Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №943/1348/25 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №943/1348/25

Провадження №2/943/205/2026

12 січня 2026 року м.Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Пирка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно та визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,-

встановив:

ОСОБА_2 звернулася в суд з означеною заявою, покликаючись на те, що після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, до складу якої увійшли всі обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0153 га, цільове призначення, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 . Також померлому належала:земельна ділянка площею 0,1518 га, цільове призначення, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 . Позивачка є спадкоємцем по закону до даного майна після смерті чоловіка ОСОБА_3 , фактично прийняла спадщину, здійснює постійний догляд та несе витрати по утриманню спадкового майна, виготовила кадастрові номера. Однак не може юридично оформити прийняття спадщини, оскільки звернулася до нотаріуса, проте було відмовлено, через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на вищевказані земельні ділянки. Оскільки чоловік ОСОБА_3 за життя не виготовив правовстановлюючі документи на вищевказані земельні ділянки. Тому просить суд визнати за нею право власності на означене спадкове майно та право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом. Позивачка подала заяву про уточнення позовних вимог в якій просить суд визнати за нею право власності на означене спадкове майно, а саме: право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0153 га, цільове призначення, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1518 га, цільове призначення, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1

Позивачка, до початку судового засідання, подала письмове клопотання про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує, просить його задоволити.

Представник відповідача, за викликом суду, не з`явився, був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи у їх відсутності, пояснень, заперечень, відзив на позов, не подав.

За змістом ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши інші докази, зібрані в справі, суд приходить до висновку про підставність позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост.ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Олеською селищною радою Буського району Львівської області від 11.09.2000 року, підтверджується факт смерті чоловіка позивачки ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис № 24.

Після смерті останнього залишилось спадкове майно до складу якого увійшли всі обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0153 га (кадастровий номер 4620655600:08:003:0547), цільове призначення, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 .

Право постійного користування померлого на дану земельну ділянку підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV-ЛВ № 004545 від 04.10.1997 року, реєстровий № 55, виданий на підставі рішення виконкому Олеської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 14.05.1997 року № 31.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7300514042025 від 25.03.2025 року, земельна ділянка площею 0,0153 га має кадастровий номер 4620655600:08:003:0547, цільове призначення, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 , власник – ОСОБА_3 .

З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за № НВ-9960255852025 від 24.04.2025 року, вбачається що, вартість: земельної ділянки: кадастровий номер 4620655600:08:003:0547 становить 315.05 грн..

Також померлому належала:

- земельна ділянка площею 0,1518 га(кадастровий номер 4620655600:08:003:0546), цільове призначення, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .

Право приватної власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 3267 від 04.10.1997 року, реєстровий № 99, виданий на підставі сесії Олеської селищної ради народних депутатів від 02.12.1993 року і виконкому від 14.05.1997 року № 30.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2601234352025 від 09.10.2025 року, земельна ділянка площею 0,1518 га має кадастровий номер 4620655600:08:003:0546, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 , власник – ОСОБА_3 .

З витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 9955436272025 від 26.03.2025 року, вбачається що, вартість: земельної ділянки: кадастровий номер 4620655600:08:003:0546 становить 515132,17 грн..

Днем відкриття спадщини є день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишив. Згідно ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, право на спадкування визначається в порядку черговості, згідно ст. 1258 ЦК України.

Спадкодавець ОСОБА_3 доводиться чоловіком позивачки, що підтверджується свідоцтвом про шлюбу серії НОМЕР_2 , видане Олеською селищною радою Буського району Львівської області від 09.11.1968 року, про що зроблено актовий запис № 16 та спадкоємцем першої черги по закону.

Крім позивачки, спадкоємцями є син позивачки ОСОБА_4 . Останній на означене спадкове майно не претендує, відмовляється від такого в користь позивачки, про що подав відповідну письмову заяву від 25.09.2024 року.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Також спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь – кого із спадкоємців за законом, незалежно від черги.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються Кодексом УРСР.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Позивачка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , вступила у володіння та розпорядження спадковим майном, оскільки на час смерті чоловіка проживала разом з ним в одному житловому будинку, що стверджується довідкою виданою Олеським старостинським округом Буської міської територіальної громади Золочівського району Львівської області № 639 від 11.09.2024 року.

Суд приходить до переконання, що позивачка має право спадкувати вказану земельну ділянку після смерті чоловіка з наступних підстав, а саме на час набуття ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі - 3К України 1990 року), яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

Положеннями ст. 7 3К України 1990 року передбачалося, що громадянам України селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п?яти років).

Стаття 22 ЗК України 1990 року (чинна на час видачі ОСОБА_3 , державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, ЗК України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.

Спадкодавець ОСОБА_3 відповідно до статті 7,22 ЗК України 1990 року набув право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 0,0153 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення виконкому Олеської селищної Ради народних депутатів від 14.05.1997 року, яке виникло у нього після одержання Державного акта на право постійного користування землею серії IV-ЛВ № 004545 від 11.10.1997 року.

Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб?єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу у країни 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Перелік суб?єктів, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, який визначено частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року постійно розширюється і зазнає змін, не містить фізичних осіб щодо прав постійного користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов?язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов?язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею і Протоколу Першого Конвенції та статтею 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов?язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦІК України спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Так, відповідно до пункту 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, в якому викладено висновки щодо застосування норм права, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, належне ОСОБА_3 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,0153 га, розташованою на території Олеської селищної ради (на даний час територія Буської міської ради), наданою для ведення особистого підсобного господарства, на підставі рішення виконкому Олеської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 14.05.1997 року № 31, як майнове право, увійшло до складу спадщини після його смерті та може успадковуватися на загальних підставах.

Інших першочергових спадкоємців, які б претендували на дане майно, судом не встановлено і у суду немає повноваження щодо збирання доказів по справі, лише оцінка наявних у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням їх цільового призначення. Реалізувати своє законне право спадкування на спадкове майно в позасудовому порядку позивач не може, так як відсутній оригінал державного акту на право приватної власності на землю у зв`язку з його втратою.

Відповідно до п. «г», ч.1, ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі - прийняття спадщини.

Згідно ст.131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Обставин, які б спростовували твердження позивачки в позовній заяві, суд не знаходить, тому кладе їх в основу рішення.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачка набула права власності на спадкове майно на законних підставах, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 13, 141, 206, 247, 258-259, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 524-526, 527, 549 ЦК УРСР, суд –

ухвалив :

Позов задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителькою в АДРЕСА_1 , право власності на спадкове майно, а саме:

-земельну ділянку площею 0,1518 га (кадастровий номер 4620655600:08:003:0546), цільове призначення, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 ;

- право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0153 га кадастровий номер 4620655600:08:003:0547, цільове призначення, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування по закону, після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Б. М. Журибіда