Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №512/694/25 — Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/694/25

Провадження №2/512/89/26

"12" січня 2026 р. с-ще Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2025 представник позивача Поляков О.В., через засоби поштового зв`язку звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за договором №405370768 від 21.06.2021 у розмірі 33045,00 грн., понесені судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.06.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №405370768 від 21.06.2021 у формі електронного договору. Відповідно до умов договору кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 10000,00 грн. строком на 21 день, процентна ставка 149,65 річних або 0,41 % в день.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1 (Додаток №12).

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги №147 від 17.08.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову,

Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб) (Додаток №13).

Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «Таліон плюс» згідно Договору факторингу 1 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги №147 від 17.08.2021 до Договору факторингу 1 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви додається Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги (Додаток 14).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01.

ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги №10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб) (Додаток №16).

Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «Таліон плюс» зі сторони ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» згідно Договору факторингу 2 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги №10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви додається Платіжна інструкція (Додаток №17).

Крім того, в подальшому, 20.10.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №20/10/23-03 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (Додаток №18).

Відповідно до пункту 1.2. Договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників №б/н від 20.10.2023 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 33045,00 грн. Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у реєстрі боржників №б/н від 20.10.2023 до позивача підтверджується актом прийому-передачі.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання по Договору не виконала, у зв`язку з чим у останньої виникла заборгованість за кредитним договором №405370768 від 21.06.2021, яка становить 33045,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 23045,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями - 0,00 грн.

Крім того, разом з позовною заявою представник позивача надав клопотання про витребування доказів в АТ «Ідея банк», а саме: інформацію чи емітувалась на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка маска-картки № НОМЕР_2 чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Також, інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 21.06.2021 - 26.06.2021 у сумі 10000,00 грн: чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім?я ОСОБА_1 (РНО: 3467604782); чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска Картки НОМЕР_2 та чи находиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 , за період з 21.06.2021 по 26.06.2021 у сумі 10 000,00 грн, витребувати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/ доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, подати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника) повного номера рахунка маска Картки НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У випадку, якщо номер телефону НОМЕР_3 не находиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою маска Картки НОМЕР_2, витребувати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКППТ: НОМЕР_1 ) (Клієнта банку) за платіжною карткою маска Картки НОМЕР_2 . У випадку, якщо картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 не належить ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), витребувати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска Карти НОМЕР_2 .

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. передано йому вказану справу.

Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 03.09.2025 прийняв цивільний позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до розгляду та призначив підготовче судове засідання на 06.10.2025, запропоновав відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву.

Крім того, вищевказаною ухвалою вказане клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено (а.с.97-99).

У зв`язку з відсутністю інформації з АТ «Ідеа банк» слухання справи відкладено на 10.11.2025.

07.10.2025 до суду надійшла відповідь АТ «Ідеа банк» щодо відкриття рахунку на ім`я ОСОБА_1 (а.с.104).

У зв`язку з неявкою відповідачки слухання справи відкладалося на 08.12.2025 та на 12.01.2026

Разом з позовною заявою представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.8 на звороті).

Згідно відповіді №1727442 від 02.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.96). Суд за вказаною адресою надіслав відповідачці повістку про виклик до суду.

Так, відповідачка в судове засідання не з`являлася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Однак, до суду повернулися конверти з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.102, 107,108,109, 110, 111).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».

Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідачки про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Таким чином, правом подати відзив відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до приписів статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що 21.06.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №405370768 (а.с.32-34).

З п.п. 1.3., 1.7 вказаного договору вбачається, що сума кредиту становить 10000,00 грн. та надається строком на 21 день.

Пунктом 1.9.1. договору встановлено, що виключно на період строку визначеного в п.1.7 нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 149,65 процентів річних, що становить 0,41 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (а.с.32).

З паспорту споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору №405370768 від 21.06.2021 вбачається, що тип процентної ставки фіксована; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 1180,00 грн.; реальна річна процентна ставка, процентів річних 649% (а.с.31).

Матеріали справи містять алгоритм дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів (а.с.10-11).

Згідно довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що сума кредиту становить 10000,00 грн.; строк кредитування 21 день; процентна ставка 1,70% в день; заявка на кредит подана 21.06.2021 о 20 годині 50 хвилин.

Крім того, з вказаної довідки вбачається, що акцепт оферти позичальником підписано одноразовим ідентифікатором MNV5GX44 (а.с.12).

Матеріали справи містять алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору (а.с.14-19).

Із заявки на отримання коштів в кредит від 21.06.2021 вбачається, що відповідачка надала свої персональні дані та номер карти: НОМЕР_2 (а.с.20).

В матеріалах справи містяться правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.21-27).

