Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №320/39042/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/39042/23 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Штульман І.В.

суддів: Кобаля М.І.,

Черпака Ю.К.,

при секретарі: Красновій О.Р.,

за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Білої Р.В.;

- Какоркіної З.М., - представника відповідача,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Білінського Богдана Петровича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням заяви від 19 листопада 2024 року про збільшення позовних вимог (а.с.109-116), просив суд стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь:

- грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період із 26 лютого 2020 року по 19 листопада 2024 року в сумі 3923917,78 грн без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством;

- ненараховану та несплачену матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 610200,00 грн;

- компенсацію за стягнення податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) у сумі 587368,54 грн з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 3263158,57 грн на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61 відповідачем не виконана і його не допущено до фактичного виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, про що свідчить вимога державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2023 року №20.1/В-7/8065300, а тому він змушений звертатися до суду з новим позовом про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період із 26 лютого 2020 року по 19 листопада 2024 року в сумі 3923917,78 грн без врахування податків та зборів, суд першої інстанції вказав, що служба в органах внутрішніх справ є державною службою особливого характеру, у зв`язку з чим правовий і соціальний статус рядового і начальницького складу, умови проходження служби, порядок нарахування та виплата грошового забезпечення визначалися окремим (спеціальним) законодавством. Основними нормативно-правовими актами, які регламентували умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (на час виникнення спірних правовідносин) були постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» і наказ МВС України від 31 листопада 2007 року №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». Трудові (службові) відносини між позивачем та МВС України припинено у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ з 28 січня 2011 року, тобто до утворення у листопаді 2015 року Національної поліції України. Оскільки ОСОБА_1 службу в органах Національної поліції не проходив то, на думку суду першої інстанції, норми Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» на позивача не розповсюджується. Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність у вказаний позивачем період часу факту вимушеного прогулу, а відтак і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул. Також суд першої інстанції вказав, що в трудову книжку ОСОБА_1 внесений запис про його звільнення 01 лютого 2011 року на підставі наказу МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с і, що питання, пов`язані зі стягненням середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже були вирішені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року (дата звільнення позивача) у розмірі 206294,70 грн. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 не нараховану та несплачену матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 610200,00 грн то, на думку суду першої інстанції, ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не вказав період за який вона має бути сплачена та не довів, що має право на її отримання. Крім того, у справі відсутні докази того, що позивач після 01 лютого 2011 року перебував у трудових відносинах із Міністерством внутрішніх справ України і подавав рапорти на отримання матеріальної допомоги. Суд першої інстанції визнав безпідставними позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача компенсації за стягнення проведеного відрахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 587368,54 грн з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з суми 3263158,57 грн, які вчинені при виконанні постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білінський Б.П. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що у зв`язку із невиконанням попередніх рішень судів позивач і надалі вважається не звільненим з органів внутрішніх справ у встановленому порядку. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 28 січня 2011 року, вважаючи, що відповідач, ухиляючись від виконання судових рішень, до теперішнього часу не звільнив позивача ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в законному порядку та не здійснив відповідні розрахунки, передбачені законодавством під час звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства внутрішніх справ України вказує, що наказом МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с, у зв`язку із досягненням позивачем граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Відмічає, що вказаний наказ МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с був предметом розгляду трьох судових інстанцій у справах №640/4699/20 та №640/9582/21, позивачем та третьою особою, відповідно, в яких безпосередньо був ОСОБА_1 . Представник відповідача звертає увагу, що позовні вимоги щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вже також були предметом розгляду у справі №640/4699/20 за результатом розгляду якої ОСОБА_1 було відмовлено у їх задоволенні. Представник МВС України відмічає, що відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу (далі - ПК) України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Отже, дохід у вигляді грошового забезпечення за час вимушеного прогулу виплачений платнику податку - фізичній особі податковим агентом включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. Представник відповідача вважає позовні вимоги щодо стягнення ПДФО з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 безпідставними та такими, що не передбачені Законом.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає про необґрунтованість відзиву Міністерства внутрішніх справ України.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

В судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просили суд апеляційної інстанції скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, просила суд рішення суду першої інстанції залишити в силі, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2007 року №1686 о/с полковника міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни) за підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (а.с.46). Вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звертався з позовною заявою в Окружний адміністративний суд міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 29 листопада 2007 року №1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ». Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 18 грудня 2007 року №1686 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18 грудня 2007 року. Зобов`язано МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду у відповідності до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114. Зобов`язано МВС України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року згідно із пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України та зобов`язання призначення на посаді у відповідності до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР допущено до негайного виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2009 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року, наказом МВС України від 07 серпня 2008 року №1292 о/с скасовано наказ від 18 грудня 2007 року №1686 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначено вважати його таким, що перебуває в розпорядженні Міністра внутрішніх справ України (а.с.46 зворот).

