Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №492/1451/25 — Саратський районний суд Одеської області

Справа № 492/1451/25

Провадження № 3/513/7/26

Саратський районний суд Одеської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року суддя Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С., при секретарі судового засідання Русавській Н.В., за участю особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Кочурова А.О., розглянувши матеріали, які передано Арцизьким районним судом Одеської області за підсудністю, про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.130 КУпАП, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого на посаді державного реєстратора у Саратській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , якому роз`яснені вимоги ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП-

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 474319 від 05 жовтня 2025 року, складеного інспектором СРПП відділення поліції № 1 (м. Арциз) Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, старшим сержантом поліції Анікіним С.В., ОСОБА_1 05 жовтня 2025 року о 16 годині 16 хвилин по вул. Мельничній в селищі Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області, керував транспортним засобом – мопедом «Хонда Леад», державний номерний знак не встановлений, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: почервоніння очей, різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

26 листопада 2025 року від захисника ОСОБА_1 – адвоката Кочурова А.О. до Саратського районного суду Одеської області надійшли письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 474319 від 05 жовтня 2025 року, якими останній просив суд закрити провадження у справі № 492/1451/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення, з огляду на наступне: з зазначеним у протоколі його клієнт ОСОБА_1 не згодний та вважає його протиправним. Фактичним документом, що підтверджує зазначені у протоколі серії ЕПР1 № 474319 від 05 жовтня 2025 року обставини є лише сам протокол. В протоколі також зазначено, що свідки та потерпілі не залучалися, технічний запис відеозапису: № C211145. Таким чином, до матеріалів справи долучено носій інформації у вигляді ДВД-диску, на якому містяться три відео файли. Такі файли також продубльовано на іншому диску, який також перебуває у справі. При цьому, два відео файли, з бодікамери поліцейського, проте третій з невстановленого пристрою. Також, захисник зазначає, що ОСОБА_1 в дійсності не здійснював рух на транспортному засобі, а лише перебував поряд, коли під`їхав раптово позаду автомобіль марки RENAULT, зовнішньо схожий на патрульний автомобіль національної поліції, з якого вийшли двоє чоловіків, за одностроєм схожі на працівників поліції. ОСОБА_1 продовжував стояти біля мопеду, присівши на його сидіння на узбіччі дороги цієї вулиці. Один з чоловіків, зовнішньо схожий за одностроєм на працівників поліції, не представляючись, не називаючи причину, одразу запитав чи є категорія, чи є військово-облікові документи, чи не вживав алкогольні напої, а вже потім запитав анкетні відомості. Згодом, інший чоловік почав доставати алкотестер та пропонувати його пройти. Поліцейський належним чином не встановив особу водія, жодний документ не був оглянути перед пропонуванням пройти огляд на стан сп`яніння (на відео). Також, захисник зауважує, що ОСОБА_1 , відмовився з мотивів того, йому не було зрозуміло чому саме він має проходити тест на стан алкогольного сп`яніння, не маючи будь-яких ознак такого сп`яніннята він не керував транспортним засобом та просто перебував біля нього. В ході подій, що відбувалися ОСОБА_1 змушений був підписати складені документи, оскільки поліцейські тиснули та вимагали військово-облікові документи, але ОСОБА_1 не мав при собі телефону, тому не міг пред`явити такі документи. В матеріалах справи міститься направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складене 05.10.2025 року о 16 год. 17 хв., де зазначено, що особу на огляд у заклад охорони здоров`я Саратську ЦРЛ доставив поліцейський СРРП ВП № 1 Болградського РВП ГУНП в Одеській області ст.сержант ОСОБА_2 . При цьому поліцейський не вилучав водійське посвідчення, та не відстороняв ОСОБА_1 від керування. Крім того, жодного доставлення ОСОБА_1 поліцейським Анікіним С.В. до закладу охорони здоров`я не відбулось. Таким чином, посадовою особою поліцейським ОСОБА_2 вчинені значні порушенням під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення. Таким чином, адвокат просить звернути суд на порушення процедури зупинення транспортного засобу та проведення огляду (відмови від огляду). Також, до заперечення додано клопотання про виклик в судове засідання свідка ОСОБА_3 задля допиту останнього в якості свідка (Вх. № 6960/2-Вх від 26.11.2025 р.).

Зазначені заперечення адвокат Кочуров А.О. підтримав в судовому засіданні та просив провадження у справі закрити за відсутності складу та події правопорушення.

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 в залі судового засідання надав пояснення згідно, яких 05 жовтня 2025 року близько 16 години 00 хвилин, він не здійснював рух по вулиці Мельнична в селищі Сарата на мопеді. ОСОБА_1 перебував поряд з транспортним засобом мопедом Хонда Леад, який належить його батьку ОСОБА_3 , і який насправді був за кермом, але вимушений був повернутись додому за бензином, який закінчився під час руху. ОСОБА_1 , який проживає неподалеку, чекав батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , охороняючи мопед, поки він повернеться з паливом, та батько мав продовжити рух. Мопедом не керував, Правил дорожнього руху не порушував, працівниками поліції під час керування, зупинений не був. Просив провадження у справі закрити.

