Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №549/429/25 — Чорнухинський районний суд Полтавської області

Cправа №549/429/25

Провадження№2/549/326/25

РІШЕННЯ

Іменем України

30 грудня 2025 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.

за участю: секретаря судового засідання - Кривчун Я.А.

представника позивача - адвоката Коваля В.О.

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Чорнухи в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним,

установив:

Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гуріна Т.В (далі - Приватний виконавець) в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними договори дарування:

- від 04.05.2024, посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №392, на підставі якого ОСОБА_3 набуто право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5325183800:00:001:0312, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811413553251;

- від 04.05.2024, посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №393, на підставі якого ОСОБА_3 набуто право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5325183800:00:001:0313, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811219453251;

- від 06.05.2024, посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №394, на підставі якого ОСОБА_3 набуто право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5325183800:00:001:0314, площею 2,5726 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811396753251.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, щоу Приватного виконавця на виконанні в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, відкритого 13 червня 2024 року, перебуває виконавчий лист №539/1105/22, виданий 08.05.2024 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області від 26.03.2024 на примусове виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половини вартості автомобіля ППМ «МАХ 01 TS» в розмірі 9421 грн, грошової компенсації половини дійсної ринкової вартості транспортних засобів «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», «VOLKSWAGEN PASSAT» в розмірі 260712 грн, а всього 270133 грн.

Залишок заборгованості по виконавчому провадженню НОМЕР_6 з урахуванням основної винагороди приватного виконавця на день звернення до суду, складає 115623,99 грн.

Після відкриття виконавчого провадження на виконання вимог чинного законодавства було проведено перевірку майнового стану боржника, в тому числі щодо наявності зареєстрованого за боржником нерухомого майна та історій операцій з майном.

В ході перевірки встановлено, що боржнику на праві особистої приватної власності належали:

-земельна ділянка кадастровий номер 5325183800:00:001:0312, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811413553251;

-земельна ділянка кадастровий номер 5325183800:00:001:0313, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811219453251;

-земельна ділянка кадастровий номер 5325183800:00:001:0314, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811396753251.

Разом з тим, після ухвалення зазначеного рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.03.2024 у справі №539/1105/22, яке набрало законної сили 07.05.2025, ОСОБА_2 04.05.2025 та 06.05.2024 відчужив вказані земельні ділянки на користь неповнолітнього онука ОСОБА_3 на підставі договорів дарування

В результаті виконавчих дій було розшукано активи, які належать ОСОБА_2 та за рахунок яких можливо було б здійснити виконання виконавчого документа про стягнення грошових коштів, а саме:

-1/2 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/2 частка земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310700000:02:094:0007, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0701 га;

-транспортний засіб ППМ «МАХ 01 TS», причіп легковий, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Після набрання законної сили рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.03.2024, боржник ОСОБА_2 у встановлений законодавством спосіб не здійснив реєстрацію права власності за собою на 1/2 частки відповідних об`єктів нерухомого майна, причіп перебуває в розшуку, звернути стягнення на зазначене майно не вбачається можливим.

Також відповідач ОСОБА_2 отримує пенсію, проте в силу законодавчих обмежень, заборонено звертати стягнення на пенсійні виплати.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.09.2024 у справі №539/1105/22 відмовлено у задоволенні подання Приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Відмова пов`язана з тим, що боржник 19.09.2024 сплатив 170000 грн боргу за виконавчим провадженням НОМЕР_7 створивши умови, що на час вирішення подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (8000 грн х 20 = 160000 грн).

Таким чином, боржник у повному обсязі не погасив свою заборгованість перед стягувачем та при цьому унеможливив звернення стягнення на єдине наявне у нього майно (а.с.120-124).

Враховуючи дату вчинення правочинів (04.05.2024 та 06.05.2024), суб`єктів оспорюваних договорів, Приватний виконавець вважає, що боржник діяв недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорювані договори дарування, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , шляхом відчуження його на користь пов`язаної особи після того, як Лубенський міськрайонний суд Полтавської області виніс рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2 ..

Оскільки цивільно-правовий інструментарій використовувався учасниками цивільних відносин для недопущення звернення стягнення на майно боржника, оспорювані договори дарування є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору, у зв`язку з цим просить визнати їх недійсними.

01 жовтня 2025 року ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області задоволено заяву Приватного виконавця про забезпечення позову, накладено арешт на:

-земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0312, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811413553251, що належить на праві власності ОСОБА_3 ;

-земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0313, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811219453251, що належить на праві власності ОСОБА_3 ;

-земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0314, площею 2,5726 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811396753251, що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) (а.с.62-64).

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 06.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, надано відповідачам строк для подання відзиву на позов (а.с. 67-68).

Відповідачами у встановлений строк відзивів не подано.

Ухвалою Чорнухинського районного суду від 05.11.2025 закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд по суті (а.с.135).

Представник позивача позовні вимоги підтримав з викладених у позові підстав.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, прохала розгляд справи проводити без її участі (а.с.83).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подано (а.с.159).

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, у поданому 29 грудня 2025 року клопотанні просила розгляд справи відкласти на інший день, оскільки вона як захисник підозрюваною залучена для проведення слідчого експерименту і не має змоги взяти участь в судовому засіданні (а.с.161-162).

Протокольною ухвалою від 30.12.2025 судом у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання судом відмовлено.

Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, ч. 1 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки до суду.

Такі положення пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Таким чином законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки учасника справи до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне.

04 грудня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Головань О.І. було задоволено, розгляд справи відкладено на узгоджену дату та час - 14-00 год 30.12.2025.

З огляду на викладене передбачені процесуальним законом підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Також слід зазначити, що законодавцем не обмежено коло осіб, які можуть представляти інтереси сторін у справі, а тому відповідач не був позбавлений права на здійснення представництва його інтересів іншого представника.

Відповідач ОСОБА_3 також в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подано.

Крім того необхідно зазначити, що відповідачем ОСОБА_3 оскаржено в апеляційному порядку ухвалу про забезпечення позову, що свідчить про те, що він обізнаний про наявність в суді провадження щодо нього (а.с.76, 144,147, 160, 85, 146).

З огляду на викладене, враховуючи також те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, суд вважає за можливе провести розгляд справи у її відсутність.

Суд, заслухавши пояснення представника Приватного виконавця, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а ст.13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом в інших формах.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 07.08.2025 у справі №295/5712/24, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження №61-7013св20), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,

а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021

у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанови Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі №747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого

2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та частини п`ятої статті 203 ЦК України, що, за правилами статті 215 цього Кодексу,

є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Нікчемність правочину, навпаки має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України

від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі

№ 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215,

234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі №910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 (провадження № 61-17511 св 19)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Судом встановлено, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.03.2024 у справі №539/1105/22, яке внесено до єдиного державного реєстру судових рішень і набрало законної сили 07.05.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток майна, що знаходиться у спільній власності задоволено частково:

-визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310700000:02:094:0007, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0701 га;

-визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310700000:02:094:0007, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0701 га;

-визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб ППМ «МАХ 01 TS», причіп легковий, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

-стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості автомобіля ППМ «МАХ 01 TS» в розмірі 9421 грн та грошову компенсацію половини дійсної ринкової вартості транспортних засобів «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», «VOLKSWAGEN PASSAT» в розмірі 260712 грн, а всього стягнуто 270133 грн (а.с.164-171).

04 травня 2024 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №392, подарував неповнолітньому внуку ОСОБА_3 , який діяв за згодою батька ОСОБА_4 , матері ОСОБА_5 , на підставі рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №102 від 24.04.2024, земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0312, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811413553251, місце розташування: Полтавська область, Лубенський район (колишній Чорнухинський район), Постав-Муківська сільська рада (а.с.16-19, 28-31).

04 травня 2024 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №393 подарував неповнолітньому внуку ОСОБА_3 , який діяв за згодою батька ОСОБА_4 , матері ОСОБА_5 , та на підставі рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №102 від 24.04.2024, земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0313, площею 2,5727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811219453251, місце розташування: Полтавська область, Лубенський район (колишній Чорнухинський район), Постав-Муківська сільська рада (а.с.20-23, 28-31).

