Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №754/12578/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року

м. Київ

справа № 754/12578/24

провадження № 61-6014св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Комісарова Альона Вікторівна, на ухвалу Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц.,

Яворського М. А., від 09 квітня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

2. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва, у складі судді Панченко О. М., від 24 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

3. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва

від 16 січня 2025 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 12 лютого

2025 року про виправлення описки, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

4. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

5. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову. Визнано нечинними рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 січня 2025 року. Провадження у справі закрито. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн.

6. Оскільки відмова від позову відповідала вимогам статі 206 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим прийняти відмову ОСОБА_1 від позову, визнавши нечинними рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 24 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду, яке є невід`ємною частиною основного рішення.

Інформація про рух справи в суді апеляційної інстанції

7. 15 квітня 2025 року ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України.

8. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Комісарова А. В., просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду

від 09 квітня 2025 року в частині визнання нечинним додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, залишивши вказане рішення в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. 09 травня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Комісарова А. В., подала касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 754/12578/24, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

13. Зауважує, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня

2019 року у справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року у справі

№ 922/2157/20, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі

№ 924/804/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21.

14. Вказує, що позивач, пред`явив необґрунтований позов і діяв недобросовісно, у зв`язку з чим відповідачка вимушена була нести витрати, які пов`язані з розглядом справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, а тому відповідно до статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі вона має право заявити вимоги про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

15. Стверджує, що позивач своїми діями намагався уникнути виконання зобов`язань щодо утримання дитини, зосередившись у своєму позові на питаннях шлюбних відносин відповідачки, примусовому арешті коштів, власній хворобі та догляду за батьком. Позивачем не доведено наявності підстав для звільнення під сплати заборгованості по аліментах.

16. Водночас апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не розглянув питання щодо недобросовісності дій позивача та не дав оцінки наявності підстав для компенсації відповідачці її витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17. У липні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

18. Зауважує, що додаткове рішення, у разі скасування рішення суду, втрачає свою силу, оскільки є невід`ємною частиною основного рішення у справі. Звертає увагу, що відмова від позову є процесуальним правом позивача, яке в цьому випадку було зумовлене діями державного виконавця під час розгляду справи в суді.

Обставини справи

19. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , в якому просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за виконавчим листом № 754/2349, виданим 04 червня 2024 року Деснянським районним судом м. Києва, на підставі рішення цього ж суду

від 19 квітня 2024 року, яка виникла з 15 лютого 2024 року.

20. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі.

21. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій, посилаючись на те, що державний виконавець зняв арешт з належних йому коштів на банківському рахунку в АТ «Акцент Банк», просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, яка виникла

з 15 лютого 2024 року по 17 жовтня 2024 року

22. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а додатковим рішенням цього ж суду від 16 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

23. ОСОБА_1 подав апеляційні скарги на вказані судові рішення.

24. Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року та

від 19 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 .

25. 04 березня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява

ОСОБА_1 про відмову від позову з посиланням на те, що під час розгляду цієї справи в суді заборгованість по аліментам за період із 15 лютого

по 17 жовтня 2024 року, яка є предметом спору у цій справі, була стягнута державними виконавцями в примусовому порядку і перерахована відповідачці.

26. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову.

Визнано нечинними рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 24 грудня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 16 січня 2025 року. Провадження у справі закрито.

Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

28. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

30. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

31. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

32. Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

33. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина третя статті 270 ЦПК України).

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 зазначила, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

35. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

36. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 295/14567/20, від 03 травня 2022 року у справі

№ 715/2513/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20.

37. У справі, яка переглядається, апеляційний суд, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про відмову від позову, дійшов висновку, що така відмова відповідає вимогам статті 206 ЦПК України та має бути прийнята судом.

38. Також суд апеляційної інстанції вказав, що додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору.

39. Частинами першою та другою статті 373 ЦПК України визначено, що в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а

сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

40. Прийнявши відмову позивача від позову, апеляційний суд визнав нечинними рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду, яке є його невід`ємною частиною, і закрив провадження у справі, що відповідає нормам процесуального права, а саме пункту 4 частини першої статті 255, статті 373, пункту 3 частини першої статті 374 ЦПК України.

41. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 314/2551/22, та не суперечить висновкам Верховного Суду, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

42. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Комісарова А. В., фактично погоджується з тим, що апеляційний суд правомірно визнав нечинним рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року та закрив провадження у справі, проте вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства в частині визнання нечинним додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

43. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

44. У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

45. Частинами третьою, п`ятою та шостою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

46. За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

47. Отже дійсно, у разі закриття провадження відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

48. Однак, як вбачається із протоколу судового засідання від 09 квітня

2025 року таких вимог відповідачка в цьому судовому засіданні не заявляла, а тому вони і не могли бути предметом вирішення в оскарженій ухвалі

від 09 квітня 2025 року.

49. У подальшому, 14 квітня 2025 року, відповідачка подала заяву про стягнення з позивача судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу, в сумі 15 000 грн відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, однак ухвалою апеляційного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні цієї заяви було відмовлено.

50. Ухвала Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в межах цього касаційного провадження ОСОБА_2 не оскаржується і тому Верховним Судом не переглядається.

51. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при постановленні ухвали Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року.

52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

53. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

54. Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

55. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Комісарова Альона Вікторівна, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников