Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №685/854/25 — Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/854/25

Провадження № 2/685/94/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року селище Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючої судді Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Теофіполь справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Теофіпольська селищна рада про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

встановив:

позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, мотивуючи його тим, що 13.03.2013 між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2015 року у справі № 685/1050/15-ц шлюб між нею та відповідачем розірвано та відновлено їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з нею. Батько ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо її виховання, не цікавився її навчанням, здоров`ям, матеріально не допомагає. Крім того, в період з 18 січня 2015 року по 25 червня 2025 року відповідач неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, внаслідок чого більшу частину свого життя в зазначений період провів у місцях позбавлення волі, що підтверджується вироками Обухівського районного суду Київської області від 8 травня 2015 року у справі № 372/1865/15-к; Обухівського районного суду Київської області від 1 листопада 2018 року у справі № 372/2898/18; Обухівського районного суду Київської області від 12 березня 2020 року у справі № 372/1811/19; Подільського районного суду Київської області від 14 липня 2025 року у справі № 758/10423/25. На підставі зазначеного, для захисту найкращих інтересів дочки та піклуючись про її майбутнє, просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6 та стягнути з нього на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 всіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали.

Відповідач зареєстрованого місця проживання не має, однак фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру та вироком Подільського районного суду м. Києва від 14.07.2025, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до ст. 128 ЦПК України (шляхом опублікування оголошення на сайті Теофіпольського райсуду та направленням повістки на адресу фактичного місця проживання) в суд не з`явився, про причину неявки не повідомив, клопотань не подав.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності .

Суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутності відповідача та представника органу опіки та піклування.

В судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_4 проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 не заперечила, пояснила, що вона ніколи не бачила свого батька, він до неї жодного разу не приїжджав, не телефонував, не цікавився її життям, здоров`ям та навчанням, жодного разу не привітав з Днем народження та іншими святами, тому просить позбавити його батьківських прав відносно неї.

Вислухавши пояснення учасників провадження, свідків, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства».

У статтях 7, 155 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відповідні положення, закріплені у статті 171 Сімейного кодексу України, згідно з якими думка дитини має бути врахована при вирішенні питань, що стосуються її життя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона є хрещеною матір`ю ОСОБА_1 , тому добре знає її сім`ю. ОСОБА_3 вона бачила востаннє десь років 11 тому, коли народилася ОСОБА_6 , потім він поїхав і з того часу до ОСОБА_6 не приїжджав, життям та здоров`ям дитини не цікавиться зовсім. Він має її номер телефону, але жодного разу не зателефонував та не поцікавився ОСОБА_6 , жодного подарунка їй не вислав.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що вона є класним керівником ОСОБА_9 , яка навчається у 7 класі, навчанням дитини цікавляться її мама, бабуся та дідусь, батько жодного разу не прийшов до школи, не відвідав виховні заходи та не зателефонував стосовно навчання.

В судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народженням та рішенням Теофіпольського райсуду від 21.10.2015 про розірвання шлюбу (рішення набрало законної сили 03.11.2015). Відповідно до довідки про склад сім`ї Теофіпольської селищної ради від 02.09.2025 та витягів з Реєстру територіальної громади неповнолітня ОСОБА_10 проживає з матір`ю за адресою АДРЕСА_2 . Згідно з довідкою Поляхівського ліцею Теофіпольської селищної ради від 02.09.2025 ОСОБА_10 є ученицею 7 А класу, характеризується позитивно. Відповідно вироку Подільського районного суду м.Києва від 14.07.2025 року, ОСОБА_3 судимий 12.03.2020 за ч.2 ст 186 КК України до 5 років позбавлення волі, 17.05.2024 року звільнений по відбуттю строку покарання, згідно вказаного вироку, ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст 309 КК України. На вирок подана апеляційна скарга прокурором. Згідно з висновком органу опіки та піклування від 10.11.2025 року неповнолітня ОСОБА_10 проживає з матір`ю, бабусею та дідусем, місце проживання чи перебування батька дитини ОСОБА_3 невідоме, що унеможливлює з`ясувати його думку щодо позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6 , тому орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_6 . Суд критично оцінює вказаний висновок, оскільки орган опіки та піклування не надав доказів того, що при розгляді питання було досліджено умови проживання дитини, в тому числі не отримано пояснення сусідів та вчителів про участь батька у житті та вихованні дитини.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки, не цікавиться її здоров`ям, навчанням та духовним розвитком, не спілкується з дочкою, не проявляє батьківської турботи, хоча жодних об`єктивних обставин, які б перешкоджали відповідачу здійснювати свої батьківські обов`язки по відношенню до дочки судом не встановлено,те, що відповідач відбував покарання увиді позбавлення волі, не позбавляло його можливості листуватися зі своєю донькою, цікавитися її життям та здоров`ям, також судом встановлено, що з часу його звільнення з місць позбавлення волі - 17.05.2024 - він не відвідав доньку у с. Поляхова, , не поцікавився її здоров`ям та навчанням. На підставі викладеного, суд дійшов переконання, що відповідач жодним чином протягом 11 років не проявив своїх батьківських почуттів та не виконав своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї доньки ОСОБА_6 , тому позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 29.09.2021 у справі №439/3411/18- лише факт заперечення проти позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини. Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Ч.4 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Ч.3 ст.181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.166, 182 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тому суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Оскільки позивач подала позов 08.09.2025 року, про що свідчить відмітка суду, суд дійшов висновку, що аліменти підлягають стягненню з 08.09.2025 року.

Керуючись ст.164, 166,180-184, 191 СК України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України «Про охорону дитинства», ст. 12, 81, 89, 259-265 ЦПК України, районний суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Теофіпольська селищна рада про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.09.2025 року та до досягнення дитиною повноліття, в тому числі за один місяць негайно.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 в дохід держави 1211,20 грн судового збору (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106)..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуюча