Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №120/12232/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 11 січня 2026 р.

Справа: №120/12232/24

Суддя: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12232/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

12 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення, зобов`язати вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.09.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 025250006230 від 04.09.2024.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.08.2024 із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності подану позивачем заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

04 вересня 2024 року цим територіальним органом Пенсійного фонду України прийнято рішення № 025250006230, яким заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж становить 20 років 01 місяць 16 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком, адже необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком в цьому випадку складає 31 рік.

При цьому зі змісту рішення слідує, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди його роботи:

1) протягом вересня 1981 року - грудня 2002 року, оскільки на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року зазначено ім`я " ОСОБА_2 ", а в паспорті громадянина України - " ОСОБА_3 ". Крім того, на титульному аркуші відсутня печатка підприємства, уповноважений працівник якого заповнював трудову книжку, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162;

- з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, оскільки запис внесено до дати заповнення трудової книжки;

- з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, оскільки наявне виправлення в даті прийняття на роботу;

- з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, оскільки в підставах внесення запису про звільнення зазначено "табель обліку". Інформація про звільнення на підставі наказів, розпоряджень тощо відсутня;

- на території російської федерації з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1995 року по 30 грудня 1996 року (наявне виправлення в даті прийняття на роботу та запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства), з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року (відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу та запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства);

2) з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року та з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року (довідки, видані установами російської федерації, на яких не проставлено апостиль компетентним органом держави; крім того, в деяких довідках на кутових штампах не зазначено номер видачі, що свідчить про відсутність інформації щодо реєстрації таких довідок).

3) на території російської федерації протягом січня 2016 року - грудня 2019 року, оскільки на довідках від 02 березня 2020 року №№ 3, 4, 5, 6 виданих установою російської федерації, не проставлено апостиль компетентним органом держави;

4) на території російської федерації з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року відповідно до трудового договору від 08 лютого 2019 року, оскільки на документі не проставлено апостиль компетентним органом російської федерації.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

На момент заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 04 вересня 1982 року) чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Така Інструкція втратила чинність 29 липня 1993 року у зв`язку з набранням чинності Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У пункті 1.4 Інструкції № 162 йшлося про те, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Подібні за змістом приписи містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі – Інструкція № 58).

Так, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).

Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.

Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

Отже, на момент внесення до трудової книжки серії НОМЕР_1 записів про періоди роботи позивача з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року обов`язок ведення трудових книжок покладався на адміністрацію підприємства (на роботодавця), а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення згаданого вище періоду роботи до страхового стажу.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, тому не може впливати на його особисті права.

Відтак доводи пенсійного органу щодо незарахування до трудового стажу позивача періодів його роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року з підстав неналежного ведення трудової книжки слід визнати безпідставними.

При цьому у спірному рішенні також йдеться про те, що при обчисленні трудового стажу позивача не взято до уваги трудову книжку серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року, оскільки на її титульному аркуші зазначено ім`я " ОСОБА_2 ", а відповідно до паспорта громадянина України ім`я позивача -" ОСОБА_3 ".

Проте вказана обставина за сукупністю наявних в матеріалах справи докази дає підстави для висновку, що уповноваженою на те особою при заповненні трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року допущено описку та невірно вказано ім`я позивача, проте підстав заперечувати того, що вказана трудова книжка стосується саме позивача, на переконання суду, немає.

Отже наведені пенсійним органом обставини щодо невідповідності ім`я позивача в поданих ним документах не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року.

Окрім того, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року та з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року (довідки, видані установами російської федерації, на яких не проставлено апостиль компетентним органом держави; крім того, в деяких довідках на кутових штампах не зазначено номер видачі, що свідчить про відсутність інформації щодо реєстрації таких довідок); з січня 2016 року по грудень 2019 року, оскільки на довідках від 02 березня 2020 року №№ 3, 4, 5, 6 виданих установою російської федерації, не проставлено апостиль компетентним органом держави; з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року відповідно до трудового договору від 08 лютого 2019 року, оскільки на документі не проставлено апостиль компетентним органом російської федерації.

Стосовно таких тверджень суд зазначає, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року, її положення розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу, та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період здійснювалась трудова діяльність.

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім того, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російською федерації припинено співробітництво з останньою.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в російській федерації в період дії Угоди не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Таким чином, доводи пенсійного органу про те, що для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи на виданих компетентним органом російської федерації документах має проставлятися апостиль є безпідставними, оскільки такі вимоги стосуються випадку, якщо особа працювала в російській федерації після 19 червня 2023 року.

Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року, протягом січня 2016 року - грудня 2019 року, з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 025250006230 від 04 вересня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню та наявністю парових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27 серпня 2024 року із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua