Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №240/5269/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5269/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у не застосуванні чинної у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату усіх видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно із застосуванням посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", у редакції чинній у зазначений період, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня календарного року (Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 включно, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 включно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та компенсаційних виплат за весь час затримки виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 15.07.2015 по 19.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №224 звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу з 19.12.2024

Позивач вважає, що за період з 29.01.2020 по 19.12.2024 відповідач протиправно нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення не в повному обсязі, без врахування вимог чинного законодавства, а саме при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням застосував розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

У січні 2025 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за 2020-2024 роки, враховуючи вимоги законодавства, але отримав відмову та доплату грошового забезпечення відповідач так не здійснив, що спонукало позивача звернутися до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"(далі - Постанова № 704) в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

З 01.03.2018 п.4 Постанови № 704 було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), а саме: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Пунктом 4 Постанови № 704 було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Змінена редакція пункту 4 Постанови №704 набрала чинності з 20.05.2023.

Отже, вимоги позивача про проведення перерахунку його грошового забезпечення за період починаючи з 20.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти є безпідставними та нічим не обґрунтованими, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову у наведеній частині.

Враховуючи викладені обставини справи та з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд задовольняє частково адміністративний позов шляхом покладення на відповідача обов`язку перерахувати грошове забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно.

У відповідності до частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем має бути здійснений перерахунок усіх видів грошового забезпечення позивача, що охоплюються частиною 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також компенсаційних виплат за період, що визначений судом.

Щодо доводів апелянта про безпідставність виплати компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення провадиться компенсація втрати частини доходів громадян відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення у повному обсязі, вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Схожа правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо частковогозадоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.