чим таке рішення є обґрунтованим та правомірними.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови відповідача-2 в призначенні позивачу пенсії за віком та, як наслідок, зобов`язання відповідача-2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі статті 26 Закону 796-ХІІ.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, як суб`єкта владних повноважень чиї протиправні дії зумовили порушення прав позивача, слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій та відмови протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994 на підставі записів у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.01.1984 по 22.07.1994 на підставі записів у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 19.07.1982).

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять грн, 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 13.01.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368);

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК