Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №120/13154/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/13154/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

12 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в якому просив:

-визнати протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо неналежної перевірки звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 14.06.2024, внаслідок чого безпідставно встановлено відсутність порушень вимог чинного законодавства в діях державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо неналежних комунально-побутових умов відбування покарання у камерному приміщенні №234;

- зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції провести повну та об`єктивну перевірку звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 14.06.2024 з приводу дій державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо порушення прав засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 на належні комунально-побутові умови відбування покарання у камерному приміщенні №234.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі " Вінницька установа виконання покарань (№1)".

13 червня 2024 року засудженого ОСОБА_1 було переведено до камерного приміщення №234.

Проте, як зазначено у позовній заяві, у зазначеній камері був відсутній пристрій для прослуховування радіопередач, особиста шафа, підставка під бак для питної води, підставка під телевізор, дзеркало над умивальником, поличка для туалетного приладдя, а також вішалка на два гачки над умивальником. Також, за твердженням позивача, внаслідок порушень правил експлуатації санітарного вузла вказане приміщення постійно наповнене неприємним запахом каналізації. Унітаз не відгороджений від житлової зони та проглядається через дверне вічко, що створює дискомфорт і принижує людську гідність. На думку ОСОБА_1 , вказані обставини свідчать про порушення його прав на належні житлові, матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови тримання.

За таких обставин, 14 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся на Урядову гарячу лінію зі скаргою на протиправні дії адміністрації ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)".

17 червня 2024 року було скеровано до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, а надалі - 19 червня 2024 року - до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції для розгляду по суті.

Листом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №10/1689-2024/П-1471 від 08 липня 2024 року повідомлено про відсутність порушень вимог чинного законодавства у діях адміністрації державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо умов тримання в камері №234.

Не погоджуючись з таким висновком та вважаючи, що розгляд заяви був неналежним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України ( КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України).

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (ч. 2 ст. 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно ст. 8 КВК України засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань.

Так, позивач, реалізуючи своє право, звернувся 14 червня 2024 року на Урядову гарячу лінію зі скаргою на протиправні дії адміністрації ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо незабезпечення його належними умовами тримання в камері №234.

17 червня 2024 року було скеровано до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, а надалі - 19 червня 2024 року - до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції для розгляду по суті.

Листом Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №10/1689-2024/П-1471 від 08 липня 2024 року повідомлено про відсутність порушень вимог чинного законодавства у діях адміністрації державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо умов тримання в камері №234.

Підставою для звернення до суду з даним позовом слугувало те, що на думку позивача, відповідач провів неналежну перевірку його звернення на належні комунально-побутові умови відбування покарання у камерному приміщенні №234, свою позицію підтверджує відповідями Вінницької окружної прокуратури від 28.06.2024 та 24.07.2024.

Так, відповідно довідок ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1", які датовані від 25.06.2024 та від 26.06.2024, камерне приміщення №234 обладнане меблями, інвентарем і предметами господарського призначення відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1118/5 від 27.07.2012 (із змінами), а саме встановлено особиста шафа (одна на двох), гучномовець, підставки для бака з водою й телевізора, дзеркало, настінна полиця для туалетних речей, настінна вішалка на два гачки. Житлова площа камери становить 10 кв.м, розрахована вона на двох осіб. Санітарно-побутовий стан приміщення — задовільний, вентиляція природна, провітрювання здійснюється через вікно. Освітлення відповідає нормам — наявне прозоре вікно та штучне освітлення. Камера оснащена ємністю з питною (кип`яченою та охолодженою) водою, яку щоденно замінюють відповідно до ДСанШН 2.2.4-171-10. Ремонтні роботи проводяться за затвердженим графіком, наразі стіни та стеля пофарбовані водним розчином, ванна та панелі пофарбовані емаллю. Встановлені батареї опалення, є розетка з електричним струмом та лампочка для освітлення у темну пору доби. Всі комунікації знаходяться у справному стані. Прибирання камери та санвузла здійснюється щоденно засудженими самостійно під час ранкової перевірки, згідно з розділом VI Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України №2823/5 від 28.08.2018. Санвузол облаштовано з урахуванням режимних вимог, безпеки та можливості підтримання належної чистоти.

Вказане свідчить про те, що відповідачем не було допущено бездіяльність чи інші протиправні дії під час розгляду звернення позивача. Надана відповідь міжрегіонального управління ґрунтується на результатах перевірки, проведеної у встановленому порядку, і містить обґрунтовані висновки щодо відповідності умов утримання вимогам чинного законодавства.

Посилання позивача на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (що забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження), не підтверджується наданими доказами.

Умови утримання, викладені у матеріалах справи, не свідчать про систематичне чи грубе порушення санітарно-гігієнічних норм або про створення таких обставин, які б принижували людську гідність або спричиняли фізичні чи психічні страждання, несумісні з принципами гуманного поводження.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, діючи в межах своїх повноважень, забезпечив належний розгляд звернення засудженого ОСОБА_1 , надав мотивовану відповідь, а доводи позивача щодо порушення його прав є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Крім того, посилання представника позивача на відповіді Вінницької окружної прокуратури від 28.06.2024 та 24.07.2024 також не свідчать про порушення прав та свобод позивача, оскільки у зазначених відповідях зазначено, що умови тримання в камерному приміщенні №234 є задовільними, а підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не встановлено.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, які жодним письмовим доказом не підтверджені. В свою чергу, відповідачем доведено правомірність своїх дій, про що надано відповідні письмові докази, які не спростовані позивачем.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.