Постанова від 08 січня 2026 р. у справі №758/10591/25 — Київський апеляційний суд

справа № 758/10591/25 головуючий у суді І інстанції Якимець О.І.

провадження № 22-ц/824/2688/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Глушко Ольгою Юріївною на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року представник ТОВ «ЖБК «Управдом» звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив:

стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 15 054,49 грн, яка складається з суми боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - 10 526,35 грн, збитки від інфляції - 3 580,77 грн, 3% річних - 947,37 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем по АДРЕСА_1 є відповідач. Позивач належним чином надає житлово-комунальні послуги. Відповідач ухиляється від виконання обов`язку здійснювати оплату за отримані послуги у розмірі, строки та порядку, визначених чинним законодавством та має заборгованість за період з 01 липня 2022 року по 30 липня 2025 року у сумі 10 526,35 грн.

Також, оскільки відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, а отже прострочив виконання грошового зобов`язання, йому нараховано 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України, на суму 947,37 грн та 3 580,77 грн відповідно.

19 серпня 2025 року адвокатка Глушко О.Ю. в інтересах відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти позовних вимог. Зазначила, що між відповідачем та позивачем було укладено договір №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону. Згідно наданої у додатках до позовної заяви довідки по оборотах особового рахунку, основна частина, вказаної в позові заборгованості - 7 964,19 грн є оплатою за послуги з охорони. Залишок суми складається з платежів за місяць, що передував подачі позову з квартплати і комунальних послуг, які сплачуються відповідачем регулярно і щодо яких укладено з позивачем окремий договір. Вважає вимоги позивача неправомірними, у зв`язку з тим, що пунктом 5.3 договору №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону встановлено, що дію цього договору може бути розірвано в односторонньому порядку за ініціативи однієї із сторін, про що зацікавлена сторона повідомляє іншу сторону за 30 календарних днів до бажаної дати припинення дії договору, яка повинна припадати на останній день місяця у якому споживались послуги. 05 жовтня 2023 року відповідачем надіслано позивачеві заяву про відмову від послуг охорони, у зв`язку із невиконанням умов договору позивачем. Однак позивач надав відповідь (вих. № 223-10-23 від 12 жовтня 2023 року) про відмову у розірванні договору у зв`язку з тим, що на думку позивача послуги з охорони надаються якісно і з боку позивача немає істотних порушень договору. Не погоджуючись із позивачем та у зв`язку із незадовільною якістю послуг відповідач повторно направив лист від 17 листопада 2023 року, у якому просив вважати договір №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону розірваним з 06 листопада 2023 року. Однак позивач продовжує нараховувати плату за охорону, всупереч тому що, на думку відповідача, договір між сторонами є фактично розірваним.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 10 526,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 580,77 грн, 3% річних у розмірі 9 47,37 грн, а всього у розмірі 15 054,49 грн; судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Глушко Ольга Юріївна 17 вересня 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги послалася на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо розірвання в односторонньому порядку Договору №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону.

Вважає, що судом першої інстанції норми статті 651 ЦК України застосовано не правильно. Адже істотність порушень договору має встановлюватися при процедурі розірвання договору в судовому порядку, якщо процедури одностороннього розірвання порядку не встановлено договором між сторонами. В даному випадку Договором чітко встановлена можливість кожної із сторін розірвати договір в односторонньому порядку без застосування судової процедури, за умови повідомлення про це іншої сторони.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору. У відповідності до положень ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону саме встановлено інший порядок розірвання. Тож досягнення згоди з іншою стороною, на яке посилається суд першої інстанції не є обов`язковою умовою розірвання.

Суд першої інстанції застосовує до вказаних правовідносин положення частини 2 ст. 651 ЦК України, однак ігнорує той факт, що дані правовідносини регулюються ч. 3 ст. 651 ЦК України, якою встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тож, з огляду на вищезазначене вважає, що апелянтом виконано умови пункту 5.3 договору №13.2/Б106/О від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону і 05 жовтня 2023 року надіслано позивачеві заяву про відмову від послуг охорони (факт надсилання даної заяви підтверджується прінт-скрінами з месенджеру, що міститься в матеріалах справи), крім того ним повторно направлено позивачеві лист від 17 листопада 2023 року в якому він просить вважати договір №13.2/Б106/ О від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону розірваним з 06 листопада 2023 року. Отже договір є розірваним в односторонньому порядку, а друга сторона належно повідомленою про це.

Також зауважила, що між сторонами укладено два різних договори і свої обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг за договором про надання послуг №13.2/Б106 від 05 липня 2022 року апелянт виконує регулярно, а сума боргу за даним договором складається з комунальних платежів за місяць що передував подачі позовної заяви.

Основна ж сума боргу 7964, 19 (сім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири гриві, дев`ятнадцять копійок) є оплатою за послуги з охорони, згідно окремого Договору №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону і жодним чином не відноситься до комунальних послуг, а стосується договору який розірвано апелянтом в односторонньому порядку.

Вважає об`єднання грошових вимог за різними договорами недоречним. І з огляду на вищезазначене просила суд врахувати що усі розрахунки заборгованості зазначені в позовній заяві є недійсними адже договір №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року є фактично розірваним з 06 листопада 2023 року тож з цієї дати всі регулятивні зобов`язання за договором припинені, а будь-які платежі після цієї дати - безпідставні.

На цій підставі вважає неправильним поєднувати суми заборгованості за двома договорами в одну, а відрахування індекс інфляції та проценти на загальну суму з 01 липня 2022 року по 30 липня 2025 року суперечить нормі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Глушко Ольгою Юріївною на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

23 жовтня 2025 року представник ТОВ «ЖБК «Управдом» - Безсмертний О.О. подав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Свою позицію обґрунтував обставинами, на які посилався в заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

12 листопада 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Глушко О.Ю. подала клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №434216430 від 04 липня 2025 року.

Між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг №13.2/Б106 від 05 липня 2022 року.

Згідно умов договору, предметом цього договору є забезпечення стороною-1 (далі-позивач) утримання будинку та прибудинкової території і створення належних умов для проведення стороною-2 (далі - відповідач) внутрішніх санітарно-технічних, електромонтажних робіт та виконання внутрішніх опоряджувальних і оздоблювальних робіт в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.1.3 договору сторона-2 зобов`язується відшкодовувати в повному об`ємі стороні-1 витрати за забезпечення можливості проведення внутрішніх санітарно-технічних, електромонтажних робіт та за надані послуги/виконані роботи за адресою вказаною в п.1 договору, з розрахунку витрат на 1 кв.м загальної площі квартири відповідно до додатку 1 цього договору.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки з особового рахунку №ВПП051Б106 відповідач частково здійснював оплати за надані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку за житлово-комунальні послуги за період з 01 липня 2022 року по 30 липня 2025 року розмір основного боргу становив 10 526,35 грн, а відтак індекс інфляції становить за період з 01 липня 2022 року по 30 липня 2025 року у розмірі 3580,77 грн, три проценти річних за період з 01 липня 2022 року по 30 липня 2025 року становить у сумі 947,37 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, прострочив виконання грошового зобов`язання. Посилання відповідача на неналежне виконання позивачем договірних зобов`язань та неналежне надання послуг, суд вважав недоведеними, а доводи, що договір №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону є розірваним з 06 листопада 2023 року відхилив, оскільки сторони не дійшли взаємної згоди з цього питання. Доказів розірвання укладеного між сторонами договору №13.2/Б106/0 від 05 липня 2022 року про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону в судовому порядку, стороною відповідача не подано.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Щодо клопотання апелянта про долучення доказів (подане 12 листопада 2025 року).

Згідно ч.ч. 4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, заявляючи клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду, відповідач пропустив визначений частиною другою статті 83 ЦПК України строк, а причин, що об`єктивно не залежали від нього подати клопотання у визначений законом строк не навів. На підставі встановленого, клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів апеляційний суд залишає без розгляду.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Сторони у цій справі 05 липня 2022 року уклали два договори:

про надання послуг №13.2/Б106 предметом якого є забезпечення ТОВ «ЖБК «Управдом» утримання будинку та прибудинкової території і створення належних умов для проведення ОСОБА_1 внутрішніх санітарно-технічних, електромонтажних робіт та виконання внутрішніх опоряджувальних і оздоблювальних робіт в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;

№13.2/Б106/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону, предметом якого є забезпечення потреб ОСОБА_1 в охороні громадського порядку, контролю за будинком та прибудинковою територією, забезпечення дотримання режиму доступу у приміщення будинку по АДРЕСА_3 та збереження обладнання та майна будинку.

Оскільки ст. Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає невичерпний перелік житлових послуг, місцевий суд правомірно відніс до останніх послуги з охорони. Відповідно, апелянт помилково вважає, що такі послуги позивача не відносяться до житлово-комунальних.

За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач (власник або наймач житлового приміщення та повнолітні члени його сім`ї, що мешкають разом з ним, зобов`язані своєчасно та у повному обсязі вносить оплату за надані житлово-комунальні послуги згідно ст. 66-68 ЖК України, ст. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків».

За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Оскільки власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач, обов`язок зі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, які виникли за цією адресою, на підставі ст. 322 ЦК України покладено на нього.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №727/898/19.

У п. 5.2 Договору №13.2/Б106/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону сторони передбачили можливість його розірвання у односторонньому порядку за ініціативи однієї із сторін, про що зацікавлена сторона має повідомити іншу сторону за 30-ть календарних днів до бажаної дати припинення дії Договору, яка повинна припадати на останній день місяця у якому споживалися послуги.

05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 направив позивачу заяву про відмову від послуг охорони, отримання якої підтверджується відповіддю від 12 жовтня 2023 року.

Отже, відповідач відмовився від договору в порядку, погодженому сторонами. При цьому, умови п. 5.2 Договору №13.2/Б106/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону не передбачають ані обов`язкової згоди контрагента на розірвання договору ані причин за яких така відмова можлива. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до довідки по оборотах особового рахунку №ВПП051Б106, відповідач оплату за послуги охорони не здійснював з серпня 2022 року та встановлені договором обов`язків після 05 жовтня 2023 року не виконував.

Разом з тим, оскільки сторони погодили, що дата припинення дії Договору повинна припадати на останній день місяця у якому споживалися послуги, Договір №13.2/Б106/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону слід вважати розірваним з 01 грудня 2023 року.

За умовами п. 5.3 Договору №13.2/Б106/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону, припинення дії цього договору щодо користування послугами, не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії цього договору.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» належить стягнути заборгованість за послуги охорони за період з липня 2022 року по листопад 2023 року, що з урахуванням відомостей про часткову сплату (600,00 грн за липень 2022 року) становить 3 224,19 грн.

В той же час, є безпідставними доводи апелянта про неможливість стягнення з нього в одному судовому провадженні і заборгованості за договором про надання послуг №13.2/Б106 від 05 липня 2022 року, а тому, з урахуванням положень ч. 1 ст. 188 ЦПК України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, місцевий суд правомірно стягнув з нього іншу заборгованість: за квартплату - 800,00 грн, опалення - 1 462,16 грн, холодна вода - 200,00 грн; компенсація ЕЛП - 700,00 грн, у загальному розмірі 2 562,16 грн.

Також, вирішуючи спір у справі місцевий суд залишив поза увагою, що відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 (Указ затверджено Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Виключень з переліку житлово-комунальних послуг постанова не містить, а тому застосовується і до правовідносин сторін у цій справі.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у новій редакції та зазначено, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.

Таким чином, позивач неправомірно нараховував ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2023 року інфляційні втрати та 3% річних на заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.

До того ж, перевіряючи здійснений позивачем розрахунок заборгованості щодо нарахування інфляційної складової та 3% річних, колегія встановила, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та індекс інфляції визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, тобто за кожним періодичним платежем окремо, а не по наростаючій сумі загальної заборгованості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За встановлених обставин, суд першої інстанції не виконав процесуальний обов`язок щодо перевірки та оцінки наданого позивачем розрахунку відповідальності за ст. 625 ЦК України, а тому колегія суддів здійснює перерахунок самостійно.

Отже, беручи до уваги інформацію, що міститься у довідці по оборотах особового рахунку №ВПП051Б106 за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року щодо щомісячних платежів, які підлягали до сплати стягненню підлягає:

за квартплату: січень 2024 року: Інфляційне збільшення 36,58 грн, 3% річних - 14,30 грн; лютий 2024 року: Інфляційне збільшення 34,02 грн, 3% річних - 12,35 грн; березень 2024 року: Інфляційне збільшення 29,78 грн, 3% річних - 10,27 грн; квітень 2024 року: Інфляційне збільшення 28,50 грн, 3% річних - 8,38 грн; травень 2024 року: Інфляційне збільшення 23,37 грн, 3% річних - 6,27 грн; червень 2024 року: Інфляційне збільшення 5,41 грн, 3% річних - 4,58 грн; липень 2024 року: Інфляційне збільшення 35,55 грн, 3% річних - 6,79 грн; серпень 2024 року: Інфляційне збільшення 29,98 грн, 3% річних - 4,51 грн; вересень 2024 року: Інфляційне збільшення 29,98 грн, 3% річних - 4,51 грн; листопад 2024 року: Інфляційне збільшення 18,21 грн, 3% річних - 4,39 грн; січень 2025 року: Інфляційне збільшення 20,95 грн, 3% річних - 4,39 грн; квітень 2025 року: Інфляційне збільшення 11,51 грн, 3% річних - 3,05 грн; травень 2025 року: Інфляційне збільшення 23,30 грн, 3% річних - 5,53 грн.

за опалення: січень 2024 року: Інфляційне збільшення 32,93 грн, 3% річних - 20,39 грн; лютий 2024 року: Інфляційне збільшення 11,61 грн, 3% річних - 7,12 грн; березень 2024 року: Інфляційне збільшення 32,90 грн, 3% річних - 19,01 грн; листопад 2024 року: Інфляційне збільшення 48,79 грн, 3% річних - 7,33 грн; грудень 2024 року: Інфляційне збільшення 83,75 грн, 3% річних - 18,00 грн; січень 2025 року: Інфляційне збільшення 82,23 грн, 3% річних - 17,18 грн; лютий 2025 року: Інфляційне збільшення 54,66 грн, 3% річних - 11,47 грн; березень 2025 року: Інфляційне збільшення 63,86 грн, 3% річних - 14,66 грн.

за холодну воду: січень 2024 року: Інфляційне збільшення 3,66 грн, 3% річних - 2,27 грн; лютий 2024 року: Інфляційне збільшення 3,65 грн, 3% річних - 2,24 грн; березень 2024 року: Інфляційне збільшення 11,38 грн, 3% річних - 6,58 грн; квітень 2024 року: Інфляційне збільшення 3,89 грн, 3% річних - 2,43 грн; травень 2024 року: Інфляційне збільшення 11,85 грн, 3% річних - 3,48 грн; червень 2024 року: Інфляційне збільшення 15,39 грн, 3% річних - 4,12 грн; липень 2024 року: Інфляційне збільшення 17,99 грн, 3% річних - 4,59 грн; серпень 2024 року: Інфляційне збільшення 28,74 грн, 3% річних - 5,49 грн; вересень 2024 року: Інфляційне збільшення 19,21 грн, 3% річних - 2,89 грн; жовтень 2024 року: Інфляційне збільшення 30,53 грн, 3% річних - 4,44 грн; листопад 2024 року: Інфляційне збільшення 19,20 грн, 3% річних - 2,89 грн; грудень 2024 року: Інфляційне збільшення 24,79 грн, 3% річних - 4,94 грн; січень 2025 року: Інфляційне збільшення 26,89 грн, 3% річних - 5,62 грн; лютень 2025 року: Інфляційне збільшення 11,24 грн, 3% річних - 2,36 грн; березень 2025 року: Інфляційне збільшення 16,42 грн, 3% річних - 3,77 грн; квітень 2025 року: Інфляційне збільшення 11,16 грн, 3% річних - 2,95 грн; травень 2025 року: Інфляційне збільшення 8,98 грн, 3% річних - 2,13 грн.

за ЕЛП: січень 2024 року: Інфляційне збільшення 17,59 грн, 3% річних - 10,89 грн; лютий 2024 року: Інфляційне збільшення 13,20 грн, 3% річних - 8,10 грн; березень 2024 року: Інфляційне збільшення 37,84 грн, 3% річних - 21,87 грн; квітень 2024 року: Інфляційне збільшення 11,06 грн, 3% річних - 6,90 грн; травень 2024 року: Інфляційне збільшення 41,75 грн, 3% річних - 12,27 грн; червень 2024 року: Інфляційне збільшення 49,71 грн, 3% річних - 13,32 грн; липень 2024 року: Інфляційне збільшення 100,60 грн, 3% річних - 25,70 грн; серпень 2024 року: Інфляційне збільшення 98,21 грн, 3% річних - 18,76 грн; вересень 2024 року: Інфляційне збільшення 72,44 грн, 3% річних - 10,89 грн; жовтень 2024 року: Інфляційне збільшення 214,56 грн, 3% річних - 31,20 грн; листопад 2024 року: Інфляційне збільшення 93,84 грн, 3% річних - 14,10 грн; грудень 2024 року: Інфляційне збільшення 223,74 грн, 3% річних - 44,57 грн; січень 2025 року: Інфляційне збільшення 91,75 грн, 3% річних - 19,17 грн; лютень 2025 року: Інфляційне збільшення 126,31 грн, 3% річних - 29,93 грн; березень 2025 року: Інфляційне збільшення 108,99 грн, 3% річних - 25,03 грн; квітень 2025 року: Інфляційне збільшення 71,15 грн, 3% річних - 18,84 грн; травень 2025 року: Інфляційне збільшення 45,04 грн, 3% річних - 10,70 грн.

