Вирок від 12 січня 2026 р. у справі №638/14027/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа638/14027/24

Провадження № 1-кп/638/800/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м. Харків

Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , захисника - ОСОБА_4 , обвинуваченої – ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221200001135 від 26.05.2024, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Ярославль, Російської Федерації, громадянки України, непрацевлаштованої, зі спеціально-технічною освітою, на утриманні малолітніх дітей не має, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима, у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ВСТАНОВИВ:

22.05.2024 близько 13 год. 00 хв., ОСОБА_5 (далі – ОСОБА_5 ), знаходилася біля буд. 244 по вул. Клочківська в м. Харків, разом із потерпілою ОСОБА_6 , яка в подальшому заснула. У цей момент у ОСОБА_5 виник умисел спрямований на таємне викрадення майна ОСОБА_6 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, переслідуючи корисливий мотив, розуміючи протиправність своїх дій, переконавшись, що потерпіла спить та не спостерігає за її діями і вони є таємними для оточуючих, викрала у ОСОБА_6 мобільний телефон Redmi 9C NFC в корпусі синього кольору, IMEI1: НОМЕР_1 , IME12: НОМЕР_2 вартістю 1493,00 грн згідно з висновком товарознавчої експертизи CЕ-19/121-24/19485-ТВ від 15.07.2024, а також грошові кошти в сумі 4000,00 грн. Після чого, ОСОБА_5 залишила місце вчинення кримінального правопорушення-злочину, обернувши викрадене майно на свою користь, розпорядившись ним на свій розсуд, чим спричинила ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 5493,00 грн.

В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачена свою вину у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення визнала у повному обсязі, щиро розкаялася. Надала показання, згідно з якими підтвердив вчинення нею кримінального правопорушення за обставин, вказаних вище. Зазначила, що в обвинувальному акті правильно вказані час, спосіб, місце та інші обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Не заперечувала щодо висновків експертизи та інших доказів, зібраних в ході досудового розслідування. Пояснила, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до неї не застосовувалося. У вчиненому розкаюється, просить не застосовувати до нього суворе покарання, відшкодувала потерпілій матеріальну шкоду.

Від потерпілої надійшла заява, у якій вона повідомляє, що обвинувачена відшкодувала їй матеріальну та моральну шкоду у повному обсязі та просила призначити покарання непов`язане із позбавленням волі.

Відповідно до частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Як зазначено Європейським судом з прав людини, ані текст, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі за вільним власним його або її бажанням відмовлятися, прямо або автоматично, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте така відмова повинна, якщо вона є, бути ефективною для цілей Конвенції, бути встановлена однозначно і повинні бути застосовані мінімальні гарантії, які відповідають її важливості (Pfeifer та Plankl проти Австрії, § 37). Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому інтересу суспільства (Ермі проти Італії [ВП], § 73; Сейдович проти Італії [ВП], § 86; Дворскі проти Хорватії [ВП], § 100). «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження (Девеєр проти Бельгії, § 49; Карт проти Туреччини [ВП], § 67).

Ураховуючи обставини цієї кримінальної справи, позицію обвинуваченої та участь у кримінальному провадженні його захисника, суд дійшов висновку, що у справі дотримані необхідні та достатні гарантії справедливого судового розгляду і відмова обвинуваченого від дослідження доказів у повному обсязі не суперечить завданням кримінального провадження та жодним важливим інтересам суспільства.

Враховуючи наведене, визнання обвинуваченою своєї вини, неоспорення нею фактичних обставин справи, суд зі згоди всіх учасників судового розгляду вирішив не досліджувати всі докази щодо обставин вчинення обвинуваченою вказаних вище кримінальних правопорушень та розглянув справу в частині доказування події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінальних правопорушень) та винуватості обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотивів і мети вчинення кримінальних правопорушень в порядку, передбаченому частиною третьою статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченої.

Доведеність вини і кваліфікація дій обвинуваченого, зазначена у обвинувальному акті, в суду не викликає сумнівів.

При призначенні ОСОБА_5 покарання суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до статті 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, наявність обставин, що пом`якшує покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також відомості про особу обвинуваченої.

Зокрема, вивченням відомостей про особу обвинуваченої встановлено, що вона непрацевлаштована, має спеціально-технічну освіту, на утриманні малолітніх дітей не має, на обліку КНП «Чугуївська ЦЛ ім. М.І. Кононенка» у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 25.11.2024 ОСОБА_5 , засуджену вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 12.07.2024 за частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК України до 5 років позбавлення років на підставі статті 75 КК України (звільнена від відбування покарання з випробувальним строком 2 роки), звільнено від призначеного покарання на підставі частини другої статті 74 КК України, у зв`язку із усуненням караності діяння.

Відповідно до статті 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття обвинуваченої, яке виражається у визнанні винуватості у повному обсязі обвинувачення та відвертому визнанні своєї провини, добровільне усунення заподіяної шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно із статтею 67 КК України, суд не встановив.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, наведені вище відомості про особу обвинуваченої, наявність обставин, які пом`якшують покарання, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості про особу обвинуваченої, і вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої призначити покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

При цьому, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Суд вважає, що таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та запобігатиме вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з приписами статті 75 КК України, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У постанові Верховного Суду від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к вказано про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Отже, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та беручи до уваги відомості про особу обвинуваченої, яка запевнила суд, що усвідомлює свою провину та в подальшому вчиняти подібного не буде, керуючись тим, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої, та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, а тому застосовує до неї вимоги статті 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Цивільний позов не заявлено.

Запобіжний захід до ОСОБА_5 не застосовувався.

Питання про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судово-товарознавчої експертизи (висновок експерта №СЕ-19/121-24/19485-ТВ від 15.07.2024), вирішити відповідно до положень статей 122, 124 КПК України.

Долю речових доказів вирішено відповідно до положень статті 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 65-67, 75, 185 КК України, статтями 100, 124, 349, 370, 371, 373, 374, 376, 394 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі статті 75 КК України звільнити засуджену ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік.

На підставі статті 76 КК України зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: гаманець чорного кольору із золотою застібкою, дисконтну картку «Посад», банківські картки «Приватбанк» та «Ощадбанк» повернути власниці ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи (висновок експерта №СЕ-19/121-24/19485-ТВ від 15.07.2024) у розмірі 1514,56 грн.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженій та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Суддя ОСОБА_1