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №405370768 від 21.06.2021 вбачається, що прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 10000,00 грн.; за процентами - 23045,00 грн.; строкова заборгованість за сумою кредиту - 0,00 грн.; строкова заборгованість за процентами - 0,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями - 0,00 грн. (а.с.41).

Крім того, матеріали справи містять розрахунок заборгованості ТОВ «Таліон плюс» згідно якого вбачається у відповідачки виникла заборгованість у сумі 33045,00 грн. (а.с.42).

Разом з тим, в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з якого вбачається, що у відповідачки виникла заборгованість у сумі 20625,00 грн. (а.с.43).

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 (а.с.67-72).

У подальшому до вказаного Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу (додаткова угода №19 від 28.11.2019, додаткова угода №26 від 31.12.2018, додаткова угода №27 від 31.12.2021, додаткова угода №31 від 31.12.2022, додаткова угода №32 від 31.12.2023) (а.с.72 на звороті, 73-77, 78, 78 на звороті, 79).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01 (а.с.58-62).

20.10.2023 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК Ейс» укладено Договір факторингу №20/10/23-03 відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (а.с.50-54)

Крім того, матеріали справи містять протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 (а.с.55), платіжну інструкцію в національній валюті №4484 від 01.08.2023 з якої вбачається, що ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» сплатив АТ «Кредобанк» за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 в сумі 2586694,30 грн. (а.с.55 на звороті).

Матеріали справи містять реєстр боржників до договору факторингу №20/10/23-03 від 20.10.2023 (а.с.48-49), реєстр прав вимоги №10 від 31.07.2023 (а.с.56) та реєстр прав вимоги №147 від 17.08.2021 (а.с.65-66).

З адвокатського запиту №25770530881/АЗ від 14.07.2025 вбачається, що адвокатом Тараненком А.І. здійснено запит у АТ «Ідеа Банк» про зарахування коштів на емітовану платіжну картку ОСОБА_1 (а.с.80 на звороті - 81).

Також, матеріали справи містять письмові пояснення директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з яких вбачається, що товариство є небанківською фінансовою установою та не надає фінансових платіжних послуг. Документальним підтвердженням зарахування котів на рахунок клієнта, може надати виключно емітент платіжної карти клієнта, який відкрив та обслуговує відповідний рахунок клієнта (а.с.83).

З довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що товариство перерахувало кошти у сумі 10000,00 грн на транзитний рахунок НОМЕР_4 ; карта отримувача НОМЕР_2; ідентифікатор платіжної операції:С532377AE6CE01F0E053AC112B0DC654; дата завершення платіжної операції 21.06.2021 о 20 годині 56 хвилин 06 секунд (а.с.84).

Крім того, матеріали справи містять інформацію щодо відкриття рахунку НОМЕР_5 в АТ «Ідея банк» на ім`я ОСОБА_1 згідно договору С-302-009867-21-980 від 15.02.2021.

Разом з тим, з вказаної інформації банку вбачається, що 21.06.2021 за реквізитами НОМЕР_2 зарахований переказ коштів в сумі 10000,00 грн., код авторизації 613512 (а.с.104,105).

Матеріали справи містять інформацію Укрпошти про надсилання поштової кореспонденції відповідачці (а.с.28).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 21.06.2021 № 405370768 в електронному вигляді.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Так, договір кредитної лінії №405370768 від 21.06.2021 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачки: MNV5GX44 21.06.2021 о 20 годині 55 хвилин 56 секунд (а.с.32-34).

Щодо нарахування відсотків відповідачу за користування кредитом суд зазначає наступне.

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював погашення кредитної заборгованості на рахунок первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 548 ЦК виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов`язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.

Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України закріплено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошові зобов`язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів.

На підставі частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вимоги частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України та приймаючи до уваги, що відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №405370768 від 21.06.2021 вбачається, що прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 10000,00 грн.; за процентами - 23045,00 грн.; строкова заборгованість за сумою кредиту - 0,00 грн.; строкова заборгованість за процентами - 0,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями - 0,00 грн. (а.с.41).

З реєстру боржників до договору факторингу №20/10/23-03 від 20.10.2023 вбачається, що у відповідача за кредитним договором №405370768 існує заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 33045,00 грн., з яких 10000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 23045,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.48-49).

Крім того, матеріали справи містять інформацію щодо відкриття рахунку НОМЕР_5 в АТ «Ідея банк» на ім`я ОСОБА_1 згідно договору С-302-009867-21-980 від 15.02.2021.

Разом з тим, з вказаної інформації банку вбачається, що 21.06.2021 за реквізитами НОМЕР_2 зарахований переказ коштів в сумі 10000,00 грн., код авторизації 613512 (а.с.104,105).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

Отже, наданий позивачем витяг з додатку факторингу, що не містять будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості ОСОБА_1 , яку відступив первісний кредитор, не є безспірними доказами існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 в справі № 703/3063/18.

Водночас, розрахунки заборгованості, сформовані самим позивачем не є документами первинного бухгалтерського обліку, є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які, відповідно, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.

Разом з тим, суд зауважує, що якщо кредит надавався ОСОБА_1 строком на 21 день з 21.06.2021, то кінцева дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 11.07.2021.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика.Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України представником позивача не надано доказів на підтвердження пролонгації строку кредитування, зокрема, доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів про споживчий кредит тому, нарахування відсотків за користування кредитом має здійснюватися саме в межах строку з 21.06.2021 - 11.07.2021.

Таким чином, суд вважає, що у задоволені позовних вимог в частині нарахування відсотків первісним кредитором та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» після 11.07.2021 слід відмовити.

Суд звертає увагу, що умовами договору не встановлено можливості пролонгації договору та нарахування відсотків після закінчення строку договору, таким чином нарахування відсотків після 11.07.2021 є безпідставними.

Так, відповідно до пункту 1.7 договору кредит надається строком на 21 день з 21.06.2021 термін повернення кредиту 11.07.2021.

Згідно пункту 1.9.1 договору вбачається, що виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 149,65 процентів річних, що становить 0,41 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Отже, судом встановлено, що тіло кредиту 10000,00 грн., відсоток за день 0,41%, кількість днів наданий кредит - 21, таким чином з розрахунку суду вбачається: (10000,00 грн. х 0,41% х 21 д. = 861,00 грн.).

Так, загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 10000,00 грн. (заборгованість за основним боргом) + 861,00 грн. (заборгованість за відсотками) = 10861,00 грн.

Натомість, суд також погоджується з представником позивача щодо невиконання відповідачем умов договору в частині погашення кредитної заборгованості в строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, представник позивача в своїй позовній заяві не просить стягнути з відповідачки ні інфляційні збитки, ні 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд не має права з власної ініціативи нараховувати відсотки за статтею 625 ЦК, оскільки такі відсотки є мірою відповідальності, яка застосовується лише за заявою кредитора.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Тому вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а саме в сумі 10000,00 грн.

Разом з тим суд встановив, що згідно пункту 1.9.1 кредитного договору нараховуються проценти за користування кредитом за ставкою 0,41 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним (а.с.32).

Отже, за вищевказаним кредитним договором відповідач зобов`язаний сплатити відсотки у розмірі 861,00 грн. (10000,00 грн. х 0,41% х 21дн.=861,00 грн).

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частин 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що відповідно до частин 1, 3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- копію договору про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери». (а.с. 39-40);

- копію додаткової угоди №25770530881 від 09.07.2025 (а.с.38);

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4956 видане 24.04.2012 (а.с.36);

- акт прийому-передачі №09/07/25-01 від 09.07.2025 про підтвердження надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 17.07.2025 на загальну суму 7000,00 грн. з якого вбачається, що адвокатом складено позовну заяву ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 та витрачено час 2 години що еквівалентно 5000,00 грн.; адвокатом вивчено матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором та витрачено час 2 години що еквівалентно 1000,00 грн.; здійснено підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором та витрачено годину що еквівалентно 500,00 грн.; здійснено підготовку клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором та витрачено час 1 годину що еквівалентно 500,00 грн (а.с.37).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями пунктом 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Отже, при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.

Однак, у постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21 Верховний Суд дійшов висновків, надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Таким чином, враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 7000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3 028 гривень.

За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3028,00 х 0,8).

Судовий збір у вказаному розмірі сплачений ТОВ «Діджи фінанс», що підтверджується платіжною інструкцією від 10.01.2025 № 4765795 (а.с.1).

Як вбачається з мотивувальної частини цього рішення позов ТОВ «Діджи фінанс» задоволено частково на 32,87% (10861,00 грн. / 33045,00 грн. х 100).

З урахуванням наведеного, з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у сумі 796,24 грн. (2422,40 грн./ 100 х 32,87%).

На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, вул.Алматинська, 8, офіс 310а, код ЄДРПОУ:42986956) заборгованість за Кредитним договором №405370768 від 21.06.2021 в розмірі 10861 (десять тисяч вісімсот шістдесят одну) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «»Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, вул.Алматинська, 8, офіс 310а, код ЄДРПОУ:42986956) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 796 (сімсот дев`яносто шість) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «»Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, вул.Алматинська, 8, офіс 310а, код ЄДРПОУ:42986956) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.Ю. Брюховецький