Таким чином, 3% річних за щомісячною заборгованістю відповідача за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року складають 626,69 грн., а інфляційні втрати - 2 604,33 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Штрафні санкції за ст. 625 ЦК України на заборгованість з оплати послуг охорони не нараховуються, оскільки договір між сторонами про їх надання розірвано в період дії Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в первісній редакції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За встановлених вище обставин, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення визначив загальну суму заборгованості за спожиті ОСОБА_1 житлово-комунальні послуги, з метою уникнення ускладнень при виконанні судового рішення, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову на суму 9 017,37 грн, з яких 5 786,35 грн - основного боргу, 2 604,33 грн - інфляційних втрат, 626,69 грн - 3% річних.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково (59,90 %), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 813,77 грн.

Крім того, з ТОВ «ЖБК «Управдом» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 821,34 грн. (40,1% від задоволених вимог).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Оскільки різниця між належною до сплати сторонами одна одній суми судового збору є незначною, колегія суддів відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України вважає за доцільне остаточно шляхом взаємозарахування стягнути з ТОВ «ЖБК «Управдом» на користь ОСОБА_1 судовий у розмірі 7,57 грн.

Щодо розподілу витрат сторін на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

01 січня 2023 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ КЕЙС» укладено договір №2 про надання правничої допомоги.

Відповідно до детального опису за надані правові послуги адвокатами АО «ЛІГАЛ КЕЙС» від 07 липня 2025 року позивач отримав наступні послуги: вивчення судової практики про відшкодування вартості за надані житлово-комунальні послуги - 1 год., 2 000,00 грн; підготовка позовної заяви (включаючи формування та друк додатків до позовної заяви, розрахунок штрафних санкцій) - 2 год, 4 000,00 грн; подача позовної заяви до канцелярії суду - 0,5 год. 1 000,00 грн. Всього на загальну суму 7 000,00 грн.

Згідно з акта наданих послуг від 11 липня 2025 року №290 адвокатським об`єднання виконано послуги, перелік яких аналогічний змісті викладеного у детальному описі від 07 липня 2025 року, на загальну суму 7 000,00 грн.

Наявність договірних відносин між адвокаткою Глушко О.Ю. та ОСОБА_1 підтверджується договором №12/08-25 про надання правової допомоги від 13 серпня 2025 року.

За умовами додаткової угоди №2 від 17 вересня 2025 року, адвокат і клієнт узгодили, що гонорар за надання правової допомоги складає 4 000,00 грн.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами доведено достатніми, належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу.

При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України заявив про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу та їх неспівмірність зі складністю справи.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням вказаних положень закону та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що визначений адвокаткою Глушко О.Ю. та ОСОБА_1 розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу у 4 000,00 грн відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

В той же час, з огляду на фактичний обсяг послуг, наданих ТОВ «ЖБК «Управдом» адвокатом АО «ЛІГАЛ КЕЙС», їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів вважає співмірними витрати позивач на професійну правничу допомогу за розгляд справи у розмірі 5 000,00 грн, оскільки саме такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, їх дійсності та виконаній адвокатом роботі, з урахуванням складності справи, та типовості спірних правовідносин.

Положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначають, що витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , остаточно шляхом взаємозарахування понесених сторонами витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає за можливе звільнити сторони від обов`язку сплачувати одна одній такі витрати.

Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Глушко Ольгою Юріївною - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» (код ЄДРПОУ 38139151, місцезнаходження: 04078, м. Київ, вул. Замковецька, буд. 102-А) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 9 017 (дев`ять тисяч сімнадцять гривень) 37 коп., з яких 5 786,35 грн - основного боргу, 2 604,33 грн - інфляційних втрат, 626,69 грн - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» (код ЄДРПОУ 38139151, місцезнаходження: 04078, м. Київ, вул. Замковецька, буд. 102-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 7 (сім гривень) 57 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова