Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №755/12340/25 — Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 755/12340/25

Провадження № 2/576/62/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області

суддяУсенко Л.М.

секретар судового засіданняБірюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу№ 755/12340/25

за позовомОСОБА_1

доОСОБА_2

третя особа Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві адміністрації

пропозбавлення батьківських прав

учасники справи та представники: позивач представник позивача відповідач представник третьої особи не з`явилась. ОСОБА_3 не з`явився не з`явився

В С Т А Н О В И В:

Згідно ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 16.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві адміністрації, про позбавлення батьківських прав, передано на розгляд до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області за підсудністю.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11.09.2025 дану позовну заяву направлено за підсудністю до Глухівського міськрайонного суду Сумської області.

Позовна заява мотивується тим, що позивач мала стосунки з відповідачем, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина ОСОБА_4 . З моменту розірвання відносин з ОСОБА_2 , син проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Батько дитини не спілкується з сином, не цікавиться його життям, ніякої участі у вихованні не приймає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, станом здоров`я не цікавиться, матеріальної допомоги не надає. Оскільки відповідач повністю самоусунувся від виховання дитини, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач в судове засідання не з`явилась.

Представник позивача – адвокат Бай С.Е. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Від представника служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві адміністрації Дяченко С.О. надійшла заява про розгляд справи без участі органу опіки та піклування (а.с.71).

Відповідач повідомлений про розгляд справи у порядку, визначеному п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, а також в телефонному режимі. Судом також повідомлено відповідача про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному порталі «Судова влада України» на веб-сторінці Глухівського міськрайонного суду Сумської області. Своїм правом надати відзив відповідач не скористався.

Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд приходить до наступного.

Згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 12).

З Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що державна реєстрація народження проведена відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України, підстава запису відомостей про батька - заява про визнання батьківства (а.с. 92-95).

За довідкою директора приватного закладу загальноосвітньої освіти «Ліцей «Дистанційна школа «Річ» Черепанської Вікторії № 5732 від 18.02.2025 року ОСОБА_4 є учнем 4 класу зазначеного закладу. З моменту зарахування дитини до школи та протягом навчання (з 01.09.2021 до теперішнього часу) участь у навчально-виховному процесі здійснює виключно мати ОСОБА_1 . Біологічний батько дитини ОСОБА_2 за вказаний період до навчального закладу не звертався, участі у вихованні та навчанні дитини не брав, на батьківські збори та інші шкільні заходи не з`являвся, питань щодо успішності, поведінки чи добробуту дитини не порушував, оплату за навчання не здійснював, матеріальної допомоги школі для забезпечення потреб дитини не надавав. Виховання та належна увага до дитини забезпечується виключно матір`ю. Відомості про будь-яку участь ОСОБА_2 в житті дитини у навчальному закладі відсутні (а.с. 14).

Згідно акту обстеження умов проживання №64 від 30.05.2025 головного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї умови проживання ОСОБА_5 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у приватній власності позивача, є гарними, квартира облаштована необхідною побутовою технікою та меблями, побут родини організований, дотримані санітарно-гігієнічні норми, облаштоване окреме місце для навчання та сну дитини. За вказаною адресою проживають: мати ОСОБА_1 , син ОСОБА_4 та вітчим ОСОБА_6 ( а.с. 15).

Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії №21 від 12.11.2025) батько ОСОБА_5 – ОСОБА_2 з сином не проживає, вихованням та у триманням не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участь у фізичному, духовному та моральному розвитку малолітнього, матеріально не допомагає. На засідання комісії ОСОБА_2 був запрошений належним чином, але не з`явися, будь-яких повідомлень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надав. Присутній на засіданні комісії малолітній ОСОБА_4 повідомив, що не пам`ятає біологічного батька, вважає батьком чоловіка матері - ОСОБА_6 . Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини (а. с. 73).

Суд не може взяти до уваги висновок органу опіки та піклування з огляду на те, що він є недостатньо обґрунтованим, об`єктивно нічим не підтверджений та суперечить інтересам дитини, яка потребує батьківської участі у її вихованні. Рішення прийняте за відсутності відповідача, не містить об`єктивних його характеристик, не з`ясовано та не надано оцінки дійсних мотивів поведінки батька та можливих причин ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, та повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц).

В даному випадку висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є недостатньо обґрунтованим, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Посилання позивача на те, що син проживає разом із нею та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Аналогічні висновки були висловлені у постанові Верховного Суду у постанові від17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19).

Не може бути достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і доводи позивача про те, що відповідач належним чином не утримує дитину.

Думка дитини щодо позбавлення одного з його батьків батьківських прав не може бути єдиною підставою, яка враховується судом при вирішенні спору, оскільки така думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через свій вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї в тому числі зі сторони іншого з батьків. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 705/3040/18).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа № 459/3411/18).

В даному випадку судом не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_5 , а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 13 січня 2026 року.

Суддя Л.М. Усенко