Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №600/2801/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2801/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України , у якому просив:

- визнати протиправною відмову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо підготовки та подачі пакету документів в Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області для призначення ОСОБА_1 пенсії по вислузі років (лист №1475-2024 від 01.03.2024 р.);

- зобов`язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України підготувати та подати пакет документів в Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області для призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії по вислузі років.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу в органах Національної поліції та наказом начальника Департаменту патрульної поліції №301 о/с від 16.08.2017 року був звільнений зі служби, у званні капітана, з посади начальника сектору озброєння Управління патрульної поліції в м.Чернівці, з 18.08.2017 року (а.с.20).

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції №463 о/с від 24.06.2019 унесено зміни до наказу Департаменту патрульної поліції від 16.06.2017 № 301 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 .

Згідно з даним наказу, стаж служби в поліції станом на 18.08.2017 року у календарному обчисленні становить 19 років 05 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні (без урахування вислуги в календарному обчисленні) - 07 років 05 місяців 13 днів, загальний трудовий стаж - 09 років 09 місяців 23 дні, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 19 років 05 місяців 19 днів. Вислуга років для призначення пенсії становить - 29 років 03 місяці 13 днів (а.с.21).

31.01.24 позивач звернувся до відповідача із вимогою підготувати пакет документів для подачі в Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області для призначення йому пенсії по вислузі років працівника поліції.

01.03.24 відповідач відмовив у задоволенні вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 з підстав відсутності необхідної календарної вислуги років на день звільнення позивача, передбаченої ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с.32-33).

Вважаючи таку відмову відповідача неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ст.78 Закону України "Про Національну поліцію" не передбачає пільгового обрахування стажу роботи в поліції, а Порядок №393 передбачає врахування вислуги років обрахованої на пільгових умовах, лише для визначення розміру пенсії. У всіх інших випадках застосовується виключно календарна вислуга років, а тому вимоги позивача про врахування відповідачем його вислуги років на пільгових умовах до стажу роботи в поліції, є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачає, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до п.«в» ст.1-2 цього Закону особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Згідно з п."а" ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Колегія суддів зазначає, що правовою підставою для набуття особою, яка проходила службу, зокремаПриписами п.«а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з ст.17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ст.17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 зі змінами «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393» (далі Постанова №383), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

За приписами п. 2-1 Постанови №383, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Пункт 3 вищезгаданої Постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 по справі №805/3923/18-а, на яку посилається позивач, та якою вирішено спір у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що Законом N2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Проте, після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», і ст.12 Закону №2262-XII, і Постанова №383 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Відтак, виходячи з положень ст.12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №383 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови №383 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Відтак, Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393» усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №383 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів зауважує, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2025 року у справі №420/24894/23.

Як вбачається з матеріалів справи, вислуга років позивача складає в календарному обчисленні 19 років 05 місяці 19 днів, у пільговому - 07 років 05 місяців 13 днів.

Тобто, календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, необхідних для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення.

Такий підхід до правозастосування підтриманий Верховним Судом у постановах від 30.06.2025 року в справі № 380/10666/24 та від 06.10.2025 року в справі № 340/4308/24.

Водночас, ОСОБА_1 звернувся із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності Постановою №119, а тому у суб`єкта владних повноважень законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним не має.

Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року в справі № 640/13694/22, визнано протиправними та нечинними: пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393".

За правилами ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином вищезгадані пункти постанови № 119 втратили чинність 28 серпня 2025 року з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №640/13694/22.

Такий підхід узгоджується правозастосуванням, яке наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17.

Тим не менше, Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та інші).

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що позовна заява не містить аргументів щодо протиправності та незастосовності Постанови № 119. Доводи позову засновані виключно на позиції касаційного суду щодо можливості врахування пільгової вислуги.

Враховуючи положення частини другої статті 265 КАС України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо відмови у підготовці та поданні до органу Пенсійного фонду України документів для призначення пенсії за вислугу років, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 393, то подальше скасування судом норм цього нормативно-правового акта не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Тому, відмовляючи листом від 21.03.2024 року № 1475-2024, в задоволенні заяви позивача, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного нормативно-правового акту.

Наприкінці апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутися за призначенням пенсії з урахуванням змін до національного законодавства.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.