Наказом МВС України від 29 червня 2010 року №1129 о/с призначено полковника міліції ОСОБА_1 заступником начальника організаційно-аналітичного управління - начальником відділу контролю та оперативно-аналітичної роботи Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України (а.с.47).

Наказом МВС України від 05 листопада 2010 року №1963 о/с звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 08 листопада 2010 року через скорочення штатів (а.с.47 зворот).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року роз`яснено порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2008 року, винесеної у справі №12/61. Відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, ОСОБА_1 повинен бути призначений на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України або на рівнозначну посаду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року, змінено резолютивну частину ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року. Абзац другий викладено в наступній редакції: «Відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114, ОСОБА_1 повинен бути призначений на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 січня 2011 року №38 о/с скасовано наказ МВС від 05 листопада 2010 року №1963 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ через скорочення штатів полковника міліції ОСОБА_1 , - заступника начальника організаційно-аналітичного управління - начальника відділу контролю та оперативно-аналітичної роботи Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків, та призначено ОСОБА_1 заступником начальника СВБ ГУБОЗ МВС України з 29 вересня 2010 року (а.с.48).

Наказом МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с, у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, позивача ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.48 зворот).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року у справі №К/800/31703/13 задоволено заяву ОСОБА_1 щодо встановлення способу і порядку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року в справі №12/61 у частині дати поновлення останнього на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС. Вищим адміністративним судом України встановлено спосіб і порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва в справі №12/61 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року шляхом призначення його на посаду заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року та допущення його до фактичного виконання службових обов`язків на цій посаді.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року у справі №К/800/31703/13, наказом МВС України від 09 квітня 2014 року №529 о/с внесено зміни до наказів МВС України від 07 серпня 2008 року №1292 о/с та від 19 січня 2011 року №38 о/с, згідно яких ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 18 грудня 2007 року та з цієї ж дати призначено на посаду заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України (а.с.49).

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18 грудня 2007 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 3301536,30 грн та ненарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги в розмірі 268078,40 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у справі №640/4699/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 206294,70 грн за період з 24 травня 2008 року по 31 січня 2011 року.

Ухвалюючи рішення у справі №640/4699/20 про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного:

- питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже було вирішене постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції відмовив;

- задовольняючи позовні вимоги за період з 24 травня 2008 року по 31 січня 2011 року, тобто до видання наказу МВС України від 28 січня 2011 року №87 про звільнення ОСОБА_1 у відставку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач перебував у вимушеному прогулі, адже відповідач не надав доказів, крім наказів про поновлення на роботі, які б свідчили, що ОСОБА_1 фактично поновлено на роботі, зокрема табель обліку робочого часу, відповідні записи у трудовій книжці тощо;

- відмовляючи у задоволенні позову за період з 01 лютого 2011 року до 25 лютого 2020 року, суд першої інстанції вказав, що позивач був звільнений зі служби, що спростовує його доводи про тривалість вимушеного прогулу до 25 лютого 2020 року включно.

Обчислюючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути, суд першої інстанції у справі №640/4699/20 виходив з того, що позивача ОСОБА_1 звільнено 18 грудня 2007 року, відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та жовтень 2007 року. Однак, на вимогу суду відповідач не надав довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача, обчисленого відповідно до спеціального нормативно-правового акта. Наданий відповідачем лист Департаменту забезпечення діяльності апарату, в якому міститься інформація про складові грошового забезпечення позивача станом на жовтень 2007 року, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав неналежним доказом з посиланням на те, що він не підписаний уповноваженою особою та не засвідчений в установленому порядку.

У зв`язку із відсутністю у справі документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення, при визначенні суми, яку належало стягнути на користь позивача, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок, наведений у позовній заяві. Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення не нарахованої та не сплаченої матеріальної допомоги в сумі 268078,40 грн з тих підстав, що позивач не вказав вид матеріальної допомоги, період, за який вона має бути сплачена та не довів, що має право на її отримання, у тому числі не надав доказів звернення з рапортом щодо отримання матеріальної допомоги.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року по справі №640/4699/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року скасовано та прийнято нову постанову про закриття провадження у справі у цій частині. Закриваючи провадження у вказаній частині, суд апеляційної інстанції керувався приписами пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання, пов`язані зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже були вирішені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року у розмірі 206294,70 грн скасовано та прийнято нову постанову про залишення позовних вимог без розгляду. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з пропуску позивачем тримісячного строку для звернення до суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі №380/2355/20 та від 14 липня 2021 року у справі №1340/4393/18 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року, а саме: в частині відмови у задоволенні позову за період з 02 лютого 2011 року по 25 лютого 2020 року залишено без змін, в зв`язку з припиненням трудових відносин між позивачем ОСОБА_1 та МВС України з 01 лютого 2011 року.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено та стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 3266339,10 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року - залишено без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 26 травня 2022 року виходив із того, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21), відповідно до яких середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про необхідність застосування тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року у розмірі 206294,70 грн. При цьому, Верховний Суд погодився з доводами скаржника, що час вимушеного прогулу позивача тривав з 18 грудня 2007 року по 25 лютого 2020 року та вказав, що фактичного допуску ОСОБА_1 до виконання попередніх обов`язків з наданням відповідного робочого місця, збереження заробітної плати, створення належних умов праці, які були до його незаконного звільнення, не відбулося, а відтак не було достатніх підстав вважати поновленим позивача на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61. Функціональні обов`язки, які покладаються на позивача, як заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, після видання наказів МВС України від 07 серпня 2008 року №1292 о/с, від 29 червня 2010 року №1129 о/с, від 19 січня 2011 року №38 о/с про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, від 09 квітня 2014 року №529 о/с, яким внесено зміни до наказів МВС України від 07 серпня 2008 року №1292 о/с та від 19 січня 2011 року №38 о/с щодо уточнення дати поновлення позивача, а саме з 18 грудня 2007 року та уточнення посади і дати, а саме: заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України з 18 грудня 2007 року до відома позивача не доводилися, жодні доручення, пов`язані з виконанням трудових обов`язків не надавалися. Касаційний суд вказав, що з боку відповідача видаються різні накази стосовно призначення і звільнення позивача, які не відповідають судовому рішенню від 23 травня 2008 року і це, в свою чергу, свідчить про те, що з боку відповідача вчиняються перешкоди щодо поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ. Незаконність дій відповідача щодо не поновлення позивача на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України з 18 грудня 2007 року та як наслідок невиплата йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили і не потребує доказування. Також, Верховний Суд вказав, що відділом примусового виконання рішень до Міністерства внутрішніх справ України направлялась вимога від 21 січня 2020 року для надання доказів виконання рішення, з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, про поновлення позивача на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року та про допущення його до фактичного виконання службових обов`язків на цій посаді шляхом надання документів, або належним чином завірених копій, що підтверджують виконання рішення суду в повному обсязі. Доказів реагування відповідача на вказану вимогу державного виконавця судами попередніх інстанцій не встановлено. Верховний Суд також погодився з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги у сумі 268078,4 грн, оскільки позивач до виконання посадових обов`язків не приступав та не звертався з мотивованим рапортом для отримання матеріальної допомоги.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, ненарахування і невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також компенсації за стягнення податку з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга представника позивача задоволенню не підлягає, мотивуючи це слідуючим.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Військовослужбовці військових формувань, особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату.

Основними нормативно-правовими актами, які регламентували умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) були постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294) та наказ МВС України від 31 грудня 2007 року №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - наказ МВС України №499).

Постановою №1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Крім того, пунктом 1.7 наказу МВС України №499 визначено, що при розрахунку грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначався шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснювалась виплата.

Здійснення розрахунку грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ проводиться відповідно до спеціальних нормативно-правових актів.

Частинами з першої по шосту статті 235 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина восьма статті 235 КЗпП України).

Тобто, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21), відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто уважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у вищезазначеній справі №640/4699/20.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2009 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 29 листопада 2007 року №1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ». Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 18 грудня 2007 року №1686 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18 грудня 2007 року. Зобов`язано МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду у відповідності до вимог пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114. Зобов`язано МВС України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року згідно із пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у справі №640/4699/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 206294,70 грн за період з 24 травня 2008 року по 31 січня 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року скасовано. У скасованій частині прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено та стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 3266339,10 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року - залишено без змін. Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року по справі №640/4699/20 також встановив, що відділом примусового виконання рішень до Міністерства внутрішніх справ України направлялась вимога від 21 січня 2020 року для надання доказів виконання рішення, з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, про поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18 грудня 2007 року та про допущення його до фактичного виконання службових обов`язків на цій посаді шляхом надання документів, або належним чином завірених копій, що підтверджують виконання рішення суду в повному обсязі. Доказів реагування відповідача на вказану вимогу державного виконавця судами попередніх інстанцій не встановлено.

Зі змісту позовної заяви від 25 жовтня 2023 року та заяви про збільшення позовних вимог від 19 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 просить, серед іншого, стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період із 26 лютого 2020 року по 19 листопада 2024 року в сумі 3923917,78 грн без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем до теперішнього часу не виконана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2008 року у справі №12/61 і його після поновлення з 18 грудня 2007 року на службі в органах внутрішніх справ не допущено до фактичного виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки відповідача, про що свідчить вимога державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2023 року №20.1/В-7/8065300, що змусило його вчергове звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що вимушеним прогулом, у розумінні статті 235 КЗпП України, є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в трудову книжку позивача ОСОБА_1 внесений запис про його звільнення 01 лютого 2011 року, на підставі наказу МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с, у зв`язку із досягненням позивачем граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, у відставку за пунктом 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (за віком).

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ (міліції) особами рядового і начальницького складу було врегульовано Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Відповідно до статті 16 Закону №565-ХІІ, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Пунктом 2 Положення визначено, що особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання: старшого начальницького складу - полковник міліції (полковник внутрішньої служби).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звільнення (28 січня 2011 року) мав спеціальне звання «полковник міліції», тобто відносився до категорії старшого начальницького складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 7 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: полковники міліції - 50 років.

Згідно з пунктом 8 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

Згідно із підпунктом а) пункту 65 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку.

На дату звільнення (28.01.2011) ОСОБА_1 досяг граничного віку перебування на службі, встановленого пунктом 7 Положення, оскільки при звільненні зі служби мав спеціальне звання «полковник міліції», а 50 років позивач досяг ще раніше, а саме: 01 червня 2010 року.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул Київський окружний адміністративний суд дійшов правильного висновку про відсутність між позивачем ОСОБА_1 трудових відносин з відповідачем МВС України у період з 26 лютого 2020 року по 19 листопада 2024 року.

Позивач та його представник пояснили в суді апеляційної інстанції, що вони не звертались в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України.

У відповідності до пункту 2.16.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція №499), передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Разом із тим, вимогами пункту 2.16.2 Інструкції №499 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (пункт 2.16.3 Інструкції №499).

Тобто, основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини), проте, позивач ОСОБА_1 не звертався з рапортами про надання йому щорічної відпустки у спірний період. Позивач не вказав період за який має бути сплачена матеріальна допомога та не довів, що має право на її отримання, у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 подавав рапорти на її отримання.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що Інструкція №499 втратила чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2016 року №1131, а наведені вище обставини в сукупності свідчать про відсутність підстав для виплати позивачу ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та стягнення матеріальної допомоги є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині компенсації за стягнення з Міністерства внутрішніх справ України податку з доходів фізичних осіб у сумі 587368,54 грн з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року з суми 3263158,57 грн при виконанні постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

У разі невиконання/часткового виконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, а також процесуальними положеннями КАС України.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 18 Закону №1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегулювано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Так, положеннями частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у цьому випадку в рамках адміністративної справи №640/4699/20.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №140/7237/22.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з частковим невиконанням судового рішення в справі №640/4699/20.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

У даному випадку звернення позивача ОСОБА_1 до суду свідчить про його незгоду із діями Міністерства внутрішніх справ України в частині стягнення податку з доходів фізичних осіб у сумі 587368,54 грн з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року з суми 3263158,57 грн при виконанні постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року по справі №640/4699/20.

Конституцією України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права, одним із аспектів якого є принцип правової певності. Цей принцип, серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії", пункт 61).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким чином, оскільки питання щодо стягнення суми за час вимушеного прогулу на користь позивача в судовому порядку вирішено і не може бути повторно розглянуто, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним закрити провадження у справі №320/39042/23 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення компенсації за стягнення податку (відрахувань податку) з доходів фізичних осіб у сумі 587368 (п`ятсот вісімдесят сім тисяч триста шістдесят вісім) гривень 54 копійки з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року з суми 3263158,57 (три мільйони двісті шістдесят три тисячі сто п`ятдесят вісім) гривень 57 копійок під час виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року ухвалено на підставі правильно встановлених обставин справи, однак з порушенням норм процесуального права, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача задовольнити частково, закривши провадження у справі №320/39042/23 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення компенсації за стягнення податку (відрахувань податку) з доходів фізичних осіб у сумі 587368,54 грн з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року з суми 3263158,57 грн під час виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №320/39042/23 - залишити без змін.

Керуючись статтями 238, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Білінського Богдана Петровича - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №320/39042/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити.

Провадження у справі №320/39042/23 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення компенсації за стягнення податку (відрахувань податку) з доходів фізичних осіб у сумі 587368 (п`ятсот вісімдесят сім тисяч триста шістдесят вісім) гривень 54 копійки з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року з суми 3263158,57 (три мільйони двісті шістдесят три тисячі сто п`ятдесят вісім) гривень 57 копійок під час виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 - закрити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №320/39042/23 в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 09 січня 2026 року.