Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №607/21935/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.01.2026 Справа №607/21935/25 Провадження №2-а/607/39/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Багрія Т.Я., з участю секретаря судового засідання Новосад С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

встановив:

Адвокат Гриців О.Я., в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5971743 від 19 жовтня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з грубим порушенням чинного законодавства. Вказує, що візуальне спостереження інспектором поліції без забезпечення належних та допустимих доказів, визначених ст.251 КУпАП, не може доводити винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Відповідач не довів належними та допустимими доказами винуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. При цьому, позивач ОСОБА_1 як водій відзначається особливою уважністю та беззастережно дотримується усіх правил дорожнього руху.

Ухвалою судді від 03 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.1 ст.269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Від представника відповідача – ГУНП в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними. Вказує, що надані поліцейським відеозаписи підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. При перегляді відеозапису зафіксованого на камеру відеореєстратора встановлено, що світлопропускання скла автомобіля забезпечило видимість правопорушення та підтверджує керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки ВАЗ 2121 із не пристебнутим ременем безпеки. Поліцейським на місці зупинки транспортного засобу зроблено висновок про доцільність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 ст.121 КУпАП. Позивача ОСОБА_1 було ознайомлено з положеннями ст.ст.63, 59 Конституції України та роз`яснено його права, передбачені ст..268 КУпАП.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Гриців О.Я. в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи. Від представника позивача – адвоката Гриців О.Я. до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача ОСОБА_1 .

Представник відповідача ГУНП в Тернопільській області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить розглядати справи за його відсутності у зв`язку з зайнятістю по службі.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, розглянувши матеріали справи та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, дійшов наступного висновку.

Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА №5971743 від 19 жовтня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 19 жовтня 2025 року о 14 год. 22 хв. в с.Миролюбівка, по вул.І.Франка, керував транспортним засобом марки ВАЗ 2121 НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП. Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 280 зазначеного Кодексу - орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності з вимогами ст. 252 цього Кодексу, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 245 зазначеного Кодексу завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що при притягнені позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем не в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону, а також не були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність накладення ним адміністративного стягнення, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України, про що відповідачем зазначено в оскаржуваній постанові.

Відповідно до ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Пунктом 2.3в ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

На підтвердження обставин щодо порушення позивачем ОСОБА_1 п.2.3в ПДР та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, відповідачем надано DVD-R диск, на якому міститься відеозапис під назвою 19.10.2025 (2), зафіксований на нагрудну камеру працівників поліції, а також відеозапис під назвою 19.10.2025 (1), зафіксований на відеореєстратор службового автомобіля.

Відеозапис під назвою 19.10.2025 (2) починається з фрагменту, на якому зафіксовано транспортний засіб марки ВАЗ 2121, номерний знак НОМЕР_1 , який стоїть на узбіччі. Позаду вказаного транспортного засобу перебуває ОСОБА_1 , який спілкується з працівником поліції. В подальшому працівник поліції пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння та проводить розгляд справи щодо позивача за ч.5 ст.121 КУпАП. На 00:01:52 хв. відеозапису ОСОБА_1 повідомляє працівникові поліції, що немає наміру з ним сперечатись. На вказаному відеозаписі не зафіксовано факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки ВАЗ 2121, номерний знак НОМЕР_1 , будучи не пристебнутим ременем безпеки. Також на ньому не зафіксовано пояснень ОСОБА_1 щодо визнання вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Враховуючи наведене, вищевказаний відеозапис не може бути прийнятий судом до уваги як достатній доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, оскільки містить лише фіксацію оформлення щодо позивача матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

На записі з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції під назвою 19.10.2025 (1) (00:00:01-00:00:11) зафіксовано, що попереду автомобіля працівників поліції рухається транспортний засіб марки ВАЗ 2121, номерний знак НОМЕР_1 . Із вказаного фрагменту відеозапису неможливо встановити чи дійсно водій не пристебнутий ременем безпеки. На 00:00:47 хв. відеозапису автомобіль працівників поліції здійснює розворот, після чого на 00:00:57 хв. під`їжджає до транспортного засобу марки ВАЗ 2121, номерний знак НОМЕР_1 . При цьому, на відеозаписі не зафіксовано, що водій автомобіля ВАЗ 2121 не пристебнутий ременем безпеки.

Крім того суд враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 24.01.2019 року по справі № 592/5576/17 (К/9901/33984/18), у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, надана відповідачем копія відеозапису не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

За приписами ч. 5 ст.242КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У п.7 постанови серії ЕНА №5971743 від 19 жовтня 2025 року зазначено, що до постанови додаються: «856540, 856549». При цьому, як вбачається із наданого відповідачем відеозапису під назвою: 19.10.2025 (1), на вказаному відеозаписі не міститься жодних відомостей про те, що він зафіксований на один з технічних засобів, про які зазначено у п.7 оскаржуваної постанови.

На переконання суду, наданими представником відповідача відеозаписами не підтверджуються обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а саме порушення правил користування ременями безпеки. В матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, зокрема, які свідчили би про вчинення ОСОБА_1 вищевказаного адміністративного правопорушення.

У відзиві на позовну заяву представник позивача просить допитати в якості свідка поліцейського ВП №2 (м.Тернопіль) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.2 ст.65 КАС України, учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

Заявляючи клопотання про виклик свідка, представник відповідача не зазначив обставин, щодо яких свідок може дати показання. При цьому суд враховує, що саме на нагрудну камеру працівника поліції ОСОБА_2 здійснювався відеозапис під назвою 19.10.2025 (2), який долучено до матеріалів справи та якому судом надано оцінку.

Відповідно до ч. 1 ст.65 КАС України як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.

При цьому, суд зазначає, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №161/5372/17 від 29.04.2020).

Судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена лейтенантом поліції Копачівським М.М. Враховуючи наведене, суд відхилив клопотання представника відповідача про допит в якості свідка поліцейського ВП №2 (м.Тернопіль) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_2 .

Відповідно до правил ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності складення оскаржуваної постанови.

Відповідачем, всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, належних та допустимих доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.

У відповідності до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.

Також позиція висловлена у п. 39 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №463/1352/16-а від 08.07.2020 p., де зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

На підставі наданих доказів та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення належним чином не доведена, твердження сторони позивача не спростовані, а тому, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5971743 від 19 жовтня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, слід скасувати та закрити провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 484,48 грн. Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 484,48 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Представник позивача – адвокат Гриців О.Я. подала до суду заяву у порядку визначеному ч.7 ст.139 КАС України, в якій просить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Тернопільській області 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. До вказаної заяви долучено ордер на надання правничої допомоги серія ВО №1116697 від 21 жовтня 2025 року, Договір про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_3 та Товарніцьким О.П. (далі – Договір), акт приймання-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року.

Відповідно до п.1 Договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року, адвокат приймає на себе обов`язки надати Клієнту ( ОСОБА_1 ) правову допомогу, в тому числі щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5971743 від 19.10.2025. Пунктом 3 Договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар в сумі 4000 грн., який Клієнт зобов`язується оплатити протягом тридцяти днів після набрання судовим рішенням законної сили. На визначення розміру гонорару впливають строки вирішення спору, ступінь складності справи, обсяг правової допомоги.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг (додаток до Договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2025 року), адвокат Гриців О.Я. та ОСОБА_1 уклали цей акт про наступне: адвокат Гриців О.Я. виконала наступні роботи (справа №607/21935/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення): 1.Консультування клієнта ОСОБА_1 з питань правового регулювання спірних правовідносин, ознайомлення з матеріалами правового конфлікту та підготовка правової позиції у справі 20.10.2025 – вартість 1000 грн.; складання та подання позовної заяви з додатками до суду 21.10.2025 – вартість 2000 грн.; складання та подання відповіді на відзив з додатками до суду 22.12.2025 – вартість 1000 грн. Вартість вищевказаних робіт Клієнт зобов`язується оплатити протягом тридцяти днів після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до частин першої п`ятої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року (справа №922/2869/19), сформулював правовий висновок, за яким «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи» (пункт 4.16).

Крім того, у постанові від 06 листопада 2020 року, справа № 760/11145/18, Верховний Суд вказав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова від 06 листопада 2020 року, справа № 760/11145/18).

Виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи предмет спору, обсяг і складність складених процесуальних документів, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за надані послуги вартістю 4000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст.62 Конституції України, ст. 5,77, 139,194, 205,229, 241-243, 250, 255, 257, 271, 286, 297, п.п. 15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд, –

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Постанову серії ЕНА №5971743 від 19 жовтня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень – скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Стягнути в користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області понесені судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного судуабо через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а учасниками справи, яким повне рішення не було вручене у день його проголошення, у той же строк з дня його вручення.

Реквізити сторін:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, код ЄДРПОУ 40108720, місцезнаходження - вул. Валова, 11, м. Тернопіль.

Головуючий суддяТ. Я. Багрій