Допитаний 05 січня 2026 року в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 , суду пояснив наступне: що того дня 05.10.2025 року була неділя і після обіду в нього під час руху зламався мопед та він був змушений попросити сина ОСОБА_1 , прийти і наглянути за транспортним засобом, оскільки мопед – зупинився та і не міг їхати, також у мопеді закінчився бензин. Повернувшись на місце йому син розповів, що з ним трапилось, а саме те, що була поліція та на нього склали протокол.

Суддею залучено до участі у судовому розгляді поліцейського відділення поліції № 1 (м. Арциз) Болградського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області який склав протокол, старшого сержанта поліції ОСОБА_2 задля надання пояснень по справі №492/1451/25.

Працівник поліції Анікін С.В. у судове засідання, призначене на 12.01.2026 року не з`явився, причину неявки суду не повідомив, клопотання не заявив.

Оскільки КУпАП не передбачає обов`язкової участі в судовому засіданні прокурора, та особи, яка склала протокол, суддя вважає за можливе проведення судового засідання без їх участі на підставі наданого стороною обвинувачення протоколу та долучених до нього доказів.

ОСОБА_1 у зазначене судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем проживання. 12 січня 2026 року подав суду клопотання, у якому просив провадження у справі № 492/1451/25, закрити, у зв`язку з тим, що того не керував транспортним засобом, а саме мопедом, правил дорожнього руху не порушував та не був зупинений працівниками поліції та просив судове засідання проводити у його відсутність (Вх. № 210/26-Вх від 12.01.2026 р.).

У відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не є обов`язковою, тому враховуючи наведені положення, той факт, що ОСОБА_1 при повідомленні судом про місце і час розгляду справи, не з`явився у судове засідання, будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, тому суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутність особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення на підставі наданих суду доказів.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення свідка та особи відносно якої складено адміністративні матеріали за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд прийшов до такого.

Виходячи зі змісту статей 7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється лише щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статей 245, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст.251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, як зазначено в ч.2 ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП і не може бути перекладений на суд.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п.2 ст.6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права».

У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgment of 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення, і, отже ст.6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно добутих доказів.

Враховуючи викладене, вважаю, що в справі про адміністративне правопорушення підлягає застосуванню положення ст. 62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Правилами ст.ст.245,251,252,280 КУпАП передбачено, що суддя, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Процес притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, регулюється нормами: Кодексу України про адміністративні правопорушення; Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306; Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі Інструкція № 1452/735); Порядком направлення водії транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. №1103(далі Порядок); Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395(далі Інструкція №1395); Закон України «Про Національну поліцію».

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом».

У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 130 КУпАП складом адміністративного правопорушення є як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, так і керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зважаючи на практику ЄСПЛ у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява №7460/03), та ч.1 ст.130 КУпАП – правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст.6 Конвенції, що вимагає відповідного доказового забезпечення щодо дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, та передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Зважаючи на характер та суворість адміністративного стягнення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд вважає, що провадження відносно ОСОБА_1 у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є кримінальним. Відповідно, воно підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні статті 4 Протоколу №7 вказаної Конвенції.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №747319 від 05 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 інкримінується порушення вимог п. 2.5 ПДР України, а саме відмова водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року№23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп`яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він саме у такому стані керував транспортним засобом.

Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1ст. 130 КпАП України, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази сукупності наступних обставин: - керування особою транспортним засобом у конкретних час і місці; зупинка транспортного засобу за наявності підстав порушення ПДР;- вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп`яніння; - наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

У постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Серед превентивних заходів ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» визначено, зокрема такий захід як зупинення транспортного засобу. Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов`язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.

В ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» законодавець закріпив, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху (п.1.3 ПДР України - учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, п. 1.9 ПДР України - особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством).

Як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 , таких положень ПДР України, які б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.

Для того, щоб виявити вказане правопорушення передбачене ст.130 КУпАП, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в протилежному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення Правил дорожнього руху та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія» та оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Згідно п. 2.1 а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Підставою вимоги у водія, пред`явити документи передбачені п. 2.1 а ПДР України, передбачена п. 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, згідно якого поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння (постанова від 15.03.2019 справа 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20, згідно якої вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред`явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, є незаконною.

Порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

З відеозапису, дослідженому у судовому засіданні, вбачається, що на такому зафіксовано, як ОСОБА_1 сидить на мопеді та веде розмову з працівниками поліції. Тобто, на наданому суду відеозапису факт того, що працівники поліції зафіксували момент керування транспортним засобом ОСОБА_1 та його зупинення – не зафіксовано, що позбавляє суд можливості встановити факт керування останнім транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху ( знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.

Окрім зазначеного вище, необхідно наголосити, що відповідно до статті 31 Закону України від 2 липня 2015 року, № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 5 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Тобто відеофіксування правопорушення повинно відбуватися з моменту його виявлення і до його завершення. При цьому, переривати відео фіксування процесу розгляду справи не можна, оскільки це є підставою вважати відео- та фото- докази, як неналежні. Серед іншого необхідно вказати, що п. 3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016р. № 100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

Відповідна правова позиція з цього питання висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 21б/522б/16-а (2- а/216/33/17).