06 травня 2024 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №394, подарував неповнолітньому внуку ОСОБА_3 , який діяв за згодою батька ОСОБА_4 , матері ОСОБА_5 , та на підставі рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №102 від 24.04.2024, земельну ділянку кадастровий номер 5325183800:00:001:0314, площею 2,5726 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811396753251, місце розташування: Полтавська область, Лубенський район (колишній Чорнухинський район), Постав-Муківська сільська рада нський район (колишній Чорнухинський район), Постав-Муківська сільська рада (24-27, 28-31).

Постановою від 13.06.2024 Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з виконання виконавчого листа №539/1105/22, виданого 08.05.2024 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половини вартості автомобіля ППМ «МАХ 01 TS» в розмірі 9421 грн, грошової компенсації половини дійсної ринкової вартості транспортних засобів «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», «VOLKSWAGEN PASSAT» в розмірі 260712 грн, а всього 270133 грн (а.с.14-15).

Згідно з відомостями Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів від 29.09.2024, відповідач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу ППМ модель "Шмелек", категорія - причіп, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який постановою Приватного виконавця 03.10.2024 оголошений в розшук (а.с.52-53).

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.09.2024 у справі №539/1105/22 у задоволенні подання Приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, відмовлено (а.с.120-124).

Відповідно до відповіді Пенсійного фонду України на запит Приватного виконавця від 11.09.2025, відповідачу ОСОБА_2 виплачується пенсія у розмірі 20901,49 грн (а.с.55).

Згідно з довідкою Приватного виконавця від 18.09.2025, в результаті вжитих виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутні кошти, рухоме та нерухоме майно, на яке можливо було б звернути стягнення рахунок погашення заборгованості.

Виконання судового рішення здійснюється виключно за рахунок перерахування боржником коштів на депозитний рахунок приватного виконавця. Розмір відрахувань визначається боржником на власний розсуд.

Загальний розмір заборгованості по виконавчому провадженню НОМЕР_6 з урахуванням основної винагороди приватного виконавця складає 115623,99 грн (а.с.56).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності земельні ділянки за безоплатними договорами (нотаріально посвідченими договорами дарування) своєму внуку ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.03.2024 у справі №539/1105/22, претензіями до нього ОСОБА_1 , зокрема про стягнення 270133 грн.

Враховуючи викладене, така поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання вищевказаного майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам ОСОБА_1 ..

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна,

ОСОБА_2 не виплатив ОСОБА_1 компенсацію, остання набула права вимоги до ОСОБА_2 , тобто є його кредитором.

Боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором.

У відповідача ОСОБА_2 відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно, а також рахунки у банківських установах, на яких може бути звернуте стягнення в рахунок погашення боргу.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2025 року у справі №295/5712/24.

Оспорювані договори дарування земельних ділянок, укладені між ОСОБА_2 та його внуком ОСОБА_3 , є безоплатними, відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди)

З огляду на викладене дарувальник ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь внука, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем-кредитором, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за спірними договорами дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваних договорів дарування, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору.

На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочинів (04 травня 2024 року та 06 травня 2024 року), тобто після прийняття Лубенським міськрайонним судом Полтавської області рішення від 26.03.2024 у справі №539/1105/22 про визначення часток майна, що знаходиться у спільній власності; контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування, - внук боржника; безоплатність оспорюваних договорів дарування.

Відповідач ОСОБА_2 , відчуживши спірне нерухоме майно, на яке могло бути звернуте стягнення в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , на користь свого внука, діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними.

Таки чином наявні правові підстави для задоволення позову і визнання недійсними оспорюваних договорів.

Також необхідно зазначити, що у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь приватного виконавця судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову в розмірі 4239,20 гривень (3633,60 грн + 605,6 грн) - по 2119,60 гривень з кожного.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

1. Позов приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни (місцезнаходження: вул.Соборності,54, офіс 116, м.Полтава, 36014, РНОКПП НОМЕР_3 ), в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання правочину недійсним, задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 2,5727 га, кадастровий номер 5325183800:00:001:0312, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 04 травня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №392, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 811413553251.

3.Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 2,5727 га, кадастровий номер 5325183800:00:001:0313, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 04 травня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №393, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 811219453251.

4.Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 2,5726 га, кадастровий номер 5325183800:00:001:0314, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 06 травня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Гусинською Л.В. за реєстровим №394, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 811396753251.

5.Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни по 2119,60 гривень судового збору з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 09.01.2026.

Суддя С.І.Крєпкий