Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №943/1260/25 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №943/1260/25

Провадження №2/943/182/2026

09 січня 2026 року м.Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Пирка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,-

встановив:

ОСОБА_2 звернувся в суд з означеною заявою, покликаючись на те, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, до складу якої увійшли всі обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2709 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Кізлів Золочівського району Львівської області. Позивач є спадкоємцем по закону до даного майна, фактично частково прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , оскільки звернувся до Буської державного нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом заведена спадкова справа за № 214/04 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.01.2017 року, однак строк прийняття спадщини не пропущений. З метою оформлення спадкових прав в частині означеного вищевказаної земельної ділянки не може юридично оформити прийняття спадщини, оскільки звернувся до нотаріуса, однак було відмовлено, через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Оскільки батько ОСОБА_3 за життя не виготовив правовстановлюючі документи на вищевказану земельну ділянку. Тому просить суд визнати за ним права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Позивач, до початку судового засідання, подав письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, просить його задоволити.

Представник відповідача за викликом суду, не з`явився, був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи у їх відсутності, пояснень, заперечень, відзив на позов, не подав.

За змістом ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши інші докази, зібрані в справі, суд приходить до висновку про підставність позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост.ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Кізлівською сільською радою Буського району Львівської області від 20.12.2003 року, підтверджується факт смерті батька позивача ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис № 25.

Після смерті останнього залишилось спадкове майно до складу якого увійшли всі обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті, а саме на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2709 га, в тому числі: земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,1569 га кадастровий номер 4620682300:14:010:0018, земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0,1140 га кадастровий номер 4620682300:14:005:0017, для ведення особистого селянського господарства,що розташовані в с. Кізлів Золочівського району Львівської області,

Право постійного користування померлого на дані земельні ділянки підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії II-ЛВ № 025367 від 05.08.1996 року, реєстровий № 22, виданий на підставі рішення Кізлівської сільської ради народних депутатів Буського району Львівської області від 17.12.1993 року.

Згідно витягу з рішення 27 сесії восьмого скликання Буської міської ради Золочівського району Львівської області № 974 від 13.03.2025року про уточнення розмірів, площ та конфігурації земельної ділянки площею 0,1569 га та земельної ділянки площею 0,1140 га,для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с. Кізлів Золочівського району Львівської області, згідно кадастрового плану.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7400560422025 від 02.04.2025 року, земельна ділянка площею 0,1140 га має кадастровий номер 4620682300:14:005:0017, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Кізлів Золочівського району Львівської області, власник – ОСОБА_3 .

З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за № НВ-9963332692025 від 15.05.2025 року, вбачається що, вартість: земельної ділянки: кадастровий номер 4620682300:14:005:0017 становить 1428.88 грн..

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201265142025 від 01.04.2025 року, земельна ділянка площею 0,1569 га має кадастровий номер 4620682300:14:010:0018, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Кізлів Золочівського району Львівської області, власник – ОСОБА_3 .

З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за № НВ-9963332432025 від 15.05.2025 року, вбачається що, вартість: земельної ділянки: кадастровий номер 4620682300:14:010:0018 становить 2668.94 грн..

Днем відкриття спадщини є день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишив. Згідно ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, право на спадкування визначається в порядку черговості, згідно ст. 1258 ЦК України.

Спадкодавець ОСОБА_3 доводиться батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Милятинською сільською радою Буського району Львівської області від 10.09.1973 року, про що зроблено актовий запис № 39та спадкоємцем першої черги спадкування за законом.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються Кодексом УРСР.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Позивач фактично частково прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , вступила у володіння та розпорядження спадковим майном, оскількизвернувся до Буської державного нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом заведена спадкова справа за № 214/04 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.01.2017 року, однак строк прийняття спадщини не пропущений.

З метою оформлення спадкових прав в частині означеного вищевказаної земельної ділянки не може юридично оформити прийняття спадщини, оскільки звернувся до нотаріуса, однак було відмовлено, через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Оскільки батько ОСОБА_3 за життя не виготовив правовстановлюючі документи на вищевказану земельну ділянку.

Суд приходить до переконання, що позивач має право спадкувати вказану земельну ділянку після смерті батька з наступних підстав, а саме на час набуття ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі - 3К України 1990 року), яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

Положеннями ст. 7 3К України 1990 року передбачалося, що громадянам України селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п?яти років).

Стаття 22 ЗК України 1990 року (чинна на час видачі ОСОБА_4 , державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, ЗК України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.

Спадкодавець ОСОБА_3 відповідно до статті 7,22 ЗК України 1990 року набув право постійного користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,2709 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Кізлівської сільської ради народних депутатів від 17.12.1993 року, яке виникло у нього після одержання Державного акта на право постійного користування землею серії II-ЛВ № 025367 від 05.08.1996 року.

Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб?єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу у країни 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Перелік суб?єктів, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, який визначено частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року постійно розширюється і зазнає змін, не містить фізичних осіб щодо прав постійного користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов?язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов?язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею і Протоколу Першого Конвенції та статтею 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов?язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦІК України спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Так, відповідно до пункту 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, в якому викладено висновки щодо застосування норм права, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, належне ОСОБА_3 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2709 га, розташованою на території Кізлівської сільської ради (на даний час територія Буської міської ради), наданою для ведення особистого підсобного господарства, на підставі рішення Кізлівської сільської ради народних депутатів від 17.12.1993 року, як майнове право, увійшло до складу спадщини після його смерті та може успадковуватися на загальних підставах.

Інших першочергових спадкоємців, які б претендували на дане майно, судом не встановлено і у суду немає повноваження щодо збирання доказів по справі, лише оцінка наявних у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням їх цільового призначення. Реалізувати своє законне право спадкування на спадкове майно в позасудовому порядку позивач не може, так як відсутній оригінал державного акту на право приватної власності на землю у зв`язку з його втратою.

Відповідно до п. «г», ч.1, ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі - прийняття спадщини.

Згідно ст.131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Обставин, які б спростовували твердження позивача в позовній заяві, суд не знаходить, тому кладе їх в основу рішення.

Враховуючи вище викладене, те що відповідач позов визнає, на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивач набув права власності на спадкове майно на законних підставах, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 13, 141, 200, 247, 258-259, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 524-526, 527, 549 ЦК УРСР, суд –

ухвалив :

Позов задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , жителя в АДРЕСА_1 , право власності на спадкове майно, а саме:

- право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2709 га, в тому числі: земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,1569 га кадастровий номер 4620682300:14:010:0018, земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0,1140 га кадастровий номер 4620682300:14:005:0017, для ведення особистого селянського господарства,що розташовані в с. Кізлів Золочівського району Львівської області, в порядку спадкування по закону, після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Б. М. Журибіда