Досліджений в судовому засіданні DVD-R диск з відеозаписом події, яка мала місце 05 жовтня 2025 року за участю ОСОБА_1 не дає чіткої змоги суду встановити факт порушення останнім п. 2.5. ПДР України, а саме: те, що ОСОБА_1 , керував транспортним з ознаками алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, порушив ПДР та законно був зупинений працівниками поліції, оскільки саме відео починається з того, як поліцейські ведуть розмову з ОСОБА_1 . Це свідчить про те, що фіксація правопорушення здійснювалася не безперервно, в супереч вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 р. за № 28/32999. За таких обставин суд визнає відеозапис недопустимим доказом у справі.

На підтвердження провини ОСОБА_1 суду на дослідження надано:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 474319 від 05 жовтня 2025 року, складеним уповноваженою особою, свідки – не залучалися, який містить дані щодо обставин вчиненого правопорушення, а саме: керування транспортним засобом ОСОБА_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, його відмова від проходження огляду на місці зупинки та медичного огляду у медичному закладі у встановленому законом порядку;

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. Протокол про адміністративне правопорушення не є остаточним рішенням у справі, а є тільки підставою для початку провадження у справі про адміністративне правопорушення. Сам протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №474319 від 05.10.2025 року не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви. Суд зважає при цьому, що протокол про адміністративне правопорушення, хоч і є джерелом доказів, однак за своєю процесуальною суттю є фіксацією правопорушення, та інформація, яка в нього вноситься повинна ґрунтуватися на первинних доказах, зокрема на візуальних спостереженнях, фото- та відео- фіксації, поясненнях свідків тощо.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкримінується порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Дії водія щодо ухилення від огляду на стан сп`яніння у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені.

Окрім того, працівник поліції зобов`язаний був вказати про відмову водія пройти тест за допомогою спеціального технічного засобу на місці зупинки у відповідному акті, а далі забезпечити його доставку до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше, ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для проведення огляду, для встановлення стану сп`яніння, а у разі відмови водія пройти медичний огляд у медзакладі, - скласти відповідний протокол.

На відеодиску відсутні відомості щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення та як наслідок роз`яснення останньому його прав. Такі дії є грубим порушенням, визначеної законодавством про адміністративні правопорушення, процесуальної процедури огляду водія на стан алкогольного сп`яніння та істотним порушенням основоположних прав і свобод людини.

У якості доказу працівниками поліції надані письмові пояснення відібраними працівниками поліції у ОСОБА_4 05 жовтня 2025 року, викладені старшим інспектором СРПП ВП №1 Болградського РВП ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Миколою Дич, в яких викладено обставини того, що відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ознаками ч.1 ст. 130 та ч.2 ст. 126 КУпАП та останнього було відсторонено від керування транспортним засобом. Проте, до матеріалів страви №492/1451/25 не надано відомостей щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом;

Також надано направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складного 05 жовтня 2025 року о 16 год. 17 хв. інспектором СРПП відділення поліції № 1 (м. Арциз) Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, старшим сержантом поліції Анікіним С.В. відносно ОСОБА_1 . Направлення може бути належним доказом у справах за КУпАП але лише якщо воно належним чином вручене особі. В даній справі воно не було вручено особі, працівником поліції, який склав протокол ОСОБА_2 , у направленні зазначено лише про відмову від проходження огляду.

Згідно довідки інспектора САП Болградського РВП ГУНП в Одеській області капітана поліції Вікторії Чебан від 07 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 за ознаками ст. 130 КУпАП до адміністративної відповідальності протягом року не притягувався. Відповідно до облікових даних ЄДР МВС України ОСОБА_1 має посвідчення водія України серії НОМЕР_2 видане 01 серпня 2002 року Центром ДАІ 5107 на право керування транспортними засобами категорії «В».

Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17).

Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Інші докази, які б свідчили про вину ОСОБА_1 суду не надані. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення є формою пред`явлення особі обвинувачення та не є беззаперечним доказом вчинення правопорушення.

Зазначені вище недоліки не дають можливості суду встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність правопорушника та інші обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже неможливо виконати вимоги КУпАП щодо повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, та як наслідок – покладення конкретного складу адміністративного правопорушення у провину особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Частиною першою статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказує, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського с>ду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).

При цьому, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, слід зазначити наступне.

Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність. можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення. Суд не має права, за умови відсутності при розгляді справи про адміністративне правопорушення сторони обвинувачення, самостійно відшукувати докази обвинувачення, ініціювати їх дослідження, уточнювати в судовому рішенні фабулу правопорушення, усуваючи певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення для можливості притягнення особи до відповідальності, оскільки такі дії суду призведуть до порушення ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу. В разі таких дій суду особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.

В силу статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З врахуванням наведеного, встановлені обставини не дають достатніх підстав вважати, що в судовому засіданні знайшли підтвердження подія і склад адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що провадження в справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.62 Конституції України, статтями 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Повний текст постанови складений 12 січня 2026 року.

Суддя В. С. Миргород